Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 6 жовтня 2014 р.

06.10.2014р. Б. / «Занедбання місійності робить нас винними щодо української історії», - о. Олександр Чумако

«Коли йдеться про місійність Церкви - йдеться про виконання наказу», – про це в контексті Собору Львівської архиєпархії УКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» говорить о. Олександр Чумаков у доповіді третього блоку з листа Блаженнішого Святослава про «Живу парафію»: Місія-Сопричастя.

«Місійність Церкви – це заклик Христа. Саме перебування у підпіллі вже було місійним», - зазначив о. Олександр Чумаков  і зауважив, що, на сьогодні, світські організації передують у місійності з менеджменту та соціальних питань.

Рівно ж, зауважив, що існує неабияка проблема, з якою ми зіткнулися, – це проблема з людьми середнього та старшого віку, котрі прийшли до церкви на хвилі Відродження, але не завжди пізнали вірою те, що сповідують. о. Олександр відзначив, що нам, інколи, не вистачає любові до людини похилого віку. Священик, цитуючи п. Франциска, зауважив, що у нас «розвивається могильна ментальність, яка повільно переробляє християн на музей і мумії». Це, на думку доповідача, породжує внутрішню втому, яка поволі послаблює місійний заклик.

Звернув увагу на християнський формалізм, який розвивається, а це  «формальні активні парафіяни, котрі задоволені лише  храмовим життям, так само як і ті парафіяни, котрі раз на рік ходять до церкви, формальні парафіяни, котрі виконують справу, «щоб сприяло». На них, на думку о. Олександра, варто найперше звернути увагу і  визначити кількість тих людей. Це, за словами доповідача, внутрішній напрямок.

Зовнішній складає, як висловився священик, «екзотика дикунського життя, що є поряд з нами». Доповідач закликав подивитись «собі під ноги». «Не треба далеко їхати - треба зацікавитися життям Сихівської багатоповерхівки: молодь, зі своїм наріччям, вчителі, котрі на 50 % залишилися з ідеологіями своєї юності», - говорить священик і наводить приклад висловлювання одного із вчительських колективів: «Дуже хорошо, что батюшка приходить – гріха від того не буде».

Доповідач представив статистичні дані  криміногенності львівського населення, показник яких підвищився. Розповів про збільшення злочинності, наркоманії та смертності, яка перевищує народжуваність. Звернув увагу на тривалий міграційний потік. За його даними, зі Львова виїжджає понад 1,5 тис. осіб і понад 2.5 в’їжджає. Щорічно із Львівщини виїжджає 12,5 тис населення. «Побільшується нехіть до життя, вона з’являється, коли людина не знаходить відповідей на фундаментальні запитання і не знає, куди звернутися, щоб отримати їх», - говорить священик.

Це середовище, на переконання о. Олександра, вимагає нашого благовісту.

«Жити так, наче інших не існує?» «Кючем до успішного місіонерства є відчуття Божої любові і бажання нею ділитись», - зауважив священик. Місійний дух, на думку доповідача, це бажання проповідувати людям Ісуса Христа. «Занедбання місійності робить нас провинними щодо української історії», - говорить о. Олександр і додає, що ми є відповідальними за відродження української нації.

Священик акцентує на нерозривному зв’язку між нашою вірою і бідними. «Надворі голодний натовп, а Ісус говорить нам – дайте ВИ їм їсти»,  цитує о. Олександр слова Святого Письма і наголошує передусім на важливості усвідомити наявність місійної території по сусідству з нашими квартирами.

Немає коментарів:

Дописати коментар