Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 7 вересня 2013 р.

07.09.2013р. Б. / Чому діти перестають молитися?

молитва з дитиною
Діти крутяться, вертяться і несерйозно поводяться під час молитов, отож побожні батьки,яких це хвилює, можуть вирішити, що краще зовсім не молитися, ніж допустити, щоб молитва йшла з браком серйозності та поваги.
 
Вочевидь існує чимало причин, чому діти й дорослі перестають молитися. Якщо ти полишив молитву або зробив так, що твої діти не моляться, то кілька цих причин і сам знаєш. Дві з них цілком очевидні: ти вирішив, що молитва, власне, не приносить жодних позитивних наслідків, або ж ти не певен, чи вона їх приносить, але з особистого досвіду сумніваєшся, що тобі це допомагає і має якесь значення, і що в ній є щось цікаве. А може, замислюєшся, чи не є вона втратою часу. 

Деякі батьки занедбують практику ранкових і вечірніх молитов із дітьми (разом із благословенням перед їдою), оскільки почуваються незручно, а ще вони знеохочені браком зацікавленості та розуміння у дітей. Може, батьків сердить брак піднесеності й зосередженості, короткочасність дитячої уваги, тому час молитви може виродитися в час роблення зауважень. Крім того, діти можуть почати відчувати нехіть до молитви, і час, який має бути солодким миром та єдністю, стає оказією до сімейних війн. 

Якщо молитви видаються безглуздими, стають тягарем або приводом для лайок, тобто якщо вони дратують, то не можна дивуватися, що діти чекають тільки на те, щоб ця молитва закінчилася. Коли батьки перестають їх контролювати, діти найохочіше не моляться, а це є черговим приводом для батьків вирішити, що вже нема сил і краще й не намагатися вчити своїх дітей молитви — бо навіщо підтримувати звичай, про який відомо, що він згасне тієї ж миті, як ми перестанемо його пильнувати? Хто міг би їх критикувати за те, що гадають, ніби краще зовсім не молитися, ніж продовжувати практику, яка відбирає час і нічого важливого, здається, не вносить у моральне, емоційне чи духовне здоров’я їхніх дітей. 

Більшість батьків, однак, хочуть допомогти своїм дітям у навченні їх, як бути хорошою людиною, і підозрюю, що більшість із них, навіть якщо їхня власна віра слабка, прагнули би переказати дітям віру, отож деякий час вони стараються. Намагаються зберігати терпеливість, хотіли б знати, як навчити своїх дітей молитви, як зробити молитву привабливішою для дітей, навіть якщо самі вони сприймали релігію як обов’язок, а не як приємність. Однак яким же чином переказати вміння, якого сам не маєш? 

Читачу, повіриш ти мені чи ні, але навіть нерелігійні люди можуть черпати користь, яка плине з молитви. Навіть коли люди гадають, ніби розмовляють самі з собою і ніхто більший та люблячий їх не вислуховує, — інколи зупиняються, щоби почути свої найглибші думки. Зичення іншим добра, вираження вдячності  за добрі вчинки, ухвалення хороших рішень, перегляд досягнень і помилок дня може, як зауважила 50 років тому Анна Франк, бути заняттям, що приносить мир і сили. У своєму відомому «Щоденнику» вона написала:
«Люди, які мають якусь релігію, повинні радіти, бо не кожному дано вірити у речі надприродні. Не обов’язково слід боятися смертної кари. Чистилище, пекло і небо — це поняття, в яких чимало людей сумніваються, але релігія (…) показує їм належний шлях. То не страх перед Богом, а повага до самого себе і своєї совісті. Які ж гарні й добрі були би люди, якби щовечора перед сном пригадували собі події цілого дня і замислювалися, що було добре, а що погане! Тоді людина підсвідомо старається бути з дня на день кращою, і після певного часу їй це починає вдаватися. Кожен може це спробувати, це нічого не коштує і для всіх доступне. Бо якщо хтось не знає, то має дізнатися й перевірити на собі самому, що спокій сумління дає сили!»
 
У мене є друг, який дуже вірить у силу молитви, попри те, що не впевнений, чи вірить в особового Бога. Коли підростав, він сам і четверо його братів збиралися з батьками, аби відмовляти спільні молитви. Він каже: «Завдяки цьому ми щодня мали хвилину, коли всі суперечки згасали, закінчувалася біганина, проблеми ставали невидимими, всі напруження пом’якшувалися. А сім’я давала нам відчуття неймовірного миру і солідарності, сили та безпеки, і я не думаю, щоб цього можна було досягти в якийсь інший спосіб». 

Для людей, які вірують в особового Бога, молитва вочевидь є ще важливішою, оскільки стає вкрай нелогічним, ба навіть принизливим, казати «віримо» і «любимо» комусь, із ким ніколи не розмовляємо. Що б ти подумав про людину, яка стверджує, що любить тебе, але ніколи не хотіла зблизитися з тобою?
 

Як не молитися: відмовляння «препарованих» молитов

 
Коли ми не знаємо, як молитися, то схильні спиратися на молитви, укладені іншими людьми. Нам здається легшим примусити дітей запам’ятовувати відшліфовані формули, попри те, що там часто використовуються слова, вживані кількасот років тому, й діти їх не розуміють. Вони стають малими роботами, що слухняно повторюють речення, які мають небагато спільного з тим, що вони самі переживають. Слова, які не мають для дитини конкретного значення, стають більше джерелами розсіяння, ніж натхнення. 

Інколи результати комічні. (А ми маємо пам’ятати, що коли сміємося з помилок дитини, то можемо її засоромити і зробити так, що вона ставитиметься з неохотою до всього, що пов’язане з релігією.) 

Ніколи не забуду ночі, коли я упевнилася, як важливо не покладатися завжди на те, що молитва закарбувалася в пам’яті. Моя молодша донька була пригнічена, бо, як сама сказала, дуже погано поводилася того дня. Я запропонувала їй прочитати Акт покути — мала на увазі молитву, яку малі діти завчають на пам’ять. Вона наморщила лоба, міцно задумалася, а потім розплакалася: «Не пам’ятаю!» Бачимо, як формула, що має на меті виразити жаль, зайняла місце того, що вона має виражати. Моя дочка, аби звільнитись від провини, мала просто висловити жаль, який відчувала й хотіла виразити.
 
" Повторювання по колу банальних фраз становить причину, через яку чимало людей вважають молитву нудною. 

Чергова проблема з відмовлянням традиційних молитов дітьми полягає в тому, що хоч ці молитви не раз містять прекрасні думки, викладені літературно, та для молодих людей вони мають мало спільного з реальністю. Для натхненних святих і красномовних поетів, які їх поскладали,  ці слова, безсумнівно, мали надзвичайно особистий і глибокий сенс, але, загалом беручи, вони виражають ступінь залученості й запал, які перевищують почуття пересічної дитини, і роблять так, що для неї такі слова стають несподіванкою і навіть чимось неймовірним. Схожі труднощі можуть стосуватися й дорослих, з тією різницею, що ми маємо достатньо багатий досвід і спроможні розпізнати геніальність і захоплюватися нею, чи то в мистецтві, чи в науці, чи в духовному житті, не відчуваючи сорому, що ми самі не настільки здібні. 

Наступна проблема з традиційними молитвами та, що деякі з них містять складні теологічні моменти, і йдеться не тільки про мову, яка для дітей незрозуміла, а й про істини віри, що цією мовою викладені. А деякі молитви з цього погляду вкрай спрощені, сухі, нудні або, навпаки, пересолоджені. Повторювання по колу банальних фраз становить причину, через яку чимало людей вважають молитву нудною. 

Вочевидь не молитва є нудна, а радше спосіб, у який ми молимося. Якщо молимося механічно, рутинно, поверхово чи монотонно, то раніше чи пізніше нам стане нудно. Те, що мало допомагати, стає зусиллям, яку не виправдовує затрат. 

Незалежно від того, чи традиційні молитви пишномовні, чи спрощені, вони досягають дитячих вух, але не завжди — сердець та умів. Молитва має бути допасована до емоційного та інтелектуального рівня людини. Якщо хочемо, щоб вона не була марна, то вона має промовляти до нашого духовного стану. Отже, замість того, щоб наказувати дітям слухати й повторювати слова, складені кимось іншим, потрібно їм показати, як складати свою молитву, як доходити до глибини власного «я», а також — як дивитись угору, що дозволило б їм краще зрозуміти самих себе, людей та довколишній світ. 

Молитва з дітьми допоможе нам краще їх пізнати. Не старайтеся «тиснути» ані очікувати дуже швидкого поступу у вірі, бо можете цим зашкодити. Нехай розвиток дитини, її питання та коментарі стануть для вас провідниками. 

Коли діти підростуть, то зустрінуть «препаровані» молитви, які можуть бути їм близькі, які «промовляють до їхнього стану духа», і тоді вони можуть захотіти їх вивчити напам’ять. Коли вони стануть ще старші, можуть із великою радістю згадувати молитви з дитячих років і сприймати їх як «давніх друзів».
 
Джоан Бель Геддс, deon.pl

Джерело:   КРЕДО 

Немає коментарів:

Дописати коментар