21.10.2014р. Б. / Підпільна Літургія о. Германа Будзінського

Унікальне відео. Літургія в домі підпільного священника УГКЦ отця Германа Будзінського. Цей відважний монах-студит став одним із символів нескореності УГКЦ.

Детальніше про це в інтерв'ю Отця Будзінського на Медіаресурсі УГКЦ.

Незважаючи на переслідування і заборони о. Герман щоранку відкрито служив Літургію у себе вдома. Двері завжди були відчинені і будь хто міг прийти, в тому числі працівники КГБ чи міліції. Неодноразово отця карали за такі богослужіння, але він продовжував молитися.

Як виглядала така Літургія можна побачити на цьому унікальному відео. Хоч сам запис зроблено у 1991 р., він повністю відтворює Службу Божу часів підпілля. Саме так отець Герман Будзінський молився протягом багатьох років переслідування. 

Відео з архіву телестудії «Собор». Зняте для документального фільму "Вітаю Тебе Український народе" (http://goo.gl/m9z3SE). Опубліковано в жовтні 2014 р., з нагоди 25-ліття виходу УГКЦ з підпілля. Відеомонтаж Тарас Бабенчук.

Додаток:

Григорій Будзінський народився 14 жовтня 1905 року в селі Перегноїв Перемишлянського району Львівської області. Після закінчення сільської школи вступив до Унівської гімназії, опісля, в 1926 році, – у торговельну школу. Після закінчення навчання деякий час працював у «Маслосоюзі». Ще під час навчання в гімназії познайомився з чернечим життям студитів. У 1930-х рр. вступив до монастиря, де отримав чернече ім’я Герман. Духовні студії проходив при монастирі студитів у Львові. Впродовж 1937-1939-х рр. навчався на богословському факультеті в Папському Григоріанському університеті в Римі. З рук Митрополита Андрея Шептицького 9 квітня 1939 року отримав священичі свячення.

У 1945 році отець Герман Будзінський входив як перекладач до складу офіційної делегації УГКЦ на зустріч у Москві з урядом Радянської держави та представниками Російської Православної Церкви. На початку 1945 року відмовився від участі в «Ініціативній групі» з переходу УГКЦ на православ’я та від підписання православ’я, а 28 травня 1945 року був заарештований. Майже рік відбувалися допити, що супроводжувалися важкими фізичними тортурами, в тюрмі «на Лонцького» у Львові. Військовим трибуналом 13 березня 1946 року засуджений за статтею 54 п.10 на 10 років каторжних робіт. Термін відбував у Воркуті, в Абезі. Там працював фельдшером, але також таємно правив Служби Божі.

Після звільнення в 1956-му повернувся до Львова, де розпочав активне підпільне священиче служіння. Зазнавав частих переслідувань, обшуків з боку КГБ. Заарештований вдруге 15 травня 1957 року. Відбував покарання у Мордовській АРСР. Достроково звільнений у 1959 році повернувся до Львова. Перебував під постійним наглядом представників КГБ. Окрім цього весь час проводив підпільні Богослужіння, готував молодих хлопців до священства.

Отець Герман Будзінський з 1982 року був одним із засновників Комітету захисту прав УГКЦ. Дуже часто писав листи-протести до Генпрокуратури СРСР, редакцій газет, передавав ці листи до Естонії. Брав активну участь у легалізації УГКЦ. 

З 1990 року перебував у монастирі студитів. Помер 3 січня 1995 року. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

Зі спогадів отця Методія Костюка

Діяльність о. Г. Будзінського під час підпілля УГКЦ

«Він у проповідях дуже часто говорив проти радянської влади, проти комунізму як системи. Ще в той час, я пам’ятаю його проповіді вже у 1970-х роках. І, Ви знаєте, у той час, коли це було вкрай небезпечно говорити, він так і говорив, прямим текстом, не дивлячись, хто є у хаті. Бо його хата була завжди відкрита. Можна було до хати зайти, хто хотів, хто не хотів. Зрештою, так і робили кагебисти. Він міг називати совєтську систему диявольською системою… Отець Будзінський завжди прямо в очі чи кагебистам, чи іншим функціонерам радянської системи говорив про їхню неправду. І говорив про права нашої Церкви, і про несправедливість, яку переживає наша Церква, і наш український, зокрема, галицький народ. Він не тільки говорив, так просто сказав і все. Він почав оту діяльність за свободу Греко-Католицької Церкви. Я вже про це згадував, тобто заснував Комітет за свободу Греко-Католицької Церкви (авт Комітет захисту прав УГКЦ). Може той Комітет сьогодні дехто не зауважує, і думає, що вони мало що зробили, тому що їх дуже швидко всіх заарештували. Пана Кобрина, власне, то він був секретарем (авт. Комітету). Йому 10 років тоді дали, пану Кобрину. Але це, все-таки, були ті перші початки виходу нашої Церкви з підпілля. Це була ознака, що в особі Германа Будзінського й інших, йому подібних людей, Церква не змирилася з тою ситуацією. Що вони далі без надії сподіваються. Що вони далі не вірять, що ця комуністична система може бути вічною або довготривалою. Вони далі вірили, що вона є тимчасова, і що дуже швидко її влада зміниться»

Листи-протести о. Г. Будзінського

«Він почав писати від імені Комітету до газет. Зокрема, в ті газети, які писали щось проти Греко-Католицької Церкви. Бо у той час публікацій було дуже багато проти Греко-Католицької Церкви. Він писав відповіді у газети. Звичайно, відповіді йому не приходили, його листи не публікувалися. І були б вони, ці його листи, взагалі, безслідно зникли, якби не інша ситуація. А саме, отець Герман Будзінський через мого товариша, Бендика Мирона, нав’язав контакти… То, властиво, Бендик Мирон нав’язав контакт із естонськими віруючими людьми, дуже непомітними, зокрема такий був Войлі Огаренко. То українське прізвище. Напевно, він був українець, але він ні по-українськи, ні по-російськи не говорив. І той чоловік нав’язав з іншими людьми можливість передавати його листи закордон через дипломатичну пошту. Отець Будзінський коли писав до якоїсь газети чи до якоїсь там установи радянської, то треба було той лист, тут же його дублікат передати до Естонії, перевезти, дати його пану Войлі Огаренку, а той вже тоді подавав далі. Я не можу сказати, кому він там далі передавав, бо то вже невідомо було для нас. Ми ти не цікавилися, бо на той час було дуже небезпечно такі речі знати. І потім ті листи буквально десь через кілька днів були десь там опубліковані закордоном у різних джерелах. І, коли вони попадали закордон, коли там відбувалися якісь міжнародні зустрічі і так далі, де був вже живий матеріал, справжній матеріал, яким можна було оперувати, аби дорікати радянській системі, що в Совєтському Союзі є гоніння на Церкву, зокрема, на Греко-Католицьку Церкву…»

Обшуки у о. Германа Будзінського

«Але отця Будзінського за ці листи почали дуже переслідувати. У нього у хаті почалися обшуки. Його хату почали трусити. Позабирали всякі релігійні речі. Все забрали. Пам’ятаю, забрали ікону Божої Матері, на дереві мальовану… То така була старовинна ікона в отця Будзінського. І я приходив не раз, кілька раз, до нього до хати, після тих обшуків, ревізій, коли він лежав на ліжку з тими хворими ногами, двері знову відкриті, заходь до хати, хто хоче. Той брат переляканий, який там був, із сльозами, трясеться весь, на отця нарікає, бо старий хоче спокою, а то через отця нема ні життя, ні спокою. І люди, і трус постійний у хаті. Теоксит, брат. Теоксит, так називався той брат. А отець Будзінський спокійно розповідає, як то його трясли, що вони йому казали, що говорили, яку нелогічну бесіду вони вели… Так він то все сприймав дуже спокійнесенько… І каже: “Вони мене вже не хочуть арештувати, бо вони знають, що я нині-завтра помру“. Він, направду, вже був і старенький, і дуже-дуже хворий. З ліжка вже майже не вставав, хіба на Богослужіння, на молитву. А так, навіть розмовляючи з людьми, то він був у лежачому положенні. Мав так страшно покалічені ноги… І отець Будзінський тоді мені сказав таку річ, що вони йому сказали при останньому обшуку: “Ти, старий дєд, і так скоро умрьош. Нам, главноє, кур’єра найті”. Я тоді задумався… Тоді я щойно усвідомив собі, яку небезпечну місію я виконую». (Авт. отець Методій Костюк перевозив листи отця Германа Будзінського до Естонії)

Джерело: Департамент інформації УГКЦ