Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 3 листопада 2014 р.

03.11.2014р. Б. / БЕЗ ІСТИНИ – НЕ ВСТОЇМО

Минулий тиждень завершився, а новий тиждень для українських християн, як і для цілої країни, розпочався доволі неспокійно: з п’ятниці, 31 жовтня, і до нині, 2 листопада, українські й закордонні ЗМІ повнили свої шпальта тривожними повідомленнями. «Московія ввела свої війська на окуповані території Донбасу», «Московія концентрує війська на кордоні з Україною», …московитські військові літаки кільканадцять раз спробували вторгнутися в повітряний простір європейських країн, Московія проводить навчання, які передбачають старти ракет здатних нести ядерну зброю... Та й «вибори» на території окупованого терористами Донбасу – лише один з тривожних сигналів. Адже більшість експертів однозгідно твердять – це касує Мінські домовленості й фактично звіщає велику війну.

Звісно, що така ситуація не може не впливати на українських громадян, а зокрема на християн. Адже московитські окупанти на підконтрольних їм територіях влаштовують переслідування та утиски усіх християн, які не належать до Московського патріархату. І ці гоніння і далі тривають там. Більше того, минулотижневий виступ глави Синодального відділу із взаємовідносин церкви і суспільства Московського патріархату, протоієрея Всеволода Чапліна, який занонсував потребу того, щоб усі конфесії, які діють на теренах РФ, не мали закордонних центрів підпорядкування, може стати прологом до позбавлення католиків РФ права на свободу совісті.

Може видатися неймовірним, але усе це відбувається на тлі невмовкаючих ґвалтів-криків очільників Московського патріархату про переслідування московсько-православних в Україні. Так минулого тижня, зустрічаючись з коптським Александрійським патріархом Тавадросом ІІІ, московський патріарх Кіріл заявив, що московсько-православні вірні в Україні переживають ситуацію, яка нагадує ситуацію християн на Близькому Сході.

З іншого боку, Московський патріархат продовжує розпалювати пристрасті, закликаючи до війни в Україні. Минулого тижня відповідальний у справах Московської патріархії митрополит Санкт-Петербурзький і Ладожський Варсанофій договорився до того, що гривня – це вираз несказанної гріховної національної гордині українців, і що таку гординю можна усмирити тільки війною.

І звісно, що минулотижневий «хор» клиру Московського патріархату був би неповний, як би не прозвучав голос, який озвучує претензії релігійної Московії до всіх і до кожного, – голос митрополита Алфєєва. Цього разу, «міністр закордонних справ» Московського патріархату, у стилі міністра закордонних справ РФ Лаврова, зажадав, щоб усі українські конфесії перестали протестувати проти московитської агресії щодо України, брехати, що це громадянський конфлікт, бо, мовляв, тоді настане в Україні мир і злагода.

І яка ж би то була фуга без підголоска! Українського підголоска! І він прозвучав. Як на замовлення, з’явилося інтерв’ю Предстоятеля УПЦ МП митрополита Київського Онуфрія на московитському православному сайті pravmir.ru, у якому очільник московитського православ’я в Україні, так між іншим, ствердив, що в Україні триває громадянська війна. Правда митрополиту Онуфрію це вдалося зробити у доволі дипломатичній формі. А «миротворча» УПЦ МП того ж таки тижня не забула дати благословення московитським агресорам, і то на українській землі.

Звісно, московитський «міністр закордонних справ», не був би міністром, навіть церковним, якби не збрехав. Тож митрополит Алфєєв вирішив слідувати цьому іміджеві.  Він просто взяв і збрехав про те, що начебто Глава УГКЦ визнав УПЦ МП єдиною канонічною церквою в Україні. Хоча у своєму інтерв’ю, на яке, вочевидь, Алфєєв покликається, Блажeнніший Святослав наголосив, що це не справа католиків визначати канонічність/неканонічність тієї чи іншої православної структури.

Але годі сподіватися, що світ цього не бачить. Ігрища релігійної Москви занадто нахабні, щоб їх не помітити. Уже не раз закордонні католицькі єрархи висловлювали підтримку Україні перед лицем московитської агресії. Так і 26 жовтня греко-католицькі єпископи з цілої Європи, на своїй зустрічі у галицькій столиці – Львові, оприлюднили спільне звернення у якому вчергове не лише було обіцяно Україні молитовну підтримку, але й агресію Московії проти України назвали агресією.

А під кінець минулого тижня в одному з найавторитетніших католицьких англомовних видань «Crux», за авторства редактора видання п. Джона Л. Аллена-молодшого, з’явилася стаття, у якій автор доволі гостро розкритикував лицемірну та агресивну позицію московитського православ’я у стосунках з Католицькою Церквою. Автор не лише висвітлює питання позиції Москви, але й доволі гостро критикує Римську Курію, яка, попри виразну антиекуменічну, антикатолицьку позицію Московського патріархату, усе ще намагається «клеїти» екуменічний діалог, хоча, насправді, ніколи ніякого нормального діалогу з московитською церквою не було.

Нашу католицьку відкритість на діалог з Московським патріархатом, з усього судячи, Московський патріархат завжди сприймав, які вираз «лохівства». А бажання діалогізувати з Москвою дуже часто наближалося до спроби закривати очі на істину. Часто католицькі екуменісти виносили питання істини та вимогу фундаментальної справедливості за дужки, аби лише поговорити з московитами. А, як недавно зазначив Папа-емерит Бенедикт ХVІ, таке ставленні до істини є насправді смертельним для віри. І досвід показує, що й в питаннях екуменізму справа така сама, як і в питаннях місії поміж нехристиянами – торгуєш істиною, виносиш її за дужки, закриваєш на неї очі – віра твоя уже більше не є спасенною православною вірою Католицької Церкви. Приклад одного «великого» екуменіста, який на ІІІ Надзвичайній асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви лобіював вінчання гомосексуалістів та причастя розлучених і повторно вінчаних, є яскравим підтвердження того, що навіть в екуменічному діалозі торгувати істиною є смертельно небезпечно для власної віри.

Одним з світильників істини в нашому народі, який стояв в істині, не зважаючи на критику носіїв нових модних ідей, які часто-густо були далекими від істини, був і владика Софрон Стефан Мудрий. На превеликий жаль для нас, минулого тижня владика Мудрий відійшов по вічну нагороду.

Ті, що у часах катакомбного існування УГКЦ слухали «Радіо Ватикан», добре знали голос о. Мудрого, який ніс таке потрібне в часах переслідування слово Істини. Згодом він залишив розмірене життя у Римі, коли вже був в поважних літах, щоб служити рідному народові й Церкві у Краю. Хоча і хворий, ніс своє служіння тут, на наших рідних теренах, докладаючи зусиль, щоб фундаментельніше формувати молодих священників, усвідомлюючи собі, що саме добрий священик є запорукою відродження парафіяльного життя. Можна довго перелічувати усе, що владика Софрон зробив для Церкви і народу. Але вже зараз і без цього можна бачити – у вічність відійшов один з духовних гігантів нашого народу і Церкви.

Приклад служіння владики Мудрого в Істині і для Істини має бути і для нас зразком у цих нелегких часах, коли ворог прагне фізичного знищити нашу Церкву і наш народ. Без стояння в Істині не встоїмося перед ворогом. Тому саме зараз, перед обличчям одної з найбільших за історію нашого народу і Церкви небезпек, мусимо об’єднатися, але у Істині. Мусимо об’єднатися у молитовній боротьбі і молитовній обороні. Долучитися усім, чим можемо, до справи оборони Церкви і народу, не звертаючи занадто великої уваги на недолугий Захід, а тим більше – не звертаючи жодної уваги на шовіністично-релігійний лемент очільників мордорської церкви. 

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар