Коротка історія Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.
День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.
Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.
У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.
Про ікону
Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці” та іконою „Anastasis” — „Воскресіння Христове”. Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння” є пробудженням у Царстві Божому.
У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій” (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.
Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння” зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.
Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.
Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.
Тропар та кондак
Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.
Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.
Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11
Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28
В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.
Проповідь
Свято Успіння Пречистої Діви Марії належить до одних із великих свят в честь Пресвятої Богородиці. Свята Церква не вживає терміну, що Пречиста Діва померла, лише - заснула. У святій книзі записані слова, якими Господь звернувся до людини, яку створив з пороху: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут 2,16-17). Це означає, що людина не послухала перестороги Бога, не прийняла її до свого серця, знаємо, що повірила злому духові, що прийняв вид хитрого змія, з’їла плід, була вигнана з раю та від того часу смерть перебрала владу над людиною. Усі хто народився помирають, смерть має владу над людськими тілами. Смерть, тільки для певних осіб бажаний акт. Більшість людей бояться смерті, тому що це розлука тіла із душею, а розставання тих, хто мирно та в любові жили між собою завжди біль та страх. Після смерті, людина опиняється у вічності, яка є великою таємницею для усіх, хто туди прямує. Це більше як побувати космонавтом на місяці, бо там недовго залишатися людині, а ось, вічність - незмінна і дуже незнана. Вічність починається з гідної та справедливої оцінки життя людини, яку дає не земський обмежений суддя, а сам непомильний Творець людини, той, хто створив для неї безсмертну душу. «Не шукайте собі смерті вашим життям безпутнім і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших. Бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих» (Муд. 1,12-13), - перестерігає Мудрець людей.
Нам страшно розставатися не тільки із своїм тілом, але найбільший ляк появляється від того, що є хтось, що запитає нас про моральний та взагалі, чесний спосіб нашого християнського життя, про те, як ми використали його, щоб освячувати душу та користали із заслуг Ісуса Христа, щоб отримати вічну нагороду. Це повинно бути першим і найважливішим питанням кожної особи покликаної Богом до життя. Можливо, той страх розлуки та відповідальності за наше життя не був би таким важким, коли б люди не підлягали покаранню, за негідний спосіб життя, за його розгнузданість та вічний осуд у вогні пекла. Як тяжко про це думати! Як не хотілося б цього, але такі слова часто повторяв Ісус Христос не для того, щоб людей лякати, але щоб говорити правду й відвернути людину від грішного способу життя. «Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, де черв'як їхній не вмирає, й вогонь не вгасає» (Мр. 9,43-44).
Корисно думати про вічність, про суд, нагороду або кару. Про нагороду якось легше говорити та сприймати, а кару, людина бажає віддалити від себе у своїх думках, й в цьому допомагає диявол, щоб людину потішати, що покарання для мене не буде. Трудно подумати, що пройде сто років, тисячу років, мільйон й мільйони років, а зміни у терпінні не наступлять і визволення з нього не буде ніколи. Подібно й нагорода, яку отримають спасенні, буде незмінна у вічності. Незмінна у триванні, але нова у сприйманні та наповненні особи. Необхідно старатися, забезпечити не таке щастя, що закінчується, але вічне щастя, тому що наші душі не помирають» (св. А. Ліґуорі «У світлі вічності», Гл. VI п.1), - пригадує Учитель Церкви.
Застановляємося над вічними правдами і не вважаю, що ми віддалилися від вшанування урочистості свята Успіння Богородиці нашим роздумуванням. Сьогоднішнім святом вшановуємо святий відхід до вічності нашої Небесної Матері, яка була спокійна в тому, щоб стати учасницею вічної радості у небі. Її життя було постійним ростом у любові до свого Сина, бажанням зустріти Небесного Отця та оглядати невимовну красу Пресвятої Трійці, бути постійним учасником вічного щастя.
Богородиця, готувала себе до вічного переходу в потойбічний світ, що був теж і їй незнаний, однак, вірою та надією бажаний й очікуваний. Вона була переконана, що в іншому світі, до якого прямує, зустріне свого Божого Сина, що випередив Її до вічності, помираючи на хресті. Пресвята Богородиця пам'ятала слова Ісуса Христа: «В домі мого Отця багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам: іду бо приготувати вам місце» (Ів. 14,2). Її життя було наповнене гіркотою терпіння, яке вона випила до дна, як цілющий напиток. Терпіння не зламало Марії, не відстрашило її від вірності Богові, а стало вагомою частиною її життя. Її спокійний відхід до вічного життя, дає непоборну певність думати, що «у Бога є для нас місце» (Венедикт XVI «В Марії бачимо наше вічне призначення» 15.08.2010). Кожен момент нашого життя складається на вічність. Уважно слідкуймо за нашим життям, чинімо його праведним, віддаляючи від себе похід за пристрастями та, не догоджуймо їм. Пресвята Богородиця показала, що вона не може чинити чудес, тому поклала у руки свого Сина поміч весільним у Кані Галилейській, яким забракло вина. І Син вислухав її прохання, хоч не був йому час творити чуда, однак, не міг відмовити своїй Матері, послухав її та допоміг тим, хто був у розгубленні. Господь не відмовляє нам у більшому й кличе усіх нас до щасливої вічності разом зі своєю Матір'ю, яка уже прийняла вічне щастя, як нагороду за вірне служіння Богові та ближнім. Це - більше, як чинити чуда. Церква ставить нам перед очі нашу Небесну Матір, як могутню помічницю у здобуванні вічного щасливого життя. Богородиця звертається до нас словами Мудреця: «Я мати красної любові, остраху, знання й благонадії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені. Прийдіть ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живіться досита плодами моїми» (Сир. 24,18-19). Закликає нас користати з її пропозицій, прибігаючи до неї у молитвах і будьмо переконані, що Марія не відмовить нам ніколи у необхідних проханнях, що відносяться до нашого духовного та матеріального життя.
Молімося до неї сердечно, покірно й уважно, не поспішно, не зухвало і не хаотично. Марія бажає нас зрозуміти й нам допомогти, як своїм добрим дітям. Можливо не маємо багато часу на молитву, хоч маємо доволі часу на непотрібні балачки, осуди, оглядання телевізії та часто, некорисне сидіння біля комп'ютера. Огляньмося назад, прослідкуймо за нашим життям та скажімо правду своїй особі, що ми багато часу витрачаємо на непотрібні справи, а мало часу посвячуємо, щоб щиро помолитися до Божої Матері. Хочемо доброї зміни, але не бажаємо брати участі у цій переміні. Так не буває. Людина обдарована Богом вільною волею і Господь бажає, щоб усякий вибір був за нами, а не штучно творити щось поза нашою волею та увагою. Одягаймося у добрі діла, які здобудуть нам спасіння й вічну радість з Марією й святими через заслуги Ісуса Христа. Святіший Отець Венедикт XVI-ий навчає: «Нічого з цього, що є для нас цінне й дороге, не буде знищене, але буде мати повноту в Господі» (там же). Здобуваймо небо кожного дня гідним християнським й простим життям, а не віддаляймося від нього. Господь очікує нашого приходу до вічності, щоб нагородити нас й вчинити навіки щасливими у його радості. Завершімо наше роздумування молитвою-прославлення Богоматері ірмосом Утрені свята Успіння: «Нехай проголошують сурми богословів сьогодні, язик же багатовіщанний людський нехай прославляє, нехай оголошує повітря, сяючи безмірним світлом; ангели нехай оспівують Пречистої Діви Успіння» (Утреня свята, п.5, ірмос).
+ Ігор
Архиєпископ Львівський, УГКЦ
Храм Успіння Пресвятої Богородиці. вул. Максимовича, м. Львів, 28.08.2011Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Успіння Пресвятої Богородиці.
Джерела: www.ugcc.org.ua
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар