Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 14 січня 2014 р.

14.01.2014р. Б. / ВІД НАЦІОНАЛІЗМУ І РАДИКАЛІЗМУ ДО НАРОДОВЛАДДЯ


У наш час доволі часто націоналізм плутають з радикалізмом і навпаки.

Коли “братчики” Корчинського виступали на Банковій, то чи можна було це вважати націоналістичним дійством? Коли “свободівці” валили пам’ятник Леніну чи йшли смолоскипним маршем  з нагоди 105-ої річниці від дня народження Степана Бандери, то чи було це радикальним дійством?

Відповідь очевидна. Радикалізм не завжди є націоналізмом, тоді як націоналізм завжди є радикалізмом. Це як у тій відомій формулі, в якій мовиться, що патріот – це той, хто любить свою Батьківщину, а націоналіст – це теж патріот, який любить свою Батьківщину, але ще й готовий життя за неї віддати.

Сучасна революційна ситуація в Україні вимагає не просто патріотизму й радикалізму, а насамперед націоналізму. Лише національна ідея як процес, а не доконаний факт може вивести Україну із кризи.

На порядку денному стоїть питання заміни режиму Януковича на владу опозиції. Це вписується в тактичне завдання Української Національної Революції. Проте за цим необхідним етапом має йти наступний – зміна не просто влади, заміщення одних прізвищ іншими, а перебудова, яким би заїждженим не було це слово, всієї системи влади.

Нинішня влада, побудована на ленінських Радах, не відповідає менталітету українства. Ба, більше! Вона є руйнівною і такою, що знищує всі творчі начала.

Насправді ми нині маємо гримучу суміш ленінських рад і західної демократії у ліберально-космополітичному виконанні. В результаті меншість фактично керує більшістю – і до Рад як таких чи до демократії як такої це не має жодного стосунку.

Паростки народовладдя, які народжувались, а потім були грубо затоптані політиками на Євро-Майдані в Києві, показують шлях, яким би могло йти українське суспільство. Народовладдя вписується в доктрину українського націоналізму, є його складовою частиною. З одного боку, націоналізм вимагає орденського типу керівництва, але все робиться заради, власне, народовладдя, втілення в життя волі людей.

Загальноприйняті рішення, які передбачають широку демократію, тобто волю народу, владу народу, своїми коріннями сягають вічевих традицій українства, козацтва. Щоправда, сучасні політики вміло це використовують на Євро-Майдані, коли приймають загальні рішення. Але без волі людей, влади людей вони би не могли нав’язати чогось такого, що суперечило би цій волі й владі, народному виявленню. Мудрість політика якраз і полягає в тому, аби не просто підкоректувати свої ідеї суголосно з волею і владою народу, а продовжувати таке, щоби вести людей за собою, дати їм ідею, завдяки якій можна добитися наміченої цілі. Без націоналізму-радикалізму тут ніяк не обійтись.

Національний радикалізм і радикальний націоналізм – це не синоніми, а два крила у поступі до народовладдя, яке має прийти в Україну після зміни режиму Януковича, під час і після зміни влади опозиції. Національний радикалізм передбачає небажання нації жити за обставин, коли влада попирає гідність людей. Радикальний націоналізм вимагає від касти  людей цілеспрямованої й методичної роботи щодо просування до народовладдя. В даній ситуації національний радикалізм не може обійтись без радикального націоналізму – і навпаки.

Проблема полягає в тому, що лідерам опозиції, за великим рахунком, не потрібні ні національний радикалізм, ні радикальний націоналізм. Підім’явши під себе громадянську сутність Євро-Майдану, зробивши альфою й омегою політичну складову, вони банально прагнуть влади, тому кісткою в горлі для них стане народовладдя, яке знівелює їхню вищість над людьми, не дозволить безнаказанно зловживати владою.

Для зміни системи влади, побудови народовладдя в Україні  слід чітко розвести між собою поняття націоналізму та радикалізму, які не є тотожними, але в даній революційній ситуації не можуть існувати одне без одного. Стратегічний шлях націоналістів до народовладдя  вимагає не просто радикалізації мас, а осмислення ними головної мети. Побудова Української Соборної Держави потребує насамперед зміни  системи влади, а не просто ліквідації режиму Януковича й встановлення опозиційної моделі керівництва. Саме націоналісти мають відіграти  у цьому процесі  вирішальну й радикальну роль.


Анатолій ВЛАСЮК

Джерело:   tustan.io.ua

Немає коментарів:

Дописати коментар