Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 15 жовтня 2014 р.

15.10.2014р. Б. / УКРАЇНА: ХРИСТИЯНСТВО ЧИ ОРВЕЛЛ І ГАКСЛІ

У теперішній ситуації Україна опинилася між «Новим прекрасним світом» Олдоса Гакслі та «1984» і «Тваринним колгоспом» Джорджа Орвелла. Зі Сходу: «війна – це мир», «три – це п’ять», «незнання – сила». Зі Заходу: «всі є рівними, але є й рівніші», «сім’я – жахливий пережиток минулого». І не потрібно думати, що Україна вільна від цього, адже «наші бійці не гинуть тоді, коли гинуть», «війна – це не війна, а АТО», «люстрація – всім, але не всім», «Іловайська поразка – це перемога», «гендеристи – медіа-експерти Церкви», «УПЦ МП – це не РПЦ», «УПЦ МП – єдиний миротворець», «усі рівні перед законом, але деякі – рівніші».

Зі Сходом нібито все зрозуміло. Стара московитська традиція – візантійська брехлива політика плюс ординські насилля і ницість не дивують. Не дивує, що РПЦ мало не на всіх перехрестях – міжнародних і не зовсім – трубить про захист християн на Близькому Сході, а Кремль засуджує удари авіації західних країн по ісламських терористах і постачає зброю ХАМАСу, який перетворив сектор Гази не тільки у judenfrei-зону, але й у christianfrei-зону. Не дивує ні те, що Московський патріарх переконує Всесвітню раду церков у дискримінації в Україні за національною, мовною та релігійною ознаками. А в той же ж час донські «козаки», для яких РПЦ має навіть спеціальний відділ, захоплюють собор УПЦ КП у Луганську, а католики на окупованих і анексованих РФ територіях України практично загнанні в підпілля. Не дивує ні те, що «миротворця» – РПЦ розвінчують західні журналісти, як активного посібника російських терористів.

Не дивує, на жаль, ні Захід. Де в країні перемігшого гендеризму – Франції, не лише католики, не лише християни, але й нормальні люди мусять боронити свої права перед «рівнішим» серед рівних ЛГБТ-лобі та одурілими гендеристами. Не дивує також і те, що на Заході сама інституція сім’ї перебуває в такій ситуації, що для того потрібно було аж цілий Синод єпископів Католицької Церкви. Адже, як це влучно зауважив кардинал Зенон Грохолевські, префект Конгрегації у справах католицької освіти, сама інституція сім’ї є під масованим нападом гендерної ідеології. Саме тому кардинал Дональд Вюрл, Архиєпископ Вашингтону, заявив, що «Найбільшим викликом є жити сімейним життям у контексті суспільства, яке не поділяє нашого бачення сім‘ї і не має досвіду християнського родинного життя. Цей світ секуляризований, у ньому немає місця для Бога. У ньому не враховують жодних життєвих норм, а лише забаганки. У такому світі виростають індивідуалісти, люди, зосереджені виключно на собі. У ньому немає того, що потрібно для здорового подружжя і сім‘ї. Цим ми повинні зайнятись в першу чергу. Подивитись, у якому контексті сьогодні живуть католицькі сім‘ї. Це контекст суспільства, яке відкидає усе, що ще 50 років тому було очевидним майже для усіх».

І Україна – держава на прикордонні цивілізацій Сходу і Заходу – схрестила у своєму суспільному тілі й «гаксліянство» Заходу та «орвеллізм» Сходу. І не тільки в політичному чи суспільному житті, але й в релігійному. Великий  і єдиний «миротворець» в Україні – УПЦ МП, попри гарні заяви про мир, примирення, займається тією ж роботою, що і її канонічна «мама» – РПЦ: дестабілізовує ситуацію в Україні та пробує Захід ввести в оману. Вірні ж чада «миротворчої» церкви планомірно докладають максимуму зусиль для перетворення терористичних утворень «ДНР» та «ЛНР» у виключне московсько-православне середовище, наслідуючи тактику близькосхідних джихадистів. А в той же ж час клир «миротворчої» церкви займається активною антиукраїнською пропагандою та розпалюванням міжрелігійної ворожнечі. Якби Гакслі й Орвелл були живі, то, напевно, були б шоковані, що навіть їхній літературний геній не зміг передбачити подібного.

А українські ліваки в суто гаксліянський спосіб обурюються співпрацею українського Уряду й Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, вбачаючи в цьому розгул… ні не клерикалізму, а націоналізму. І в той же ж час, невідомі вандали вдруге осквернили хрест в Маріуполі, встановлений на місці, де стояв ідол кривавого злочинця Лєніна.

І це не дивує. Адже в Україні Схід і Захід змішуються. Дивує інше. Дивує відсутність реакції відповідних державних органів і притягнення до відповідальності тих, хто провадить антиукраїнську пропаганду, як рівно ж і тих, хто будучи іноземними громадянами, вершачи «релігійну» діяльність в Україні, неодноразово закликали Росію окупувати Україну.

І Схід, і Захід, не зважаючи на Кіплінґове переконання, таки зійшлися. Зійшлися у створенні віртуальної реальності за допомогою підміни понять і вивертання значень слів. Антиутопії англійських письменників ХХ століття Олдоса Гакслі та Джорджа Орвелла виявились пророцтвами здійсненими у ХХІ столітті. У наш час не тільки відбулася тотальна інфляція слів, але й реальна підміна понять, які вони означають.

Ми все частіше стикаємося з випадками коли у спілкуванні говоримо ті самі слова, а розуміємо під ними часто цілком діаметрально протилежні речі. А самі слова набувають зовсім інакшого змісту. Для прикладу слово «любов». В теперішньому часі це слово означає все що завгодно – бажання володіти тим чи іншим предметом, або особою, руйнівні емоції, почуття і відчуття, блудність, сексуальні збочення, обжерство і ще багато чого іншого. Але в устах теперішньої людини «любов» ніколи не означає – рішення волі чинити іншим добро.

А це вже породжує цивілізацію брехні, причому брехні тотальної і субстанціальної, сама реальність перекривається пеленою віртуальної, неправдивої, брехливої реальності. І цей процес не є локального, а глобального характеру.

У цих обставинах Захід є у дещо  кращій позиції – там усе ще існує інституція, яка є в цих обставинах не лише голосом сумління суспільства, але й голосом здорового глузду – Церква. Попри всі негаразди, саме Церква усе ще має можливість доносити суспільству істину, відверто називаючи агресію – агресією, гендеризм – збоченою ідеологією, вбивство – вбивством, добро – добром, зло – злом.

В Україні, Богу дякувати, Церква також не мовчить. До того ж, саме в Україні склалася, на перший погляд,  парадоксальна ситуація – українське суспільство на Майдані повстало само проти «орвеллізму» і «гаксліянства» українського політикуму. Але саме український політикум вперто відмовляється зрозуміти цю просту, елементарну вимогу суспільства правди та справедливості, далі вперто тримаючись заїжджених схем облуди і брехні. Якщо суспільство дійсно хоче вистояти у цій боротьбі проти темряви брехні, то мусить опертися на християнство. Всяка спроба опертися на щось інакшого загрожує призвести до поразки.

Богу дякувати, в Україні українське християнство усе ще має усі шанси стати такою платформою побудови справедливішого суспільства. Особливо активна громадянська позиція УГКЦ, УПЦ КП та більшої частини українського протестантизму сприяють такому розвитку подій. Головне, щоб і Церкви, і саме суспільство не змарнували цього унікального шансу.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар