Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 13 червня 2013 р.

13.06.2013р. Б. / Минулий тиждень українського християнства


Минулотижнева заява Патріарха УГКЦ про те, що головною темою наступної чергової сесії Синоду УГКЦ буде нова євангелізація могла б виглядати не цікавою для ширшого загалу, виключно єрархічною темою, якби не дві речі.
 
Перше, це те, що Блаженніший Святослав чітко окреслив проблематику: «Ми міркуватимемо над тим, як більш ефективно проповідувати Боже Слово в сучасній культурі. Адже поняття нової євангелізації включає в себе успішне душпастирство з сучасними методологіями в наших парафіях, необхідні засоби, як промовити до тих людей, які є охрещені, але неналежним чином практикують свою віру. Особливу увагу хочемо звернути на тих, які сьогодні ще не охрещені, але чекають, щоб Церква промовила до них Божим Словом і допомогла їм стати християнами. Це три аспекти, над якими роздумуватимуть члени Синоду». А це вказує на те, що критики УГКЦ не мають рації, коли критикують її Провід у відсутності розуміння ситуації, яка склалася та у відсутності самокритичності.
 
Іншим майже революційним аспектом цієї заяви є прохання Блаженнішого Святослава до всіх зацікавлених надсилати свої пропозиції до Синоду. Винесення цієї тематики на обговорення широкого загалу є чи не першим подібним кроком в історії українського християнства. І якщо суспільство, а в першу чергу вірні УКГЦ, відгукнуться на цей заклик, це би могло стати іще одним серйозним кроком до реального духовного відродження українського християнства, оскільки, за оцінками навіть не зовсім прихильних до УГКЦ кіл, саме ця Церква являється своєрідним подразником, який змушує заспаних християн України, принаймні, хоч до якоїсь праці.
 
У цьому контексті, контексті духовного пробудження українського християнства, стала іще одна цікава подія, яка може стати черговим реальним шансом для початку реального діалогу між конфесіями України – візит президента Папської ради сприяння єдності християн та співголови змішаної Міжнародної комісії з богословського діалогу між Католицькою і Православною Церквами кардинала Курта Коха.
 
 
Минулотижневий візит кардинала Курта Коха в Україну вказав на деякі реальні, а не віртуальні реалії, виплекані в мудрих головах чи церковно-дипломатичних кабінетах, екуменізму в Україні. Знаковим було те, що кардинал Кох розпочав свій візит в Україну візитом до Глави УГКЦ, вказавши тим самим на те, кого він бачить реальним промотором екуменізму в Україні.
 
Сам кардинал охарактеризував екуменічну ситуацію в Україні як складну. І в цьому нема нічого дивного. Адже, з одного боку, стан в українському православ’ї, коли навіть проголошення позиції УКГЦ про те, що вона, як інтегральна частина Вселенської Спільноти Католицької Церкви, визнає таїнственний характер Хрещення у будь-якій структурі, яка прагне уділити це Таїнство, так як його уділяє Католицька Церква, викликає неадекватні реакції з боку частини православних, не може сприяти екуменічному діалогу, ба навіть просто звичайнісінькому мирному співіснуванню. А з іншого – незцілені рани історичної пам’яті, які постійно роздмухуються заради денно політичних інтересів, або й просто ігноруються суперекуменістами, практично унеможливлюють екуменічний діалог в середині українського християнства по суті. Свій злий жарт з екуменічними прагненнями в українському християнстві звісно також зіграла і нездатність частини християн України вийти поза рамки вузькогрудного націоналізму.
 
Якщо українські християни дійсно бажають екуменічного діалогу, якщо екуменічні заяви провідників українського християнства не є просто обов’язковими протокольними висловлюваннями, то варто уже повертатися з хмар мрійливого гіперекуменізму на грішну землю з її реаліями. Без урахування цих реалій, будь-яка спроба діалогу просто приречена на нежиттєвість і неуспіх. З усього судячи, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав досить реально і критично, й одночасно з великим оптимізмом, підходить до цього питання. І цей знак не може не тішити того, хто дійсно прагне реальної християнської Єдності.
 
Кардинал Кох також досить реалістично зауважив, що має великі сподівання на екуменізм хрещення, екуменізм євангелізації, екуменізм духовний, екуменізм мучеництва. Перший з цих постулатів – екуменізм хрещення, у той же ж час і найпроблематичніший в Україні, оскільки виглядає на те, що УПЦ МП не визнає Таїнство Хрещення, уділене в УПЦ КП та УАПЦ. І це є тільки частиною проблеми, оскільки реалії на теренах вказують на те, що на практиці УПЦ МП не визнає також і Таїнства Хрещення, уділеного ані в УГКЦ, ані в РКЦ. Такий стан речей дещо позбавляє питання екуменізму з цієї православною структурою всякого сенсу. Але, з іншого боку, не закриває сподівань на співпрацю, принаймні у площині мучеництва. Слід відразу зазначити, що першочерговий смисл християнського мучеництва не в тому, щоб перетерпіти муки, а в тому, щоб дати свідчення Христа.
 
Сучасний стан західної цивілізації та її східного підвиду вказують на те, що тенденції до відсторонення християнського впливу в суспільствах і далі намагатимуться мінімалізовувати найрізноманітнішими засобами. Зараз уже навіть держчиновники говорять про дискримінацію християн у європейських суспільствах. Так, Массімо Інтровіньє (Massimo Introvigne), координатор Моніторингового центру з релігійної свободи при Міністерстві закордонних справ Італії, під час свого виступу на нещодавній конференції ОБСЄ з проблематики толерантності заявив про чисельні прояви християнофобії у європейських країнах, які фактично ґрунтуються на законодавстві та судових рішеннях деяких європейських країн. І не потрібно думати, що це все відбувається на захід від нового європейського лімесу, означеного кордоном ЄС. Політичні ігрища в Україні довкола уже одіозного законопроекту №2342 правлячої в Україні політичної сили, чітко вказують, що тенденції неповаги до свободи сумління в Україні нічим не менші, аніж за її східним, західним чи північним кордоном. У такому контексті екуменізм мучеництва стає простою необхідністю українського християнства, якщо воно не хоче опинитися в державі, яка буде його дискримінувати. А не потрібно глибоких знань історії, соціології, антропології чи психології, щоб усвідомити собі просту істину, що за дискримінацією й утиском завжди йде переслідування. Тому екуменізм свідчення є дійсно гарячим імперативом українського християнства, а, можливо, й єдиним виходом. Але, як це не дивно, успіх будь-якої форми екуменізму в Україні залежить від позиції православних церков.
 
З католицької сторони зроблено уже дуже багато різних спроб для встановлення реального, а не віртуального екуменічного діалогу, але практично усі вони розбивалися об глуху стіну несприйняття. Українські православні мусіли б зрозуміти одну просту істину – їхні підліткові вибрики рано чи пізно змусять католицьку сторону перестати сприймати їх серйозно.
 
З помірним оптимізмом можна сприйняти останні заяви, які прийшли з середовища УПЦ МП. Чи не найважливішою з них стала заява ієрархів УПЦ МП про те, що в цієї конфесії немає проблем з УГКЦ в Галичині. Очевидно, що це ще не означає, що претензії Московського патріархату стосовно греко-католиків у рамках католицько-православного діалогу повністю зняті, чи що вони знову не прозвучать, але подібну заяву не можна не вітати. Після цьогорічного весняного антикатолицького шоу, такі заяви, попри певну настороженість, усе ж таки викликають надію, якщо не на розвиток екуменічного діалогу, то, принаймні, на терпимі сусідські відносини.

 о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар