Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 5 квітня 2015 р.

05.04.2015р. Б. / Надія Єдності Київської Церкви тепер живе в Харкові

Напередодні Квітної Неділі за юліанським, а Світлого Празника Христового Воскресіння за григоріанським календарем українське християнство продемонструвало неймовірну живучість ідеї відновлення християнської Єдності.

Несподівано для українського загалу Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ, фактично незалежна структура, зробила неочікуваний крок до християнської Єдності Церкви в Україні: XXV єпархіяльний собор Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви постановив звернутися «до Блаженнішого Патріярха Святослава і синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдности Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з Українською Греко-Католицькою Церквою як із співспадкоємницею київської духовної традиції».

Факт по собі незвичайний для українського християнського життя, означеного поділами і конфліктами. Без лишнього пафосу можна твердити, що це рішення є історичним. Адже після невдалих спроб митрополитів Вельямина Рутського та Петра Могили поєднати Київську Церкву – «щоб Русь не нищила Русь», це перша реальна спроба, яка може увічатися осягненням омріяної Єдності розділеної Київської Церкви, щоправда іще не в повноті. Але це уже сам по собі факт, який вселяє надію.

І не тільки надію, але і радість. Радість, яка б мала сповнити кожне християнське серце, щонайменше в Україні. Адже розділені брати роблять реальні кроки у напрямку до осягнення християнської Єдності, а не вдаються до пустопорожньої балаканини і двозначних декларацій. Це не може не тішити ранене розколами і поділами серце українських християн.

Як свого часу влучно сказав владика Венедикт (Алексійчук) у своїй доповіді «Наша християнська ідентичність», «якщо ми знаємо, що поділи – не від Бога, адже Бог – Той, що справедливо єднає, а диявол – той, хто підступно ділить, то розуміємо, що змагання до єдності лежить на  відповідальності усієї Церкви Божої, а не якоїсь одної групи чи конфесії». Адже Господь не заснував дві, три, п’ять, тридцять чи більше Церков. Він заснував тільки Одну, Єдину Свою Церкву. Змагання до віднайдення втраченої Єдності – одне з основних завдань християнства.

Великі екуменічні потуги, які часто-густо критикували модель Єдності, яка знайшла своє втілення у Східних Католицьких Церквах, так і не спромоглися запропонувати якусь якісно інакшу, якісно відмінну модель Єдності між католицтвом і православ’ям. Але століття християнської історії підтвердили, що саме модель Єдності, яку утіловлюють східні католики, є єдиною здатною до життя моделлю християнської Єдності. Інших здатних до життя і розвитку моделей нема.

Історія з Ординаріятом для колишніх англікан є наглядним підтвердженням того, що хто дійсно шукає Єдності, той її і віднаходить. Сподіваймося, що велике починання владики Ігоря Ісіченка та єпархії, яку він провадить – це лише початок реального, а не віддаленого у перспективу Другого Христового пришестя, осягнення Єдності до тепер розділеної Київської Церкви.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар