Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 21 травня 2014 р.

21.05.2014р. Б. / Владика-номінант Богдан (Манишин): «Хочеться, аби наші політики пам’ятали про загиблих хлопців»

Українська Греко-Католицька Церква продовжує зміцнюватися. За останніх кілька місяців Церква збагатилася новими владиками та екзархатами. І Департамент інформації УГКЦ продовжує серію інтерв’ю з владиками-номінантами, аби її вірні бачили, що Синод єпископів обирає кращих із кращих. Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю з владикою-номінантом Богданом (Манишиним), який незабаром стане Єпископом-помічником Стрийської єпархії.

Владико-номінанте, розкажіть, будь ласка, як ви прийшли до священичого життя?

Тут нема якогось конкретного пояснення… Коли мама носить дитину під серцем, то вона закладає в неї щось таке, чого потім і не виховаєш.

Найбільше вдячний батькам за свій шлях священства. Вдячний їм за свободу вибору, свободу виховання і велику надію. Усі батьки покладають надії на своїх дітей. Проте не завжди виходить так, як ми, люди, задумали.

Бог дав так, що я став священиком, батьки прийняли це і я їм дякую.

Ви говорите про шлях у житті… А от у нас зараз така напружена ситуація в Україні. Кілька місяців ми стояли на Майдані і потім загинули найкращі з нас. Тепер агресія Росії і знову гинуть наші найкращі хлопці… але вже там, на сході країни. Раніше ми могли вийти на Майдан і висловити свою позицію. А що нам, звичайним обивателям, робити зараз, коли там гинуть наші силовики?

Ми всі більшою чи меншою мірою задіяні до процесу, який відбувається зараз в Україні. Людина, котра мешкає не на сході України, все одно є поруч із тими хлопцями, які загинули.

…Бог вартує жертви. Україна, яка дана нам Богом, теж вартує жертви.

Тому те, що ми на відстані, абсолютно не означає, що ми абстраговані. Легше бути там, ніж чекати тут. Обов’язок тих, хто перебуває на решті України, підтримувати батьків наших хлопців, які відстоюють сьогодні ціною власного життя нашу свободу і мир.

Те, що хлопці з Національної гвардії, внутрішніх військ та інших підрозділів є там і відстоюють нашу країну, – це, вважаю, також є наслідком виховання в родині. Загибель людей в армії – це завжди болісна тема. Коли зло уособлюється, на пограниччі між добром і злом стає армія.

Власне і ті люди, які готові покласти своє життя за інших, – кращі з кращих.

А стосовно того, що зараз нам робити, – хай кожен відчує і переживе сам. Гадаю, ми не маємо права переставати виховувати майбутнє України: політиків, священиків, військовиків-патріотів, лікарів… А головне – людей, щоб жертва наших патріотів не була змарнована.

Один із учасників подій на Майдані 17–22 лютого Євген Шаталов на своїй сторінці у Facebook написав: “… після того як були застрелені перші маніфестанти, священики не випускали на передову тих, хто не висповідався. Також священики з щитами в руках були безпосередньо в районі бойових дій і сповідали важкопоранених. Тоді я зрозумів, що Небесна сотня дійсно була «небесною». Я зрозумів, навіщо всі ці три місяці священики були на Майдані, навіщо активісти молитовного намету роздавали Євангелія, молилися з людьми про покаяння, говорили про Бога. Увесь цей час християни готували цих бійців до фінального бою за свободу України, вони готували Небесну сотню”.

Що нам робити? Те що й дотепер – відповідати на потреби часу.

Нещодавно на Донеччині вбили православного священика. Він був без зброї, він не мав наміру завдати нікому кривди. Навпаки, переконував терористів не чинити кривди мирному населенню. І його вбили. Ви теж були військовим капеланом. Як можете таке пояснити?

Наш сучасний світ знає дуже багато прекрасних і гарних слів. І ми всі багато і гарно можемо говорити. Я не знаю того священика, якого вбили. Але, думаю, він як говорив, так і жив.

Папа Павло VІ казав, що сучасне суспільство потребує свідків віри, - таких свідків, учинки яких збігаються з їхніми діями в житті. Цей священик був такою людиною.

Нещодавно владика Богдан (Дзюрах) заявив, що на Львівщині була спроба підкупу греко-католицьких священиків одним із кандидатів у Президенти. А ви часто зіштовхуєтеся із ситуацією, коли кандидати намагаються використати Церкву у власних цілях?

А коли їх не було?! Богу дякувати, до мене ніхто не підходив. Думаю, найкращим коментарем до цього стануть слова Христа: «Неможливо, щоб не прийшли спокуси. Але горе тому, від кого вони походять».

У нашому суспільстві сформувався стереотип, що політика – щось брудне. Але насправді політика існує для створення загальнолюдського блага. Політика – це дбання про спільне добро. Тому хотілося б, аби політики, які називають себе політиками, особливо зараз в Україні, належно поводилися. Щоб пам’ятали про тих хлопців, які загинули за Україну; пам’ятали про їхніх матерів, родини, які залишилися; пам’ятали, що Україна потребує і їхньої жертви, хоча б на  рівні гідної поведінки.

Християнин, як громадянин обох Царств, небесного і земного, також формує свою думку про політику. Церква, за словами Блаженнішого Святослава, бере участь у соціальній площині. Також держава потребує етики. А такої етики, яку дає Церква, не надасть жодна наукова система. Коли представники Церкви є поруч зі своїми вірними в часи випробувань, тоді творчий Божий акт входить у наше життя і воно стає преображеним.

Наша УГКЦ завжди була осередком духовності, культури та освіти. Час комуни наклав відбиток на суспільство. Ще потрібно багато часу для відродження. Без сумніву, наша Церква залишить для історії великий доробок.

Незабаром відбудеться ваша єпископська хіротонія. Що ви відчуваєте? Матимете більше можливостей для служіння?

Не хочеться говорити високими словами, але єпископ – наступник апостолів. Якщо думати, що мені дасть цей титул, то значить думати якось матеріалістично. Служіння єпископа дає велику перевагу в проповідуванні Слова Божого. Крім того, це «підкріплення» для священичої спільноти, бо моя формація проходила на очах багатьох священиків, вірних Церкви, які покладали на мене надії.

Священик спасається разом зі своєю родиною та паствою. Завдання священика – створити з парафії одну велику родину. А завдання єпископа позначене ще більшою відповідальністю. Єпископ дістає особливу владу освячувати, навчати та управляти. У всіх цих обов’язках потрібно буде зростати. Насправді, це щось надзвичайне.

Зараз багато священиків працює капеланами в гарячих точках. Що б ви їм порадили?

Не хотів би щось радити. Усі вони добре знають, що гаслом українського військового капеланства є «Бути поруч». Вони ним живуть. Хай для кожного нашого греко-католицького священика, а зокрема для військових капеланів, завжди залишаться живими слова блаженного священномученика Омеляна Ковча, якими він звертався до своїх дітей з табору смерті, що між небом і землею немає іншого місця, де б він хотів бути…

Скільки зараз капеланів УГКЦ залучено до праці?

За всю УГКЦ відповісти не можу. На це запитання краще відповість Департамент із співпраці з силовими структурами.

Від Стрийської єпархії УГКЦ делеговано п’ятьох молодих та ініціативних священиків. Вони пройшли відповідний вишкіл, який дає їм право здійснювати такого роду служіння. В основному опіка надається підрозділам нашої Стрийської військової частини, які несуть бойове чергування на східних кордонах нашої Вітчизни.

Владико-номінанте, із Львівщини було дуже багато людей на Майдані, зокрема зі Стрия. Багато героїв загинуло… Як зараз їхні родини?

Наші священики підтримують зв’язки з цими родинами. Кожен цю трагедію переживає по-своєму: одні потребують уваги, інші більш замкнуті. Безпосереднім учасникам цих подій, які були поранені на Майдані, за допомогою нашого Благодійного фонду «Карітас Стрийської єпархії УГКЦ» була надана матеріальна допомога, якій передував збір коштів у єпархії.

Дуже хочу, щоб гасло «Герої не вмирають» відповідало своєму змісту. Щоб це були не просто слова, життя яких триває кілька місяців. Для батьків загиблих важливі не гроші. І жалість їм не потрібна. Вони хочуть бачити, що жертва їхніх найближчих людей не була даремною.

Однією з найважчих місій у цьому житті – міняти стереотипи. Але це можна і треба робити. І якщо б кожен з нас це робив, вони, живі і мертві, тішилися б цим.

Що саме мало б зробити сучасне українське суспільство, аби цінності Майдану не канули в лету?

Широке запитання. На нього так просто не відповіси. Думаю, кожен християнин має віддати Богові – Боже, а кесарю – кесареве, і ніколи не переплутувати ці поняття. Бажаю, аби ми завжди зростали в довір’ї до Бога, бо це наше найслабше місце.

Розмовляла Оксана Климончук

Департамент інформації УГКЦ

Немає коментарів:

Дописати коментар