Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 9 серпня 2012 р.

09.08.2012р. Б. / Ростислав Пендюк: «Створювати подружжя на основі лише емоцій – не варто»

Нехтування шлюбу як дару й служіння в останній період в Україні засвідчили високі показники розлучень. Данина традиціям: чіткі вікові рамки для заміжжя, стереотипність, пріоритет емоцій не рідко закладають хибну стежку для подружжя. Про ключові моменти у підготовці до шлюбу розмовляємо із Головою Комісії УГКЦ у справах молоді, отцем Ростиславом Пендюком.
 
Якщо говорити мовою статистики, то зараз ми спостерігаємо дуже стрімкий зріст кількості розлучень, як Ви думаєте, з чим пов’язано те, що українські сім’ї так часто руйнуються?
 
Питання досить комплексне. Я не думаю, що є однозначна відповідь, яка окреслить конкретну причину. Вважаю, що одним з елементів є культура споживацтва, коли саме подружжя починає сприйматись, як задоволення власних потреб. Відповідно, втрачається первісне розуміння подружжя, того для чого воно існує взагалі.
 
Подружжя – це спільнота осіб, яка спрямована на те, аби обоє ставали щасливими. Другим пунктом є те, що вони повинні народжувати дітей. Обидві цілі є рівнозначними.
 
Статистика свідчить про збільшення розлучень і паралельно спостерігаємо різке зниження рівня народжуваності, це є плоди одного й того самого дерева – неправильного підходу до подружнього життя. Поки ти задовольняєш мої потреби, ти мені підходиш, як чоловік чи дружина, коли щось йде не так, ми маємо розійтися. Тут дуже важливим є етап підготовки до шлюбу.
 
Які критерії свідчать про те, що пара вже готова стати на весільний рушник? Що це рішення є усвідомленим та виваженим, а не поривом емоцій?
 
Емоції є дуже світлим моментом нашого життя, особистості (якщо це світлі емоції), тим паче, якщо мова йде про закоханість, бо коли люди виявляють симпатію один до одного це чудово. Створювати подружжя на основі лише емоцій – не варто. Не варто тому, що в подружжі є необхідним щось більше, аніж закоханість. Закоханість, як будь-яка інша емоція, має властивість до того, аби проминути.
 
Я дуже часто зустрічаюсь з закоханими людьми, які готуються до подружжя і коли я їм говорю, що цей стан в них мине, у їхніх очах написано: отче, ви не знаєте як у нас, у нас не так як в інших, якби ви знали які ми закохані, ви би так не говорили. Але тим не менше,  вона минає. На перший план має вийти те, що закоханість повинна перерости в любов.
 
Різниця між закоханістю і любов’ю у тому, що коли я закоханий – це стан, коли мені добре з тобою, коли я люблю тебе – це є стан коли я хочу, аби тобі було добре зі мною. Тут спостерігається дуже чітка зміна акцентів: з мого Я на твоє Ти. Я починаю дбати не про себе, а про тебе. І це вже щось, що починає бути любов’ю. Я часто цитую Блаженнійшого Любомира Гузара, який в одному із своїх інтерв’ю сказав дуже мудро і просто: «Любити – це бажати добра тому, кого ти любиш». І це є, власне, те, до чого треба прагнути.
 
Якщо ми починаємо бачити, що в наших стосунках з’являється такий елемент, що ми готові на жертву один заради одного. Це не повинна бути якась неймовірна жертва, до прикладу, якщо  я готовий відмовитись від зустрічі з друзями за пивом, заради коханої людини, чи не піти в косметичний салон, бо людина, котру я люблю, на мене чекає, це вже є маленькі вияви того, що ми доходимо до стану любові, адже починаємо помічати потреби іншої людини.
 
Які фактори є руйнівними у подружньому житті?
 
Дуже важливо спробувати змінити ставлення до самого одруження. Я не можу очікувати від своєї дружини, чоловіка, що вони будуть досконалими,  я не можу очікувати, що моя дружина, чоловік будуть виконувати геть усе на що я сподіваюсь, я мушу прийняти його чи її навіть з недосконалостями, що не означає, що їх не потрібно виправляти, але їх легше виправляти тоді, коли мене з ними приймають.
 
Друга річ, яка дуже важлива, якої дуже сьогодні бракує – це спілкування. Ми розмовляємо, але ми не спілкуємось. Ми розмовляємо про гроші, про політику, але ми не розмовляємо про нашу сім’ю. Ми не ділимося своїми переживаннями, які як правило накопичуються, а потім виливаються у великий потік докорів і цей шлях є руйнівним. Якби жінка сказала чоловікові: мені так приємно, коли ти вдома, мені так подобається, коли ми разом ходимо на прогулянку, замість: ти мене ігноруєш, не звертаєш на мене увагу, я думаю ця постановка проблеми мала б позитивніше вирішення, аніж звинувачувальний тон.
 
Це просто зміна певних акцентів. І ще один дуже важливий момент: у нашому подружжі повинен бути присутнім Бог. Ми маємо свої обмеження, свої недосконалості і частину їх можна виправити, в чомусь можна стати кращими, але все одно, в нас є певні обмеження, які ми самостійно не можемо подолати і це є та область, де має діяти Бог, якщо він є присутній у нашій родині. Це прості речі, коли ми молимось разом, коли ми разом йдемо до храму.
 
Як церква ставиться до холостяцького життя?
 
Абсолютно нормально. Подружжя є станом добрим, що не означає, що стан неодружений є чимось поганим. Люди, котрі йдуть в монастир, це люди, які обирають стан неодружений. Це не є стан поганий, стан недосконалості. Це в певному сенсі може бути покликанням людини, свідчити про те, що ти можеш реалізувати себе у якийсь інший спосіб. Хоча з іншого боку, в нас існує суспільний стереотип, і я з цим досить часто зустрічаюсь, що, якщо особа до певного віку не одружилась, візьмімо дівчина до 30 років не вийшла заміж, то вважається, що нічого вже з того не буде.
 
Чому? Можливо вона у 35 чи 37 вийде. На жаль, інколи ці суспільні стереотипи, сімейні стереотипи, штовхають людей до необдуманих кроків – лиш би створити сім’ю, бо так годиться. Може краще ще 3-4 роки почекати і створити гарну сім’ю, що можливо і в 30, і навіть в 45 років.
 
Чи є люди несумісні, які не зможуть разом бути, чи все таки, компроміс – той  інструмент,  який у всіх випадках дієвий?
 
Припускаю, що є. Але для цього є етап підготовки до подружжя. Це в ще більшій мірі стосується тих, хто готується до подружнього стану. Ми маємо навчитися спілкуватися. (Про що я зазначав уже в контексті подружнього життя). Я недавно натрапив на думку одного священика, котрий сказав, що зустрічання – це в певному сенсі час солодкого обману, не наміреного обману, цей не є обман зумисним.
 
Справа в тім, що ми пізнаємо у цей час один одного лише з найкращої сторони. Дівчина, яка збирається на побачення, природно подбає і про макіяж, зачіску, одяг, що не завжди буде у щоденному подружньому житті. І тоді проявляються моменти, яких ми не помічали. Тому дуже важливо розмовляти про усе. Про погляди на музику, кінематограф, на церкву, на молитву, на дітей: скільки їх буде, як ми їх виховуватимемо, за якими принципами. Бо молоді люди часто думають, що їхня сильна любов подолає будь-що.
 
Ще один момент, не знаю хто автор цього вислову, але як на мене він є дуже промовистим: «До подружжя очі мають бути широко відкриті, а після одруження трохи прикриті». І в цьому, на мою думку, теж є велика мудрість. На жаль, дуже часто буває навпаки.
 
Ключові моменти у етапах підготовки до подружнього життя, на що важливо в першу чергу звернути увагу?
 
На усе. Особливим чином на речі, які для мене є принципові. Наприклад, ставлення до оточуючих. Він може мило спілкуватись з тобою, бути супергалантним, але якщо водночас він є брутальним до своїх батьків, до сестри, до брата, то швидше за все він так ставитиметься у майбутньому до своєї дружини, це і є той момент відкритих очей. Я думаю, що корисним є спільний досвід, разом з друзями вибратись в гори, до прикладу, змінити ситуацію Там вже будуть певні особливості, якесь навантаження, це не просто прогулюватись у парку, там можна один одного побачити з іншої сторони.
 
І я думаю варто не боятися питатися поради людей, яким можна довіряти. Не поради, на кшталт: оцініть мого хлопця чи дівчину, а поради, щодо конкретних випадків, ситуацій. Можна порадитись із священиком. Потрібно спостерігати, бути дуже уважними один до одного, з іншого боку ставити собі запитання, що я можу зробити для цієї людини, наскільки я можу бути для цієї людини тим, хто дарує їй щастя, бо якщо ми це питання не будемо ставити, то потім буде важко.
 
Маємо багато дискусій довкола питання долі, отці відкидають це поняття. Та все ж на практиці люди запевняють, що певні моменти, зустрічі у їхньому житті були доленосними і що Бог призначив їм конкретних людей, що  в цьому контексті Ви могли б сказати?
 
Це дуже складне питання, яке стосується багатьох вимірів життя. Я не думаю, що є хтось окрім Бога, хто може чітко дати відповідь на це питання. Тут є дві речі, з одного боку, Бог, який є понад часом знає про людину абсолютно усе. З іншого боку, моє життя це не є фатум, я не рухаюсь по чітко визначеній схемі, яку накреслив мені Бог. Більше того, я кожної миті стою перед вибором і здійснюю його, обравши піти праворуч, чи ліворуч. Бог дає мені підказки, підштовхує, але ніколи не змушує. Це дуже важливий момент, який необхідно усвідомити: Бог ніколи не змушує.
 
Повертаючись до подружнього життя, не рідко бувають ситуації, хлопець чи дівчина планують одружитись, вийти заміж, геть усі довкола кажуть подивись: він п’є горілку, зраджує. Ці люди довкола були підказками, які знехтували. І вже через кілька років особа сама це усвідомлює, але вибір уже зроблений. Тому я думаю, що тут дуже багато залежить від нас. 
 
Добре подружжя в першу чергу має бути вимолене на колінах. Ми не можемо вимолити в Бога, аби Бог за нас прийняв рішення, але ми можемо випросити, аби Бог нам дав підказки, щоб ми їх побачили. Бо Він завжди дає правильні підказки, необхідно просити, аби ми їх побачили, щоб ці підказки були настільки явними і очевидними, аби ми їх зрозуміли. Бог ніколи не помиляється.
 
Це є той елемент, якого ми маємо просити. Бог точно знає, хто буде добрим. В цьому сенсі, я чисто теоретично можу припустити, що таких людей може бути декілька, або кілька десятків з якими теоретично особа може створити подружжя, ці люди є десь поруч, їх просто треба помітити  і звернути увагу, і для цього, власне, нам потрібен Божий поштовх.

Роксолана Савчин
 
Джерела: vgolos.com.ua

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар