Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 26 листопада 2014 р.

26.11.2014р. Б. / Блаженніший Любомир: «Шептицький робив для українського народу стільки ж, як Мойсей для свого»

1 листопада в УГКЦ та в Україні розпочався Рік митрополита Андрея Шептицького. Митрополит Андрей, без сумніву, – великий діяч! Страшно уявити, якби Україна не мала його в ХХ столітті. Адже митрополит Андрей, як свого часу князь Володимир Великий, пізніше Ярослав Мудрий, потім Богдан Хмельницький і Тарас Шевченко, задав вектор розвитку України.

Не було такої сфери діяльності, якою б не займався Шептицький. Будучи архиєреєм Церкви, він зумів побудувати ефективне суспільство, в якому людина почувалася захищеною від самого народження аж до працевлаштування.

Про роль митрополита Андрея для УГКЦ і для України розмовляємо з гідним його наступником – Архиєпископом-емеритом Блаженнішим Любомиром (Гузаром).

Блаженніший Любомире, митрополит Андрей, допоки став монахом, був молодим, дуже гарним графом…

Так, і його батько, граф Іван, мав певні плани щодо свого сина. Роман, так митрополит Андрей називався з хрещення, був дуже талановитий. Батько це бачив.

Його родина походить із давнього шляхетного роду. У певний час вона сполонізувалася, латинізувалася. Граф Іван відшукував свої корені, їздив по монастирях, інших установах. Часто брав із собою старшого сина Романа. Тож останній біля батька пізнавав свою родинну традицію.

Не можна забувати, що з роду Шептицьких походили митрополити і єпископи нашої Церкви. Їхня полонізація не була дуже довгою, але все-таки вони відносили себе до латинського обряду. Граф Іван вважав себе поляком. Його мати, графиня Софія Фредро, була з польського роду. Однак у 1911 році, коли одна делегація прийшла привітати графа Івана з днем народження, він сказав, що свідомий того, що є русином. У ті часи українці так себе називали. Тож граф Іван наприкінці свого життя немовби відкрив свою традицію.

…Як граф, як шляхтич, Іван Шептицький мав для свого сина певні плани. Гадаю, якби Роман пішов іншим шляхом, то також досягнув би успіху, бо був дуже талановитим хлопцем.

Мати ж, навпаки, тішилася, що в сина є вияви релігійного покликання.

Їхній приятель, єзуїт отець Яцковський, також дещо впливав на Романа, аби той ішов за своїм покликанням. Переконаний, що то був не просто вибір, а справжнє покликання.

Знаємо, що коли хлопець офіційно зізнався батькові, що хоче бути монахом, то той був дуже незадоволений. І загадав йому закінчити правничі студії. І Роман, поважаючи свого батька, прийняв те завдання. Щойно закінчив вивчати право, знову пришов до нього й сказав: я зробив те, про що ти просив, але все-таки хочу бути монахом.

Можливо, отець Яцковський надіявся, що матиме гарного кандидата в особі Романа, проте той вирішив бути василіанином. Монахи нашої Церкви не були в пошанівку в сполонізованої шляхти. Тому рішення Романа стати монахом-василіанином стало, можна сказати, для батька подвійним ударом. Та граф Іван, будучи шляхетною і справедливою людиною, дотримав свого слова.

Батьки самі відвезли його до Добромиля, до василіанського монастиря. Пізніше мати у своїй автобіографічній книжечці згадувала, що коли вони, залишивши Романа, поверталися додому, батько сказав зупинити коней біля каплиці. Граф Іван пішов до каплиці й поклонився до землі. Одне слово, прийняв Божий дар для свого сина.

Знаю, що малим хлопцем ви мали нагоду бачити митрополита Андрея. Чи можете розповісти про це?

Це було навесні 1939 року. У Львові була площа Сокола-Батька. Це був своєрідний стадіон. Там відбувалися різні змагання та святкування. Мій батько одного разу взяв був мене із собою.

Коли я був малий, то мене стригли, як то кажуть, під нульку… Ми стояли, дивилися на ті вправи. В один момент батько сказав: «Обернися подивися». Я обернувся: на площу заїхало авто з відкидним дахом. У ньому сидів чоловік поважного віку з буйною фрейзурою (зачіскою. – Ред.), сивою бородою. Я був малим хлопцем і не знав, хто це. Батько пояснив: «Це – митрополит».

Як малий хлопець, я цікавився іншими речами і не мав уявлення, що колись буду його наступником. Може, митрополит і бачив мене коло батька, та чи уявляв і він собі, що той верткий хлопець буде його наступником? Непевне, ні.

То лише один раз, коли я бачив Андрея Шептицького. Річ у тому, що ми мешкали в іншому кінці міста від катедри Святого Юра.

Коли читаємо декрет митрополита Андрея «Як будувати рідну хату», написаний 1941 року, створюється враження, що в ньому йдеться про сьогодення. Невже за стільки років нічого не змінилося в підходах до побудови громадянського суспільства, державності?

Можна спокійно сказати, що майже нічого не змінилося. Змінилися обставини. Цей декрет були конфіскували й не дозволили друкувати. Тому митрополит пізніше видав «Як будувати рідну хату» як пастирський лист. У будь-якому разі те, що він там каже, – вічно правдиві речі. Як будувати рідну хату – значить, як будувати свою рідну державу на підставі солідних засад християнської віри. Отже, хоч би які були обставини, це завжди буде актуальним. Справедливість, пошана до гідності людини, християнський патріотизм – речі, які є базовими для побудови нормального демократичного суспільства. Для нас вони зараз особливо актуальні. А в часи Шептицького вважалися ще мрією.

Митрополит часто порушував тему єдності України. А ми досі ліпимо докупи нашу державу.

Він головно звертав увагу на релігійну єдність. Це була дуже важлива тема в житті митрополита Андрея. Він цікавився і вболівав за це ще будучи новиком у монастирі. Особливо переймався релігійним поділом в Україні на католиків і православних, і все своє життя працював над їхнім об’єднанням.

Митрополит Андрей докладав зусиль, щоб об’єдналися всі спадкоємці Київської Церкви. Те, що ці зусилля не увінчалися успіхом, не значить, що він нічого не осягнув. На мою думку, він осягнув далеко більше від будь-якого іншого владики за останні двісті-триста років.

Митрополит Андрей дуже багато зробив. Він залишив певну традицію. Сьогодні ми продовжуємо прислухатися до його думок, повчань, придивлятися до прикладів його життя тощо.

Бог послав Україні Шептицького, який задав певний вектор розвитку Україні. Це фігура рівня Шевченка для нашого націєтворення… Якою, на вашу думку, була б Україна, якби не Шептицький?

Митрополит Шептицький був свідомим українцем. Під державницьким оглядом мав певні заслуги. Як ми знаємо, дбав про науку, про культуру. Він заступався за Україну на міжнародній арені. Але, на мою думку, головним досягненням, яке є надзвичайно важливе, – він старався відродити традицію нашої Церкви.

Ми є християнами так званої східної традиції. Однак був період у нашій історії, коли ми почали себе губити… А митрополит Андрей звертав велику увагу, щоб ми плекали питому нам східну традицію християнства. Однією з причин цього було показати, що католицизм пов’язаний не з певною культурою, головно римською: латинською мовою, латинськими традиціями. А будь-яка культура може бути домом, в якому існуватиме християнство. Вважаю, що це, мабуть, найважливіше досягнення митрополита.

Багато моїх семінарійних товаришів народилися вже в Америці. Однак ми старалися жити ідеалами Шептицького, пізнати його позицію. Ми усвідомлювали, що є абсолютно не гіршими чи меншими католиками, належачи до східної традиції.

Східна традиція формувала і нашу культуру, і нашу ідентичність. Найважливіше в плеканні цієї традиції – бути собою, а також свідчити, що християнство не пов’язано з якоюсь людською культурою і що Христова наука однаково може бути присутня всюди.

Не було такої сфери, якою б не займався митрополит Андрей. Навіть організував виробництво шоколаду… Яка сфера його діяльності вам подобається найбільше?

Митрополит дуже цікавився життям суспільства. На самому початку свого урядування він написав цікаве послання «Соціальні квестії», в якому йдеться про права робітників.

Подивіться сьогодні: наша Церква не працює на рівні робітників, профспілок. У нас нема християнської профспілки. А митрополит Андрей займався тими справами.

Шептицький переймався культурою. Музей українського мистецтва, який він заснував, досі діє у Львові. Він приділяв увагу науці. Одне слово, його зацікавлення були дуже-дуже широкі. Це свідчить про його особисту культуру. Митрополит походив зі шляхти. А це люди, котрі мають певні родові традиції і які з покоління в покоління займаються людськими, соціальними проблемами. Це властиво Шептицькому. Він був шляхтич у найкращому розумінні цього слова.

Сьогодні ми вже не вживаємо таких термінів, бо шляхти як такої нема. Найближчий термін – «інтелігенція». Це люди, які мають не тільки високу освіту, а й широке зацікавлення.

Нам дуже потрібно, щоб в Україні була така християнська інтелігенція. Потрібна група людей, яка б займалася всіма проблемами суспільства.

Знаменитий художник Олекса Новаківський часто малював образ Мойсея, насправді зображаючи митрополита Андрея. Чи можна сказати, що Шептицький – це український Мойсей?

Можна так сказати. Шептицький – це надзвичайна постать в історії нашого народу, у нашій Церкві. Тому напрошується порівняння з Мойсеєм. Шептицький робив для українського народу стільки ж, скільки Мойсей для свого.

Митрополит Шептицький був депутатом Галицького сейму, тобто церковним діячем і політиком водночас. У сьогоднішньому українському суспільстві не дуже вітається таке поєднання…

Андрей Шептицький мав місце в сеймі, оскільки був митрополитом. Чим він займався? Наприклад, ми знаємо, що остання промова Шептицького в сеймі, членом якого він був, стосувалася створення українського університету. Ще один приклад. Після Першої світової війни у французькому Версалі вирішували питання поділу Європи, і постала проблема, що буде з Галичиною, Західною Україною. Митрополит поїхав туди вести перемовини із західними політиками рівня Клеменсо, щоб вибороти для Західної України якомога ширшу автономію. На жаль, цього не вдалося зробити і ми стали, практично, частиною Польщі. Для митрополита Андрея це була невдача. Історія Європи, головно історія України, виглядала б сьогодні по-іншому, якби ми отримали тоді ширшу автономію, навіть у рамках Польської держави.

Який би ви виділили месидж митрополита, що сьогодні найбільш актуальний?

Я б виділив два аспекти. Перше – те, що стосується об’єднання Церков, щоб сповнити Божу волю. У цьому напрямку Андрей Шептицький багато зробив і написав.

Друге – державні чесноти: справедливість, правда. Митрополит звертав велику увагу на те, що ми сьогодні називаємо загальним добром.

Але основною залишається його релігійна наука. Він залишив нам багато послань, які актуальні й сьогодні. Коли кудись навідувався, багато говорив про правди віри, що жити треба по-християнськи.

Чого ви особисто очікуєте від Року Шептицького?

Щиро надіюся, що ми не тільки будемо старатися пізнати його думку, історію, досягнення, а й намагатимемося це здійснювати, - здійснювати ті правди, які були в його житті та навчанні, у сьогоднішніх обставинах у нашому особистому, сімейному, громадському та державному житті.

Розмовляла Оксана Климончук

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар