Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 28 жовтня 2014 р.

28.10.2014р. Б. / НОВІ ШАНСИ – НОВІ ВКИЛИКИ, А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НА НАС САМИХ

Минулий тиждень і початок нового виявилися багатими на поді не тільки для України, але й для усього католицького світу. З одного боку, усе ще не вляглося відлуння після праці Синоду єпископів Католицької Церкви над питаннями душпастирювання сім’ї в сучасному світі, а з іншого – стався перший серйозний прорив у інформаційній політиці Церкви на світовому рівні.

Здається, що кардинал Реймонд Берк поставив масну крапку в спекуляціях довкола подій на ІІІ Надзвичайній асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви, фактично звинувативши авторів першого «Повідомлення» у спробі сфальсифікувати вчення Церкви, а також ствердив, що діяльність авторів першого «Повідомлення» не відображала реальних намірів Святішого Отця.

Додаткову масну крапку в цілій історії поставив і сам Святіший Отець Франциск, зустрічаючись в Римі з представниками Шьонштаттського руху. Папа закликав учасників зустрічі сприяти збереженню традиційних сімейних цінностей, боронити традиційну сім’ю перед нападками й атаками. Якщо до цього в когось могли підкрадатись якісь сумніви, то після цієї заяви Папи кожен, хто і надалі спекулюватиме здогадками про правдиве переконання Святішого Отця, наражає себе на небезпеку втратити будь-яку інформаційну правдоподібність.

Минулий тиждень вкотре засвідчив католицьку ортодоксію на найвищому церковному рівні. Оприлюднено текст Папи-емерита Бенедикта ХVІ, у якому він закликав християн не відмовлятися від місії серед нехристиян, наголошуючи на небезпеці підміни місії діалогом. Папа-емерит у цьому бачить реальну загрозу для християнського свідчення істини. На його думку, зречення істини веде до зречення віри. «Проповідуймо Ісуса Христа не для того, щоб отримати більше людей для нашої спільноти, і, щобільше, не для того, щоб отримати могутнішу владу. Промовляймо про Нього, спонукані почуттям обов’язку розділити нашу радість, яка нам дарована», – зазначив Папа-емерит.

Не тільки в інформаційному полі відбулися зміни, але й у самому його формуванні сталися зрушення, які могли би привести до якісно нової ситуації в світовому інформаційному полі.

Визнання Апостольським Престолом Міжнародної асоціації католиків-масмедійників «Signis», як католицької організації, фактично створює всесвітній католицький мас-медійний центр, яка, з великою ймовірністю, стане центром кристалізації нової інформаційної політики не тільки Ватикану, але й усієї Церкви. Як виглядає у теперішньому історичному моменті, «Signis» має усі шанси стати ядром, довкола якого почне формуватися нове католицьке лобі інформаційного простору. Наступним моментом, який може сприяти подальшій католицькій експансії в інформаційному просторі, є створення польськими інтернет-євангелізаторами проекту Nubes Dei – міжнародної цифрової платформи для Нової Євангелізації. У інтернет-просторі організатори хочуть створити місце, де можна буде не тільки обмінюватися інформацією, але і налагоджувати необхідні контакти і просити про молитву. На превеликий жаль, Україна в цьому питанні поки що перебуває на узбіччі світових трендів.

В Україну минулий тиждень приніс також цікаві тенденції у християнське і громадське життя. Найгучнішою подією стала підготовка до парламентських виборів. Та й самі вибори, які відкрили новий тиждень в українському житті. Адже вони, без перебільшення, стали переломним моментом в новітній історії України. Вперше конкуренція відбувалася не поміж двома векторами розвитку: прозахідним та промосковським, а – різними концепціями проукраїнського розвитку держави. І виглядає на те, що Україна вперше за історію своєї сучасної незалежності отримає проукраїнський парламент. І що для українських християн найважливіше – більшість партій, які на цей момент проходять до Верховної Ради, декларують свою відданість традиційним цінностям.

І несподіване потрапляння до парламенту партії «Самопоміч», яка декларує свою відданість християнським цінностям, є добрим знаком, що з трибуни українського парламенту звучатиме відвертий голос на підтримку традиційних цінностей європейської цивілізації, на яких опертою є уся українська культура, у світоглядному сенсі.

Також слід зауважити, що лідер «Народного Фронту» Арсеній Яценюк задекларував вірність традиційним християнським цінностям. Декларативна відданість традиційним цінностям числиться і за ВО «Свободою», а також є сподівання, що і партія «Батьківщина» не буде підтримувати гендеризм у законотворчій діяльності.

Єдиною політичною силою, яка відверто у своїй програмі декларує свою відданість ідеями гендеризму є партія «УДАР», яка є частиною Блоку Петра Порошенка.

Тому, з усього судячи, якщо новий парламент виявиться більш-менш стабільним, у часі його каденції не слід очікувати законодавчого просування основних ідей гендеризму: ліберального статевого виховання в сфері освіти, гомо-партнерств, більших «прав» для сексуальних меншин. Можливо, також ми будемо учасниками спроб законодавчо обмежити «права» на аборти. Тобто з погляду захисту традиційних цінностей новий парламент може бути цілком адекватним. Головне, щоб українські християни в черговий раз не проґавили можливість законодавчо закріпити захист традиційних цінностей в Україні.

Минулий тиждень також продовжив скандальну тему московсько-православних істерик стосовно ситуації в Україні. Причому удару по московсько-православних позиціях було завдано з трьох неочікуваних сторін. Несиметричність цих ударів можна би було вважати неймовірною, якби не віра в те, що Церквою провадить Святий Дух, а не людський чинник.

Скандальний виступ митрополита Алфєєва на ІІІ Надзвичайній асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви, створила тільки чергові проблеми для Московської патріархії у її діалозі з Католицької Церквою. Як зауважив Блаженніший Святослав, навіть православне середовище негативно сприйняло хамську поведінку московського православного діяча. «Дуже цікаво на це прореагував митрополит Атенагорас, який представляв Вселенський Патріархат. Він просто був здивований, що в такий спосіб хтось дозволив собі потрактувати члена католицької родини у присутності усієї сім’ї. Святіший Отець був дуже негативно збентежений. Я мав нагоду спілкуватися з ним майже кожного дня», – повідомив Глава УГКЦ на своїй прес-конференції у Львові.

Направду, влучний коментар. Адже годі собі уявити ситуації сім’ї, яка з пристойності запросила в гості сусіда-хама, а той за першої нагоди напав на одного з членів сім’ї за пристойну поведінку. У такій ситуації сусідові-хамові сподіватися на розуміння з боку господарів не доводиться. Направду, Бог як хоче покарати, то забирає розум, саме так, як Він його забрав очільникам Московського патріархату.

У цьому контексті особливо цікавим виглядає визнання Святішим Отцем заслуг о. Степана Чміля і присутність на святкуваннях 100-річчя з дня народження цього греко-католицького душпастиря у Судовій Вишні Апостольського нунція в Україні. Апостольський Перестіл продемонстрував, що у його стосунках з УГКЦ та його позиції щодо українського питання нічого не змінилося.

Другим ударом з католицького боку стало підписання угоди про співпрацю між Волинською духовною академією УПЦ КП та Люблінським католицьким університетом. І цього разу це не українські уніати, яких московити на дух не переносять, а поляки-римо-католики! Доводиться сумніватися, що московити сприймуть це інакше, аніж як прилюдний ляпас. Чи Московський патріархат відреагує черговою антикатолицької істерією, чи вдасться до якихось інших дій, побачимо згодом. Але майже зі 100% певністю можна твердити: московити про це не промовчать. Якщо поглянути реально, то у Московського патріархату не так вже й багато можливостей дієвої реакції. Окрім істерики, у них є ще дві можливості: спонукати московитську державу тиснути на католиків, які перебувають на територіях підконтрольних Москві, або намагатися зробити те, чим не так давно пробував українських греко-католиків жахати один з провідних інтелектуалів УПЦ МП, – визнати догналітів.

Стосовно першої загрози – не слід думати, що вона фантастична. Ситуація греко-католиків у Криму вказує на можливість такого сценарію. І хоча там московитська окупаційна влада і без спонук з боку РПЦ вдається до переслідувань католиків, то якщо РПЦ зажадає такого переслідування від Кремля, скоріше за все, їй не відмовлять. Ситуація ж з визнанням догналітів тільки прискорить маргіналізацію московського православ’я в Україні. Як би там не було, але українські католики мали би враховувати можливість переслідування католиків на теренах, що підконтрольні Москві, й готуватися, про всяк випадок, приймати католиків-біженців від московського переслідування. У міжнародній ситуації, яка склалася і яку підтверджує «валдайська» промова» Путіна, не слід виключати і такого розвитку подій.

І третій, чи не найнесподіваніший для ширшого загалу удар, прийшов з боку УПЦ МП. Минулого тижня колишній речник УПЦ МП о. Георгій Коваленко оприлюднив на сайті «ТСН» свій перший запис у нововідкритому блозі.  У цьому тексті о. Коваленко різко критикує ситуацію, яка склалася в УПЦ МП, заявляючи, що термін «Московський патріархат», фактично, почав означати «совок». Якщо вірити авторові тексту, в УПЦ МП носії свідомості приналежності до Московського патріархату, є одночасно і носіями совкової свідомості. Якщо ж просто одним реченням виразити суть тексту, то це, вочевидь, буде: Московський патріархат – це совок.  Якщо ж позиція о. Коваленка має хоча б 20% прихильників у середовищі клиру УПЦ МП, то у цієї конфесії усе ще є шанс стати реально українською конфесією, а не п’ятою колоною Москви в Україні.

Також минулого тижня розпочалося святкування 25-ліття виходу УГКЦ з підпілля. Шкода, що ця подія була інформаційно затьмарена виборами до Верховної Ради. Тут, звісно, можна нарікати на українські ЗМІ, але потрібно також і звернути увагу на відсутність чіткої інформаційної політики самої УГКЦ. Як це не дивно, але судячи з усього, дуже слабкий інформаційний супровід цієї події, відсутність відповідного висвітлення, відсутність відповідних наукових заходів, відсутність прямої координації в інформаційному просторі, – дали свій негативний результат: українське суспільство практично не помітило цієї історичної події.

Хоча подія насправді важлива для українського суспільства в цілому. Відважуся твердити, що якби не було УГКЦ – не було б України. І це не пусті слова. Національне відродження йшло і далі продовжує йти саме з греко-католицької Галичини. Адже УГКЦ до сьогоднішнього дня залишається чи не єдиною українською конфесією, яка не лише старається виховувати своїх вірних, як відповідальних громадян, але й виховувати їх у дусі любові не тільки до рідної Церкви, але й до українського народу.

Неприємно вражає відсутність реакції президента України на 25-річницю виходу УГКЦ з підпілля. Це є прямим ігноруванням однієї з великих українських конфесій і якоюсь мірою продовженням політики Януковича стосовно УГКЦ. Проте, не може не тішити, вітання греко-католикам прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Це не просто вітання – це подяка Церкві за її героїчну роль в обороні свободи українського суспільства.

«Церква перемогла. Невмирущим є подвиг тих, хто викував і вимолив цю перемогу. Хто відмовився коритися злому, йшов на смерть, проповідував істину у таборах і на лісоповалах, хто підтримував і просвіщав спраглий за правдою народ. 25 років тому Церква йшла з катакомб змучена і знекровлена, але з такою силою духу, якому вже не здатна була протистояти радянська імперія. Голос Церкви зазвучав потужно і пророчо, вона, не вагаючись, викривала суспільні виразки, зловживання владою, людські гріхи і недосконалості.

Українська Греко-Католицька Церква безкомпромісно виступає на захист свободи і фундаментальних прав людини, Незалежності України, європейського майбутнього нашої держави. Її твердість і послідовність у дні Революції Гідності зміцнювала український народ і вселяла в нього впевненість у перемозі над тиранією.

Уряд України високо цінує ту душпастирську, соціальну, правозахисну і просвітницьку діяльність, яку здійснює Українська Греко-Католицька Церква. Ми бачимо, як беззастережно підтримує Церква Українську державу на зовнішній арені, як багато робить вона для Українського війська, молоді, для вимушених переселенців, для тих верств населення, які найбільше потребують допомоги», – звертається  український прем’єр до своїх одновірців.

Роль УГКЦ у сучасному українському суспільстві важко переоцінити. Варто хоча б проаналізувати ідейні переконання Арсенія Яценюка, Андрія Садового чи Олега Тягнибока, щоб, при всій симпатії чи антипатії до цих політичних лідерів, побачити, що їхні переконання багато в чому зумовлені саме їхньою приналежністю до УГКЦ. Не напряму, але опосередковано. Варто проаналізувати конфесійну приналежність тих, хто вийшов на Майдан. Варто проаналізувати і питання, чому багато хто вважає Блаженнішого кардинала Любомира Гузара совістю всієї нації.

Адже суто культурно-антропологічно УГКЦ є феноменом, який у громадянському просторі стверджує принцип: Європа – наш дім, Москва – наш окупант і ворог. Сама Берестейська Унія, яка закріпила Київську митрополію в орбіті західної цивілізації і яка виявилась спробою втечі від імперіальних зазіхань Москви, уже заклала той менталітет, якого так панічно боїться Москва і який викликає припадки істерики у діячі РПЦ: українське – це європейське, московське – це ординське. Українське католицтво, яке є східним, але не московським, яке є західним, але не польським, є хроном в носі московського імперіалізму. Але тут є і духовна компонента. Як і толкініські ельфи та орки, так і українці-католики і московити, хоча й походять з одного пня, проте належать до різних світів. Московити бачать у нас те, якими би вони мали бути, і саме тому ненавидять нас не тільки як коликтивітет, але й кожного індивідуально. Як у вигаданому світі Толкіна орки усім своїм єством ненавиділи ельфів, так і в реальному світі московитське православ’я ненавидить українське католицтво. І це завжди потрібно враховувати у будь-якій спробі спілкуватися з московитським орками.

На жаль, до сьогоднішнього дня не маємо серйозного дослідження на тему реального впливу українського католицтва на формування української ідентичності, української культури, української держави. А без розуміння цього важливого чинника у формуванні сучасної України важко зрозуміти реалії українського суспільства. Без знання цих реалій легко можна спричинити катастрофу і держави, і народу в Україні.

Поза увагою українського інформаційного простору залишилась також важлива не тільки для УГКЦ, але й для усієї України, подія – зустріч греко-католицьких єрархів цілої Європи. Міжнародне значення цієї зустрічі годі переоцінити. Адже тут присутні греко-католицькі єрархи з цілого європейського континенту. І, що важливо наголосити, не тільки ті, що належать до УГКЦ. Це набагато ширше представництво. Після цієї зустрічі вони повезуть свої враження до країн, у яких вони перебувають. Хочемо ми цього, чи ні, саме це враження від України вони передаватимуть своїм священикам і мирянам, а це в свою чергу відіб’ється на формуванні громадської думки стосовно України у європейських країнах. І, як це не дивно, але українська держава та українські ЗМІ повністю проігнорували цей шанс, подарований їм Божим Провидінням.

Характерним є те, що ця зустріч відбулася саме у Львові, тобто Львів не втратив свого значення для УГКЦ. І сподіватимемося, що європейський Львів, який попри всі проблеми під керівництвом свого мера відновлює свою інфраструктуру, справив добре враження на європейських гостей, рівно ж як і сам мер, з яким єрархи мали зустріч.

Новий час відкриває нові перспективи перед українськими католиками, і тепер відповідальність залишається на нас: чи використаємо ми ці шанси, чи змарнуємо їх.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело: Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар