Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 26 червня 2011 р.

"Отець Омелян Ковч - взірець для наслідування" 
 - отець МИХАЙЛО РОМАНЮК
 



Промовляючи свого часу до греків в Атенах, ап. Павло повчав їх, що Бог «… створив з одного весь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні». (Ді. 17-26).
 І з того часу люди, окремі племена людей, почали населяти Землю. Відповідно і ми, українці, з волі Божої отримали прекрасне місце під сонцем. Господь оселив наш народ в центрі Європи, в краю де котить свої хвилі могутній Дніпро, де милують наше око карпатські плаї, полонини і вічнозелені смерічки, де грайливо дзюркотять кришталево чисті гірські потоки, в краю, де як сказав поет «всюди буйно квітне черемшина», де «мов до шлюбу вбралася калина», де співає свою пісню соловейко. Господь оселив нас в краю з помірним кліматом, а це значить що зимою не дошкуляють нам тріскучі морози а літом велика спека, в краю, який знаходиться в спокійній сейсмологічній зоні, а це значить що наш Творець захистив нас від великих руйнівних землетрусів і вулканів, від руйнівної сили вітрів – торнадо і смертоносних хвиль що звуться цунамі. Натомість дав Творець нашому народові родючі чорноземи, багаті корисними копалинами, дав нашим людям великі здібності і таланти, завдяки яким з нашого народу вийшло багато письменників і поетів, композиторів і піснярів що відомі всьому світові. Отримали ми від Бога співучу мову, дзвінкі голоси, щиру гостинну вдачу, прекрасну вроду і багату культуру, а зветься край цей Україна. Кожен свідомий українець любить свою державу, свій народ, свою культуру, поважає свої традиції і в їхньому дусі виховує майбутні покоління.
Так вже склалося, що для кожної людини найдорожчим і найріднішим на землі є той регіон, та місцевість де вона народилася, а тому коли говорити про вихідців з Перемишлянського району, то власне наш район, наше село чи місто де ми народилися і є тим найулюбленішим місцем в Україні. Коли ми вертаючись з далеких доріг перетинаємо межу Перемишлянського району, то нам здається що ми вже практично вдома. Тут для нас якось по-особливому співає соловейко і пахнуть квіти, тут якось особливо світить сонце, місяць і мерехтять зорі, тут все рідне і знайоме: кожна назва, кожна стежина, кожен струмок і деревце. Є на Перемишлянщині і чудова природа: річки, ліси, поля, озера, є цілющі джерела і пам’ятки архітектури. Проживають на території району щирі, побожні, працьовиті і обдаровані люди…



 о.Омелян Ковч. Зображення розміщене на веб-сайті - zik.com.ua

Багато ще можна писати і розповідати про Перемишлянщину, але оскільки маємо на меті говорити про духовність, то власне на цьому і зосередимо свою увагу. На території Перемишлянського району чи не в кожному селі є один а то і два храми, стоять каплички на роздоріжжях поставлені хрести. На території району, в селі Унів, серед чудової природи знаходиться Унівська Святоуспенська Лавра з Чудотворною іконою Божої Матері і цілющим джерелом до яких вервечками тягнуться люди, щоб відчути тут цю особливу Божу присутність, щоби отримати прощення гріхів і зцілитися від недуг душевних і тілесних.

Отець Ю. Я. Катрій у своїй книзі «Пізнай свій обряд» так говорить: «ознакою глибокої релігійності якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери, монахи і монахині. Нічого не поможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, що в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б св. Тайни й голосили б Боже слово».

Наш Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький каже: «Зрозумійте, що народові треба до спасіння ревних і святих священиків». І таких священиків, ревних і святих завжди посилав Господь своєму народу, щоби вони не тільки словом але й ділом проповідували християнське життя і вели народ до Бога. На одній з таких духовних постатей хочу сьогодні зупинитись, - це особа блаженного священномученика о. Омеляна Ковча, який з волі Божої двадцять один рік (з 1921 по 1942) душпастирював в Перемишлянах, а також ще духовно опікувався селами Боршів і Коросно. Про о. Омеляна вже багато написано і ще багато буде писатись адже його життя, його служіння Богу і ближньому це суцільний подвиг, який заслуговує на особливу увагу і аналіз. Про його особу можна багато говорити і писати, але перш за все нам буде корисно провести так звані паралелі між його життям і нашим життям, між його вчинками і нашими вчинками. Візьмімо, наприклад, таку ситуацію. Скільки то людей в наш час відходять від Бога через свою байдужість, лінивство, скільки закінчують життя самогубством мовляв їм і то не так, і то не так, то життя їм не складається, то різні клопоти замучили, то інші причини знаходять.


 Митрополит Андрей Шептицький

А погляньмо скільки то тих життєвих проблем, турбот, клопотів було в отця Омеляна, в яких часах він жив: це війни, холод, голод, хвороби, переслідування і т.д., але кожного разу у кожній життєвій ситуації він знаходив вихід, при цьому і Богові служив і любов до ближнього виявляв подаючи йому останній шматок хліба і останню одежину. В його житті було безліч, здавалось би, безнадійних ситуацій, порятунок з яких можна вважати чудом - і те чудо завжди ставалось і він з молитвою на устах ішов далі, залишаючись при цьому і людиною і пастирем. Хіба це не приклад для наслідування?

Або ось, ще буквально кілька років тому, дуже гостро стояло в нас питання міжконфесійних протистоянь. Скільки то бруду і прокльонів сипалося з різних сторін, скільки то людей покалічених і закривавлених швидка допомога забирала прямо з церковного подвір’я, з-перед зачинених церковних дверей… Можливо хтось скаже: «Ми тоді воювали і боролися», а чи не прийшла кому думка «Люди, брати і сестри, а за що ж ми боремось, за що проклинаємо один одного,- за Бога? – та ж Він один і ніхто не зможе перетягнути його на свій бік; За Церкву? – вона також одна; За віру? – та і віра одна; За обряд? – та ж і він один – український! То може нам обняти один одного і спільно проказати «Отче наш»?... Але ж нікому така думка і не приходила і ми продовжували «боротися» зі своїми ближніми втрачаючи при цьому людську подобу. Вдумаймось що діється з нашим українським обрядом – доходить до абсурду. Уявімо, що належачи до одного і того самого обряду, ми, українці, йдемо на обхід в різні боки: хто з права наліво, хто з ліва направо; використовуємо в храмах хто фани, хто хоругви; на Божого Тіла одні беруть Пресвяту Євхаристію і йдуть з нею на обхід кругом храму, інші кажуть що Пресвята Євхаристія є не для культу, не для поклоніння,- а лише для причастя вірних, які через хворобу чи неміч не можуть прийти до храму, тому потрібно їх висповідати та причастити вдома чи в лікарні, і це все при однім і тім самім обряді. Ми вже так «доборолись» і «довоювались» що й самі напевно заплутались котре наше, а котре чуже.

Тепер погляньмо на особу о. Омеляна крізь призму вищесказаного. Перебуваючи в концтаборі він писав:

«… Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут єдиний священик… Тут я бачу Бога який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов?...».






Фотографії концтабору Майданек - поблизу Любліна, Польща
 
Чи питав о. Омелян цих нещасних, які дивилися смерті у вічі якої вони конфесії чи якої віри??? Звичайно ні!!! Він розумів, що є один Бог, є діти Божі, а він один посередник між ними і Богом,- він пастир і пастир не для однієї конфесії, а для всіх, хто потребував його допомоги.

Тут пригадується мені така притча: одного разу син-школяр запитав батька священика: «Тату, а як вчить Церква, чи в пеклі є католики, православні, протестанти, атеїсти?» Так сину мій – відповів той – звичайно в пеклі є і католики і православні і протестанти і атеїсти. - А в раю, в небі? – А в раю нема ані католиків, ані православних, ані протестантів, ані атеїстів. –А хто ж тоді перебуває в небі, в раю? - знову запитав хлопчик. – А в раю, сину мій, живуть лише праведники, там немає жодних поділів. Запам’ятай, що не сама приналежність до тої чи іншої конфесії дає людині можливість потрапити в рай, - тільки праведне життя, добрі діла і дотримання Заповідей Божих, дають людині життя вічне. Це добре розумів о. Омелян і старався творити ті добрі діла навіть в таких жахливих і нелюдських умовах. Що ж до обряду, про який йшлося вище, то отець був ревним прихильником українського обряду, всіляко боровся за його чистоту, за його очищення від різних запозичень. В зв’язку з тим, він написав чудову книжечку що називається «Чому наші від нас утікають», та, на жаль, про неї мало хто згадує і придбати її в наш час майже неможливо, принаймні в церковних крамницях її немає - а жаль, бо з неї почерпнули б багато корисного не тільки вірні але й священики…

Святіший Отець Іван Павло ІІ під час свого перебування в Україні, 27 червня 2001 р. у Львові проголосив блаженним отця Омеляна Ковча разом з іншими Слугами Божими УГКЦ, жертвами обох минулих тоталітарних режимів.

Тож Перемишлянщина в доброму розумінні цього слова, пишається таким парохом, який був для кожного з нас тим духовним провідником, на якого маємо рівнятися і за яким маємо йти, образ якого навічно залишився у наших серцях як взірець для наслідування. Я не мав тут на меті докладно описувати біографію блаженного, але коротенько хотів співставити його життя і вчинки з реаліями нашого сьогодення. Хотів наголосити на тому, що саме знання його біографії нам мало що дасть, коли ми не будемо старатися жити по відношенні до Бога і до ближнього так як жив він. Минулого року, в жовтні, в парафіях Унівського деканату по черзі, з храму в храм, передавали прах блаженного, біля якого служились літургії за здоров’я, за померлих, а також молебень і акафіст до о. Омеляна Ковча, виголошувались проповіді. Тож слухаючи ці проповіді про життя і пастирську діяльність блаженного, споглядаючи його прах і відчуваючи його духовну присутність між нами, починаємо задумуватись над своїм життям, над своїми вчинками і коригуємо їх співставляючи з життям і вчинками о. Омеляна. Людина усвідомлює, що ці великі духовні особи, які на шляху нашого спасіння дійсно були «світлом для світу», яких нам треба наслідувати і від яких вчитися, - жили не десь давно і далеко, а були тут у нашому краю, були зовсім поруч з нами.

Тож бажаю всім читачам благословення Божого, і щоби за молитвами о. Омеляна, Господь наповнив наші серця такою любов’ю до Бога і до ближнього, яка була у його серці.

З любов’ю во Христі, з ласки Божої священик Михайло Романюк

Спеціально для www.peremushlyanu.com

 
Джерело:
http://ugccsm.org.ua/pages_past/13-otec-omelyan-kovch-vzrec-dlya-naslduvannya-o-mihaylo-romanyuk.html

Немає коментарів:

Дописати коментар