Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 1 травня 2013 р.

01.05.2013р. Б. / СЕКУЛЯРИЗМ, ПОЛІТИКА І КАТОЛИЦТВО


Конфлікт між християнством і секулярним лібералізмом розвивається і далі. Події минулого тижня у західному цивілізаційному колі це тільки підтвердили. Не зважаючи на економічну кризу, яка щораз більше людей позбавляє нормального суспільного статусу, перетворюючи їх на безробітних, ліберальні уряди всією силою пропихають антихристиянські «цінності».
 
Тепер ліва політична орієнтація передбачає уже не соціальний захист, а боротьбу за «права» гомосексуалістів і боротьбу проти прав християн на вільне визнавання своєї релігії. Так попри чисельні протести французів та небажання держчиновників реєструвати такі «подружжя», ліберальна законодавча влада Франції всією силою пропихає гомо-«шлюби», а в острівній твердині ліберальних «цінностей» Великобританії називати гомосексуальну поведінку гріхом стало не зовсім безпечно – якщо зважишся на таке, то маєш усі шанси втратити роботу. У цей же ж таки час «флагман» світової демократі – США усе більше сповзають у темряву антихристиянства та християнофобії: Міністерство оборони США преспокійно толерує діяльність ненависників християнства у армійських рядах, а поліція не допускає католицьких священиків до вмираючих жертв терористичних атак. Дотримання свободи віросповідання стає проблематичнішим уже навіть на Заході, а не лише в комуністичних чи мусульманських країнах.
 
І дивуватися у цій ситуації не варто. Адже секуляризм пронизав усі пори західної цивілізації і в її центрі, тобто євроатлантичній спільноті, й на її периферіях – Латинській Америці, Австралійсько-Тихоокеанському регіоні – та в сірій зоні Європи, яка ментально усе ще залишається в совєтському просторі. Щобільше, секуляризм не є тільки зовнішнім явищем, яке зі зовні атакує християн, він уже пронизав менталітет самих християн: як це не дивно, але більшість християнсько-демократичних партій мають виразно секуляристські програми. І прикро констатувати – цей менталітет приносить свій врожай і серед католиків: страх від «політичного католицизму» став уже настільки великим, що часто-густо католики просто банально бояться, щоб їм не пришили на лоба таку страшну лейбу.
 
Свого часу було багато критики на адресу Церкви в Польщі та Хорватії – мовляв, там Церква забагато пхається в політику. Але такий підхід таки дав і дає можливість католикам цих країн, попри ліберальний тиск, опиратися секулярно-антикатолицьким нововведенням. До прикладу, останнім часом саме політично ангажовані католики в Хорватії створили ініціативну групу, що збирає підписи для референдуму, на якому ця група прагне затвердити визначення сім’ї, яка союзу одного чоловіка і однієї жінки. Тому й не дивом є, що свого часу Папа Бенедикт ХVІ говорив про потребу політичної активності християн в обстоювані своїх прав. Минулого тижня Міланський Архиєпископ кардинал Скола на сторінках чи не найшанованішого католицького видання «L'OsservatoreRomano» знову озвучив цю потребу. Секулярний спіритуалізм, який заганяє Церкву в захристію, «віддаючи» до Її компетенції виключно духовний світ, насправді не є нічим іншим, як косметично замаскованим  старим гностицизмом, який ставить глуху стіну між світом духу і світом матерії, а проти якого вже мусіли боротися апостоли. 
 
Секулярний спіритуалізм, ще, можливо, якось можна примирити з православним (в розумінні східної Великої Схизми) поняттям симфонії Церкви і держави, де Церкві власне зарезервовано виключно духовний світ, а державі – усе решта. Але для католицького сприйняття людини і суспільства, для католицької антропології це є не що інше як прихована зрада православності Католицької Церкви.  І, як не прикро, саме цей секулярний спіритуалізм став новою релігією для католицьких лібералів, які шизоїдно прагнуть і на далі декларувати себе католиками, але уже давно не ідентифікують себе з православною вірою Вселенської Спільноти Католицької Церкви.
 
Але проблема, насправді, полягає в тому, що секулярний спіритуалізм як форма ментальності став частиною життєвого кредо для багатьох католиків. І на превеликий жаль, історія з політичною абстиненцією католиків Італії періоду «ватиканського полону» папства їх так нічого й не навчила. Пригадаємо собі тільки те, що саме політична абстиненція католиків Італії стала підґрунтям домінування масонів у політиці цієї країни, а згодом й атавістичної реакції італійського суспільства, яка виявилася у формі мілітантного фашизму.
 
Відрікаючись політичної заангажованості, католики фактично відрікаються христового священичого служіння, учасниками якого вони стали через Хрещення. Адже як учасники Христового служіння, усі християни, а католики в особливіший спосіб, покликані працювати на освячення не лише самих себе, але й світу, який їх оточує. Відрікаючись від участі в політиці, християни, свідомо чи не свідомо, дають політичну владу до рук власних гонителів.
 
Якщо християни не хочуть опинитися на маргінесах суспільства як німа більшість, яку переслідують, чи навіть меншість, вони просто змушені пробудитися і навчитися давати свідчення не тільки особисто, дотримуючись Божих заповідей, але й даючи свідчення про Христа навіть на політичній арені.
 
Саме до цього закликав кардинал Скола. Саме до цього закликав Папа Бенедикт ХVІ і закликає Папа Франциск. Цікаво зазначити, що саме минулого тижня надійшла новина про небуденну заяву мадярського прем’єра Віктора Орбана, яка фактично розкриває сутність християнської присутності в політиці. За словами прем'єр-міністра Орбана, багато християн переконані, що віра це – приватна справа. Але це – неправда. Наш зв'язок з Богом – особисте питання, але християнство несе з собою такі цінності та моральні норми, в гармонії з якими ми можемо організувати все наше життя. Суспільство, що базується на християнських цінностях, корисне також і для тих, хто не вірить, оскільки воно зосереджене на загальне благо, – сказав глава угорського уряду. Виглядає на те, що кальвініст Орбан виявився більшим католиком від багатьох католиків.
 
Адже бути католиком не означає просто декларувати свою приналежність до Церкви Христової. Католицтво – це частина ідентичності кожного католика  як окремої особи, так і католиків, як колективітету в цілому. Глибокою чи навіть вирішальною частиною ідентичності кожного католика, не залежно від обрядової чи національної приналежності, є його приналежність до Католицької Церкви. Це не є тільки якась зовнішня ознака, якийсь штамп в паспорті – це є глибока вкоріненість в Містичному Тілі Христовому. Тобто, кажучи словами Святішого Отця Франциска: «Християнська ідентичність не є посвідченням особи – це приналежність до Церкви, бо всі вони належали до Церкви, до Церкви-Матері. Адже неможливо знайти Ісуса поза Церквою».
 
Ця приналежність не обмежується прийняттям і визнанням ортодоксної науки Церкви – вона пронизує усю особу, вона є екзистенціальною, сутнісною. Ця приналежність впливає не лише на поведінку, але й на саму ментальність. Католик, який не усвідомлює Церкву як Матір, яка потребує помочі й оборони, – не є католиком. Такі католики насправді є пустою зовнішньою оболонкою, яка усе ще зберігає зв’язок з колишнім життям, яке всадив у цю оболонку Бог. І тільки від них самих залежить, чи вони воскреснуть як живі члени Христового Тіла, чи будуть, як сухі відрізані пагони, що горітимуть у вічному вогні. Бог, бажаючи спасти кожну людину, кожному дає відповідну кількість Своїх милостей і ласк. Але саме людина актом своєї волі обирає: прийняти ці ласки чи закрити двері свого серця перед ними. Адже Бог шанує нашу свобідну волю до тієї міри, що дає нам навіть можливість вибрати вічність без Нього, а це і є пекло.
 
Може виглядати, що у теперішньому світі просто неможливо переламати ситуацію на користь Євангелія, на користь життя. Але, якщо Бог за нас, то хто проти нас? За словами Святішого Отця, не існує таких труднощів, страждань, непорозумінь, які повинні нас лякати, якщо ми перебуватимемо в єдності з Богом, як галузки з деревом, залишаючи для Нього якомога більш простору в своєму житті. «З Ним можемо чинити великі речі: Він дасть нам радість бути Його учнями, Його свідками. Робіть ставки на великі ідеали, на великі речі».

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар