Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 4 квітня 2015 р.

04.04.2015р. Б. / Месіанський В’їзд Ісуса в Єрусалим (роздуми на канві Квітної Неділі)

Події Месіанського в’їзду Христа в Єрусалим освітлюють нам усі чотири євангелисти: Матей (Мт. 21,1–11); Марко (Мк. 11,1–11); Лука (Лк. 19,28–40); Іван (12,12–19). Кожен з них подає цю подію історії Спасіння під своїм кутом бачення, вносячи певні деталі, на які інші автори не звернули такої уваги.

Усі вони однозгідні, що шлях Ісуса в Єрусалим пролягав через Оливну гору, ту саму гору, на якій за кілька днів у Гетсиманському саду Ісус буде молити Отця про чашу і де Його через зраду Юди заарештують (Мт. 26,36–56// Мк. 14,32–52// Лк. 22,39–53//  Ів.18,1–11). Ця гора наприкінці часів розколеться надвоє, бо Бог стоятиме на ній (див. Зах. 14–1–11). Розколеться, щоб пропустити живу воду з Єрусалиму до Мертвого моря і так оздоровити його (див. Ез.47,1–12). Про цю воду і потік сповіщає книга Одкровення (див. Одкр. 22,1–2).

Символіка Оливної гори в історії Спасіння вражаюча. Вона ніби закриває від Єрусалиму, міста святості погляд у напрямку міста гріха – Єрихону і моря гріха – Мертвого моря.

Єрихон – найстарше відоме археологам місто у світі. Місто – символ людської цивілізації, цивілізації, вдареної первородним гріхом. Місто, яке стало символом ханаанської розбещеності, не тільки моральної і соціальної, як до того Содома і Гомора, але і релігійної. Ханаанські криваві культи, сповнені людських жертв, канібалізму і храмової гетеро - та гомосексуальної проституції – символ найглибшого можливого падіння людської релігійності. Нащадки ханаанців – карфагеняни – саме через свою моральну і релігійну розбещеність викликатимуть століття пізніше таку відразу в римлян, яку могло стерти лише знищення цієї культури. Тому, Єрихон і стає символом прокляття, проклятим у віках місцем (див. Нав. 6,26). Прокляття здійснюється на тому, хто цим прокляттям знехтував (див. 1 Цар. 16,24). Але і в цій моторошній ночі гріха уже знаходимо промінчик світла – блудницю Рахаву (див. Нав. 2; 6,22-25), яка стає далекою прапрабабусею царя Давида (див. Мт. 1,5), а через нього і праматір’ю Христа Ісуса (див. Мт. 1,1-17). Рахава нам показує, що, не зважаючи на своє походження з культури далеко віддаленої від Бога, людина здатна віднайти дорогу до Нього, здатна змінити своє життя і вірою врятувати не тільки себе, але й свою родину.

Єрихон – місто гріха Ізраїлю. Саме у ньому здійсню свій гріх Акан – гріх не виконання Божого наказу, гріх, до якого його спонукає пожадливість (див. Нав.7). Але Христос приносить і в це місто гріха Своє Спасіння. Саме в Єрихоні стається чудо навернення Закхея і зцілення його від пожадливості грошолюбства (див. Лк. 19,1–9).

Єрихон як символ релігійного та суспільного падіння людської цивілізації, зраненої первородним гріхом, закритий від святості Єрусалиму Оливною горою, уже в першому приході Месії отримує надію спасіння.

Тут і Мертве море, що покриває долину Сідім (див. Бут. 14, 3), долину, в якій були міста, знищені Богом – Содом і Гомора (див. Бут. 19,1–29) – символи гріха суспільного і неприродної сексуальної розбещеності, яка свою назву отримала від імені Содому. Як пам’ятник цьому гріхові й гріхові соціальної несправедливості, які на рівні з вмисним вбивством, кличуть до Неба о пімсту, залишилось Мертве море – море, в якому нема життя, околиці якого світять пусткою і смердять сіркою. Навіть сам напрямок руху до цього місця схований від Єрусалиму Оливною горою. Але навіть і гріх гомосексуального життя та соціальний гріх мають надію на зцілення. Живі води з Єрусалиму мають потекти на схід (див. Йоіл 4,18// Зах. 4,8// Ез. 47,8), щоб оздоровити це море смерті й гріха (див. Ез. 47,1–12).

Це знак і нам, що ми, як християни, покликані протиставитись гріху, допомогти грішникові віднайти дорогу до святості. Ми покликані також протиставитись структурам гріха у нашому суспільстві. Структурам, які відчужують людину від Бога, структурам, які нівечать людину як образ Божий. Структурам, які спричиняють корупцію і злодійство в суспільстві, які виправдовують аморальну поведінку. Тобто Христос своїм рухом з Оливної гори в Єрусалим закликає нас, християн, до дійсно християнської громадянської позиції, до боротьби зі суспільним злом.

Христове сходження з Оливної гори дає нам чіткий знак, що хоча ще Оливна гора відділяє святість від гріха, проте гріх уже не всесильний – його переможено. Христос вислуховує ханаанку (див. Мат. 15,21–28), прямого потомка ханаанців, оздоровляє грошолюбного Закхея (див. Лк. 19,1–9). Він дає і нам зрозуміти: який би тяжкий гріх не був, ти маєш вихід з нього – прийди до Мене, і Я тебе оздоровлю від гріхів твоїх.

Сходження Ісуса з Оливної гори у напрямку Єрусалиму вказує нам, що існує шлях виходу, шлях підняття з глибин гріха до святості. І той шлях – це Він Сам.

Наступним моментом, який має велике символічне навантаження, є їздова тварина, яку Христос обирає для свого Месіанського в’їзду в Святе місто – осел. Тут не можливо не бачити того, що вже бачать євангелисти Матей (див. Мт. 21,4–5) та Іван (див. Ів. 12,14–16) – це здійснення пророцтва пророка Захарії: «Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці. Я знищу колісницю з Ефраїму й коня з Єрусалиму; воєнний лук буде зламаний. Він оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря, і від Ріки до кінців землі.» (Зах. 9,9-10).

Осел, на якому Ісус в’їжджає в Єрусалим, має одну важливу характеристику – на ньому ще ніхто не сидів (див. Лк.19,30). Цим св. Лука натякає, на Божественність Христа, якому, як Богові належить те, що ще не було в щоденному вжитку.

Для нас дивною залишається реакція господарів тварини – вони без проблем погоджуються його дати, коли чують фразу: «Господу потрібно» (див. Мт.21,3// Лк. 19,30–35// Мк. 11,3–6). Уявімо собі на хвилину, що приходить група людей і бере автівку, а господар, коли чує фразу: «Господу потрібно», віддає автівку їм на користування. Годі собі уявити подібну ситуацію в нашому світі. З одного боку, тяжко сказати, що приховують Євангелія за грецькими Kyrios, чи тут йдеться про гебрайське Adonai – Пан панів, титул зарезервований тільки Богові чи просто натяк на Месію. Грецьке Kyrios, насправді, приховує нам натяк на Ісусів Божественний авторитет.

Зазвичай греки Kyrios-ом звали бога, якому визнавали повний авторитет над своїм життям, майном, ба більше, над своїми почуттями і думками. Саме тому, коли римські імператори привласнили собі грецький титул Kyrios, Римська Імперія, фактично, перетворилася на тоталітарну машинерію, в якій християнам не було місця. Християнинові було достатньо вимовити: «Кесар є Kyrios», щоб його уникнути тортур і ув’язнення. Проте більшість християн готові були йти на найстрашнішу смерть, лише б тільки не сказати цієї фрази, якою перекреслювався Божественний авторитет Христа. Отож в євангельському тексті маємо натяк на Христове Божество. Але і на те, як християнин має ставитись до Христа – визнавати Його повний авторитет над власним життям, майном, планами, емоціями, думками. Чи ми того свідомі, особливо тоді, коли на Літургії співаємо: «Господи, помилуй»? Чи ми цього взагалі свідомі у власному житті? Чи може живемо так, якби Бога не було?

Напевно, що господарі осляти, були свідками натовпу, що супроводжував Ісуса, коли Він рухався у напрямку Єрусалиму, напевно, що чули як Він воскресив Лазаря, можливо, вони піддалися радісній хвилі, яка затопила Єрусалим і його околиці – «Ось йде Месія!». Саме без спротиву вони позичають осля Ісусовим учням. Адже в цей спосіб вони можуть відчувати себе учасниками великої історичної події – приходу Месії.
Так і ми недавно були свідками народного піднесення – спочатку Майдан, а потім оборона перед агресією. Багато було тих, хто давав свої гроші, майно, час, здоров’я для успіху спільної справи – справи визволення країни від тиранії, справі оборони країни перед тиранією. Проте цей запал дещо спав. Уже не так радо даємо на оборону. Структури гріха у нашому суспільстві виявили, що серед нашого народу багато Юд, які так само, як і Юда Іскаріотський, маючи доступ до спільних матеріальних благ, наживаються на них. Юда крав у Протоцеркви (див. Ів. 12,6)…

Сучасні Юди в нашому народі не тільки обікрали Церкву, але тільки не збираються повертати награбоване майно, але продовжують, де тільки можуть і як тільки можуть, шкодити народу Божому. Інші сучасні, наші Юди, крадуть в народу, який і так зубожілий без міри, крадуть у війська, яке не завжди має навіть чим обороняти нас, крадуть оті останні копійки чи консерви, які вбога бабуся, чи хлопчик, що в цій війні залишився без тата, жертвують на оборону країни! Всі ми знаємо про кінець Юди і яким буде кінець наших сучасних Юд! Які не просто обкрадають Бога і Його народ – Церкву, але й обдирають вдову, і сироту, і приходня! Ці сучасні Юди паразитують на тілі народу Божого, користуючись структурами гріха, які вони ж самі вибудували і підтримують. Самого Майдану не було досить. Потрібно щоденної боротьби і клопіткої праці усього народу Божого, щоб зруйнувати ці структури.

Та звернімо свій погляд знову ж таки на осла – Ісусову «автівку», на якій Він в’їхав в Єрусалим.

Чому осел, чому не кінь? Біблія часто протиставляє осла бойовому коневі. Один з таких прикладів у тексті пророка Ісаї (див. Іс. 66,20). Осел не бойова тварина – він тварина миру, мирної праці (див. Вих. 23,12// Втор. 5,14). Чи не тому царі Ізраїлю використовували лошаків – гібрид коня і ослиці (див. 1 Цар. 1, 33; 1,38; 1,47). Гібрид миру і війни. Чи не тому Ісус в’їжджає в свою столицю на осляті – символі мирної праці, символі миру. Символі того, що саме в Ісусі маємо правдивий мир. Адже і саме пророцтво пророка Захарії (Зах. 9,9–10) вказує на в’їзд Месії на осляті, як символі мирних часів.

Але це особливий мир. «Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці. Я знищу колісницю з Ефраїму й коня з Єрусалиму; воєнний лук буде зламаний. Він оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря, і від Ріки до кінців землі. Щож до тебе, з-за крови союзу твого, я визволю полонених твоїх із ями, що в ній води немає. Повертайтесь до твердині, о надії в'язні! Сьогодні я оповіщаю, що я тобі поверну вдвоє. Бо я напинаю собі Юду, наповнюю лук Ефраїмом; я підійму твоїх синів, Сіоне, проти твоїх синів, Яване, зроблю тебе мечем витязя. І з'явиться Господь над ними, стріла його, мов блискавка, полине. І Господь Бог у сурму засурмить і виступить у південних буревіях. Господь сил їх захистить, і вони пожеруть, візьмуть під ноги камінця пращі, і питимуть, і гомонітимуть, упившись; наповняться, неначе ливний кубок, як жертовника роги. І Господь, Бог їхній, у той день спасе їх, пастиме, мов овець, народ свій; бо вони будуть, як на вінці каміння, що на його землі блищатимуть. Який же він буде щасливий! Який гарний! Пшениця виростить молодих хлопців, а молоде вино - дівчаток.» (Зах. 9,9–17).

Цей мир – наслідок війни, яку розпочав Месія, святково в’їхавши в Свою столицю, але не війни зброєю із заліза чи іншого металу. Це війна синів Сіону проти синів Явану. Яван – Греція. Тож, про яку війну ходить? Яку війну розпочав Месія, своїм в’їздом в Єрусалим?

Світогляд, який породила грецька культура – світогляд еллінізму. Еллінізм, попри свої високі культурні досягнення, у центрі всього мав людину. Але людину без Бога, людину-героя, яка не звертає увагу на моральні норми, яка не прагне нічого крім слави, людської мудрості та задоволень. Цей людиноцентричний світогляд став тепер осердям нашої цивілізації, яка вирішила, що може жити без Бога, в якій людина стає мірилом усіх речей, а все стає відносним, релятивним. Елліністичний ідеал повної свободи, свободи від усього, від всяких рамок став ідеалом нашої цивілізації, яка в ім’я свободи готова знищити свободу віросповідання, бо головним правилом собі ставить нетолерантність до всякої нетолерантності, заперечуючи право християн не толерувати гріх.

Сьогоднішній «еллінізм» утілився в ідеалах «відкритого суспільства», в якому ніхто не має права на істину, в якому панує моральний і світоглядний релятивізм, в якому захищаються «права» сексуальних меншин і вводиться «право» на вбивство немічних – ненароджених і важкохворих. Сьогодні еллінізм – це культура смерті, культура гріха, культура Єрихону, культура Содому і Гомори. Культура синів Явана.

Світогляд синів Сіону – світогляд, який в центр свій ставить Бога і Його заповіді любові, любові до Бога і до ближнього. Саме ці заповіді, скріплені Союзом Крові Христової і є фундаментом правдивого гуманізму, правдивої людськості. Адже за кожну людину заплачна неймовірна ціна – ціна Крові Божого Сина, ціна життя Месії!

Від Христового в’їзду в Єрусалим триває ця беззбройна боротьба. Боротьба життя і смерті, боротьба гріха і святості, боротьба рабства під виглядом свободи і правдивої свободи дітей Божих. Боротьба безплідних людських мудрувань і Божої мудрості.

Христовий в’їзд в Єрусалим має свій праобраз у коронаційній процесії Соломона (1Цар. 1,28–40). Тільки там було коронованого мудрого царя, а тут сама Божа Премудрість в’їжджає в Єрусалим, щоб прийняти свою корону – терновий вінок і бути піднятою на трон – Хрест!

Осля, на якому Христос прямує в Єрусалим – це і символ того, що Христос іде на жертву. Саме на ослі подорожував Авраам, щоб принести в жертву сина свого Ісаака (див. Бут.22,3). Ця жертва Праотця Авраама – праобраз Жертви Голготської, жертви, яка стала Спасінням для усього світу. І хоча Бог, як Вічний і Незмінний не може терпіти, проте по-людськи можемо перед собою ставити питання, що спробувати хоч трошки проникнути у Таїнство Божої Любові: який-то батько віддав би власного безгрішного сина, як жертву за злочинців?

Осел – єдина тварина, яка в Біблії промовляє людською мовою, пророкуючи пророку, який зійшов з стежок Божих (див. Вих. 22,21–35) і тим рятує йому життя. На ослі в’їжджає Мойсей в Єгипет, щоб визволити дітей Ізраїлю з землі Єгипетської, з дому неволі (див. Вих. 4,20). Так і осля, на якому Христос в’їжджає в Єрусалим, пророкує нам, що Христос приходить, щоб врятувати наше життя від погибелі, щоб визволити нас з неволі, неволі гріха і смерті.

Христос, згідно зі старим християнським переданням, але й за логікою географії, спускаючись з Оливної гори, в’їхав у місто через східні – Золоті ворота. Єврейське передання і до нині очікує, що саме через ці ворота в’їде месія в Єрусалим. Саме про ці ворота пророкував пророк Єзекиїл, що вони будуть закриті, бо сам Бог пройшов через них (див. Ез. 44,2–3). І дійсно, сьогодні ці ворота замуровані – ніхто ними не входить і не виходить.

Такими би мали бути і ворота нашого серця. Раз і назавжди пропустивши Ісуса в своє серце, ми мали б ці ворота закрити, замурувати, щоб ніхто більше не міг в’їхати в святиню нашого серця. Бо якщо Христос дійсно мешкатиме в нашому серці, якщо гріх Його не вижене звідтіля, то в нашому серці завжди буде місце для потребуючих братів і сестер, завжди буде місце для всіх людей, для усього Божого створіння.

Радісні окрики людей, які стелили свою одіж на його шляху і віття з дерев, сьогоднішньому читачеві не завжди зрозумілі: «Осанна Сину Давида! Благословен, хто приходить в ім’я Господнє! Осанна на висотах!» (див. Мт. 21,9);«Осанна! Благословен, хто приходить в ім'я Господнє! Благословенне грядуще царство батька нашого Давида. Осанна на висоті!» (див. Мк. 11,9–10); «Благословен цар, що йде в ім'я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!» (Лк. 19,38); «Осанна! Благословен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12,13).

«Осанна!» – гебрейський оклик, який увійшов і в християнську Літургію – в гімн «Свят, Свят, Свят», який лунає в християнських церквах перед словами Переєстествлення – походить від гебрейського hoša'na' – «спаси, просимо!». Народ, який вітає Ісуса, проголошує прихід Спасіння. І спасіння це приходить від Бога – «осанна на висотах» – спасіння в Бога!

Народ проголошує прихід спасіння, прихід месіанських часів, відновлення царства Давида. Але народ не усвідомлює, що це спасіння прийде не так, як вони його собі уявляли – не в силі й славі, а в терпіннях і смерті Месії. Частина них за кілька днів відречеться цього Месії, оскільки Він не сповнить їхніх надій на визволення від римської окупації, на сильне туземне царство. Ця історія повторюватиметься знов і знов – аж до кінця світу. Люди часто в християнстві шукають не спасіння, не дійсної свободи, а задоволення своїх туземних потреб й інтересів. Саме тому в них зроджується розчарування в Христі. Христос не дає туземного панування. Він Цар, що панує з дерева Хреста. І коли ми, християни, стараємося світові подати Христа в позолоті туземного успіху, ми обманюємо світ, підсуваючи йому заміть Христа карикатуру на Нього.

Світ усе ще чекає Месію. Він не хоче бачити покірного Спасителя світу, що приїздить в свою столицю на осляті, він чекає справедливого царя на бойовому коні. І він дочекається такого Месію на білому бойовому коні (див. Одкр. 19,11–21), але це буде уже не Месія-Спаситель, а Месія-Суддя.

Світ чекає царя. І він радо свою надію ставить у різні політичні фігури, сподіваючись, що новоявлений месія введе його в рай земний. І наш народ теж часто покладає месіанські сподівання на своїх політиків, тому й розчаровується. І в цьому політичному месіанізмі нашого народу є і наша вина, вина християн, які заради своєї духовної ліні усе ще не звістили українському суспільству Радісну Звістку Христового спасіння. Ми мусимо почати це змінювати. Мусимо забути про власний комфорт і звіщати суспільству, в якому живемо не якусь лайт-версію Христа, який всім все безумовно прощає, який нічого не вимагає від людини, який узгоджується і погоджується з менталітетом світу цього.

Мусимо почати звіщати істину про Христа, не зважаючи на спротив, на нерозуміння, не сприйняття. Тільки у своєму радикалізмі Євангеліє може бути прийняте людьми нашого часу. Вони вже і так ситі кисло-солодкою ідеологічною водичкою нашого часу. Спроба напоїти цей світ замість цього живою водою Євангелія. Кисло-солодке лайт-християнство приречене на повний провал вже в старті.

Прихід Христа завжди викликає метушню в середовищі тих, хто звик йти на компроміси між власною вірою і політичною та суспільною дійсністю, як єрусалимці Ісусового часу (Мт. 21,10). Його прихід завжди викликатиме негативну фарисейську реакцію страху від політичних чи суспільних наслідків сповіщення Євангелії, як у фарисеїв Ісусового часу (див. Лк. 19,39).  Але якщо ми, християни, замовкнемо – то голоситиме каміння (див. Лк. 19,30).

Мусимо розпочати дійсну, а не фіктивну євангелізацію нашого суспільства, якщо не хочемо, щоб Ісус плакав над ним, як свого часу плакав над Єрусалимом, пророкуючи його руїну через непослух Божій Любові (див. Лк. 19, 41–44).

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар