Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 11 листопада 2015 р.

11.11.2015р. Б. / Повний текст листа Бенедикта XVI до атеїста Одіфредді

Повний текст листа, який написав Папа Бенедикт XVI знаменитому італійському математику атеїстові Одіфредді у відповідь на його книгу. В ній автор полемізує з думками Рацінгера, викладеними у праці «Вступ до християнства».

П'єрджорджо Одіфредді отримав листа 3 вересня 2013 року, він передав уривки тексту журналістам газети «La Repubblica», де вони вийшли друком 24 вересня. Згодом математик опублікував лист повністю як додаток до нового видання своєї книги.

Отож, Папа пише:

«Вельмишановний пане професоре Одіфредді,
Насамперед я мушу просити вибачення, що тільки сьогодні дякую Вам за те, що Ви надіслали мені свою книгу «Дорогий Папа, я пишу тобі», а також за люб'язні рядки, скеровані Вами з цієї нагоди через Архиєпископа Гансвайна побічно і до мене. Я не хотів писати до того, поки прочитаю книгу, а оскільки дотепер мене обтяжували різні обов'язки, я закінчив читання тільки зараз.

Отже, сьогодні я хотів би нарешті подякувати Вам за те, що Ви так детально намагалися помірятися силами з моєю книгою і, тим самим, з моєю вірою; саме це я мав на увазі у своїй промові до Римської Курії з нагоди Різдва 2009 року. Повинен також подякувати за лояльність, з якою Ви підійшли до мого тексту, щиро намагаючись віддати йому за справедливістю.

Проте на загал моя думка про Вашу книгу досить неоднозначна. Місцями я прочитав її із задоволенням і користю. Інші частини, навпаки, здивували мене якоюсь агресивністю і необачністю аргументації.

Я був би радий відповісти послідовно на кожну главу, але для цього, на жаль, мені не вистачить сил. Обираю тому кілька пунктів, які здаються мені особливо важливими.

І. Мене дивує, передусім, що на 25-й сторінці мій вибір вийти за межі чуттєвого сприйняття, щоб побачити реальність у всій її величі, Ви інтерпретуєте як «недвозначне заперечення принципу реальності» або як «містичний психоз», тим часом, як я мав на увазі саме те, що потім, на 29 сторінці, Ви описуєте як метод природничих наук: «подолати обмеження сенсорної чутливості людини». Отож, я повністю згоден з тим, що Ви пишете на 40-й сторінці: «... математика демонструє глибоку спорідненість з релігією». Тому в цьому питанні я не бачу жодних суперечностей поміж Вашим підходом і моїм. Якщо на 49-й сторінці Ви пояснюєте, що «справжня релігійність ... сьогодні є, радше, в науці, ніж у філософії», то з цим твердженням, звичайно, можна було б посперечатися, тим не менш, я задоволений, що Ви дбаєте тут про те, щоб представити Вашу роботу як «справжню релігійність». Тут, як і на с. 65, і потім знову в главі «Його і моє Credo», Ви підкреслюєте, що відмова від «антропоморфізму» Бога, що розуміється як особистість, і поклоніння раціональності нібито складають релігійність істинну. Відповідно на 182 сторінці своєї книги Ви заявляєте вельми різко, що «математика і наука є єдиною справжньою релігією, все інше – марновірство».

Звичайно, я розумію, що під антропоморфною концепцією первинного та творчого Розуму Ви маєте на увазі Особистість, що володіє власним «Я»; і це здається редукуванням незбагненної для нас величі Логосу. Тринітарна віра Церкви (те, як вона представлена в моїй книзі, Ви передаєте досить об'єктивно), висловлює в якомусь плані зовсім інший, таємничий аспект Бога, те, про що ми можемо тільки смутно здогадуватися. Тут я хотів би нагадати твердження так званого Псевдо-Діонісія Ареопагіта, який одного разу сказав, що філософські уми, без сумніву, відчувають свого роду відторгнення від вигляду біблійних антропоморфізмів, вважаючи їх неадекватними.

Однак ці освічені особистості ризикують в підсумку зачислити свою філософську концепцію Бога до адекватних і забути, що їх філософські ідеї теж залишаються нескінченно далекі від реальності «абсолютно Іншого». Так що ці антропоморфізми необхідні, щоб подолати пиху мислення; я б сказав навпаки, в певному аспекті антропоморфізми сильніше наближаються до реальності Бога, ніж чисті концепти. Втім, як і раніше, залишається в силі те, що сказав 1215 року Четвертий Латеранский Собор, а саме – всяке судження про Бога можна зробити лише за аналогією і його невідповідність правдивому Богові завжди нескінченно більша, ніж подібність.

Все ж, враховуючи це, необхідно сказати, що божественний Логос повинен бути також свідомістю і в цьому сенсі Суб'єктом і Особистістю. Наявність об'єктивного розуму завжди передбачає суб'єкта, свідомий себе розум. На 53 сторінці своєї книги Ви кажете, що таке розрізнення в 1968 році ще могло здатися виправданим, але сьогодні, в умовах існування штучних інтелектів, більше не обґрунтовано. Тут Ви мене не переконали абсолютно. Очевидно, що штучний інтелект – це насправді здатність мислення, передана від мислячих суб'єктів, розум, поміщений в апарат. Зрозуміло, де він бере початок, а саме: в розумі людей, що створили це обладнання.

Нарешті, нам з Вами зовсім не по дорозі, якщо в якості першопричини ви берете не Логос з великої літери, а математичний логос з маленької (стор. 85).

Логос споконвічний – воістину Логос понад усі логоси. Звичайно, перехід від логосів до Логосу, доконаний християнською вірою спільно з великими грецькими філософами, це стрибок, який неможливо виразити простими словами: він веде від емпірії до метафізики і тим самим на інший рівень мислення і реальності. Але цей стрибок щонайменше настільки ж логічний, як і його оспорювання. Я думаю також, що той, хто не може зробити його, повинен як мінімум, серйозно поставитися до цього питання. Це вирішальний момент в нашій з Вами бесіді, і я ще повернуся до нього наприкінці: сподіваюся, що той, хто всерйоз задається питанням, визнає, у всякому разі, це «може бути» про яке, слідом за Мартіном Бубером, я говорив у початку моєї книги. Обидва співрозмовники повинні перебувати в пошуку. Мені, проте, здається, що Ви, навпаки, перериваєте пошук у вельми догматичній манері і більше не питаєте, але претендуєте на те, щоб повчати мене.

II. Вищевикладений роздум, на мій погляд, є ключовим пунктом справжнього діалогу між Вашою «науковою» вірою і вірою християн. Все інше, в порівнянні з цим, другорядне. Тому дозвольте мені бути небагатослівним щодо еволюції. Перш за все, хочу зауважити, що жоден серйозний теолог не заперечує, що вся сукупність «древа життя» є носієм живого внутрішнього зв'язку, для якої слово еволюція цілком підходить. Так само як жоден серйозний теолог не допускає думки, що Бог, Творець, на проміжних рівнях повинен втручатися повторно, майже вручну, в процес розвитку. У цьому сенсі багато нападок на теологію з приводу еволюції безпідставні. З іншого боку, прогресу пізнання пішло б на користь, якби й представники природничих наук більш відкрито продемонстрували розуміння проблем і почали висловлюватися чіткіше, які питання в такій перспективі залишаються відкритими.

Щодо цього я завжди вважав зразковою роботу Жака Моно, який без натяків визнає, що в кінцевому рахунку ми не знаємо, як раз за разом формуються нові ДНК, сповнені змістом. Отже, я відхиляю Вашу тезу на стор. 129, що чотири типології, що їх розвиває Дарвін, чудово пояснюють все, що стосується еволюції рослин і тварин, включаючи людину. З іншого боку, я не хотів би залишити без уваги той факт, що в цьому таборі багато наукової фантастики, далі я скажу про це. Крім того, у своїй книзі «Prinzip Menschlichkeit» («Принцип людського розуму», Гамбург, 2007) вчений медик Йоахім Бауер з Фрайбурга вражаюче проілюстрував проблеми соціального дарвінізму, про що теж не слід було б замовчувати.

Результати «Long Term-evolution experiment» (довгострокового еволюційного експерименту), про який Ви говорите на 121 сторінці, аж ніяк не є вичерпними. Спроба стиснення часу в кінцевому підсумку виявляється фікцією, і мутації досягають скромних розмірів. Але головним чином людині на правах деміурга доводиться постійно втручатися, а це саме те, що у разі еволюції ми прагнемо виключити. Крім того, я вважаю дуже важливим, що і Ви у своїй «релігії» все ж визнаєте три «таємниці»: проблему походження універсуму, виникнення життя і зародження розуму розвиненіших живих істот. Звичайно, і тут ви вважаєте людину різновидом мавпи, і цим суттєво ставите під сумнів людську гідність, але як би там не було, зародження розуму залишається питанням для Вас відкритим (стор. 182).

III. Ви неодноразово вказуєте мені, що теологія – це до певної міри наукова фантастика. У такому випадку мене дивує, що Ви, тим не менш, удостоїли мою книгу настільки докладним аналізом.

Дозвольте мені в цьому випадку позначити чотири пункти:

1. Стверджувати, що «наука» у вузькому сенсі слова це тільки математика – справедливо, однак я вже навчений Вами, що і тут слід розрізняти між арифметикою і геометрією. У всіх спеціальних питаннях науковість приймає кожен раз власну форму відповідно до особливостей предмета. Головне, що вона застосовує метод, який піддається перевірці, виключає свавілля і гарантує раціональність, згідно з досліджуваними властивостями.

2. Вам слід було б принаймні визнати, що в історичній області та у сфері філософської думки теологія домоглася значних успіхів.

3. Важлива роль теології – підтримувати зв'язок релігії з розумом і розуму з релігією. Обидві ці функції мають принципову важливість для людства. У своєму діалозі з Хабермасом я показав, що існують патології релігії нарівні з не менш небезпечними патологіями розуму. Розум і релігія потребують один одного, і підтримувати їхній постійний зв'язок – актуальне завдання теології.

4. З іншого боку, фантастика має місце в області багатьох наук. Те, що ви викладаєте про теорії початку і кінця світу у Гейзенберга, Шредінгера та ін., я визначив би як наукову фантастику в хорошому сенсі: ці погляди і антиципації допомагають досягти істинного пізнання, але вони насправді лише фантазії, за допомогою яких ми намагаємося наблизитися до реальності. Існує, нарешті, фантастика глобальна, у тому числі всередині еволюційної теорії. «Ген егоїста» Річарда Докінза (Dawkins) це класичний приклад наукової фантастики. Великий Жак Моно (Monod) написав кілька фраз, які потім включив у свою роботу, безумовно, як наукову фантастику. Цитую: «Причиною появи хребетних чотириногих ... служить той факт, що первісна риба «вибирає» обстежити сушу, де вона нездатна пересуватися інакше ніж незграбними стрибками, створюючи, таким чином (як наслідок модифікації поведінки) селективну дію, завдяки якій змогли розвинутися потужні кінцівки чотириногих. Серед родичів цього зухвалого дослідника, цього Магеллана еволюції, деякі можуть бігти зі швидкістю, що перевищує 70 км на годину ... » (цитата за італійським виданням «Випадок і необхідність», Мілан 2001, стор. 117).

IV. У всьому, що обговорювалося досі, ще можна говорити про серйозний діалог, за який, як не раз було сказано, я вдячний. Справа приймає інший напрямок в главі про священика і католицьку мораль, а також главах про Ісуса. Те, що Ви говорите про зловживання відносно неповнолітніх з боку священиків, я можу, як Ви знаєте, лише взяти до відома з глибокою пригніченістю. Ніколи я не намагався приховувати ці речі. Те, що влада зла до такої міри проникла у внутрішній світ віри, є для нас стражданням, яке, з одного боку, ми повинні переносити, а з іншого, зобов'язані зробити все можливе, щоб подібні речі не повторилися. Немає нічого втішного в усвідомленні того, що за соціологічними дослідженнями відсоток священиків, винних у подібних злочинах не більший, ніж цей же відсоток в інших схожих професійних групах. У будь-якому разі не слід підкреслено представляти цю девіацію так, ніби йдеться про специфічний бруд католицизму.

Якщо не личить замовчувати зло в Церкві, не слід, однак, обходити мовчанням і той величезний слід сяючою доброти і чистоти, який християнська віра залишила у віках. Згадаймо великі і чисті фігури, породжені вірою, починаючи від Бенедикта Нурсійського і його сестри Схоластики, до Франциска і Клари Ассизьких, Терези Авільської та Івана Хрестителя, до великих Святих милосердя, як Вінсент де Поль і Камілл де Лелліс, аж до Матері Терези Калькутської і численних благородних постатей з Турину XIX-го сторіччя. Це правда, що і сьогодні віра спонукає багатьох людей до безкорисливої любові, до служіння на благо інших, до щирості та справедливості. І Ви не можете не знати, скільки форм безкорисливої допомоги стражденним людям реалізується через служіння Церкви і вірних. Якщо скасувати все, що було зроблено з цих спонукань, виникне широкомасштабний соціальний колапс. Нарешті, не можна також мовчати про красу мистецтва, яку віра подарувала світові, ніде цього не видно краще, ніж в Італії. Знову ж, подумайте про музику, натхненну вірою, починаючи з григоріанського співу до Палестріни, Баха, Моцарта, Гайдена, Бетховена, Брукнера, Брамса та інших.

V. Те, що Ви говорите про особу Ісуса, негідне Вашого вченого титулу. Якщо ви ставите питання так, ніби про Ісуса взагалі нічого невідомо і для Вас Він як історична постать непереконливий, в такому випадку я можу лише рішуче закликати вас трохи набратися компетентності з історії. Перш за все, рекомендую Вам для цього чотиритомник Мартіна Хенгело (Martin Hengel) (екзегета протестантського богословського факультету в Тюбінгені), опублікований ним спільно з Марією Швемер (Schwemer): це чудовий приклад історичної точності й джерело історичної інформації. У світлі цього, Ваші слова про Ісуса –  вельми необачний вислів, повторювати який не потрібно.

А що екзегетами написано і безліч речей несерйозних, це, на жаль, незаперечний факт. Американський семінар про Ісуса, процитований Вами на 105 сторінці відзначає лише те, що Альберт Швейцер характеризував як «Leben-Jesu-Forschung» (Вишукування про життя Ісуса), тобто так званого «історичного Ісуса», і для Швейцера воно було, радше, відзеркаленням ідей тих авторів. Однак такі зразки невдалої наукової роботи насправді не компрометують важливості серйозного історичного дослідження, що приводить нас до справжнього і достовірного пізнання в тому, що стосується вістки і особи Ісуса.

На сторінці 104 Ви доходите до того, що ставите питання: а чи не був Ісус одним з безлічі шарлатанів, які обманюють за допомогою магії і трюків неосвічений народ. І навіть якщо це сказано лише в питальній формі і, слава Богу, не виглядає тезою, повага до того, що для інших є священною реальністю, має утримати Вас від подібних образ (див. також вираз «шокуюче шарлатанство» на стор. 104) . Крім того, я повинен категорично відкинути Вашу заяву (на стор. 126), ніби я називаю науково-критичну екзегезу інструментом антихриста. Обговорюючи розповідь про спокуси Ісуса, я лише повторив тезу Соловйова, що науково-критичною екзегезою може скористатися і антихрист – а це незаперечний факт. Водночас я чітко дав зрозуміти, особливо в передмові до першого тому моєї книги «Ісус з Назарету», що науково-критична екзегеза необхідна для віри, яка не підміняє історії міфами, але наполягає на справжній історичності, і яка повинна тому пред'являти історичну реальність своїх тверджень, в тому числі науковими методами. І абсолютно некоректно з Вашого боку говорити, нібито я цікавлюся тільки метаісторією –  якраз навпаки, всі мої зусилля мали своєю метою показати, що Ісус, описаний в Євангеліях, є також реальний історичний Ісус, що йдеться про історію, що сталася в дійсності.

Тут я хотів би зауважити, що Ваше тлумачення «crede ut intellegas» («віруй, щоб розуміти», прикл. пер.) Не відповідає августинскому способу мислення, на який я орієнтуюся: за Августином «crede ut intellegas» і «intellege ut credas» («розумій, щоб вірити») в своїй специфіці невіддільні одне від одного. У зв’язку з цим хотів би послатися на статтю Юджина Теселле (Eugene TeSelle) «crede ut intellegas» в «Augustinus-Lexikon» (ред. C. Mayer), vol. 2, Basel 1996-2002, coll. 116–119.

Дозволю собі зауважити, що торкаючись матеріалу наукових інтересів теології та її джерел, Вам слід було б з більшою обережністю вдаватися до сміливих тверджень. Наведу лише один приклад. На 109 сторінці Ви повідомляєте нам, що преображення вод Нілу на кров (Вих. 7, 17) відповідає в Євангелії від Івана преображенню води на вино на весіллі в Кані Галилейській. Зрозуміло, це – нонсенс. Преображення вод Нілу на кров це кара, що забирає в людей на деякий час життєво важливий елемент – воду, щоб пом'якшити серце фараона. Преображення води на вино в Кані – це навпаки дар шлюбної радості, яку Бог удосталь підносить людям, це знак преображення води Тори в вишукане вино Євангелії. Так, в Євангелії від Івана існує типологія Мойсея, але не в цьому уривку.

VI. З 19-го розділу Вашої книги ми повертаємося до позитивних аспектів Вашого діалогу з моєю думкою. Перед тим, однак, я дозволю собі виправити ще одну невелику помилку з Вашого боку. У своїй книзі я базуюсь не на «Symbolum Nicaeno-Constantinopolitanum» (Нікео-Константинопольському Символі віри), текст якого Ви найдостойнішим чином повідомляєте читачеві, але на так званому «Symbolum Apostolicum» (Апостольському Символі віри). Він базується на ядрі сповідування віри міста Риму, яке потім, починаючи з III століття, все більше поширюється на Заході з невеликими варіаціями.

Починаючи з IV століття, текст вважають відредагованим самими Апостолами. На Сході, тим не менш, він залишився невідомий. Але повернемося тепер до Вашої 19-ї глави: хоча Ваша інтерпретація Ін. 1,1 дуже далека від того, що хотів сказати євангелист, тут проглядається важлива конвергенція (зближення). Якщо Ви все ж хочете підмінити Бога «Природою», залишається питання, ким або чим є ця природа. Ви ніде не даєте їй визначення, тому це виглядає як ірраціональна божественність, яка нічого не пояснює. Я б хотів, однак, звернути вашу увагу, що у Вашій математичній релігії три фундаментальні теми людського буття залишаються неврахованими: свобода, любов і зло. Мене дивує, як ви одним махом розправляєтеся зі свободою, яка була і залишається провідною цінністю сучасної епохи.

Любов у Вашій книзі не з'являється, про зло теж немає ніякої інформації. Що б не говорила нейробіологія про свободу, в реальній драмі нашої історії вона присутня як визначальна реальність і її треба взяти до уваги. Але Ваша математична релігія не дає відповідей на питання про свободу, не визнає любові і нічого не повідомляє про зло. Релігія, яка ігнорує настільки фундаментальні проблеми, безплідна.

Шановний пане професоре, моя критика Вашої книги місцями сувора. Але діалогові притаманна відвертість; тільки так може зрости розуміння. Ви були надзвичайно відверті і викликали, таким чином, відвертість з мого боку. У кожному разі, я оцінюю дуже позитивно той факт, що Ви, змагаючись з моїм «Вступом в християнство», почали шукати настільки відкритого діалогу з вірою Католицької Церкви і що, не зважаючи на всі розбіжності, деяке зближення таки має місце.

З сердечним привітом і побажанням усього найкращого у Вашій роботі,
Ваш, Бенедикт XVI
30 серпня 2013

Немає коментарів:

Дописати коментар