Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 29 жовтня 2013 р.

29 жовтня - святого мученика Лонґіна, що був сотником

святий мученик Лонгін, що був сотникомВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого мученика Лонґіна, що був сотником.

Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість Свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільними страстями Своїми, Голгофським Хрестом, смертю та Воскресінням і віддав Себе на рани, а відтак - зранений був заради гріхів і переступів наших, то тоді один римський сотник, на ім'я Лонґін, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та Розп'ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що Божественний євангелист Матвій говорить: "А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: "Він був справді Син Божий!" Про цього Лонґіна-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на Хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще Тіло Христове, знову Лонґін із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, Який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно Воскрес із гробу і чудесним Своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві). 

Тоді Лонґін цілковито у Христа увірував з іншими двома своїми воїнами і став проповідником Воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та єрусалимським архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду вчинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли Воскресіння Христове, кажучи: "Учні Його вкрали, коли ми спали". Одначе Лонґін того золота й срібла  не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і фарисейське сонмище зненавиділи Лонґіна і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та Воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Лонґін старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях тамтешніх, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від їхнього гріха й блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.

Відомо стало всьому соборищу фарисейському в Єрусалимі, що Лонґін усю Кападокію наповнив своїм ученням і звістив про Христове Воскресіння, наповнилися тоді заздрістю та гнівом храмові архієреї зі старцями й пішли до Пилата з багатьма дарами, впрохали його, щоб послав у Рим до кесаря донесення на Лонґіна, котрий сан воїнський скинув і від влади римської відійшов, і в Кападокії, мовляв, сум'ятить народ, іншого їм Царя проповідуючи. Пилат же узяв дари, послухав прохання їхнього й послав до кесаря Тиверія писання, що містило на Лонґіна великий наговір. Із тим писанням Пилатовим послали фарисеї від себе багато золота кесарю й таким чином "купили" смерть святому Лонґіну. Невдовзі прийшло від кесаря таке повеління, щоб покараний був Лонґін смертю як кесаревий супротивник. І тоді послані були воїни від Пилата в Кападокію відтяти голову Лонгіну й принести її до Єрусалима на достовірне тамтешньому сонмищу звіщення про його смерть. Повелів-бо Пилат, за проханням богосупротивних фарисеїв, і тих двох воїнів убити, котрі сан воїнський із Лонґіном полишили і там із ним Христа проповідують.

Досягли-бо посланці країни Кападокійської, ретельно розпиталися, де живе Лонґін, і довідалися, що в селі батьківському пробуває, тож поспішили піти туди, і йшли мирно, шукаючи Лонґіна ніби не для того, щоб убити, а щоб надати якусь почесть; боялися-бо, щоб не втік од рук їхніх, — із нічим повернуться до тих, що послали їх, відтак хотіли найти на нього таємно.

Святий же Лонґін, сповнений бувши Святого Духа, пізнав, що буде, відкрито-бо йому було про готування йому вінця мученичного, тож вийшов сам їм назустріч і, побачивши їх, люб'язно привітав чесними словами. Вони ж, не знаючи його, запитали: "Де є Лонґін, що колись був сотником?" Лонґін же спитав: "Навіщо його вимагаєте?" Відказали воїни: "Чули, що чоловік добрий є, тож хочемо відвідати його, ми ж бо є воїни, а він був сотником воїнським, хочемо побачити його". Лонґін же мовить: "Прошу вас, панове мої, заверніть до мого дому і спочиньте трохи з дороги, я ж оповім вам про нього, знаю-бо, де живе, і він сам до вас прийде, бо живе недалечко". Вони ж завернули до нього, й учинив їм Лонґін велике пригощення.

Настав вечір, коли воїни добре вином розвеселені стали, відтак сказали Лонґіну, чому їх послано, але спершу проханням молили й клятвами закляли його, щоб нікому не виповів таємниці тієї, боячись, аби хтось не звістив Лонгіну і щоб не втік од них, мовили: "Нас послано відтяти голову йому і двом друзям його, таке-бо повеління прийшло від кесаря до Пилата".

Лонґін, почувши, що й друзів його шукають умертвити, послав до них швидко, кличучи до себе, і не з'являв воїнам себе, що сам він Лонґін і є, доки не прийдуть друзі його. Коли ж поснули воїни, Лонґін став на молитву і всю ту ніч щиро Богу молився, до смерті готуючись. Коли ж настав ранок, хотіли воїни йти в дорогу і прохали Лонґіна, щоб показав їм того, кого шукають і кого обіцяв показати. Він же рече до них: "Почекайте трохи, панове мої, послав-бо по нього і, не гаючись, прийде до вас, йміте мені віру, що сам той, кого шукаєте, віддасться вам у руки ваші, тільки пождіте!" Звідався Лонґін, що приходять друзі його, і вийшов їм назустріч. І, обійнявши, поцілував їх, кажучи: "Радійте, раби Христові, мої ж свояки, радійте вкупі зі мною, що наближаються веселощі наші, настав час нашого від плотських вуз розрішення, це-бо тепер постанемо вкупі перед Господом нашим, Ісусом Христом, Якого бачили, як страсті терпів, розіп'ятого, похованого і Воскреслого зі славою; Його тепер побачимо, як сидить праворуч Бога, і наситимося видінням слави Його . Це Лонґін сказав друзям своїм, звістивши їм усе: що прийшли воїни від Пилата і від єрусалимського соборища убити їх за освідчення про Воскресіння Христове. Вони ж, почувши, пораділи, що сподобляться бути причасниками вінця мученичого і що швидко підуть постати перед Господом своїм, Його-бо вседушно полюбили. Тоді привів своїх друзів до воїнів і рече: "Ось маєте Лонґіна, а це маєте двох друзів його; я ж бо є Лонґін, якого шукаєте, а ці двоє -  є мої друзі, які купно зі мною бачили Христове Воскресіння й увірували: чиніть-бо, як це вам повелено від тих, котрі послали вас".

Воїни, почувши це, вразилися і спершу не йняли віри, що це Лонґін є, а коли пізнали, що правда, знітилися й не хотіли умертвляти добродійника свого. Лонґін же принуджував їх повелене чинити і сказав: "Не можете мені ліпшого воздати за мою до вас любов добродіяння, більше того, коли швидко пошлете мене до Господа мойого, Його я давно бажаю бачити". Тоді одягся у погребальні білі ризи і, показавши рукою гроба, котрий близько був, повелів домашнім своїм, щоб там поховали тіло його, і хай покладуть із ним укупі тіла двох друзів його. І, помолившись достатньо, і всім, котрі там були, останнє цілування віддавши, підхилили під меча голови свої. Воїни ж усікли їх, взяли зі собою голову святого Лонґіна та відійшли. І поховано було тіла святих чесно на місці, де вказав святий Лонґін. Чесну ж і святу голову його принесли воїни до Єрусалиму, щоб було вірне звіщення Пилату та фарисеям про Лонгінове забиття. Побачили Пилат з єрусалимською старшиною голову святого, повеліли її викинути за місто й довго валялася на смітнику, доки гноєм не була присипана.

Беріг Господь усі кістки угодників Своїх, зберіг і голову святого Лонґіна у гноїщі цілу, і коли захотів прославити раба Свого на землі перед людьми, його ж бо вже прославив на небі перед ангелами, відкрив святу голову його таким чином.

Одна жінка із Кападокії осліпла на обидва ока і довго шукала помочі від лікарів, але не знайшла. Тоді замислила піти до Єрусалиму і там у святих місцях Господеві поклонитися й помолитися, шукаючи Божої помочі осліпленим очам своїм. Тож, взявши єдинородного сина свого, пішла в дорогу і доведена була сином своїм аж до Єрусалиму. Досягши ж святих місць, розболівся син її і по кількох днях помер, від чого та вдовиця була в печалі великій і про подвійну сліпоту плакала: що і очей, і сина, котрий був як світло очей її і в сліпоті провідником, позбулася. Коли плакала вона невтішно й гірко, нарікаючи, явився їй у видінні святий Лонґін, посланий до неї Господом, і втішив її, обіцяючи її й сина у славі Небесній явити, і світло очам її дарувати. Звістив їй усе про себе, як був при страстіях Розп'ятті, і похованні, Воскресінні Христовому, як у Кападокії проповідував Христа й постраждав за нього зі своїми друзями. І повелів їй іти в передмістя і знайти на смітнику його гноєм присипану голову. "Тобі, — сказав, — бережеться частина ця на твоє зцілення". Вона ж утішилася від печалі, встала й пішла, ведена, за місто і молила тих, що вели її, кажучи: "Де побачите сміття багато насипаного, там мене поставите". І сталося так: знайшли-бо великого смітника, туди й довели її. Вона ж почала руками своїми розгрібати сміття і розкопувати гноїще, хоч нічого не бачила очима, одначе велику віру словам святого, який від Господнього ймення говорив до неї у видінні, мала. І за Божим промислом дістала відтак те, що шукала, і раптом побачила світло сонячне: прозріли-бо очі її і уздріла голову святого у гноїщі, і не так про світло сонячне пораділа, що побачила, як про голову святого, яку знайшла і через яку дістала прозріння. І прославила Бога, й величала раба його, святого Лонґіна.

Узявши голову й цілуючи її, понесла з радістю у дім, у ньому вітала і, омивши її, помазала добропашними мастями, і так веселилася, що віднайшла того духовного скарба, аж забула печаль свою за померлого сина. Наступної ж ночі знову святий Лонґін явився їй у світі великому, вводячи сина її до неї, що блискотів весільною одежею. Люб'язно й по-батьківському обнявши його, сказав удові: "Глянь, через нього в болісті плакала ти, глянь, о жінко, на сина свого, яка оце тепер йому честь і слава, глянь та втішся. Бог-бо його причислив до чинів небесних, котрі є в Його Царстві. Я ж нині взяв його від Спасителя і не буде від мене віддалений ніколи. Візьми-бо голову мою і сина свого тіло і поховай у спільному гробі, більше ж не плач про єдинородного сина свого, і нехай не нітиться серце твоє, бо велика слава й радість, і нескінченні веселощі дано йому від Бога".

Коли це почула жінка, скоро встала, вклала голову мученикову в один гріб із тілом свого померлого сина й повернулася додому, славлячи і хвалячи Бога. Досягши батьківщини, на чесному місці тіло сина свого з головою святого мученика поховала і такі подумки проказала слова: "Тепер знаю, що тим, котрі люблять Бога, все піде на добре; шукала очей тілесних, а знайшла вкупі й духовні, скорботою була охоплена через смерть сина свого, тепер же маю його на небесах — предстоїть перед Богом у славі з пророками та мучениками, з ними завше радіє, і з Лонґіном у Царстві Христовім, Хреста, знамення перемоги, носить посеред ангелів і, ніби Лонґінів учень, голос подає, радісно співаючи:
Воістину Божий Син Він був, і є, і буде, Царство його — царство всіх віків, І володарство Його в усякому роді й роді.
Йому ж слава навіки. Амінь.

Джерело:   КИРІОС

Немає коментарів:

Дописати коментар