Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 27 червня 2013 р.

27.06.2013р. Б. / УГКЦ 27 червня вшановує новомучеників

УГКЦ 27 червня вшанує своїх ісповідників віри та мучеників, яких 11 років тому беатифікував під час візиту до Львова блаженний Іван Павло ІІ.

«У ХХ столітті мучеництво стало кульмінацією духовного життя Церкви Христової. Незважаючи на стрімкий суспільно-економічний розвиток, Церква зазнавала переслідування та знищення в усьому світі. Українська Греко-Католицька Церква вповні сповнила Заповіт Христа – залишилася вірною аж до Хресної смерті через своїх мучеників та ісповідників віри», – сказав архиєпископ і митрополит Львівський Ігор (Возьняк) про новомучеників УГКЦ ХХ століття.




Короткі історії блаженних:

Блаженний свщмч. Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 р. у с. Гадинківці на Тернопільщині. Після закінчення Духовної семінарії — 18 листопада 1893 року — отримав єрейські свячення. Після цього продовжував навчання у Відні від 1894 до 1899 року. 1902 року Митрополит Андрей Шептицький призначив о. Григорія ректором Духовної семінарії у Львові. Інтронізація о. Григорія на Станіславівського (Івано-Франківського) єпископа відбулася в 1904 р. в соборі св. Юра.
В бурхливі роки національно-визвольної революції допоміг Українській Національній Раді ЗУНР, надавши приміщення для неї в Станіславі, брав участь у її засіданнях і нарадах. Активно закликав населення до вступу в Українську Галицьку Армію. Направляв до УГА священиків у якості капеланів для ідеологічного зміцнення військ.
Створив Українську католицьку народну партію, яка з 1931 року діяла під назвою Українська народна обнова. Відстоював здобуття власними силами народу української територіальної автономії в межах Польської держави. Протестував проти „пацифікації”, але водночас засуджував екстремістську діяльність націоналістів, яка призводила до ще більших утисків зі сторони польської адміністрації.
Владику Григорія радянська влада заарештовувала двічі. Уперше заарештованй НКВС 1939 року. Удруге його арештували 15 квітня 1945 р. і вивезли до Києва. Йому інкримінували «агітацію або пропаганду, проведену з метою підриву чи ослаблення Радянської влади». Останній допит єпископа відбувся 11 вересня 1945 року. Мова протоколів свідчить, що допити відбувалися в умовах неймовірного фізичного та психічного тиску.
21 грудня 1945 року єпископа Григорія Хомишина перевели із внутрішньої в’язниці НКВС УРСР до лікарні Лук’янівської в’язниці в Києві. На запит слідчого, щоб він робив за умови звільнення, єпископ відповів: «Те саме, що й досі. Буду вас поборювати, бо я — слуга Христа, а ви — його вороги».
Найважливішим документальним свідченням мученицької смерті Слуги Божого Єпископа Григорія Хомишина, про що свідчить медична інтерпретація Акту тюремного лікарського висновку: „...При поступлении у з/к ХОМИШИНА было найдено резкое истощение, бледность кожи и слизистых. Мышцы атрофичны, лицо, руки, ноги отечны, сердце — все границы расширены, тоны глухие, пульс 62 слабого наполнения, в легких масса разнокалиберных хрипов застойного характера... Несмотря на проводимость лечения, состояние больного ухудшалось. 28.12.45 он умер при явленниях нарастающей сердечной слабости, от старческой дряхлости и алиментарной дистрофии...“
Особливо цінними є спогади про останні місяці владики Григорія Хомишина перед ув’язненням, які засвідчив під присягою о. Петро Герилюк-Купчинський, який нині проживає і є парохом селища Стебник Трускавецького деканату Самбірсько-Дрогобицької єпархії: «Я був у 1943-1945 роках питомцем Станиславівської семінарії.
Прислуговував владиці Григорію до Служби Божої. Владика вимовляв кожне слово з пієтетом, виразно, чого я не бачив в інших священиків. На освяченні в молитовному екстазі він кликав: „Господь мій і Бог мій“ та „Радуйся, Маріє!“ та повністю вникав у ту Службу Божу.
Коли під час війни німці нищили жидів, владика у катедрі виголосив рішучу проповідь із закликом: „Не убий! Кров невинна кличе о пімсту до неба…“ За це гестапо його арештувало. Преосв. Григорія не було цілий день, і аж десь близько 9-ї години вечора Владика Іван Лятишевський умовив гестапівців відпустити Кир Григорія…
Владику арештували вночі з 14 на 15 квітня 1945 року. Десь коло 11 години били кольбами в двері, але не могли розбити: двері були дубові, оковані залізом. Аж вранці один з солдат переліз через ковану загорожу, розбив вікно, заліз в середину єпископського палацу і двері невдовзі відчинилися. Розлючені енкаведисти вхопили Владику, копали його чоботами, а потім кинули по сходах. Преосвященні вже не могли стати на ноги і їх, як мішок, викинули на вантажну машину та повезли в НКВС на допит.
У київській в’язниці слідство вів слідчий Дубок. Був це страшний садист. Він переслухував і мене. Цей Дубок допитував Владику Хомишина та інших владик, як Кир Коциловського, Будку, Лятишевського, Сліпого, о. Котіва.
Цей Дубок сам розповів мені, як він вбив Владику. „Ви, Хомишин, виступали проти комунізму?“ Владика, як завше, відповів рішуче: „Виступав і буду виступати“. „Ви виступали проти комсомолу?“ — „Виступав і буду виступати“. „Ви поборювали радянську владу?“ — „Поборював і буду поборювати!“ Тоді Дудок зшаленів, схопив книги, написані Владикою, які лежали перед ним на столі, і тяжко бив ними Преосвященного по голові та де попало. Владика зомлів. Його забрали в тюремну лікарню Лук’янівку, де він невдовзі помер. Пізніше цей Дубок був начальником міліції Житомирської чи то Вінницької областей.“
28 грудня 1945 року о 10 годині після восьми місяців фізичних та психічних тортур єпископ помер. (За іншими даними, це сталося 17 січня 1947 р.)

***
Блаженний свщмч. Йосафат Коциловський народився 3 березня 1876 р. у лемківському с. Пакошівка. Теологічні студії закінчив у 1907 р. у Римі і згодом, 9 жовтня, прийняв єрейські свячення. Незабаром призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові (Івано-Франківську). 2 жовтня 1911 р. вступає на новіціят ЧСВВ. Його архиєрейські свячення відбулися 23 вересня 1917 р. в Перемишлі.
1921 року владика заснував духовну семінарію у Перемишлі. Він також уклав статути для Згромадження сестер св. Йосифа, отримавши їх затвердження Апостольською столицею.
21 вересня 1945 року ув’язнений польською комуністичною владою та перевезений до в’язниці у Ряшеві. Там він перебував до 17 січня 1946 року. Від 18 січня до 24 січня 1946 року перебував у в’язниці НКВС, після чого його звільнили та відправили до Перемишля.
26 червня 1946 року — заарештований вдруге та силоміць вивезений на схід. Його переводили з однієї в’язниці до іншої, завдаючи фізичних тортур, схиляючи до співпраці. Відомо, що у в’язниці в Києві його змушували перейти на православ’я. Після того, як владика, уже похилого віку, захворів на пневмонію, його перевели у концентраційний табір в селі Чапаївка біля Києва.
17 листопада 1947 року владика Йосафат помер.
Тіло владики священномученика Йосафата (Коциловського) зуміли поховати по-християнськи, не у спільній могилі, православні монахині Покровського монастиря. Вони викупили його в табірних охоронців за порадою православного єпископа, ув’язненого в тому самому концтаборі біля Києва. Він просив «захоронити його в окремій могилі, бо то є святий чоловік».
Його мощі коло 1977 р. були перевезені з Києва спершу на Янівський цвинтар у Львові, а згодом до Стрия на Львівщині, а пізніше у с. Яблунівка. Тепер знаходяться у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у Стрию.

***
Блаженний свщмч. Миколай Чарнецький народився 14 грудня 1884 р. у с. Семаківці, Городенського повіту. Після закінчення Духовної семінарії був висвячений на священика 2 жовтня 1909 р. Захистив докторат з догматики у Римі і був духівником та професором Духовної семінарії в Станіславові (Івано-Франківську). У 1919 р. вступив на новіціят оо. Редемптористів у Збоїськах біля Львова. У 1926 р. Папа Пій XI призначив його Апостольським візитатором для українців Волині і Полісся. Архиєрейські свячення відбулися 2 лютого 1931 р. в Римі. У період першої більшовицької окупації митр. Андрей Шептицький призначив єпископа Чарнецького Апостольським Екзархом Волині та Підляшшя.
Під час радянської окупації Західної України 1939 року Згромадження Редемптористів вигнали з Волині. Владика мешкав у монастирі у Львові на вулиці Зибликевича (сьогодні — Івана Франка). Після відновлення діяльності львівської богословської академії 1941 року владика Миколай став одним з її професорів.
Після другого приходу в Галичину радянських військ владику заарештували — 11 квітня 1945 року. Його помістили у в’язниці на Лонцького у Львові, де жахливо знущалися під час допитів. Після цього рік він перебував у в’язниці в Києві. Після року ув’язнення владика отримав такий вирок суду: як «агентові Ватикану», 10 років у зоні посиленого режиму. Спочатку владику разом з Митрополитом Йосифом Сліпим відправили до Сибіру (Кемеровська область), та табори, де він перебував, часто змінювали. Згідно з джерелами, за час ув’язнення — від квітня 1945 року до звільнення 1956 року — єпископ пережив 600 годин допитів і катувань, побував у 30-ти різних в’язницях і таборах примусової праці. Останні роки ув’язнення він провів у в’язничній лікарні у Мордовії. Вважаючи єпископа безнадійно хворим, табірне керівництво відправило його до Львова, щоб ніхто не зміг звинуватити радянську владу у смерті єпископа.
У Львові владика продовжив лікування. Після виходу з лікарні замешкав на вулиці Вечірній.
Помер 2 квітня 1959 р. у Львові. Похований на Личаківському кладовищі. На сьогодні його мощі зберігаються у монастирській церкві отців-редемптористів свщ. Йосафата у Львові.
Про блаженного владику Миколая Чарнецького, апостольського візитатора на Волині, а пізнішого в’язня ҐУЛАҐу, один з його бельгійських співбратів-редемптористів у 30-х рр. XX ст. залишив такий спогад: «Всюди його сприймали як святого монаха і місіонера. Не менше в Згромадженні завжди уважали його чоловіком Божим, повним любови до Бога і до людей. Добрий отець був прикладом для цілого Згромадження. Він дотримувався Правила в найменших подробицях. Він не занедбував жодної вправи, приписаної Правилом, все те заховував точно, докладно, досконало (...) Великий, подиву гідний святий. Досконалий монах – священик і апостол».

***
Блаженний свщмч. Климентій Шептицький, молодший брат Митрополита А. Шептицького, народився 17 листопада 1869 р. у с. Прилбичах Яворівського повіту на Львівщині. 1912 року розпочав новіціат у монастирі монахів студійського уставу в Камениці в Боснії (перед цим — з 1911 року — випробував себе в чернецтві латинської традиції, вступивши до монастиря отців-бенедиктинців в Байроні). 1913 року прийняв схиму, отримавши чернече ім’я Климентій на честь св. Климентія Папи. Ставши монахом, він відмовився від успішної світської кар’єри. Богословські студії здобував в Інсбруці. 28 серпня 1915 р. отримав єрейські свячення. Був довголітнім ігуменом Унівської Лаври (з 1926 року).
1939 року більшовики видали наказ вбити ігумена Климентія. Тоді у батьківському домі Шептицьких в Прилбичах розстріляли брата митрополита Андрея та ігумена Климентія Леона разом з дружиною Ядвігою. Ігумена не розстріляли лише тому, що на той час його в Прилбичах не було.
Установивщи зимою 1939 року на території СРСР 4 екзархати УГКЦ, під опіку о. Климентія Митрополит Андрей передав Російський екзархат.
1944 р. о. Климентій став архимандритом Свято-Успенської Унівської лаври, де під час Другої світової війни давав притулок переслідуваним євреям, за що 1996 року визнаний Праведником народів світу.
1945 року, після арешту усіх єпископів УГКЦ, о. Климентій став фактичним провідником духовенства, продовжував проводити традиційні зустрічі духовенства по четвергах, зустрічався з настоятелями чернечих згромаджень, під час яких рішуче вирішили протистояти радянській владі.
5 червня 1947 р. його заарештували. Формальною причиною арешту стали листи архимандрита до Риму з повідомленнями про переслідування УГКЦ в Україні, які перехопило НКВС. На час арешту архимандриту було 78 років. Після перебування у в’язницях Києва та Львова, присудивши вісім років ув’язнення, архимандрита відправили до Володимирської в’язниці у Москві, де він помер 1 травня 1951 року.
У Володимирській в’язниці суворого режиму в Росії він буквально випромінював любов до співв’язнів. «Високого зросту – 180-185 см, худорлявий, з довгою білою бородою, трохи сутулий, з палицею. Рухи повільні, спокійний, обличчя і очі привітні. Нагадав мені св. Миколая, — згадує Іван Кривуцький. – Ми не чекали такого ‘злочинця’ в нашій камері... Йому якісь сестри передали три яблука – таких червоно-рожевих, спілих – і він одне яблуко віддав Новосадові Романові тому, що той часто хворів шлунком. Сказав: ‘Вам треба лікувати шлунок’, а інші – розділив між нами».

***
Блаженний свщмч. Іван Зятик народився 26 грудня 1899 р. у с. Одрехова Сяноцького повіту (тепер територія Польщі). Після закінчення богословських студій у 1923 р. був висвячений на священика. У 1935 р. вступив до Чину Найсвятійшого Ізбавителя (оо. Редемптористів). Під час німецької окупації його призначили ігуменом монастиря в Тернополі. Цей обов’язок він виконував до 1944 року. Від 1944 до 1946 року він був настоятелем монастиря редемптористів у Львові/
1946 року радянські спецслужби зібрали до Голоска редемптористів з Тернополя, Івано-Франківська, Львова, Збоїск, розмістивши їх в неопалюваній частині монастиря. Серед них був і о. Іван Зятик. Під особливим наглядом священики перебували там два роки. 17 жовтня 1948 року усіх, хто перебував у монастирі на Голоско, перевезли вантажівками до монастиря студитів в Уневі. Після депортації до Бельгії протоігумена редемптористів о. Йосипа де Вохта, протоігуменом та генеральним вікарієм УГКЦ став о. Іван Зятик.
5 січня 1950 р. радянська влада заарештувала священика. 4 лютого йому висунули такі звинувачення: «Іван Зятик дійсно з 1936 року є членом ордену Редемптористів та проповідує ідеї Папи Римського про розповсюдження католицької віри серед народів всього світу та об’єднання католиків».
Лише за період від 4 липня 1950 року до 16 серпня 1951 року, під час перебування у Золочівській та Львівській в’язницях, його допитували 38 разів. Загальна кількість допитів впродовж слідства — 72.
21 листопада 1951 року в Києві о. Зятика засудили на 10 років позбавлення волі. Ув’язнення призначили відбувати в Іркутській області у виправно-трудовій колонії «Озерний табір №7.
17 травня 1952 року, після важких побоїв палицями у Велику П’ятницю, після яких напівпритомного його залишили на морозі, він помер у в’язничній лікарні. Поховали його в Тайшерському районі Іркутської області.

***
Блаженний свщмч. Леонід Фьодоров народився 4 листопада 1879 р. у Петербурзі у православній родині. У 1902 р. залишив православну Духовну Академію і поїхав до Риму, де прийняв католицьку віру. Навчався в Ананії, Римі, Фрайбурзі. 25 березня 1911 р. прийняв єрейські свячення в східному обряді в Боснії. Там же в 1913 р. прийняв постриження в монастирі студитів.
У червні 1914 року, коли він повернувся до Росії, його заарештували як греко-католицького священика. На засланні у Тобольську він провів три з половиною роки. У березні 1917 року, у Страсний тиждень, о. Леоніду дозволили повернутися до Петербурга. У той час звільнили і Митрополита Андрея, який одразу після звільнення — 29-31 травня — скликав Собор Російської Греко-Католицької Церкви, на якому о. Леоніда Фьодорова обрали екзархом РГКЦ. На початку 1923 року радянська влада звинуватила екзарха РГКЦ у насадженні релігійних упереджень серед народу. 10 березня о. Леоніда заарештували. Напередодні — 7 березня — він писав Митрополиту Шептицькому: : «Я переконаний, що коли буде пролито нашу кров і до того ж у великій кількості, то це буде найкращий fundamentum ecclesiae russiae catolicae». Мало того, у стражданнях усієї Російської Церкви – православної та католицької – він вбачав «якусь тайну відкуплення» та її особливий внесок у «єдність Церкви вселенської».
Суд виніс вирок — 10 років ув’язнення, яке екзарх спочатку відбував у Бутирській, а згодом — Сокільницькій в’язницях. У квітні 1926 року о. Леоніда звільнили. Та на волі екзарх пробув неповних 4 місяці — 10 серпня 1926 року його знову арештували, засудивши до 3 років ув’язнення в Соловецьких таборах. І в таборах він служив Літургії, тісно спілкувався з видатними представниками Православної Церви, які також відбували покарання.
10 серпня 1929 року о. Леоніда звільнили з Соловків. Після перебування у вересні в Архангельському «губісправдомі», його відправили на заслання в с. Пинега Архангельського округу. Після цього місцем заслання блаженного Леоніда був Котлас, далі — В’ятка. Свідчення сім’ї Калініних, яка опікувалася хворим екзархом, стверджують, що він був настільки привітним, що ніхто б не здогадався, що за плечима цієї людини — роки жахливих випробувань.
Помер 7 березня 1935 року. У 1937 р. розпочато беатифікаційний процес за старанням Митрополита Шептицького.

***
Блаженний свщмч. Яким Сеньківський народився 2 травня 1896 р. у с. Гаї Великі на Тернопільщині. Після завершення богословських студій у Львові був рукоположений на священика 4 грудня 1921 р. Здобув ступінь доктора богослов’я в Інсбруці. Із 1923 р. проходив новіціат ЧСВВ у Крехові. Після складення перших обітів переведений до с. Краснопуща на Тернопільщині, згодом с. Лаврів на Старосамбірщині. 3 1931 р. до 1938 р. посідав різні пости в монастирі св. Онуфрія у Львові. А згодом у 1939 р. був призначений протоігуменом монастиря в м. Дрогобичі.
26 червня 1941 р. протоігумена заарештували разом з єромонахом Северином Бараником, ігуменом дрогобицького монастиря. А 29 червня, за переказами, о. Якима зварили у казані в Дрогобицькій тюрмі.

***
Блаженний свщмч. Віталій Байрак народився 24 лютого 1907 р. у с. Швайківці на Тернопільщині. 4 вересня 1924 р. вступив до монастиря оо. Василіян. Рукоположений на священика 13 серпня 1933 року. З 1941 р. — ігумен Дрогобицького монастиря.
17 вересня 1945 р. працівники Управління НКВС Дрогобицької області заарештували ігумена. 13 листопада священику винесли вирок — його засудили на 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна.
У внутрішній тюрмі УНКВСБ Дрогобицької області або т. зв. тюрмі «на Бригідках» 1946 року, перед Пасхою, після сильного побиття о. Віталій помер.

***
Блаженний свщмч. Василь Величковський народився 1 червня 1903 р. у Станіславові (Івано-Франківську). У 1920 р. вступив до Духовної семінарії у Львові. У 1925 році склав перші монаші обіти в с. Голоско біля Львова в ЧНІ, прийняв єрейські свячення. Після цього проводив учительську і місіонерську діяльність на Волині. У 1935 році став ігуменом монастиря отців-редемптористів в Івано-Франківську.З 1942 р. — ігумен монастиря в Тернополі, де в 1945 р. його заарештували та відправили до Києва.
Покарання священик очікував три місяці, перебуваючи у камері смертників та продовжуючи душпастирські обов’язки серед в’язнів.
Після 3 місяців ув’язнення смертний вирок змінили 10 роками примусової праці, за які побував і у таборі в Кіровській області, і на Воркуті.
9 липня 1955 року його звільнили, після чого священик повернувся до Львова. Архиєрейські свячення прийняв у 1963 р., хоча вже 1959 року Апостольська Столиця призначила його єпископом «Мовчазної Церкви».

У 1969 р. єпископа повторно ув’язнили на три роки. Ув’язнення владика Василь провів у тюрмі посиленого режиму в Комунарську на Донбасі.
Коли закінчився термін ув’язнення, єпископу не дозволили повернутися до Львова, а відправили до Югославії. Після перебування там, він мав візит до Риму, де зустрічався з Патріархом Йосифом Сліпим та Папою Павлом VI. Опісля, на запрошення Митрополита Максима Германюка, він поїхав до Канади. Та уже 30 червня 1973 року він помер у Вінніпезі (Канада).

***
Блаженний свщмч. Андрій Іщак народився 23 вересня 1887 р. у Миколаєві на Львівщині. Богословські студії закінчував в університетах Львова та Інсбрука. У 1914 р. здобув ступінь доктора богослов’я в Інсбруцькому університеті і був рукоположений на священика. Від 1928 р. викладав у Львівській Богословській Академії. Свої професорські обов’язки поєднував із душпастирською працею у с. Сихові біля Львова, де його і застала смерть.
Священик загинув від рук відступаючих більшовицьких військових частин 26 червня 1941 року. Тіло священика, проколене багнетами, знайшли через кілька днів після смерті.

***
Блаженний свщмч. Григорій Лакота народився 31 січня 1883 р. у с. Голодівка на Львівщині. Богослов’я вивчав у Львові. У 1908 р. був висвячений на священика у Перемишлі. У Відні 1911р. здобув ступінь доктора богослов’я. Із 1913 р. — професор Перемиської Духовної Семінарії, а трохи згодом стає її ректором. 16 травня 1926 р. приймає архиєрейські свячення і призначений єпископом-помічником в Перемишлі.
25 червня 1946 р. — заарештований та засуджений на 10 років ув’язнення, яке відбував у Воркуті.
Помер 12 листопада (за іншою інформацією — 5 листопада) 1950 р. у с. Абезь біля Воркути. Мощі блаженного зберігаються у храмі Різдва Пресвятої Богородиці у Львові.

***
Блаженний свщмч. Микола Конрад народився 16 травня 1876 р. у с. Струсові на Тернопільщині. Філософські і богословські студії закінчив у Римі, захистивши докторську дисертацію. У 1899 р. рукоположений на священика. Учителював у Бережанській і Теребовлянській гімназіях. У 1930 р. Митрополит Шептицький запросив отця-доктора викладати у Львівській Богословській Академії, а згодом призначив його парохом у с. Страдч біля Яворова, де його і спіткала смерть. Загинув трагічно від рук більшовиків 26 червня 1941 року, коли разом з дяком Володимиром Приймою поверталися додому після сповіді хворої жінки.

***
Блаженний свщмч. Петро Вергун народився 18 листопада 1890 р. у м. Городку на Львівщині. Здобув докторат з філософії, 30 жовтня 1927 р. у катедрі св. Юра з рук Митрополита Шептицького отримав священичі свячення та призначення душпастирем для українців-католиків з осідком у Берліні; згодом став Апостольським візитатором у Німеччині.
Після захоплення Берліну більшовиками о. Вергун не переніс осідок до Мюнхена, хоча мав таку можливість. «Поки хоча б один українець в Берліні, я залишуся тут», — наголошував він.
21 червні 1945 р. о. Петра заарештували і без суду вивезли до СРСР. 1946 року в Києві його засудили до 8 років позбавлення волі в тюрмах ГУЛАГу.
22 червня 1952 року — звільнений з каторжних робіт. Від 1953 року відбував заслання у селищі Ангарське Красноярського краю. 1954 року переніс операцію на шлунку.
7 лютого 1957 р. він помер. Тіло поховали на березі річки Ангари.
26 липня 2004 року мощі о. Петра Вергуна прибули в Україну. 23 серпня 2004 року їх перенесли до кафедрального храму Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию.

***
Блаженний свщмч. Зиновій Ковалик народився 18 серпня 1903 р. у с. Івачеві під Тернополем. Вступив до Згромадження оо. Редемптористів, де 28 серпня 1926 р. склав монаші обіти. Філософські та богословські студії здобув у Бельгії. Після повернення, 4 вересня 1932 р., рукоположений на священика. Працював на Волині.
Арештовано його у ніч з 20 на 21 грудня 1940 р. У камері, де він перебував ув’язнення було 32 в’язні (при тому, що розмір камери був 4,2 на 3,5 м.). Серед цих співбратів він не припиняв виконувати свої душпастирські обов’яки.
У 1941 р. розп’ятий на стіні тюремного коридору на вул. Замарстинівській у Львові, у черево священику кати-нелюди вклали тіло недоношеної дитини.

***
Блаженний свщмч. Микита Будка народився 7 червня 1877 р. у с. Добромірка Збаразького повіту. У 1905 р., після закінчення теологічних студій у Відні та Інсбруці, отримав священичі свячення з рук Митрополита Шептицького. Єпископська хіротонія відбулася у Львові 14 жовтня 1912 р. Того ж року Апостольська Столиця призначила його єпископом для українців-католиків в Канаді. У 1928 р. він став Генеральним вікарієм митрополичої капітули.
11 квітня 1945 року ув’язнений більшовицькою владою на 8 років каторжної праці у Сибіру.
Після 5 років ув’язнення він помер 1 жовтня 1949 р. у таборі Караганди. Його тіло вивезли в ліс для поїдання дикими звірами — так робили з тілами усіх в’язнів. Коли зранку наступного дня в’язні прийшли поглянути на тіло єпископа, то знайшли лише шматок з рукава його сорочки.

***
Блаженна прпмц. Лаврентія (Левкадія) Гарасимів народилася 31 вересня 1911 р. у с. Рудники Миколаївського р-ну Львівської обл. У 1931 р. вступила до Сестер Згромадження Св. Йосифа, а у 1933 р. склала перші обіти.
Під час чергового нічного нападу НКВС на монастир у Хирові, де служила сестра, у 1950 р. сестра, переховуючись від нападників, цілу ніч мокла у саду, після чого важко занедужала. Та навіть прикуту до ліжка її забрали у Бориславську тюрму.
Згодом її, що не могла через хворобу самостійно рухатись, разом з іншими сестрами перевезли до Томська.
30 червня 1950 р. сестра одержала призначення в с. Харськ Томської області. Жила в одній кімнаті (перегородженій) із паралізованим господарем, бо ніхто не хотів брати на квартиру хвору на туберкульоз.
Померла 28 серпня 1952 р. у с. Харському Томської області.

***
Блаженна прпмц. Олімпія Біда народилася у 1903 р. у с. Цеблів Сокальського р-ну Львівської обл. У ранньому віці вступила до монастиря Сестер Згромадження Св. Йосифа. У 1938 р. була переведена до м. Хирова, де її призначили настоятелькою дому. У 1950 р., як і сестра Лаврентія, була арештована солдатами НКВС і вивезена до Борислава. Згодом її перевезли до Томська, а тоді до — с. Харська.
Переносячи неймовірні фізичні та моральні страждання, вона писала до своєї настоятельки: «Божа Всемогучість, Боже Провидіння не дасть своїм діткам пропасти на чужині, бо Він із нами й тут, між тими лісами й водами, не забуває про нас… За віру, за справу Божу ми терпимо, а що може бути краще за це. .. Ідім сміло Його слідами. І не тоді, коли нам добре, але тоді, коли гірко, скажімо: Богу слава за все».
Померла 23 січня 1952 р. у с. Харському Томської області.

***
Блаженна прпмц. Тарсикія Мацьків народилася 23 березня 1919 р. у м. Ходорів Львівської обл. У травні 1938 р. вступила до Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Після складення перших обітів 5 листопада 1940 р. працювала в монастирі. Ще перед наступом більшовиків сестра склала обіти на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика (ЧСВВ), що жертвує своє життя за навернення Росії, а також за Католицьку Церкву.
18 липня 1944 р. більшовики мали намір знищити монастир. Зранку, о 8 годині, радянський автоматник без попередження застрілив на фірті сестру, котра на голос дзвінка відчиняла браму.

***
Блаженний свщмч. Микола Цегельський народився 17 грудня 1896 р. у с. Струсові на Тернопільщині. У 1923 р. закінчив теологічний факультет Львівського університету. 5 квітня 1925 р. Митрополит Андрей Шептицький рукоположив його на священика. Був парохом с. Сорока Грималівського деканату, де побудував церкву.
28 жовтня 1946 р. був заарештований, а 27 січня 1947 р. Військовий трибунал МВС Тернопільської обл. засудив священика на 10 років ув’язнення. Згодом його вивезли у Мордовські табори, залишивши дружину, двох синів і двох дочок. Жив у таборі суворого режиму с. Явас (станція Потьма).
Помер 25 травня 1951 р., похований на цвинтарі ст. Потьма.

***
Блаженний свщмч. Іван Слезюк народився 14 січня 1896 р. у с. Живачів на Станіславівщині (Івано-Франківщині). Після закінчення Духовної семінарії у 1923 р. був рукоположений на священика. У квітні 1945 р. з рук владики Григорія Хомишина отримав єпископські повноваження на випадок арешту останнього.
Заарештований 2 червня 1945 р., а 12 червня І946 р. Військовий трибунал МВС Станіславівської обл. засудив його на 10 років позбавлення волі і переїзд у Воркутинські табори, куди його перевезли на початку 1950 р. Звільнившись із ув’язнення 15 листопада 1954 р., повернувся до Івано-Франківська. У 1962 р. вдруге був заарештований на 5 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Після звільнення 30 листопада 1968 р. КДБ часто викликало його на чергову «бесіду». Останній виклик був за два тижні до смерті. Повернувшись звідти, єпископ зліг та більше не підвівся.
Помер 2 грудня 1973 р. в Івано-Франківську.
Мощі блаженного знаходяться у Кафедральному соборі Воскресіння Господа нашого Ісусу Христа в Івано-Франківську.

***
Блаженний свщмч. Роман Лиско народився 14 серпня 1914 р. у м. Городку Львівської обл. Вивчав теологію у Львівській Богословській Академії. Після одруження рукоположений Митрополитом Шептицьким 28 серпня 1941 р.
9 вересня 1949 р. заарештований НКВС і поміщений у тюрмі на вул. Лонцького у Львові. Поширювались чутки, що молодий отець Роман збожеволів від тортур і співав у тюрмі на повен голос псалми. Також є свідчення, що його живцем замурували в стіні в’язниці. Після арешту рідні ніколи уже не бачили священика. Як відповідь на звернення до прокуратури СРСР, надійшло повідомлення про смерть священика 14 жовтня 1949 року «від паралічу серця».

***
Блаженний свщмч. Олексій Зарицький народився у 1912 р. у с. Більче на Львівщині. У 1931 р. він вступив до Духовної семінарії Львівскої архиєпархії УГКЦ. Єрейські свячення прийняв з рук Митрополита Шептицкого 1936 р.
У 1948 р. був заарештований, засуджений на 10 років і вивезений до Караганди. Після свого звільнення й реабілітації у 1957 р. розгорнув широку місіонерську діяльність серед католиків візантійського та латинського обрядів, за те й був іменований Митрополитом Йосифом Сліпим Апостольским адміністратором Казахстану і Сибіру.
Через 4 роки його вдруге заарештували радянські органи й ув’язнили на 3 роки.
Термін другого ув’язнення священик не відбув. 30 жовтня 1963 р. у таборі Долинка поблизу Караганди він помер. Похований там же, але стараннями громади місцевих католиків, а також родичів та його колишніх прихожан на Західній Україні, двічі перезахоронений.
Ностанній раз — на кладовищі у с. Рясна Руська Львівскої області.

***
Блаженний свщмч. Симеон Лукач народився 7 липня 1893 р. у с. Старуня Солотвинського району Станіславівської обл.. У 1913 р. вступив до семінарії, але перервав своє навчання на два роки через Першу світову війну. Закінчив навчання 1919 р. Того ж року єпископ Георгій Хомишин висвятив його на священника. У грудні 1920 р. призначений викладачем морального богослов’я Духовної семінарії в Станіславові і там працював до квітня 1945 р. Є відомості, що того ж року його таємно (через переслідування) висвятив на єпископа владика Григорій Хомишин.
26 жовтня 1949 р. був заарештований органами НКВС і засланий на 10 років до Сибіру. Від ув’язнення звільнений 11 лютого 1955 р. Був священиком у підпіллі, організовував нелегальні богослужіння. У липні 1962 р. заарештований вдруге. Його судили разом з іншим підпільним єпископом Іваном Слезюком.
У в’язниці важко захворів на туберкульоз легень.
Помер єпископ Симеон Лукач 22 серпня 1964 р. у рідному селі, коли, бачачи його безнадійний стан, священики перевезли працівники тюрми. Мощі блаженного Симеона зберігаються у церкві св. Івана Богослова в Богородчанах.

***
Блаженний свщмч. Северіян Бараник (ЧСВВ) народився 18 липня 1889 р.
24 вересня 1904 р. вступив до Чину Святого Василія Великого в Крехові і 16 травня 1907 р. склав свої перші чернечі обіти, а 21 вересня 1910 р. —схиму (вічні обіти). Єрейські свячення прийняв 14 лютого 1915 р. У 1932 р. його призначили ігуменом монастиря оо. Василіян та парохом церкви Святої Трійці в Дрогобичі.
26 червня 1941 р. заарештований НКВС і ув’язнений в Дрогобицькій тюрмі. З того часу священика ніхто живим не бачив.
Після відступу більшовиків люди знайшли спотворене тортурами тіло отця на території в’язниці. Місце поховання блаженного остаточно невідоме, проте численні свідчення вказують на те, що священика поховали разом з іншими у спільній «братській» могилі на цвинтарі на вулиці М. Грушевського у Дрогобичі.

***
Блаженний мч. Володимир Прийма народився 17 липня 1906 р. у с. Страдч на Яворівщині. Після закінчення дяківської бурси служив дяком і регентом в церкві с. Страдч. 26 червня 1941 року по-звірячому закатований енкаведистами разом з о.Миколою Конрадом в лісі, недалеко від села, коли вони поверталися від хворої жінки, що потребувала сповіді.

***
Блаженний свщмч. Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 р. на Косівщині. У 1911 році після закінчення Римської Колегії Сергія і Вакха прийняв священичі свячення.
Навесні 1943 року заарештований гестапо за надання допомоги євреям. 25 березня 1944 року був спалений у печах табору смерті Майданек (Польща).

9 вересня 1999 р. Єврейська рада України присвоїла йому звання «Праведник України».
„Дякую Богові за його ласкавість для мене. Крім Неба, це єдине місце, в якому бажав би я бути. Ми тут усі рівні – поляки, жиди, росіяни чи естонці... Зараз я тут єдиний священик. Не уявляю собі, що вони зробили б без мене. Тут я бачу Бога — Бога, який є однаковий для нас, без огляду на наші релігійні різниці. Може наші Церкви різняться між собою, але в усіх них царює той же Всемогутній Бог. Коли я відправляю Літургію, всі вони моляться. Моляться різними мовами — але чи Бог не розуміє всіх мов? Умирають по-різному, і я помагаю їм пройти цей міст. Чи це не благословення? Чи це не найбільший вінець, який міг мені вложити на голову мій Господь? Так! Кожного дня тисячі разів дякую Богові, що він послав мене сюди. Не просив би Його про більше. Не плачте за мною - радійте зі мною! Моліться за творців цього табору та цієї системи. Вони потребують ваших молитов... Хай Бог помилує їх...», — писав блаженний Омелян до рідних, відмовляючи їх клопотатися про його визволення.
«Тут я бачу Бога – Бога, який однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей», — так блаженний висловлювався про табір у Майданеку.
О. Ковч був одруженим та мав шестеро дітей.

***
Блаженний свщмч. Теодор Ромжа народився 14 квітня 1911 р. в багатодітній сім’ї залізничного службовця в с. Великий Бичків на Закарпатті. Після 4-х класової народної школи в рідному селі продовжив навчання у Хустській державній реальній гімназії, яку закінчив у 1930 р. з відмінним атестатом. Того ж року з благословення владики-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ Павла Гебея був скерований у Рим в Колегію Германікум-Гунгарікум. Не закінчивши там курсу навчання, він перевівся восени 1934 р. у Папську Російську Колегію (Русікум). У 1935 р. прийняв дияконські свячення, у 1936 р. — священичі. Разом з тим продовжує навчання і в 1937 р. захистив ліценціат з богослов’я у Папському Григоріанському університеті. У цьому ж році повернувся на батьківщину для проходження обов’язкового однорічного курсу військової підготовки у Празькому офіцерському училищі. Від березня до вересень 1938 р. виконував обов’язки адміністратора гірських сіл Березова і Нижнього Бистрого Хустського району, далі — кілька місяців служив в чеській армії. Після загальної мобілізації повернувся до душпастирства в попередні парафії. З вересня 1939 по 1944р. — професор філософії та спіритуал (духівник) Ужгородської духовної семінарії. 24 вересня 1944 р. хіротонізований на владику-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ.

Після зайнятті Закарпаття радянськими військами та його офіційного приєднання до Української РСР 29 червня 1945 р., в умовах посилення тиску і наступу на УГКЦ, владика Ромжа всіляко підтримував духовенство та своїх вірних, здійснив низку великих архиєрейських подорожей по єпархії, а також короткочасні поїздки, під час однієї з яких 27 жовтня 1947 р. на нього було вчинено заздалегідь спланований НКВС замах, а 1 листопада 1947 р. — єпископа отруїли в Мукачівській лікарні.

***
Народжена у Львові, в Україні, Блаженна прп. Йосафата (Михайлина) Гордашевська народилася 20 листопада 1869 року у Львові. У 18 р. , відчувши покликання до монашого життя, з допомогою о. Кирила Селецького та о. Єремії Ломницького (ЧСВВ) 1892 року заснувала нове згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Під її керівництвом семеро перших послушниць розпочали свою духовну формацію. Вона започаткувала служіння в галузі освіти й охорони здоров’я та працювала над відкриттям нових місій. На сьогодні сестри-служебниці є найбільшою жіночою монашою спільнотою в УГКЦ.

7 квітня 1919 р. вона померла у тяжких болях, спричинених туберкульозом кісток.
У листопаді 1982 р. земні останки сестри Йосафати були перенесені до невеликої каплиці в Генералаті Сестер Служебниць у Римі. Генералат одержав численні свідчення про особливі ласки, отримані завдяки її заступництву.

Підготувала Тетяна ЛУЦИК

Джерело: РІСУ

Воїни Христа Царя

Більш детальну інформацію про СВЯТИХ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ви можете переглянути за цим посиланням

Немає коментарів:

Дописати коментар