Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 22 березня 2017 р.

22.03.2017р. Б. / Голос вопіющого в пустелі

Останніми тижнями в Україні суспільно-політична ситуація усе більше «накручується»: з одного боку, спостерігаємо суспільний конфлікт – суспільство проти влади, яка майже цілковито втратила довіру того ж таки суспільства, а з іншого – дивні дії та реакції тієї ж таки влади цей конфлікт тільки посилюють. Зрозуміло, що це не обходиться без різного роду провокацій, які покликані розхитати позиції однієї чи іншої сторони, і не обов’язково джерелом таких провокацій є спецслужби сусідньої країни.

У цій непевній ситуації, коли політики вчепилися в горлянки одні одним, коли суспільство стає все більше озлобленим, дістається і християнам, які не напряму задіяні в конфлікті. Так минулого тижня невідомі вандали осквернили пам’ятник св. Володимиру Великому, заливши його червоною фарбою. Але цей акт вандалізму є тільки одним з подібних: чергове осквернення пам’ятника замордованим у Гуті Пеняцькій, ще одне осквернення чергового меморіялу жертвам Катастрофи європейського єврейства (Голокосту), наступне осквернення пам’ятника Олені Телізі.

Мета очевидна – спровокувати людей на необдумані дії.

Загострення ситуації на фронті та осквернення пам’ятників і святинь – це, без сумніву, діло рук агресора, відсутність елементарної справедливості в суспільстві, розгул корупції і мародерства, беззаконня та зубожіння населення – це без сумніву вина корумпованої, безтямно жадібної та некомпетентної влади.

Але ситуація суттєво погіршується тим, що українське суспільство охрещене, але не євангелізоване. Адже, комунізм зруйнував моральні підвалини суспільства, а декоративне християнство українського політикуму та більшої частини суспільства не здатне поважно впливати на ситуацію.

Очевидно, що така ситуація не може залишати християн України байдужими. І черговий голос вопіющого в пустелі роздався у стінах матері української корупції й беззаконня – Верховній Раді.

Виступаючи на урочистому засіданні Верховної Ради з нагоди 100-річниці українського парламентаризму Архиєпископ-емерит Блаженніший кардинал Любомир Гузар описав політичну діяльність як високе жертовне служіння та назвав головну мету існування будь-якої держави – дбання про загальне добро суспільства. Це прості та зрозумілі для католиків речі, але для корумпованих зажерливих політиків – це не що інше як утопічні фантазії. Адже для них політика – це не жертовне служіння, а спосіб збагачення; держава не інструмент осягнення загального добра суспільства – а знову ж таки інструмент самозбагачення.

Хтозна, чи голос Кардинала почули більше десяти депутатів. Адже теперішня держава Україна – це щось поміж державою та олігархічно-клановим угрупованням. І проблема в тому, що державний апарат, структура держави, структура українського політикуму, створена за 25 років бувшим партійно-комсомольським активом, у самій своїй суті структурами, які без гріха функціонувати не можуть.   

В Україні практично нереально вижити без корупції, знайомств, договорняків, хабарів та відкатів. Такою є система. Такою є структура. Такою є держава. А держава, яка стає джерелом гріха та поневолення усього суспільства, втрачає моральне право на існування. І це постулат не лише суспільного Вчення Католицької Церкви. Це – постулат життя.

Святе Письмо нам відкриває картину моральної деградації ізраїльського та юдейського суспільства в стародавніх часах, коли вбогого купували за сандалі, а еліта казилася з жиру. Коли несправедливість, корупція, кумівство стало нормою життя суспільства. І саме це в купі з релігійним відступництвом Ізраїля та Юдеї пророки визначають, як причину зникнення їх як державних утворень, як причину зникнення десяти племен Ізраїля.  

І якщо в Ізраїлі після пророка Єлисея практично не було спроб релігійного та морального відродження, суспільство котилося в моральну прірву, успішно просуваючись до загибелі держави і народу, то історія Юдеї є значно трагічнішою. Вже майже перед кінцем існування Юдейського царства відчайдушна спроба відродження, які вчинив цар Йосія, виявилась безплідною. Вже було запізно, щоб врятувати державу – уже була попсута не тільки еліта, але й народ. Проте можна ще було врятувати Місто, Храм і народ, та твердоголовість і попсутість юдейських правителі та священства допровадила народ до катастрофи.

І таких прикладів в історії – безліч. Це правило: держава, яка стає джерелом гріха для усього суспільства перестає існувати. Тому для сучасної української держави нема порятунку.

Є тільки один єдиний шлях, що врятувати народ від повної катастрофи й чергового поневолення: тотальна перебудова держави на зовсім інших принципах і основах. Й українські християни мали б відіграти при цьому вирішальну роль.

Якщо ж саме українські християни не візьмуться за голову, не пригадають собі, що основним їхнім завдання є реальна, а не декоративна євангелізація, то за кілька років усяка спроба духовного відродження буде уже приреченою на такий же ж результат, як і спроба юдейського царя Йосії.

Поки що, здається, усе ще є мінімальний шанс на моральну віднову українського суспільства. Але його ми можемо доволі скоро втратити. І втрата цього шансу тягарем відповідальності ляже в першу чергу не на плечі безбожної «еліти», а на плечі українських християн, які за 25 років так і не змогли знайти у собі сили для євангелізації посткомуністичного суспільства. 

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар