Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 20 вересня 2013 р.

20.09.2013р. Б. / Бог на нас не заповзявся

Бог не злоститься
Бог не посилає нам безпосередньо, ані не прагне, болю, страждання, смерті та хвороб. Бог не карає людей, затято зсилаючи на них зло.
 
Я дійшов переконання, що частина людей вірить у Бога-тирана. У сучасному розумінні тиран — це абсолютний володар, який керує за допомогою терору, сіючи смерть і прирікаючи на тортури, застосовуючи репресії. Звичайно ж, більшість підданих стає тиранові поперек дороги. Не тільки тому, що його бояться, а також і тому, що за будь-яку ціну хочуть пережити режим. 

Автори листів, у яких міститься думка, що Бог, найімовірніше, покарав мою сестру за її провини, або що вона стражданнями заслужила собі Небо, вірять, власне, у Бога-тирана. Трейсі — одна з найкращих, найшляхетніших осіб, яких я знаю. Концепція, згідно з якою в житті йдеться насамперед про те, щоб витримати період панування тиранії, почувається прекрасно і корениться у людській свідомості набагато глибше, ніж би ми хотіли в цьому зізнатися. Вона показує своє бридке обличчя, коли ми говоримо або робимо щось, чого б не повинні були робити або говорити, а потім вдаряємося мізинцем. Тоді нам може здаватися, що Бог дає нам одразу застережний сигнал. Згідно з цими поглядами, Бог терпить погану поведінку — просто лише до певної межі. Якщо ми її переступаємо, Він перериває ігри і нагадує нам, хто тут керує. Проте мізинець це щось одне, а повний параліч це щось принципово інше. 

Мислення такого штибу приховується за скандальним маскарадом ланцюжків із листів, що представлені як «молитовні вказівки» до святого Юди «від безнадійних справ». Якщо ретельно виконаємо всі абсурдні інструкції, що містяться у цих листах, Бог виконає наші прохання. Якщо молитва не була вислухана, то це означає, що ми щось пропустили. 

Інколи в цих ланцюжках можна знайти застереження, що Бог у своєму гніві покарає наше найменше відступництво від інструкції. Більшість людей не ставляться до цього серйозно. І дуже добре, оскільки Бога тут зводять до рівня дресирувальника у земному цирку, який вистрілює своїм божественним бичем, коли ми проскакуємо через черговий обруч. 

Найбільш дивакуватий парадокс очевидний, однак, у вірі в те, що Бог сам проскакуватиме крізь обручі та буде до нас прихильний, якщо ми виконаємо всі вимоги ланцюжка. Отож скажемо виразно: ми не зобов’язані записувати молитву на картку і залишати її у дев’яти храмах, або висилати дев’ять е-мейлів, аби Бог нас вислухав і поставився до нашої молитви серйозно. 

Інколи можна почути, що концепція, згідно з якою Бог безпосередньо посилає нам біль, або прагне нашого болю, страждання, смерті та хвороб, відповідає «старозавітному образові Бога». У Старому Завіті, як нині всім відомо, є уривки, які підтверджують таке уявлення: розбивання немовлят головами об скелю, смерть ворогів, винищення первородних синів цілого народу. Якщо, однак, до Старого Завіту підійти цілісно і з чуттям щодо культури, то виявиться, що це довга і складна повість про спасіння та про те, що Бог прагне нашого життя, а не смерті. 

Представлення Бога тираном є вдалим, але гнітючим поясненням глибокого болю, який трапляється декому. Зрештою, страждання ж повинне мати якесь джерело, а коли страждають неповинні, то всі решта доходять висновку, що це вже зіслав Бог, особисто і безпосередньо. Я спеціально кажу «безпосередньо». Вірю, що частина відповідальності за моральне і фізичне зло, наявне на цьому світі, лежить на Богові, але тільки в «опосередкований» спосіб. 

Я припускаю, що Бог міг би покликати до існування кращий світ, ніж цей; але я в цьому не впевнений. Взявши до уваги факт, що Бог прагнув обдарувати  людину вільною волею, яка робить можливим навіть відкинення Його самого, а посідання такої свободі надає людям змогу приймати деструктивні рішення, — можливо, ми повинні визнати, що це найкращий із можливих світів. Так чи інакше, ми вже мусимо жити в такому світі, який маємо. Тому я відкидаю погляд, що визнає Бога абсолютним володарем, який керує за допомогою терору, посилає смерть і застосовує тиск, насамперед тому, що не помічаю нічого такого в особі та діяльності Ісуса, а також тому, що не міг би щиро любити такого Бога. Переінакшуючи фразу з четвертого розділу Першого Послання св. Йоана, можна би сказати, що «досконалий страх усуває любов». Я потребую «страху Божого» у найбільш традиційному значенні цього звороту, тобто хочу бути сповнений пошани стосовно Бога, хочу в тривозі й захваті приймати Його присутність і Його сотворене, але також відповідати любов’ю на Його любов. А щоб я міг це робити, я не повинен боятися. 

На мою думку, ніхто не міг би щиро любити Бога, якби ми насправді вірили, що Він убиває дітей, посилає рак, робить людей безплідними та диригує автомобільними аваріями, аби зрівняти з нами рахунки. Такий Бог радше нагадує малого божка, сатрапа, якому не завадили би вправи з опанування гніву, щоб навчився, як перетворити негативні емоції в творчу діяльність, а не в руйнування. 

Ба більше, якщо Бог насправді займався би посиланням зла на людей, то можна було би припустити, що Він почне з найгірших грішників, від справжніх тиранів цього світу, а решту залишить на потім… Але це чомусь не спрацьовує. 

Звідки ж береться незворушна певність, що Бог за своєю природою не має схильностей убивці? По-перше, у 1 Йн 1, 5 читаємо, що «Бог є світлом, і немає в Ньому жодної тьми». Я б не хотів бути звинуваченим у «доказах цитатами» — цій специфічній релігійній хворобі, яка проявляється у переконанні, що певний уривок зі Святого Письма, який нібито підтверджує погляди того, хто його цитує, становить закінчення дискусії на цю тему. Якщо, однак, наведений вірш ми прочитаємо в контексті всього Першого Послання св. Йоана, то помітимо, що це є проповідь про Боже світло, яке сяє в Ісусі та через Ісуса. Цей лист був написаний під кінець І ст. н. е., правдоподібно до Церкви в Ефесі. 

Здається, що він має на меті відкинути єресь, яка там у той час з’явилася: єресі, що підкреслювала духовну природу Ісуса за ціну істини про Втілення. Святий Йоан старається пояснити, що Ісус є світлом Бога, яке об’являється у цьому світі в Його жертовній любові до людей і через неї. А ті, хто хоче ходити у світлі, мають любити ближніх так, як нас любить Ісус.
 
Річард Леонард SJ, deon.pl

Джерело:   КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар