Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 14 липня 2015 р.

14.07.2015р. Б. / «Рано, чи пізно хлопці повертатимуться з війни... будьте акуратними у ваших діях», - боєць, кримський татарин

Як живеться учаснику бойових дій на фронті? Що очікує його та його родину після демобілізації? Чи є закони, які захищають родину військовослужбовця? Яким є життя багатодітної сім’ї переселенця, кримського татарина, на заході нашої країни?

Про це у розмові з учасником військових дій, батьком сімох дітей.

P.S. Під час перекладу інтерв’ю лексику максимально збережено, ім’я, за бажанням бійця, не вказано.

- Розкажіть про себе. Де Ви воювали?

Це був 29 блокпост н/п Новотошківська на Луганщині, 10 штурмова рота. З травня місяця будемо базуватися в Сєвєродонецьку. На мою думку, всіх гарячих хлопців формують у нову бригаду. Я демобілізований, тепер молодь воюватиме, а нас триматимуть про всяк випадок.

- Учасник АТО, чи учасник бойових дій? Якою є ця людина?

Правду кажучи, є дві категорії військових на Сході: учасник АТО і учасник бойових дій. На передовій є учасники бойових дій – там найбільше пекло. Учасники АТО – це ті, хто не є на передовій. З тими, котрі вихваляються, що вони учасники АТО, - багато не говорю: «Слава Україні – Героям слава» - і пішов. Запитаєте чому? Той, хто жив на передовій, хоча б півроку (а жив – означає постійно перебував на грані смерті), той знає, що це таке, таким людям я можу вірити. У тих, котрі знаходяться за три-п’ять км від передової, - життя інше: спиртне, горілка у них є проблемою. Особливо ця схильність загострюється під час перемир’я – розбиті носи, підбиті очі. Це вже не «сєпарська міна». Керівництво просить хлопців: «Раз уже не сила терпіти пережите – хоча б мати міру у цьому».

- В яких побутових умовах Ви жили на війні?

Милися дуже рідко, бо не було де. Робили це в приміщенні дитячого садочку: у пральнях, в холоді. Це було нашою банею. Розкіш! На сьогодні, цей садочок дощенту розбомбили. Якщо б не волонтери, котрі постійно виручали і влаштовували нам такі бані в дитсадках, то бліндаж і миска з водою – це єдиний санвузол. Велике спасибі волонтерам за вологі серветки – вони нас дуже виручали. І не лише нас, а усіх, хто був на передовій.

- На сьогодні Ви демобілізований. Як Вас зустріла Україна, зокрема наша правова система влади? Чи відчуваєте Ви і Ваша родина увагу з боку законодавчої влади щодо учасників бойових дій на сході?

Повернувся і трохи підлікував контузію ока, є проблеми з нирками, маю виразку. Ставлення бюрократів – це «бомба»! Нещодавно написав «-енну» заяву про те, щоб мене «поставили на облік». Люди бояться прописувати у своїх квартирах, приміщеннях, бояться, щоб ми не заволоділи їхнім майном. Влада тут не дивиться на людину, що вона – людина. Тут дивляться: є у тебе печатка, чи немає, а тоді починають щось трохи рухатися і то з «подачі» вищестоячих. Добрі люди допомогли і тепер маю місце прописки.

До прикладу, розповім історію щодо дій нашої законодавчої системи. Щоби виробити документи на проживання в іншому місці - мені сказали з’їздити в Крим для виписки, а тоді повернутись на теперішнє місце проживання, щоб прописатися. Тільки так мене можуть «поставити на облік». Закон є закон. За таку поїздку я заробив би від чотирьох до семи років за дизертирство. На кордоні з Кримом мене уже «чекали б»... І на п’ять-сім років у Магадан, тому що я «укроп», фашист, бандерівець.

Ще інший приклад наведу. Хотів старшу доньку з двома неповнолітніми сестричками відпратити на місяць додому, у Крим, щоб відпочили і за будинком приглянули. Зробив довіреність для дочки. Українці на кордоні пропустили. На кордоні з Кримом, за новим законом, потрібен уже якийсь новий дитячий паспорт. Питають, як Вас Україна пропустила? Вони три години тримали дочку на кордоні з двома дітьми.

- А як з родиною? Як Ви влаштувались на заході нашої країни?

Живемо у комунальній квартирі з сімома дітьми. Є вода, сіль, є хліб. Я не міліонер, не багач, але найщасливіша людина у світі. У мене семеро дітей і нас двоє з дружиною – це вже цілий «мотопіхотний відділ» (жартує). Є кому поплакати і є кому помолитися.

- Поділіться, що Вам на цій війні найбільше сподобалося?

Вразила солідарність людей. Приїхали хлопці з усієї України. Сподобалося ставлення людей, котрі завжди готові тих «5 грн» кинути в цей «котел», щоб зібрати на бійців. Щиро вдячний за неоціненну роботу волонтерів. Це все фантастика про те, що кажуть, начебто Міністерство оборони щось там видає. Видають одну тушонку на трьох і хліб, якого нам не ставало і ми їздили докуповувати.

- А що найбільше боліло?

До грудня місяця нас тричі підставляли. Ми навіть не можемо зрозуміти – чи це була зрада, чи підстава. Нас пустили, як кусок м’яса, як стадо баранів на знищення. Нам наказали взяти с. Сокольники. Із техніки у нас були три авто БМВ, які ми самі зібрали, і стрілкова зброя. Правду кажучи, «броніки» мало ефективні. Якщо когось і рятували - то рідко. Можливо, тільки від осколків. Це просто особистий (додатковий) вантаж. Ми дві з половиною години стріляли, не знаючи куди. Ніхто нічого не розумів, а командир мовчав. Чому мовчав? Можливо, йому так сказали: «Мовчи. Вперед. Фас». ...Потім "пішли" гради. Ми не розуміли, з якого боку і чиї це гради, але падали вони біля нас. ...Нам знову наказали відійти – ми відійшли. «Сєпари» за ніч укріпилися. Наступного ранку нам наказали «вперед» – і «сєпари нам дали»: розбито танк, смерті бійців... Це була зрада... Сорока на хвості принесла, що хтось добре «рулив» за гроші.

У грудні по всьому Донбасу було об’явлено перемир’я.

- Як працює інформаційна сфера? Чи те все, що ми чуємо, відповідає воєнній дійсності?

Молодь дивиться проросійську інформацію, вона і їхні батьки бояться. «Сєпари» «молодці», вони показуть наших полонених у викривлених тонах. Я cам три-чотири ролики подивися - і починаю сумніватися. Це інформаційна війна.

- Чому Ви залишили таку велику родину і пішли на війну. Це великий ризик – сім’я ж могла залишитись без годувальника?

Пішов воювати, бо не хочу, щоб мої діти жили так, як я. І не хочу, щоб жили, як усі. Пішов воювати не за якісь там пільги, як інколи кажуть. У мене ці пільги вже купу років. Те, що кажуть про 75 % пільг учасникам АТО, - фантастика. Мені порадили залишатися на «багатодітних пільгах». До прикладу, на пільгах від АТО ти сплачуєш за 100 кіловат,.. всі інші послуги – як у всіх.

Я не хочу, щоб мої діти бачили те, що бачили їхні батьки, – цей безлад. З другого боку, кажуть правду: «Який народ – такі і керівники». Треба зламати цю систему. Дай Боже, зламаємо! Ми тільки один рік мучимося і то з війною!

- Чи змінила Вас ця війна?

Людина зовсім міняється, стає зовсім іншою. Я попередив одного із чиновників. Вельмишановний, не забувай, що рано, чи пізно наші хлопці будуть повертатися з війни. Будь ласка, будьте акуратними у ваших розмовах, у ваших відмовах, у ваших діях.

Розмовляла Іванна Рижан
Комісія у справах мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Немає коментарів:

Дописати коментар