Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 13 вересня 2011 р.

13.09.2011р. Б. / Дещо про євангелізаційну місію УГКЦ


Відразу після Патріяршого собору у Бразилії відбувся і Синод єпископів УГКЦ. Виступаючи на цьому Синоді, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук чітко окреслив своє бачення місії Церкви – проповідь слова Божого і надання якісної душпастирської опіки вірним. Без сумніву, така місія випливає з самої природи Церкви, з Її Божественного початку. Ця місія фактично становить і сам смисл існування Церкви як Божественного Інструменту продовження Христової спасенної місії у цьому світі. І чи не найбільшою перепоною у вершенні Церквою цієї місії є не зовнішня атака, тиск чи переслідування, а самовдоволене, замкнуте в собі існування. А саме до такого існування пробує Церкву схилити, а як ні – то примусити, цей світ.

Церква щоразу частіше наштовхується на спроби загнати Її до захристії, намагання закрити Їй рота, примусити мовчати про насущні проблеми нашого сьогодення. Адже голос Церкви не завжди приємно чути не тільки можновладцям, але й простим людям. Що більше – Церкву прагнуть проголосити суто людською інституцією, «відібрати» у Неї Її Божественне походження, щоб звести на рівень людського товариства, рівнозначного і рівноправного з іншими людськими інституціями. Навіть штучно створений менталітет, що Церква – це одна з форм вираження людської потреби у релігійності. І все це подається під нудким соусом толерантності та взаєморозуміння.

Коротко кажучи: світ прагне, щоб Церква мовчала.

Але якщо Церква мовчатиме, то таким чином перестане вершити своє послання, свою місію євангелізації світу. Церква покликана бути голосом сумління людського суспільства, бути голосом, який відважно, але в любові, вказуватиме на ті речі, які є руйнівними для людини як особистості.

Це своє послання Церква може вершити лише тоді, коли Вона не забуває про свою місію проповідування Радісної Новини, про євангелізацію і надання якісної опіки уже проєвангелізованим. У цьому і полягає Її завдання у туземному житті. І це наголошення Блаженнішого Святослава Шевчука мусить у кожному з нас збудити потребу задуматися над своїм місцем у Церкві, над своїм місцем у Царстві Божому, яке вже є тут між нами, але ще не в повноті. Голос Блаженнішого є голосом усієї УГКЦ, зверненим до усіх, хто належить до цієї Помісної Церкви.

Цього тижня і Вселенська Церква голосом Глави Папської Ради у справах мирян – кардинала Станіслава Рилка – вкотре наголосила на потребі включення мирян у справу євангелізації світу. «Участь мирян у євангелізації вже змінила життя Церкви і завжди є великим знаком надії. Однак слід заново відкрити для себе, чим насправді є євангелізація», – про це зазначив кардинал Станіслав Рилко у статті-розважанні над змістом місії та євангелізації у Церкві. Без активної участі мирян, справа євангелізації приречена на неуспіх. І наша Церква має тут над чим призадуматися і зробити відповідні висновки. Адже в УГКЦ участь мирян у євангелізації мінімальна.

Щоправда, не слід при цьому забувати і про клир. Часто можна чути справедливі і несправедливі нарікання на наш клир. Але мало хто задумується, що в реальності наші священики практично позбавленні душпастирської опіки і в реальному житті просто не в змозі надати іншим якісної душпастирської опіки, оскільки часто-густо плентаються дорогою туземного життя, як вівці без пастиря. Перебуваючи нерідко між молотом і ковадлом – між вимогами Церкви і тиском мирян – вони не в стані витримати того титанічного перенапруження, якого від них вимагає така ненормальна ситуація. Наші священики не менш, ніж миряни, потребують якісної душпастирської опіки і підтримки не лише з боку єпископату, але й з боку активної частини мирян. Адже на практиці активність наших мирян часто зводиться до спроб управляти Церквою, а не намагань допомогти Їй виконувати свою євангелізаційну місію. І це є одним з наслідків совєтської системи взаємовідносин, яку толерувало пануюче московське православ’я. Не слід забувати, що однією з причин передунійного упадку Київської митрополії було власне засилля церковних братств, які пробували управляти Церквою. Тому необхідно реально докладати усіх зусиль, щоб встановити нормальні, євангельські, католицькі взаємовідносини між клиром і мирянством. Бо лише за умови існування таких взаємовідносин євангелізаційна місія Церкви може бути ефективною, а не декларативною.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:

Немає коментарів:

Дописати коментар