Історик, професор Пенсільванського Університету доктор Пол Ф. Кроуфорд опублікував статтю під назвою «Чотири міфи про хрестоносців», мета якої, як заявив автор, — спростувати поширені «антикатолицькі міфи» про реалії Хрестових походів, повідомляє aciprensa.
Дослідник полемізує із статтею, опублікованою в квітні цього року, і із загальноприйнятим уявленням про Хрестові походи як засіб наживи, через який були пролиті ріки крові.
«Хрестові походи часто представляють як криваві історичні події, під час яких західні розпусники, що не мали жодної офіційної санкції на ведення військових дій, вбивали і обкрадали миролюбних мусульман».
Проте Кроуфорд стверджує, що поширений погляд на хрестоносців — не більш, ніж комплекс міфів. І перший міф, який прагне викрити історик, стосується уявлення про Хрестові походи як напади західних християн на мусульман, які не мали офіційної санкції.
Кроуфорд пропонує проаналізувати події, що передували походам. Автор пише, що ще в середині VII ст. Єгипет, Палестина, Сирія, Мала Азія, північ Африки, Іспанія, Франція, Італія, Сицилія, Сардинія і Корсика були християнськими територіями. У східному Середземномор'ї переважаючою релігією було православне Християнство.
До 732 р., тобто через сто років, християни втратили більшість цих територій, і «християнські спільноти Аравії були повністю зруйновані, а християни, так само як і євреї, були вигнані з півострова». «Християни в Персії також жили під важким тиском. Двома третинами територій, які раніше були християнськими, тепер управляли мусульмани», — зазначає Кроуфорд.
Поширення ісламу проходило через насильство, військові кампаній проти сусідів. «Але на цьому мусульмани не зупинилися. Напади на християнські землі регулярно відбувалися вже не на цих територіях, а в Європі, особливо в Італії і Франції». Це привело до дій у відповідь проти мусульман. Кроуфорд вказує, що Хрестові походи стали контратакою християнського Заходу проти мусульманських завойовників.
Історик пропонує: щоб спростувати перший міф, досить задатися питанням: скільки разів християни нападали на Мекку? «Жодного разу!» — відповідає Кроуфорд сам собі.
Другий міф, який прагне спростувати доктор Кроуфорд, стосується поширеної думки про те, що західні християни пішли в Хрестові походи з метою збагачення. Цитуючи історика Фреда Каселя, який стверджував, що дуже мало хрестоносців мали можливість, знаходячись в походах, гідно забезпечувати свої сім'ї і себе, Кроуфорд пише, що за час Хрестових походів збагатилися одиниці, і зовсім мало з них змогли повернутися додому живими. Як нагадує Пол Кроуфорд, перші хрестоносці продали стільки своїх володінь, щоб профінансувати свою участь в походах, що породили інфляцію. Автор стверджує, що зовсім небагато вважали Хрестові походи способом поправити своє фінансовою положення.
Третій міф, про який йде мова в статті Кроуфорда: «хрестоносці були циніками, насправді не вірили ні в Бога, ні в свою власну релігійну проповідь. Ними керували лише матеріальні мотиви». Автор стверджує, що цей аргумент став популярний за часів Вольтера. Історик нагадує, що під час походів загинуло близько 75 % їх учасників, так що справжні циніки неодмінно подумали б: а чи варто ризикувати життям?
Історик вважає, що головною ідеєю, яка підняла західних християн на Хрестовий похід, було «бажання догодити Богові, спокутувати свої гріхи». Середньовічна західна людина – носій релігійної свідомості, про що часто забувають сучасні дослідники. Проповіді про Хрестові походи, на які також посилається вчений, були переповнені розповідями про жорстокі реалії походів і багаточисельні смерті. На думку вченого, щоб відважитись в похід, з якого більшість хрестоносців не поверталися живими, необхідно було керуватися саме релігійними мотивами.
Четвертий міф в статті Кроуфорда стосується твердження про те, що «хрестоносці провокували мусульман ненавидіти і вбивати східних християн». Прагнучи спростувати цю думку, історик нагадує, що в мусульманській історіографії до кінця XIX ст. Хрестові походи розглядалися як військові дії, під час яких мусульмани завдали поразки незначній групі християн. Цю подію, яка вважалася малозначним епізодом, в мусульманській історіографії майже не помічали до 1899 р., коли ісламський світ повторно «відкрив» для себе Хрестові походи, орієнтуючись при цьому на західні «антикатолицькі» джерела, стверджує Кроуфорд.
Таким чином, робить висновок історик, середньовічні мусульмани не бачили особливої різниці між західними і східними християнами, а значить, в своїх нападах на східних християн мусульмани керувалися не провокаціями хрестоносців, а своїми особистими інтересами.
Сєдміца
Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар