Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 19 січня 2016 р.

19.01.2016р. Б. / Владика Венедикт (Алексійчук): «Богоявлення – це відхід від поняття «hard»

Цикл зимових свят – це час не тільки для родинних зустрічей, співання колядок та відвідин, але процес глибинного пережиття Бога, Який воплочується, а пізніше входить у води Йордану. Часто впродовж цих свят, а особливо в контексті Богоявлення,  ми дедалі більше звертаємося до традиції, до чогось матеріального. Скажімо, останній цикл свят для багатьох – це обов’язкова друга вечеря, щедрівки, а також традиційне освячення води. Натомість сама глибинність і важливість празника залишається по той бік медалі. Про контексти Богоявлення, важливість хрещення Христа у Йордані та нашому особистому житті говоримо  із єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ, владикою Венедиктом (Алексійчуком).

– Преосвященніший Владико, у чому полягає головний контекст свята Богоявлення? Його символізм і метафорика?

– Разом із Воскресінням на Зісланням Святого Духа – це найдревніше свято у Церкві. Його почали урочисто святкувати від самих початків. До нас доходять свідчення очевидців тих подій. У ІІ столітті Богоявлення вміщувало у собі чотири, а то і п’ять подій із життя Ісуса Христа: Різдво Христове, поклоніння волхвів, хрещення Ісуса Христа, весілля у Кані Галилейській, а також часто згадували помноження хлібів. У всіх цих подіях Христос показав Себе як Бог, себто явив Себе Богом. У ІІІ столітті цей празник залишається у такому ж форматі, де згадуються перших чотири події. Проте вже тоді на перше місце виходить свято народження Ісуса Христа. У IV столітті ці празники розділяються. Сьогодні ми бачимо цю подібність, бо Різдво і Богоявлення – це літургійно майже ідентичні свята. І там, і там є строгий піст, напередодні служать Літургію святого Василія Великого та Велике Повечір’я з Литією. Головна суть Богоявлення у тому, що Господь явився людині. Якщо б ми зараз вийшли на вулицю і почали опитувати людей, то більшість сказала б, що Бог є, хоча кожен із нас по-різному осмислює Його. Більше, ніж дві тисячі років тому відбулося те, чого ми не можемо вповні усвідомити, – Бог став людиною, Господь явився людям. Той самий Бог, Якого шукали всі народи стільки часу. Це привілей для нас, християн, що нам дуже «пощастило». Не применшуючи інші релігії, можемо сказати, що у них люди шукають Бога, інколи навпомацки. А нам сам Бог явився.

– У західній традиції свято Богоявлення збігається із почитанням трьох волхвів – Каспера, Бальтазара і Мельхіора. У деяких державах празник супроводжується карнавалом. Чому у східній традиції ми все ж більше звертаємося до самої події хрещення Ісуса Христа?

– Ось ви, наприклад, маєте брата чи сестру. Вас усіх виховують однакові батьки, проте ваші світогляди – різні. Так само і у традиціях. Захід по-своєму розставив акценти, а схід – по-своєму. Наприклад, коли святкуємо зачаття Пресвятої Богородиці, то у східній традиції більший акцент на тому, що народила свята Анна – мати Богородиці – жінка поважного віку, у якої вже минув етап плідності. У західній традиції все ж сконцентрували увагу на непорочності зачаття. У цьому, на мій погляд, і є краса католицької-вселенської Церкви, де є зібрано стільки традицій. Інший приклад, ми ж не маємо одного тексту Євангелія. Є опис чотирьох євангелістів і вони мають свої суб’єктивні погляди, які переповідають про події із життя Ісуса Христа.

Східна традиція почерпнула чимало від єврейської традиції святкування тих чи інших біблійних подій, тому ми не просто пригадуємо, а переживаємо певні події в цю мить, які стались колись. Коли ми святкуємо якийсь празник, то він для нас є актуальним тепер. Наприклад,  ми маємо дискусію, чи казати «Христос народився» чи «Христос рождається». І та, і інша форми – добрі. Так ця історична подія сталась колись і одночасно Різдво ГНІХ є поза часом. Тому ті чи інші культурні традиції лише дають нам приклад різних досвідів пізнання Бога. Тому багатство традицій – неповторність Церкви. Як казав один християнський подвижник – єдність у догмах і різноманітність у традиціях.

– Знову-таки, коли розглядати подію Богоявлення, то у центрі, на мій погляд, факт хрещення Ісуса Христа. Чому Христос охрещується у зрілому віці, а не немовлям?

– Ісус Христос народився у єврейській традиції. У цій ментальності проповідувати і повчати про Бога міг той, хто вже мав тридцять років, коли вже був зрілою особою. Але це лише один з елементів оцього публічного виходу Христа. Другий штрих – хрещення від Івана як знак покаяння. Ісус Христос був безгрішним, але знову-таки Він входить у цю дійсність нашу, бо він прийшов викупити рід людський. У єврейській традиції умиття водою – це символ очищення. Сама вода – метафорика не лише тілесного, але і духовного очищення. Йоан хрестить людей, і сам Йордан стає отяжілим від гріха. Христос зі своєю святістю і безгрішністю входить у ці води, водночас очищуючи їх. Тому маємо глибинну символіку, − коли освячують воду на Йордан, то всі води освячуються. Своїм входженням Христос не лише очищує конкретно води Йордану, але весь Всесвіт, адже ми знаємо, що вода складає більшу частину всього на землі. А через цю освячену Христом воду преображується все буття, вся Вселенна. Тому в контексті Різдвяних свят маємо дві речі: перше – воплочення Бога, а друге – преображення Всесвіту, через подію хрещення Ісуса Христа.

– Дуже часто ми можемо почути від сучасної молоді, що батьки мене охрестили у віці немовляти, коли не було усвідомлення того, яку конфесію чи релігійну деномінацію обрати. Мовляв, якби шанс хреститись був зараз, вибір духовного життя був би зовсім іншим. Що можете сказати цим людям? Можливо сучасній Церкві справді варто переглянути певні моменти?

– Це не все так просто. У первісній Церкві справді спочатку хрестилися дорослі люди, які свідомо обирали віру. Пізніше почали хрестити дітей на основі віри їхніх батьків. Ваші батьки, наприклад, не запитували вас, чи виховувати Вас українкою. Чи могли вони виховувати вас без національної й мовної приналежності, а потім, коли б ви підросли, то самі змогли б обрати  для себе ідентифікацію? Ні, це абсурд. Але у цьому контексті теж можна сказати, що наші батьки «накинули» нам стиль життя і світогляд. Так само було з християнами. Дитина не могла по-іншому виховуватись, оскільки вона вже зростала у духовному середовищі. На жаль, у сучасному світі дещо змінились пріоритети. Він лише називається християнським, але на загал є поганським. Коли дитина насправді зростає у духовному середовищі, то для неї це не є щось новим, а, навпаки, − автентичним. Хрещення відбувається не в ім’я якоїсь конфесії, а Пресвятої Тройці. Навіть, коли людина хоче перейти з протестантизму у Католицьку чи Православну Церкву, то її не перехрещують. Безумовно, якщо батьки хрестять дитину формально, – це зле. Проте тут Церква не може відфільтрувати, кого хрестять формально, а кого справді впроваджують у християнське середовище. Я не впевнений, що хрестячись навіть у дорослому віці, людина зможе досконало і свідомо зробити свій вибір. Порівняйте свій духовний досвід впродовж п’яти років. Те, що ви знаєте сьогодні, – це більше, ніж п’ять років тому, але все одно недостатньо. У англійців є поняття «hard» і «soft». Думаю, що ми не можемо дотримуватись поняття «hard», де є тільки так-так і ні-ні. Проблема у тому, що ми, сучасні люди, є часто занадто інтелектуальними. У своїй голові, у своєму маленькому персональному комп’ютері, ми хочемо все вирішити і зрозуміти. Так цінність молодого покоління у зміні мислення, і у цьому є свій бонус, адже йде розвиток прогресу; проте ми маємо також цінувати попередній досвід. І Католицька, і Православна Церква пізнали, що хрещення дитини – важливе, щоб вона входила у цей простір духовної автентичності. З дитинства ми можемо входити у близькі стосунки з Богом через причащання Його Тілом і Кров’ю. Христос казав: «Не забороняйте дітям приходити до Мене». І тут, цим своїм формалізмом про хрещення у дорослому віці, ми насправді забороняємо дітям приходити до Христа. Я вбачаю ще одну проблему сучасної людини – це відсутність авторитету. Ми хочемо все так робити, як вважаємо за потрібне; проте не бачимо цих речей глибинніше, не хочемо користати з чужого досвіду. Тому саме Богоявлення – це відхід від поняття «hard».

– Якщо знов-таки повертаємось до Богоявлення, то бачимо у цій події також постать святого Івана Хрестителя, якого, зрештою, Церква почитає на наступний день після свята. Чому Господь обрав саме Івана для сповнення цієї місії?

– З людської точки зору ми говоримо, що Бог обирає когось для чогось. Господь кличе кожну людину для великої місії, але ми самі себе обираємо чи хочемо цю місію виконати чи ні? Як Богородиця, так і Йоан Предтеча через святість власного життя ставали ближчими до Бога, і тоді пізнавали яка їх місія і що є правдивим добром для них. Минулого року ми святкували ювілей Митрополита Шептицького, називаючи його Великим Андреєм. Але великим Митрополит Андрей  став, бо є великий Бог. Велич Бога може проявитися в кожній людині, в кожному з нас. Святі – це ті, які дали можливість цій величі просіяти у собі. Вони схожі до вітрил. Коли не дме вітер – це лише звичайний шматок матерії, але за умови вітру вони рухають корабель. Тому Господь не обирає лише Івана, бо Господь вибирає всіх, а Іван вибрав Бога, виконував Його волю.

– Владико, ми вже у розмові згадували про значення води на Богоявлення. Дуже часто, на жаль, можна поспостерігати за тим, як після освячення води люди намагаються якнайшвидше її зачерпнути, інколи порушуючи порядок. Так само напередодні Богоявлення тут, у західній Україні, ми маємо другу вечерю. І нерідко люди напередодні працюють так, що пізніше нема сил на те, аби бути у храмі. Чому все ж є оце неправильне розуміння певних речей, які перетворюються на культ, заступаючи своєю суєтністю щось величне?

– Гадаю, що потрібно постійно вчити людей бачити під поверхнею глибину. Коли хтось йде вулицею, то ми насамперед розглядаємо стиль одягу цієї людини, а вже потім, у спілкуванні, пізнаємо духовну сутність особи. Тому ви, журналісти, і ми, священики, маємо спонукати бачити у Богоявленні поза водою щось більше. Ми маємо відійти знов-таки від системи «hard», коли є присутність лише традиційності. Безумовно, так жити легше. Бо часто є свідомість, що за умови випитої води чи запаленої свічки можна щось отримати. Християнство є непопулярним у тому значенні, що тут нічого легкого нема; тут треба особисто змінитися. Гадаю, що із зовнішнім виявом віри не варто боротися, бо це важливо на початках. Однак варто вчити людей чому ми це робимо і яка суть всього цього. Бо люди, які у більшості прийдуть на йорданське водосвяття, – це  ті, які народжені й виховані в атеїстичному минулому, які не мали звичайної  катехизації. Тому завдання Церкви сьогодні – пояснювати, пояснювати і ще раз пояснювати. Треба багато повторювати, якщо хочеш щось донести. Що ж стосується приготувань напередодні, то якби я вам сказав, що сьогодні прийду до вас на вечерю, як би не просив, щоб нічого спеціального не готували, достатньо буде кави чи чаю, ви б мене не послухали. Думаю, що ці клопоти – це вже показ ментальності українців. Людина сама мусить усвідомити, для чого вона це все робить. Коли б ми приготували скромну вечерю, поділилися нею з бідними, самотніми сусідами, ввечері були у храмі – це більш важливо. Отож не варто з чимось боротися, важливіше показати інший шлях. У євангельській розповіді бачимо постать Марії і Марти. Христос не засуджує Марту, що вона робила зле; Він говорить, що Марія вибрала кращу частку, бо була біля Христа і знала, що і як має робити. Тому бажаю всім нам бути ближчими до Бога, бо саме тоді зможемо справді усвідомлювати що є добром для нас і для наших ближніх.

Юліана Лавриш

Немає коментарів:

Дописати коментар