Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 17 лютого 2015 р.

17.02.2015р. Б. / «Мир», що вбиває справедливість, та війна, яка стоїть на її захисті?!

Ідеальною формою співжиття між людьми та державами у цьому світі є мирне співіснування. Проте жорстока реальність наполегливо переконує нас, що це практично неможливо. Вся  історія людства позначена постійними військовими конфліктами. Блаженний Августин у свій час зазначав, що в цьому порочному світі війна – це реальність неминуча. Він навіть вбачав у ній певного роду Божественне покарання за гріх.

Справедлива війна

Багато осіб як з церковного середовища, так і непрактикуючих чи невіруючих у різні епохи завжди бачили війну як зло, проте також вважали деякі війни виправданими, бо саме завдяки таким війнам, як це не парадоксально звучить, було можливо досягнути миру, відбивши напад агресора, відновивши справедливість та направивши заподіяну шкоду. Такі війни називали «справедливими».

Щоб війна могла бути виправдана, вона мала відповідати ряду критеріїв. Відтак Франциск де Вікторія (Francisco de Vitoria; бл. 1486-1546) – іспанський богослов і правознавець епохи Відродження, засновник Саламанської школи, один із основоположників міжнародного права, та його послідовник Франциск Суарес, (Francisco Suárez; 1548-1617) – іспанський філософ та теолог, викристалізували, доповнили та уточнили вже існуючу до них теорію «справедливої війни». Згідно з цією теорією війна є морально виправдана, якщо відповідає наступним критеріям:
1. Є оголошена легітимною владою;
2. Має справедливу причину (захист, удар на випередження, коли ворог стовідсотково готується до нападу в найкоротший термін; держава чи міжнародна спільнота мають моральний обов’язок, що витікає з мирного імперативу, захистити інші народи чи держави, які були несправедливо атаковані);
3. Справедливий намір (лише мир є остаточною ціллю);
4. Адекватні засоби ведення війни (недопустимо вживати засоби більш варварські, ніж це необхідно є для перемоги);
5. Обґрунтована надія на перемогу;
6. Пропорційність (недопустимо завдавати руйнувань життєво необхідній мирному населенню інфраструктурі);
7. Мирне населення є недоторканне (насилля над тими, хто не воює – неприпустиме);
8. Крайня необхідність (якщо можливо досягнути вирішення конфлікту мирним шляхом, то недопустимо вдаватися до військових дій).

Пацифізм

Господь наш Ісус Христос приніс нам Євангеліє миру та любові. Саме тому від самих початків християнства ідея пацифізму живе в Церкві і мирне врегулювання будь-яких конфліктів було та залишається пріоритетом. У ХХ столітті під час та після жорстоких воєн на перший план вийшла пацифістська позиція, яка витіснила на другий план ідею справедливої війни, не скасувавши її при цьому і не засудивши. Вже папа Іван ХХІІІ у своїй енцикліці «Pacem in Terris» (Мир на землі) (1963) накреслює чіткий шлях в бік пацифізму, критикує гонку озброєнь, закликаючи «роззброїти серця». Його наступник Павло VI є вірним послідовником Івана ХХІІІ. У своєму виступі перед членами ООН у 1975 році він каже: «Ні війні! Ніколи більше нехай не буде війни! Ні одним проти інших». Цей Папа засновує світовий день миру, який завжди відзначають 1 січня, починаючи з 1978 року.

І, звичайно ж, Іван Павло ІІ – протагоніст ідей пацифізму в ХХ та ХХІ століттях. Він різко засуджував усі прояви насилля у світі. Під час молитви «Ангел Господній» у неділю 27 січня 2002 року Папа сказав: «Ніколи більше жорстокості! Ні війні! Ні тероризму!»

І досі Церква дотримується принципової позиції мирного врегулювання конфліктів. Аргументи пацифізму є наступні:
1. Війна не є невідворотня;
2. Війна не є гідною людства;
3. Мир – завжди можливий;
4. Активна заангажованість у процес встановлення миру – це моральний обов’язок;
5. Гонка і потоки (торгівля) озброєнь мають бути припинені.

Варто зазначити, що як теорія «справедливої війни», так і пацифізм прагнуть однієї і тієї ж цілі – встановлення миру.

Мир та справедливий захист

Проте чи будь-який мир є прийнятним? Пастирська конституція Другого Ватиканського собору Католицької Церкви про Церкву в сучасному світі «Gaudium et Spes» (Радість і надія) 1965 року подає дуже цікаве визначення миру: «Мир – це не просто відсутність війни; не зводиться він і до встановлення рівноваги між сторонами-суперниками, не виникає при деспотичному пануванні: вірно і точно зветься він “ділом справедливости” (Іс 32, 17) [І ділом справедливості мир буде, а плодом справедливості – спокій та безпека довічна]» (Gaudium et spes 78). Таким чином мир – це плід справедливості та любові, а війна походить від несправедливості, заздрості, недовіри, гордині.

Як чітко бачимо із цього визначення, миром не можемо назвати відсутність пострілів в той час, як відбуваються постійні утиски і репресії, не може існувати мир, коли чиниться несправедливість, коли хтось несправедливо відбирає чиюсь власність, при тому не стріляючи.

Відтак отці собору підкреслюють, що війна ще досі має місце в світі через гріховність людини і буде загрожувати світу аж до другого приходу Христа, Який утвердить вічний мир. З огляду на такий стан речей соборові отці зазначають, що «доки буде існувати небезпека війни, […] не можна буде відмовити урядам в праві на законну оборону, якщо всі засоби мирних переговорів будуть вичерпані» (Gaudium et spes 79). Також в документі чітко розрізняється дозволеність ведення військових дій з метою справедливого захисту народу та неприпустимість вживання сили для поневолення інших народів.

«Щодо тих, які посвятили себе служінню Батьківщині в рядах армії, то нехай вони вважають себе служителями безпеки і свободи народів. Вірно сповнюючи свій обов’язок, вони справді сприяють утвердженню миру», – підкреслює документ (Gaudium et spes 79). У той же час соборові отці дбають і про права тих осіб, які через переконання сумління не беруть до рук зброю: «Окрім того, є справедливо, щоби закони проявили гуманну передбачливість у випадку тих людей, які через переконання совісті відмовляються вживати зброю: нехай вони виберуть будь-яку іншу форму служіння суспільству» (Gaudium et spes 79).

Україна і війна

З огляду на все вище сказане, варто зазначити, що умови, в яких опинилася Україна – це агресія, що руйнує мир, чинить несправедливість і має зустріти на своєму шляху адекватну відповідь. Стаючи зі зброєю, український воїн стає на захист своїх співгромадян, на захист миру. В той час як безліч осіб активно намагаються досягнути миру дипломатичними засобами, існують люди, «які посвятили себе служінню Батьківщині в рядах армії» і мають повне моральне право вести військові дії з метою справедливого захисту свого народу.

Ієрей Тарас Остафіїв

Немає коментарів:

Дописати коментар