Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 10 листопада 2015 р.

10.11.2015р. Б. / Архиєпископ Ігор (Ісіченко) розповів, на яких засадах Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ єднається з УГКЦ

У питанні єдності єпархії Харківсько-Полтавської УАПЦ з УГКЦ ідеться не про переходи в іншу конфесію чи приєднання до неї, а про братні поради щодо відновлення євхаристійної та адміністративної єдності між нашими Церквами. Про це заявив Архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор (Ісіченко) в інтерв’ю газеті «Нація і Держава».

Архиєпископ розповів, як і чому Собор Харківсько-Полтавської єпархії вирішив приєднатися до УГКЦ. «Ще за кілька днів перед Собором я не знав, що діяти, – сказав Архиєпископ Ігор, – адже з 1990 року й досі наша харківська спільнота УАПЦ (а з 1992 р. – і вся відроджена Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ) уявляли себе невід’ємною частиною єдиної УАПЦ, відродженої 1942 року. І ось за кілька днів до собору раптом з’ясовується, що діаспорна частина УАПЦ таки не бажає визнати свою єдність із Харківсько-Полтавською єпархією. Що робити? Повертатися з покаянням до однієї з юрисдикцій, котрі виросли з московської синодальної традиції? Чи не буде це зрадою автокефального руху, що проходив у ХХ ст. під знаком відновлення ідентичності українського, київського православ’я?».

За його словами, саме «тоді й почала формуватися думка про пошук нової моделі єдності разом із УГКЦ як найближчою до київської традиції частиною нашої помісної християнської спільноти». «Остаточно ж пропозиція, винесена на Єпархіальний собор, була сформульована буквально напередодні його проведення. У ній ідеться не про переходи в іншу конфесію чи приєднання до неї. Ми звернулися до єпископату УГКЦ з проханням про братні поради щодо відновлення євхаристійної та адміністративної єдності між нашими Церквами. І я безмежно вдячний за те, що наше звернення, попри його цілковиту несподіваність для УГКЦ, було прийняте з прихильністю, розумінням і пошаною до нашої позиції. Архиєрейський синод УГКЦ у вересні 2015 року створив комісію для підготовки відповіді на це звернення. Нині триває праця згаданої комісії», – розповів архиєрей.

Він відзначив, що і Отець і Глава УГКЦ Святослав, і Архиєпископ-емерит Любомир (Гузар), щойно почувши про ухвалу Єпархіального собору в Харкові, згадали про незбагненну дію благодаті Святого Духа. «І тільки дуже примітивний, зіпсований «історичним матеріалізмом» розум дошукується в цій ухвалі політичних інтриг», – вважає Архиєпископ Ігор (Ісіченко).

На його погляд, найбільший удар по єдності Київської церкви було заподіяно підпорядкуванням православної митрополії московському патріархові, а потім – «Святішому Синодові» на чолі з царем Петром І. «До кінця XVII століття, зайшовши до українського храму, ви б не зрозуміли, уніатський він чи православний. Але розпочатий із входженням Гетьманщини під владу московського царя процес викорінення автентичних київських звичаїв і традицій, як і латинізаційні процеси на Правобережжі, частково кодифіковані Замойським Синодом 1720 року, спричинили відцентровий розвиток богослужбової культури. Тим більше коли з середини XVIII ст. розпочалася інтенсивна й цілеспрямована русифікація церковного життя не лише на Лівобережжі, а й на пізніше приєднаних до Росії Київщині, Волині й Поділлі. Без свідомого розмосковлення нашого обряду й церковного устрою будь-які об’єднавчі ініціативи лише фіксуватимуть модель Церкви, що склалася в ту трагічну для України добу. УГКЦ ж з кінця ХІХ ст. успішно проходить процес відновлення автентичного київського обряду», – розповів архиєпископ.

Він наголосив, що справжню перспективу церковного життя вбачає в «творенні того Царства Небесного на землі, про яке говорять отці Церкви. Конкретніше – у формуванні духовної альтернативи світові корупції, брехні, пристосуванства, кар’єризму…».

1 коментар:

  1. Добра справа не робиться поганими людьми. Сила перемагається тільки силою. В Україні нема сили добра (навіть в Церквах). Щоб її створити треба єднати не всіх, а тільки добрих, для цього треба визначити хто є хто, наприклад так https://goo.gl/zCLIZc . Гнобленому ворог гнобитель і інтереси протилежні, тому, коли дати підписати вимоги до закону, які захищають інтерес гнобленого, то гнобитель їх не підпише. В цім велика частка доброти кожного визначиться. Після створити силу добра, домовитися кого куди обирати.

    ВідповістиВидалити