ЛЮБОВ– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!(І Кор.13,4-8)
Підтримаймо сучасних борців за Українську справу – поетесу Ганну Сінькову, активіста підприємницького майдану Сергія Костакова. Вшануймо героїв, які раніше карались за Україну на "Лук’янівці" – холодноярців, упівців, дисидентів.
Початок: 23 травня, 15:00, вул. Дегтярівська 13 (біля КПП).
Під час акції музиканти заспівають українських пісень, поети будуть читати вірші, в такій спосіб підтримують сучасних політв’язнів та вшановують тих, хто боровся раніше.
Комітет визволення політв’язнів закликає всі політичні партії, громадські організації націонал-патріотичного спрямування підтримати Українських героїв, а місцеві патріотичні громади – організовувати в цей день акції в інших регіонах.
Комітет визволення політв’язнів був утворений на початку січня 2011р. До складу КВП увійшло 12 політичних партій та громадських організацій. Мета Комітету – визволення патріотів, яких окупаційний режим на початку цього року почав ув’язнювати, репресії тривають і дотепер. Зусиллями об’єднаної української громади наразі вже звільнено на підписку про невиїзд 9 активістів ВО Тризуб ім. Степана Бандери.
Закликаємо всю Українську громаду не зупинятись на досягнутому і продовжувати боротьбу, поки всі політв`язні не будуть визволені. Окрім ув’язнених у Києві, наразі в Запорізькому СІЗО перебувають троє активістів ВО Тризуб ім. Степана Бандери. Це Ігор Загребельний, Віктор Давиденко, Артем Циганок. Також в Івано-Франківську утримується під вартою Степан Бичек, член "Тризубу".
Разом переможемо! Слава Україні!
Координатори КВП: Микола Коханівський 097 496 45 04 Юлія Смірнова 099 369 50 76 Сергій Чаплигін
18 квітня 2011 року в УНІАНІ тризубівці, звільнені нещодавно із запорізького СІЗО на поруки народних депутатів, і їхній поручитель Андрій Парубій розповіли громадськості про те, як вони прожили ці три місяці.
Андрій ТАРАСЕНКО розповів, що організація «Тризуб» одразу ж узяла на себе спилення голови Сталіна, і сказав, що з боку співкамерників хлопцям не було за це ніякого осуду, Сталіна ніхто не любить. Він подякував усім, хто допомагав у звільненні хлопців – писав про них, брав на поруки, збирав кошти, передавав передачі. «Теперішній режим ми називаємо режимом внутрішньої окупації. Я сподіваюсь, що вчинок хлопців буде ще одним кроком для об’єднання національно орієнтованих сил у боротьбі проти цієї антиукраїнської системи, як пару років тому певним кроком було пошкодження ідола Леніна на Бесарабці. Я сподіваюся, що у майбутньому режим внутрішньої окупації буде нам робити таких подарунків все більше і більше – робити якісь антиукраїнські кроки, які будуть українців об’єднувати. І недовго йому тоді лишиться жити. Для цього це все робилося, для цього ми і живем, і сподіваюся, що в найближчому майбутньому ми поборемо цей режим і збудуємо самостійну соборну державу».
Роман ХМАРА (на фото праворуч): Вчора ми повернулися з Холодного Яру. Ми проводимо паралель між подіями тих часів і нинішніми, з якими зіштовхнулися у державі Україна. Складалося таке враження, що на дворі 22-24-й рік. Нам довелося це пережити, і я вважаю, що ми гідно це пережили. Виникало багато питань, чи були катування. Я не вправі давати оцінку, хочу лише розповісти, що саме було з нами, а фахівці дадуть цьому визначення.
Затримували нас в Івано-Франківській області, не пояснюючи причин. Доставивши до міста Івано-Франівськ, з нами проводили слідчі дії, нам інкримінували незрозумілі справи, до яких ми непричетні. Потім 11 січня нас було чартерним рейсом доставлено у Запоріжжя, де розміщено кожного окремо у різних райвідділах. Нас привезли 5. Я знаходився у Ленінському райвідділі з 11 по 25 січня. Весь цей час знаходився у тих умовах, де люди мають бути не більше доби, до вияснення обставин. Не було ніяких умов - ні води в тій камері, ні туалету, про харчування взагалі мовчу. Навіть доводилося стукати в двері, і коли чергові звертали на нас увагу, ми їх тільки дратували. Щоб попроситися в туалет, треба було лупити ногами в двері години три.
Коли перевели в СІЗО, перед цим мало бути якесь медичне обстеження, його не було. Але стало краще, бо в СІЗО хоч годують.
Крім того, нас ховали від адвокатів і рідних, не давали змоги повідомити, де ми знаходимось.
Кожна свідома людина має зробити висновок, чи це були тортури, чи катування, чи, можливо, хтось подумає, що нічого взагалі не було.
Анатолій ОНУФРІЙЧУК (на фото ліворуч): "Я думаю, що у вас багато запитань накопичилося саме до мене, тому що всі ви знайомі з моїм зверненням до громадськості з приводу катувань, які відбулися по відношенню до мене у застінках СБУ. 19 числа я був затриманий святошинським райвідділом у Києві. Без жодних пояснень мене посадили в машину, серед ночі вивезли у Запоріжжя, звідки я одразу потрапив до міліції, на стінах в кабінетах висіли портрети Дзержинського і календарі ПР, що зразу мене сказало про «неупередженість» слідства, яке буде проводитись далі.
Якщо у міліції били, не вибиваючи якихось пояснень, бо по 28-му, саме про відрізання голови, що їх найбільше цікавило, я давав покази, і вони не потребували того, щоб мене катувати, то в СБУ цікавились не справою, а саме організацією, її членством і керівниками. Там вже було трохи поважче. Те, про що я писав – крім морального пресингу, залякування, аж до згадування рідних – мені завернули руки за спину, били. Коли мені задавали питання, на які я без адвоката відмовлявся давати відповіді (мені адвоката не надавали) – на ті питання, коли я давав відповідь, яка їх не влаштовувала, мене били доти, доки я не погоджувався з ними. Після того мені дали ручку і папери і примусили дещо написати. Після чого направили до ІВС.
Про умови в ІВС - непрацююча сантехніка, в камері мінус 20, одяг взагалі не знімали, спати там було неможливо, єдине, що там було нормальне - це харчування.
Там висіли пам’ятки на права арештантів, на які ніхто не звертав уваги. Чай за температури мінус 20 приходив холодним, через що нам доводилось палити простині і розігрівати цей чай, щоб просто там не замерзнути.
У СІЗО були дещо кращі умови. Якщо не казати про деякі побутові проблеми, наприклад, з харчуванням - борщ був без картоплі, їжа, яка не солона і не жирна, зате коли була прокурорська перевірка, то з харчуванням все було нормально».
Пізніше, відповідаючи на питання журналістки, куди саме били, Анатолій Онуфрійчук додав: «Били, здебільшого, так, щоб не залишати слідів. Живіт, нирки і так далі. Для того, щоб зрозуміти, які методи у них ще є в арсеналі – тобі тичуть документи на підпис і при цьому горлають: «Ты тут не в библиотеке, чтоб читать!». Змушують підписувати, що ти не маєш претензій, що до тебе не застосовувалась ніяка фізична сила, про те, що «Прошу не повідомляти моїх близьких і рідних, де я знаходжусь» - навіть такі були формулювання.
Взагалі, найбільше проблем нам створювали міліція і СБУ, а не співкамерники. Більшість арештантів, знаючи, хто такий був Сталін, поставились до нас позитивно».
Василь АБРАМІВ: Я один із тих, хто прийшов добровільно до СБУ. Приїхав у Запоріжжя за власний кошт і звернувся до СБУ. Не відчуваючи ніякої вини, бо я зробив гідний вчинок – зніс голову Сталіну. Просто у мене вдома почалися обшуки, друзів шантажували і обшукували, щоб вийти на мене. В СБУ мене допитали, фізичного впливу не застосовували, але моральний застосовували (шантаж).
Потім мене відвезли у міліцію, там також хотіли допитати, але я під тим шантажем, що я психологічно не можу відповідати, бо я провів цілий день в СБУ, мене там допитували, я морально виснажений. Мені сказали, щоб я відмовився від авдоката, і тоді ми вже продовжимо завтра, завтра будуть мене допитувати. Наступного дня мене повезли одразу на суд, а не на допит. Там суддя присудив мені арешт, потім мене вже провели до слідчого і допитували. Але перед тим ввечері теж застосовувалась фізична розправа. В самій міліції мене шантажували тим, що ми безправні зараз, така влада зараз, що нас ніхто не захистить, і сидіти ми будемо дуже довго. І підводили це все під 31-е число. Вимагали, щоб я взяв на себе вибух, оскільки я останній прийшов до СБУ, тому я був найбільше підозрюваним у вибуху. До мене застосовували, щоб я підписав, як виготовляється вибухівка, де я її тримаю, тощо.
На ІВС не було вікна, матраси всі мокрі, неприємно пахли. В принципі, у мене більше до СІЗО запитання, ніж до ІВС.
В СІЗО мене скомпрометували в самій камері. Завезли мене одного дня, а наступного вивели з камери, а решту обшукали і настрахали тим, що через мій прихід до камери всі будуть страждати. Тому на мене постійно був великий тиск через те, що я політичний. Мені постійно треба було відстоювати свою позицію. Писав скарги на умови утримання, які були незадовільні. В одній камері навіть бігав щур, ми його потім зловили. За лампочку знаєте. Кращі умови стали тому, що приїхала преса. Бо поміняли її, коли я пішов давати інтерв’ю – поки прийшов, лампочку вже поміняли.
І перед тим, як завести мене на пресу, прокурор мені сказав: «Тут тобі не мітинг, я тобі дам 2 запитання, ти на них відповісиш, і все».
На наступному суді, коли я заявив, що я є ідейно політичним в’язнем, це було в четвер, а в понеділок дали вказівку написати моїм сокамерникам, що мене ніхто не чіпає, що я маю окреме спальне місце і в менеі нормальні умови. Але ніхто з моїх не хотів такого писати.
А я сам був скинувся на 63-ю статтю, і він сказав, що якщо я скидаюся на 63-ю, то до мене прийде прокурор. Тому всіх моїх сокамерників заставили написати пояснення, що вони в конфлікти зі мною не вступають, що все в ажурі. Так я поплатився за свої слова.
Роман ХМАРА: Постраждали люди, які мене навіть не знають. В селі Цвітна на Кіровоградщині живуть мої дід і баба. Дід 34-го року, баба 37-го. Бабуся інвалід, вона без обох ніг. У них проводився обшук з 18 до 3 ночі, нічого не пояснювали, питали: «Де бомба, де вибухівка?», ледь не довели старих до серцевого нападу. Обшуки відбувалися у всіх людей в селі, які мене просто знали – навіть не друзів і не приятелів. Перевірялися всі порожні хати і криниці в селі. Приходили з обшуком до мого дядька, якого я дуже давно не бачив. Приїздили у Феодосію, де проживає рідний брат бабусі, який мене бачив востаннє 20 років тому, намагалися провести обшук.
У Франківську застосовувалось до мене фізичне насильство, одягали протигаз на голову. Заставляли підписати, до чого я непричетний. Звичайно, я не підписав. Я з гордістю можу сказати, що я витримав ті катування.
У Запоріжжі я чекав зустрічі з працівниками СБУ, знаючи, що там працюють професіонали, які не фізичним впливом, а саме своїми професійними навиками можуть з мене щось витягти. А з мене витягати не було чого, в мене совість чиста перед Богом і людьми. Дійсно, там варіанту без відповіді бути не може. І коли відповіді не було, одягалися наручники, застібалися за спиною, ноги розтягалися на шпагат, хтось між лопатки, один хтось тримав за самі наручники. Все це супроводжувалося ударами.
АБРАМІВ: У мене працівники прокуратури брали пояснення, з приводу того, чи застосовувалося до мене фізичне насильство у міліції, я їм все написав, хто мене бив, сказав навіть, який кабінет і який поверх, і що там відбувалося, але мені відмовили у порушенні кримінальної справи «у зв’язку з відсутністю складу злочину». А обшук у мене проводили на самий Святвечір, до 11 вечора».
Андрій ПАРУБІЙ: «Ця справа від самого початку виглядала абсурдною. Ми відразу, як депутати, намагалися зробити все можливе, щоб зупинити це божевілля. Мало того, що їх усіх взяли на різдвяні свята, з домівок, без будь-яких ордерів, але з самого початку їх звинуватили у підриві пам’ятника Сталіну, і на цьому базувалися всі звинувачення щодо них.
Сам факт того, що їх перевозили у Запоріжжя чартерним рейсом, де кожного з них супроводжували по 4 працівники «Беркуту» - воно ставить багато питань – за які кошти? Які бюджетні, наші народні кошти використовувались для того, щоб залучати, як до терористів, такі величезні кошти для ведення слідства?
Потім коли було зрозуміло, що хлопці не мають жодного відношення до вибуху, а на моє глибоке переконання, вибух Сталіна – це була провокація спецслужб сусідньої держави. Це був сигнал для початку політичних репресій – для того, щоб залякати все суспільство.
Після того, як стало зрозуміло, що ніякий слідчий не зможе довести причетність хлопців до вибуху, їм змінили статтю на «Хуліганство» - за знищення пам’ятника...
Потім з’ясувалося, що це не є пам’ятник, бо пам’ятник має певні приписи і певні документи на його встановлення. Мер Запоріжжя дав документи, що ця споруда не є памятником, це просто приватна скульптура на подвір’ї певної політичної сили.
В принципі, хлопці зробили роботу комунальних служб., і мер Запоріжжя мав би їм дати грамоту за виконання цієї роботи.
Нагадаю: коли в Полтаві, теж на приватній території, було встановлено Мазепу, зображення якого є на українських гривнях, приїхали комунальні служби і його забрали.
А Сталін, який, наголошую, українським судом, українським законодавством, визнаний винним у вбивстві мільйонів українців, ми бачимо не покарання тих, хто його встановив, а тих, хто на виконання указу Президента приїхав, щоб його демонтувати.
Коли стало зрозуміло, що і стаття «Хуліганство» ніяк не підходить, бо це не пам’ятник, а приватна споруда, слідство шукало будь-яку підставу, щоб їх далі утримувати. Вони переробили статтю на 191 «Нанесення матеріальної шкоди». Але і в тій статті потрібно, щоб була певна сума нанесення матеріальної шкоди. А та споруда не має великої матеріальної цінності. І тоді був запит до комуністичної партії, і з’явився просто неймовірний документ – де було написано, скільки грошей було витрачено на пам’ятник Сталіну - в т.ч. на референдум, на їхні роздуми, на їхні «геніальні» креатини, щоб його виготовити. І вони дали кошторис на таку суму, щоб перевести статтю з ч.1 на ч. 2, тобто нанесення матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.
З першого дня ця справа не мала жодного відношення до закону. Вона була виключно політичною, і люди, які давали політичні вказівки, потім намагалися будь-яким чином виправдати свої дії.
Зараз ми бачимо, що в українській державі на 20-му році незалежності в українській міліції людей катували, просто за те, що вони українські патріоти.
В українській державі кримінальників провокували на те, щоб у камері, де були хлопці, щодо них застосовувався фізичний вплив. Добре, що того вдалося уникнути.
Це справді спогади з періоду НКВД. Ці методи застосовувалися до людей, єдина вина яких – що вони люблять свою державу і приїхали виконати укази президента – і не тільки Ющенка, бо подібні укази про демонтаж пам’ятників тоталітарного режиму видавали і Кравчук, і Кучма.
І це велика спільна перемога, в т.ч. журналістів, які дуже велику увагу приділяли цій справі, і політичних, і громадських структур – що хлопці вже на волі.
Це божевілля ще триває».
Далі Андрій Парубій закликав не зменшувати увагу до судових справ проти хлопців, і пообіцяв, що «Наша Україна» домагатиметься покарання винних у катуванні і пояснень, на які кошти винаймався чартерний літак для рейсу із Франківська у Запоріжжя, і щоб кожен, хто винен у незаконному переслідуванні хлопців, був покараний. Бо якщо це зараз не зупинити, завтра це може статися з будь-яким, з будь-якою структурою, організацією, людиною.
Далі почалися питання – про десталінізацію в Україні і в Росії, і чому саме болгаркою, і т.ін.
«В сьогоднішній Україні йде тотальне повернення до стереотипів Радянського Союзу, - сказав Андрій Парубій. – Влада веде пропаганду так званого «русского міра», який є однією з ключових ідей російського імперіалізму, який намагаються насадити тут в Україні».
Роман ХМАРА, у відповідь на одне з питань про пам’ятник Сталіну: «Ми знали, що його не буде ще до того, як його встановили».
Журналісти питали, чому ж раніше хлопців не відпускали на поруки. Я не втрималась і сказала, що їх відпустили наступного дня після від’їзду Путіна, який піймав в Україні облизня з митним союзом, і наші можновладці втямили, що не все в Україні вирішує він, і злякались, що їх будуть судити.
Андрій ТАРАСЕНКО: «Всього по цій справі було арештовано біля 20 людей. Зараз п’ятеро членів організації ще перебувають за гратами. По двом вже є вироки – одному дали 2 роки, другому 4 місяці, і троє ще сидять у Запорізькому СІЗО, їх обвинувачують нібито в підпалі якогось районного офісу КПУ ще у 2009 році. Ця справа була давно закрита, її підняли після вибуху».
Один з журналістів запитав у Парубія, як він буде відповідати, як поручитель, якщо хлопці на свободі щось скоять. На це пан Андрій відповів, що вони, поспішаючи на прес-конференцію, відмовились переходити вулицю не за правилами, щоб не підставляти його – свого поручителя. «Перед вами сидять не злочинці, а інтелігентні, виховані патріоти України».
Одна журналістка апелювала до того, що закон у будь-якій державі захищає права власності, а пошкоджений Сталін був саме власністю. На що Андрій ПАРУБІЙ відповів, що, по-перше, якщо будинок, який є приватною власністю, є також пам’ятником архітектури, його не можна реконструювати на свій розсуд. І якби сьогодні у Німеччині якийсь старий есесівець на своїй приватній території встановив би пам’ятник Гітлеру, держава втрутилася б, і комунальні служби цього Гітлера забрали б.
Найстрашніша стаття, за якою Василь Абрамів згодився визнати себе і хлопців винними –«Самоуправство, тобто знищення без відповідних документів».
І на завершення – прекрасні слова Андрія Парубія:
«Сьогодні кожного, хто чинить опір, хочуть покарати, щоб на його прикладі показати іншим: будеш протестувати проти Януковича, проти системи – опинишся за гратами. Це питання всіх нас, якщо ми змовчимо, завтра прийдуть по кожного з нас. Якщо ми не виробимо механізм взаємодопомоги і солідарності у цьому питанні, по одному передавлять. І тому займався, займаюся і буду займатись всіма фактами політичних переслідувань в Україні, скільки буде мого здоров’я, скільки буде мого часу, поки в мене буде мандат і статус, що дозволяє це».
Від себе хочу додати, що ось, опозиційні нардепи дуже полюбляють жалітися, що вони не в змозі нічого зробити, бо вони, мовляв, у меншості і не можуть провести жодного закону з обіцяних.
Але тим не менш, Парубій, Павловський, кілька інших порядних та ініціативних нардепів прекрасно знаходять можливості відпрацьовувати свій мандат. Хороші закони потрібні, звісно, але це зовсім не першочергова потреба, бо спершу треба привчити чиновників і ментів ці закони виконувати. Ось Парубій і такі, як він, цим і займаються – їздять, шумлять, пишуть скарги, беруть на поруки політв’язнів. Максимально гідне заняття для опозиційного нардепа.
Спробуємо з точки зору здорового глузду розібратися, що відбувається зі справою про відрізання голови погруддя Сталіна.
Отже, прокурор Кметь Андрій Генадійович (іменем України!) звинувачує дев'ятьох націоналістів в умисному знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах (ст.194 ч.2 КК України).
А чи було взагалі майно? Державною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області неодноразово надавалися приписи про усунення порушень при зведенні будівлі "Обласного комітету КПУ". Одним з порушень якраз і було встановлення на ганку погруддя Сталіна. У даному випадку погруддя Сталіна є елементом зовнішнього оздоблення будівлі, встановлення якого також вимагає наявності узгодженого проекту.
За ігнорування приписів 15.06.2010 "Запорізькому обкому" КПУ Державною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області був виписаний штраф у сумі 850 Грн. Який "законослухняні" комуністи і сплатили 17 червня 2010 року.
Таким чином, майна, тобто належним чином узгодженого і встановленого елементу зовнішнього опорядження (монументально-декоративного оформлення будівлі) немає.
Є самовільно встановлене погруддя. І чиє? Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, якого Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року разом з Молотовим(Скрябіним), Кагановичем та іншими спільниками визнано винним у злочині, передбаченому ч.1 ст.442 Кримінального кодексу України (Геноцид).
Злочин, вчинений "Запорізьким обкомом" КПУ з мотивів явної неповаги до суспільства і з особливою зухвалістю, прокурор Кметь Андрій Генадійович "не помічає". Водночас, абсолютно законну спробу громадян України припинити хуліганство "Запорізького обкому" КПУ намагається представити, як злочин.
Не відстає від прокуратури і міліція. Так, незважаючи на те, що судове засідання по цій справі 31 березня 2011 р. було оголошене відкритим, з раннього ранку квартал, в якому знаходиться Жовтневий суд м. Запоріжжя, був узятий в кільце сотнями озброєних міліціонерів. Протягом усього судового засідання, а тривало воно з 10.00 до приблизно 15.00, міліція не пускала всередину оточення не тільки тих, кому треба було пройти в суд, а навіть мешканців будинків, розташованих поряд з судом.
Намагаючись виправдати злочинців і засудити патріотів, прокуратура і міліція вимушені вдаватись до все більших порушень закону.
Отже, судять насправді не "тризубівців". Судять антиукраїнську, злочинну владу. Ще буде вирок. І буде кара.
У ніч з 13 на 14 квітня 1950 року комуністи ліквідували монастирі для чоловіків і почали систематичні переслідування Церкви в колишній Чехословаччині. Це тривало до листопада 1989 року.
У зв'язку з цією датою в Словаччині відзначається День незаконно переслідуваних. "Цьогорічний День пам'яті – це не тільки трагічні спогади вже історичних подій, але перш за все день солідарності з жертвами переслідувань в усьому світі, особливо братами і сестрами християнами" – читаємо у повідомленні прес-центру словацького єпископату.
У середу вночі в понад двохстах парафіях по всій території Словаччини відбулися спеціальні молебні, під час яких зібраним розповіли про конкретні місця світу, де в даний час відбуваються акти насилля.
У братиславському соборі св. Мартіна Богослужіння відслужив Архиєпископ Станіслав Зволенскі,глава словацького єпископату. Після Служби зібрані пройшли вулицями старого міста до пам'ятнику жертвам комунізму, демонструючи солідарність з переслідуваними християнами і підтримку дій щодо їхнього захисту.
Переслідування Церкви в колишній Чехословаччині тривало до листопада 1989 року, коли Оксамитова революція повалила комунізм у цій країні. 1993 року Чехословаччина розділилася на дві країни: Чехія і Словаччина.
...Оксамитова революція повалила комунізм у цій країні...
А в нас, дякуючи покійному В'ячеславу Чорноволу, який казав: "Не будемо переслідувати відьом" і йшов на компроміси з комуністами (1991-92рр), замість засудити на Держаному рівні цю, людино-ненависницьку ідеологію та зробити люстрацію держаних службовців і, як наслідок: - тепер "відьми" переслідують нас за любов до Батьківщини і української нації. Так само без жодних змін у цьому відношенні пройшла так звана "помаранчева революція", де Віктор Ющенко йшов на президентські вибори під гаслом: "Бандитам тюрми!", а відразу після завершення тієї "революції" та обрання його президентом, він почав переговори з комуністами, бандитами та ворогами України. І знову продовжилися переслідування християн-патріотів... А те, що відбувається в Україні зараз, за іншого Віктора, то лише продовження лобіювання ворожої для всього українського, - російсько-комуністичної, імперської ідеології та сприяння різним бандитським кланам у розкраданні українських багатств (які ще лишились) і переслідування тих, хто їм у цьому заважає чи може заважати...
Звинуваченим у пошкодженні бюсту Сталіна у Запоріжжі "тризубівцям" змінили міру запобіжного заходу й відпустили на волю.
Про це на своїй сторінці у фейсбуці повідомив народний депутат від НУ-НС Андрій Парубій.
Зокрема, він написав: "Друзі! Перемога! До тризубівців суд змінив міру запобіжного заходу і задовольнив клопотання нардепів! Хлопці на ВОЛІ!!!"
Перед цим народний депутат інформував, що обвинуваченим націоналістам вже протягом десяти годин не дають їжі.
"Зневага до закону і до хлопців демонструється просто в залі суду", - зазначив Парубій.
Нагадаємо, сьогодні Жовтневий районний суд Запоріжжя розглядав справу проти дев'ятьох членів "Тризубу", яких звинувачують у пошкодженні пам'ятника Сталіну.
Перед початком засідання Парубій повідомив, що передає суду від свого імені та трьох народних депутатів від "Нашої України" (Зіновія Шкутяка, Лілії Григорович, Володимира В'язівського) клопотання про взяття на поруки усіх ув'язнених "тризубівців".
Ну, чи не казав я, у попередніх своїх коментарях на цю тему, що настав "час пітьми і влади темряви"? Та їх, тих сатаністів від влади, так званих "правоохоронців" - самих потрібно комусь брати на поруки, але ХТО ж їх захоче взяти? Ось це дійсно питання, бо зокрема, я б не взяв. І не тому, що ЛІВООХОРОНЦІ, а тому, що невиправні і свідомо служать дияволу - батькові брехні та ненависті. Переконайте мене хто-небудь, що я помиляюся. Адже Ви всі добре бачите якими емоціями керуются ці істоти. Чи любов їх спонукає захищати кривду і брехню? Ясно, що ні. Та ж вони ненавидять усе українське і люблять на нас українцях, лише "...шкуру, а не душу...".
Заступник лідера організації ”Тризуб” Андрій Тарасенко каже, що їхніх затриманих активістів більше не б’ють через часті прокурорські перевірки
У четвер відбулося перше попереднє засідання Жовтневого райсуду Запоріжжя у справі пошкодження пам'ятника Йосипу Сталіну в обласному центрі. Торік 28 грудня активісти організації "Тризуб" ім. Бандери відпиляли голову скульптурі, що стояла на території запорізького обкому Компартії. Відео виклали на своїй інтернет-сторінці. "Тризубівців" тримають за ґратами із січня.
— Вони не відмовляються від того, що відпилювали голову пам'ятнику, — розповідає заступник лідера "Тризуба" 28-річний Андрій Тарасенко. — Наступного дня комуністи припаяли ту голову назад і сказали журналістам: "Дивіться, нічого не було, голова на місці".
У ніч проти 1 січня 2011 року цей-таки пам'ятник Сталіну підірвали. Чи інкримінують "тризубівцям" підрив?
— Підривом займається СБУ. Вони й самі не знають, хто потім його підірвав.
Як минуло перше засідання суду?
— Адвокати одразу подавали клопотання змінити всім хлопцям запобіжний захід на підписку про невиїзд. Суд їх відхилив. Причиною назвали те, що вони постійно не живуть у Запоріжжі. Напевне, бояться, що втечуть. На підписку відпустили тільки Едуарда Андрущенка. На суді затриманому Пилипу Тарану стало зле. Від катувань і побиття він був у поганому стані, на спині мав серйозну гематому, через що його оперували. Хлопцеві досі роблять уколи та перев'язки. Після суду його відвезли не до лікарні, а в СІЗО. Ще одного нашого активіста Віталія Вишнюка запроторили до тубдиспансеру. Його не охороняють, але добровільно він не може звідти піти.
Затримані мають право бачитися з адвокатами, родичами?
— Адвокатів до них пускають. Батьки декого могли з дітьми бачитися. Наші активісти передають хлопцям харчі, цигарки.
Що затримані розповідають про умови в СІЗО?
— Умови, як всюди. Коли була перша перевірка прокуратури, хлопці скаржилися, що в камері погана лампочка, читати неможливо, болять очі. До сьогодні не замінили, хоч і обіцяли.
Ви скаржилися, що "тризубівців" б'ють міліціонери. Це відбувається досі?
— Зараз такого немає, бо відбуваються прокурорські перевірки.
На скільки може затягтися процес?
— Від двох місяців до півроку. Ще будуть два засідання суду. Наступне — 13 квітня.
«...дурний, доки мовчить, теж видає себе за мудрого і, щойно заговорить, то так і видасть себе ким він є насправді...
Для брудного - все брудне, постав перед ним найчистіше, то він буде дошукуватися на ньому плями... отак і "наша", наскрізь злочинна, влада.»
Хлопці з ВО "Тризуб" ім. С. Бандери - є Богом запаленою іскрою у цій кромішній темряві брехні, зла і беззаконня і, в нашій, людській владі є, щоб або затушити її, або розпалити до вогнища, яке консолідує українську націю в Україні та поза її межами. Вони ті, хто не тільки в своєму серці вірує в Господа нашого, Ісуса Христа, але й наслідує Його у чині любові. Бо ж, діяльний приклад Святого Володимира Великого, який зруйнував і кинув у Дніпро язичницьких ідолів, кличе до наслідування усіх православних християн. І, оскільки, віра без діл від віри - мертва сама в собі, то ж я, негідний раб божий Леонід, закликаю вас, усіх людей доброї волі, до наслідування їх прикладу та нищення усіх пам'ятників та пам'ятних знаків тоталітарного минулого сатанинської, російсько-більшовицької імперії зла.
Замість встановлення розмірів матеріальної шкоди, нанесеної членами ВО «Тризуб» компартії під час відпилювання голови погруддю Сталіна, слідство інкримінує націоналістам збитки за вибух, до якого вони не причетні.
Про це заявляє громадська організація ГРАД. За її інформацією, у матеріалах справи відсутні спроби слідства встановити вартість відновлювальних робіт, за допомогою яких голову бюста Сталіна повернули на місце. Адже 29 грудня, наступного дня після пошкодження, комуністи демонстрували відновлений пам'ятник журналістам.
ГРАД вважає, що слідчий навмисно перекрутив факти, представивши відпил голови не пошкодженням, а знищенням пам'ятника. У своїй заяві громадська організація цитує фрагмент обвинувального висновку, який про це свідчить: «...майно Запорізького обласного комітету Комуністичної партії України, тобто бюст Сталіна І.В., було доведено у стан повної непридатності щодо цільового використання, тобто знищено».
Дії слідства ГРАД називає свідомим пересмикуванням фактів - «щоби збільшити вартість нанесених збитків, а значить суворіше покарати націоналістів, які вчинили те, що згідно з законом має робити влада».
22-річного Едуарда Андрющенка, якого обвинувачують в участі у відпилюванні голови погруддю Сталіна, випустили на поруки трудового колективу Запорізького національного університету. Едуард навчається там на історичному факультеті.
Клопотання про взяття студента на поруки було озвучене 31 березня в ході попереднього судового засідання у справі. Решту клопотань адвокатів щодо зміни або скасування запобіжного заходу було відхилено.
Таким чином ще семеро "тризубівців" лишаються в СІЗО на період судового процесу. Ще один обвинувачений перебуває на підписці про невиїзд у зв'язку із лікуванням.
Дев'ятьом особам, яких обвинувачують у відпилі голови пам'ятника Сталіну, інкримінують пошкодження майна компартії в особливо великих розмірах - ст. 194 ч. 2. Вона передбачає ув'язнення від 3 до 10 років. Перше засідання суду, коли справа розглядатиметься по суті, відбудеться у Жовтневому районному суді 13 квітня о 10:00. На цей же день призначено слухання у справі обвинувачених у підпалі патріотів.
Сьогодні зранку під будівлею Жовтневого районного суду Запоріжжя було незвично людяно. Десяткам громадян України, які прийшли у публічне місце - районний суд - на відкрите судове засідання у справі відпилу голови монументу Йосипа Сталіна відмовили у реалізації їх громадянських прав ... працівники правоохоронних органів. Вони забороняли доступ не тільки в будівлю суду, а й на майданчик перед ним.
Українців, серед яких були й родичі підозрюваних патріотів, не допускали на судове засідання кордони працівників ГУ МВС у Запорізькій області, мотивуючи це веденням слідчих дій. При цьому жоден з офіцерів на вимогу громадськості та журналістів не представився й не дав пояснень, в чому ж полягає "слідство". У неофіційній бесіді ж неодноразово прозвучало слово "замінування".
Якщо будівля суду могла бути замінована (або хоча б було зафіксовано погрозу), кордон міліції пояснити, звісно, можна. Але ж як бути з судовим засіданням, яке в цей час продовжувалося у "закритому режимі"? виходить, суддям і прокурору, який вимагає для хлопців-патріотів аж до 10 років ув'язнення, загроза вилетіти в повітря - ніщо? На диво, всі "слідчі дії" працівниками міліції були припинені в той самий час, коли закінчилося й слухання у справі "тризубівців".
У відділ зв'язків з громадськістю ГУМВС України в Запорізькій області протягом трьох годин не змогли надати жодної інформації про дійсне чи вигадане мінування будівлі суду. Цю інформацію мав надати виключно невловимий Олександр Солошенко, якого дивним чином весь час не було на місці. Не має жодного повідомлення про замінування чи хоча б погрози подібних дій і в інформаційному повідомленні ВЗГ Запорізького ГУ МВС.
Враховуючи, що така поведінка працівників відділу зв'язків з громадськістю є вкрай незвичною, залишається припустити найімовірніше - працівники міліції просто виконували завдання недопущення на відкрите засідання представників громадськості.
Зроблено це було, аби у кращих традиціях сталінських судів-"трійок" провести засідання однобічно й упереджено. Та і як ще міг проходити суд в якому молодих небайдужих громадян України звинувачують не аби в чому, а - страшно уявити - у пошкодженні незаконно встановленого опудала визнаного судом міжнародного злочинця.
Пилипу Тарану стало зле у залі суду, а Василь Абрамів заявив, що подальше знаходження в СІЗО загрожує його здоров'ю і життю. Але обидвом "тризубівцям" продовжили термін арешту під час попереднього засідання суду у справі про обезголовлення бюста Сталіна.
Адвокат Пилипа Тарана Мар'яна Ленюк наполягала, щоби її підзахисного випустили з-під варти. За словами захисника, Таран потребує кваліфікованої медичної допомоги, а через лікування, яке він отримує в СІЗО стан здоров'я юнака тільки погіршується - у нього падає зір. Таран ледь не знепритомнів прямо в залі суду.
Під час попереднього засідання суду у справі про відпил голови погруддю Сталіна обвинувачений Василь Абрамів сам зачитав своє клопотання щодо зміни йому запобіжного заходу. Він зазначив, що перебування в СІЗО загрожує його життю та здоров'ю: "Умови утримання несуть загрозу мені і моєму здоров'ю. На мене чиниться тиск через те, що я є політичним в'язнем і говорю українською". Також "тризубівець" зауважив про недотримання санітарних умов у камері, і що йому доводиться бути пасивним курцем у камері, через що страждає його здоров'я.
Як повідомляв Дніпроград, попри клопотання адвокатів більшість "тризубівців" залишили під вартою. Відпустили під поручительство тільки запорізького студента Едуарда Андрющенка.
У Комунарівському районному суді м. Запоріжжя відбулося перше засідання у справі трьох арештованих патріотів: запорожців Артема Циганка і Віктора Давиденка та "тризубівця" з Полтави - Ігоря Загребельного. Їх обвинувачують у підпалі офісів КПУ і Партії регіонів у 2009 році.
Ключовим питанням попереднього засідання стали клопотання адвокатів про заміну запобіжного заходу, замість тримання під вартою обрати м'якший. Протягом двогодинного судового засідання будівлю суду пікетували представники ВО «Свобода» та інших патріотичних організацій з вимогою звільнити арештованих патріотів.
Адвокат Ігора Загребельного Ольга Бородіна представила суду поручительства народного депутата Андрія Парубія про готовність взяти на поруки "тризубівця", позитивні характеристики з місця навчання та клопотання від викладачів і представників греко-католицької церкви.
«Не так часто на лаві підсудних опиняються такі як Ігор Загребельний - з масою позитивних характеристик. Переконана, що немає підстав для обрання запобіжного заходу. Але суд має можливість змінити взяття під варту на особисту поруку народного депутата та священника. Таким чином надати моєму підзахисному можливість продовжувати своє успішне навчання в університеті та допомагати матері», - заявила Ольга Бородіна. Вона звернула увагу суду на те, що мати Загребельного є інвалідом і потребує синівської опіки.
Захисник Давиденка Віктор Єна наполягав на звільненні його підзахисного з-під варти, через стан здоров'я - після перенесеної через онкохворобу операцію, йому необхідна регулярна медична підтримка. Крім того Віктор Єна звернув увагу, що двомісячний термін тримання під вартою для Давиденка минув 13 березня, подовжений не був, а тому він незаконно утримувався в СІЗО понад два тижні.
Коли адвокат почав говорити про підтримку судом сторони прокурора, то суддя перебила захисника і назвала його висловлювання некоректними.
Адвокати наполягали, що достатніх підстав для тримання обвинувачених під вартою немає, оскільки їхні підзахисні визнали свою провину і не мають наміру переховуватися від суду.
Тим не менше, суддя Юлія Іваніна продовжила арешт всім трьом обвинуваченим. До завершення судового розгляду вони перебуватимуть у СІЗО м. Запоріжжя. Наступне слухання у їхній справі призначене на 13 квітня об 11:00.
Вчора суд Комунарівського району Запоріжжя відмовився звільнити з-під варти – випустити на підписку про невиїзд трьох членів ВО «Тризуб», обвинувачених у підпалі приміщення Комунарівського райкому КПУ в Запоріжжі.
Як передає кореспондент УНІАН, відповідне рішення ухвалила в ході першого судового засідання у справі суддя Юлія ІВАНІНА.
Таким чином, Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, Артем ЦИГАНОК і Віктор ДАВИДЕНКО, незважаючи на численні клопотання й поручительства, зокрема зі сторони народних депутатів, залишаються під вартою як мінімум до початку судового процесу – початку розгляду справи по суті, яке призначено на 13 квітня.
29 березня о 11.00 у Комунарському районному суді (вул. Малиновського, 7)
м. Запоріжжя розпочнеться слухання по справі трьох українських патріотів(Ігора
ЗАГРЕБЕЛЬНОГО, Віктора ДАВИДЕНКА, Артема ЦИГАНКА), яким бандитська влада інкримінує
підпал антидержавного комуністичного притону (так званий райком).
31 березня о 10:00 у Жовтневому районному суді (вул. Дзержинського, 6) м.
Запоріжжя режим внутрішньої окупації України розпочинає судилище над дев’ятьма
членами та прихильниками ВО «Тризуб» ім. С.Бандери (Анатолієм ОНУФРІЙЧУКОМ, Василем
АБРАМІВЕМ, Пилипом ТАРАНОМ, Романом ХМАРОЮ, Віталієм ВИШНЮКОМ, Олексієм ЗАНУДОЮ,
Василем ЛАБАЙЧУКОМ, Юрієм ПОНОМАРЕНКОМ та Едуардом АНДРЮЩЕНКОМ), які відпиляли
голову незаконно встановленому бюсту ката українського народу Сталіна.
За додатковою інформацією звертатися за телефоном: (097) 684-31-83
Підтримаймо українських націоналістів!
Геть промосковський, кримінально-олігархічний режим
внутрішньої окупації!
Собором-з'їздом єпископів і священиків УГКЦ те судилище над нею більшовики проголосили тому, що - за церковними канонами - тільки її представницькі збори духівництва мали право "саморозпуститися" й приєднати її до РПЦ.
Та позаяк на псевдособорі 8-9 березня 1946 року у Львові не було жодного єпископа УГКЦ, ці збори були абсолютно незаконними.
Беззаконня
"Собор" провели лише для того, аби формально oформити заднім числом фактичне поглинання УГКЦ, яке насправді відбулося ще 18 червня 1945 року.
Саме цього дня - оскільки жоден єпископ УГКЦ так і не погодився, незважаючи на погрози чекістів знищити їх, скасовувати свою церкву - уповноважений у справах РПЦ в УРСР Ходченко визнав "ініціативну групу зі скликання возз'єднавчого собору" на чолі зі священиком Преображенської церкви у Львові Гавриїлом Костельником "єдиним тимчасовим церковно-адміністративним органом, котрому надається право керувати в повному обсязі існуючими греко-католицькими парафіями в західних областях України і проводити справу возз'єднання зазначених парафій із РПЦ".
Тобто УГКЦ ще за дев'ять місяців до її "саморозпуску" позбавили самоуправління й підпорядкували "групі", чиєю безальтернативною метою було приєднання цієї церкви до РПЦ.
Але, по-перше, "нове керівництво" УГКЦ створили не на соборі цієї церкви, як вимагали її канони.
По-друге, його створення санкціонував світський чиновник держави, чия конституція проголосила відділення від неї церкви, а тому він мав право лише реєструвати церкви, а не надавати право керувати ними.
І вже після того, як цей клерк підписав вирок УГКЦ, був інсценований спектакль "Львівський церковний собор", що в березні 1946 року мав "узаконити" сваволю більшовиків.
А для того, аби він відбувся, 24-25 лютого 1946-го екзарх (намісник) патріарха РПЦ у Києві "висвятив" греко-католицьких священиків Антонія Пельвецького й Михайла Мельника єпископами, відповідно, Самбірським і Дрогобицьким та Станіславським і Коломийським.
Греко-католицькі єпископські посади не мали жодного стосунку до намісника РПЦ в Києві. Але ці "висвячення" були потрібні владі - оскільки собори, в яких не беруть участь єпископи - неканонічні, відтак - нелегітимні.
Однак такими ж кваліфікують і ті "собори", участь у яких беруть єпископи, "висвячені" владиками інших церков! Тож насправді 1946 року відбувся не саморозпуск УГКЦ, а акт сваволі проти неї, тим паче, що усіх учасників псевдособору - 216 священиків і 19 мирян - залякали погрозами репресій проти них та їхніх родичів.
Чекістська акція
Професор історії канадського Карлтонського університету Богдан-Ростислав Боцюрків, дослідивши розсекречені совєтські архіви, встановив, що 1944 року в Західну Україну "направлено окрему оперативну групу на чолі зі старим чекістом і спецом від релігійних справ Сергієм Каріним-Даниленком, підполковником держбезпеки, який ще в 1920-х роках ламав хребет УАПЦ і довів її до "саморозпуску" в січні 1930".
Зі слів Боцюрківа, "Даниленко розгорнув 1944-го збирання компроматетуючих матеріалів щодо єпископату і духовенства УГКЦ, вербування в її рядах сексотів і агентів, намацування серед греко-католицького духовенства його слабих елементів і потенційних лідерів акції "возз'єднання" з РПЦ".
А вже невдовзі після псевдособору загинули усі керівники "ініціативної групи" з його скликання - Костельник, Пельвецький і Мельник. За офіційною версією - від рук українських націоналістів, а радше - аби не проговорилися про закулісні подробиці псевдособору.
Сини Костельника воювали у складі першої дивізії Української Національної Армії, відомої ще й як дивізія зброї СС "Галичина". Тому згоду їхнього батька на участь у псевдособорі розцінили як намагання врятувати їх від репресій.
Також "ініціатори возз'єднання" виторгували своєю згодою на це возз'єднання поступки, що перешкодили асиміляції наддністрянців.
Зокрема, Костельник і його друзі по нещастю подбали про збереження в церквах Галичини української версії церковно-слов'янської мови й служіння у ній місцевих, а не російських священиків.
Домагалися й інших поступок, тож не виключено, що чекісти позбулися їх саме для того, аби ніхто не дізнався про те, що ж їм наобіцяли.
Однак УГКЦ не припиняла своєї пастирської дільності й у "катакомбах" та в діаспорі, доки 1989 року не легалізувалася.
Арешти, що відбулися в Україні в січні 2011 р. за звинуваченнями в знищенні пам’ятника Йосифу Сталіну в Запоріжжі, занепокоїли християн різних конфесій. Брутальний характер затримання звинувачених, брак доказів їхньої провини, заборона контактів з адвокатом і родичами затриманих суперечать нормам законодавства, прийнятим у демократичних країнах, до яких відносить себе й Україна. Підставою для арештів висувається знищення пам’ятника найкривавішому диктаторові ХХ ст., винному в геноциді українського народу, масових репресіях християн в СССР, що трактується частиною українського суспільства як спроба реабілітації Сталіна й сталінізму. При цьому зберігає чинність указ Президента України № 250/2007 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні» з 28 березня 2007 р., який серед іншого приписує «3.6. Вжити в установленому порядку заходів щодо демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932 – 1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов’язані з такими особами». Сам же факт підриву пам’ятника з використанням вибухових речовин лишається непідтвердженим. У суспільстві поширюється думка про використання підриву пам’ятника Сталіну в Запоріжжі для політичної розправи над опонентами панівної партії.
Це змушує нас, представників різних християнських конфесій, звернутися до органів державної влади, судочинства й прокуратури з вимогою привести ставлення до громадян України, звинувачуваних у знищенні пам’ятника Сталіну, у відповідність до чинного законодавства, звільнити їх від незаконного утримування під вартою та розглянути звинувачення проти них на відкритому судовому процесі.
Вважаємо за необхідне для збереження суспільного миру, щоб Адміністрація Президента України прокоментувала ці події й витлумачила ставлення державної влади до історичної спадщини сталінізму та пам’ятників діячам сталінської доби.
Владика Ігор ІСІЧЕНКО, Архієпископ Харківсько-Полтавський, УАПЦ
Владика Андрій САПЕЛЯК СДБ, єпископ-емерит, м. Верхньодніпровськ, УГКЦ
Владика Степан Меньок ЧНІ, екзарх Донецько-Харківського Екзархату, УГКЦ
Владика Микола Сімкайло, єпископ Коломийсько-Чернівецької Єпархії, УГКЦ
о. Василь Пантелюк, канцлер Донецько-Харківського Екзархату, УГКЦ
о. Ігор Бойко, викладач Українського Католицького Університету (УКУ)
о. Сергій ОКУНЄВ, настоятель парафії святих просвітителів слов'янських Кирила і Мефодія, УПЦ КП, м. Кам'янське (Дніпродзержинськ)
о. Петро БУРАК, парафія святого архистратига Михаїла, Головний капелан ВО "Тризуб" ім.С.Бандери, м. Тернопіль
о. Юрій КРОЛЕВСЬКИЙ, декан Харківський, УГКЦ
о. Юрій ШАЛАМАГА, настоятель парафії ВМЦ Димитрія, капелан Львівської обласної організації ВО "Тризуб" ім.С.Бандери, УГКЦ, м. Львів
о. Ігор ПАГУЛИЧ, настоятель парафії Переображення Господнього, УГКЦ, м. Кам'янське (Дніпродзержинськ)
о. Онуфрій Репецький ЧСВВ, монастир Святого Йосипа Обручника, УГКЦ, с. Брюховичі, Львівська обл.
о. Роман Атаман, адміністратор парафії Воскресіння Христового, УГКЦ, м. Кременчук, Полтавська обл.
о. Василь Колодчин, парох Парафії Святих Верховних Апостолів Петра і Павла, м. Южне, Одеська обл.
о. Тарас Павлюс, адміністратор парафії Пресвятої Тройці, УГКЦ, с. Шевченкове, Жовтневий р-н, Миколаївська обл.
о. Євген Станішевський, викладач Українського Католицького Університету (УКУ), м. Львів
Віктор Березовий, викладач Українського Католицького Університету (УКУ), м. Львів
