В
кінці минулого – на початку актуального тижня ми стали свідками без
сумніву історичної події і, як це не дивно, події світового значення:
виборів українського президента. Навіть зараз усе ще важко усвідомити
усю вагу цієї події.
Після буремних подій Майдану, в часі московської агресії українська
держава і суспільство спромоглися провести вибори, які практично ні в
кого не викликають сумніву стосовно їхньої прозорості й демократичності.
Такий розклад сил на українській карті є серйозною заявкою на зміну
ситуації не тільки в середній та східній Європі, але й в світовому
історичному контексті. І це не може не викликати позитивних сподівань.
Усе ж таки демократія, хоч в якісь формі, затрималася на українських
теренах.
З іншого боку, не може не хвилювати перемога в одному турі. Тут
виникають сумніви у реальній спроможності українського суспільства
рухатися шляхом демократичного плюралізму. Перемога в одному турі –
свідчення скоріше незрілості українського суспільства, аніж його
демократичності. Такі перемоги при відносній демократичності політичної
системи можливі лише тоді, коли суспільство страждає яскраво вираженим
комплексом пошуку Месії.
Така тенденція є зловісною для українського християнства, як такого.
Адже Месія прийшов на цей світ більш як 2000 років тому. І пошук Його не
в тій царині вказує на те, що велика частина українських християн усе
ще не знайшла правдивого Месію, а шукає Його. Це вказує на серйозну
потребу переосмислення своєї душпастирської діяльності християнським
конфесіям України.
Ніщо так не вказує на відсутність зрілого християнства у середовищі
самих християн, як пошук політичного спасителя. Проте, реальний стан
українського християнства не залишає, на жаль, місця на сподівання, що
це викличе серйозне занепокоєння у християнському середовищі України.
Адже черговий припадок політичного месіянізму українського суспільства
вказує на те, що українські конфесії так і не зробили висновків з
політичного месіянізму Ющенка і Януковича.
Дві частини українського соціуму уже пережили розчарування своїми
месіями, тепер цілком реально можна очікувати чергове розчарування
черговим загальноукраїнським месією. Щоправда, в теперішніх умовах таке
розчаруванням виглядає багато загрозливішим і руйнівнішим.
В даному історичному моменті, якщо українські конфесії не візьмуть на
себе суспільну відповідальність за подальший розвиток українського
соціуму, можемо очікувати тільки його подальшу деградацію, як
цілісності, й поступове розшарування на повністю непримиренні частини. В
таких умовах імперативна потреба нової євангелізації українського
суспільства ставить перед українськими християнськими конфесіями
завдання взятися, нарешті, до реальної, а не віртуальної євангелізації
України.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар