Новий
тиждень приніс для католиків України промінь світла в теперішню
трагічну реальність. Нарешті з’явився адекватний переклад на українську
Документів ІІ Ватиканського собору. Попередній переклад, який зробила
українська діаспора, не був неадекватний, але певні вирази, слова,
архаїчні звороти сучасні жителі України сприймали як неприродні. Тепер
нарешті україномовні читачі отримали текст, який не різатиме вухо
дивними виразами, не колотиме очі архаїзмами. Окрім цього, навіть цей
діаспорянський переклад уже встиг стати в Україні бібліофільською
рідкістю – купити його останніх кілька років було практично неможливо.
Тому поява нового перекладу, вихід нової партії цих Документів, не може
не тішити католика, який прагне глибше запізнати свою віру. Ця книга
подарунок не лише католикам України, але й усім, хто прагне зрозуміти
сучасне католицтво, оскільки багато що в житті Католицької Церкви в
сучасному світі зумовлене власне цими Документами.
До світлих елементів минулого тижня можна віднести також і вирази
молитовної та моральної підтримки, які продовжують надходити на адресу
УГКЦ з цілого світу. Цього тижня було повідомлено про особливу
підтримку, яку УГКЦ та Україні надає Конференція католицьких єпископів
Польщі. На недавньому Синоді УГКЦ з вітальним словом
від імені римо-католицького єпископату сусідньої країни виступив
представник Польської єпископської конференції Владика Мар’ян Роєк.
Владика Роєк запевнив український греко-католицький єпископат у братній
молитовній підтримці польських римо-католиків у цей трагічний для
України час. На тлі спроб деяких представників римо-католиків в Україні
розпочати якусь католицько-католицьку сварку, чи, можливо,
українсько-польську сварку, така позиція польського римо-католицького
єпископату є не тільки важливим братнім жестом, не тільки важливою
духовною підтримкою католиків України. Вона виявляє усю дріб’язковість,
ницість і безплідність спроб розпочати в часі зовнішньої агресії якісь
українсько-польські чи католицько-католицькі тертя в Україні.
Надзвичайно важливою подією є і минулотижневий запис у блозі
Архиєпископа Нью-Йорка, кардинала Тімоті Долана, чи не найбільш медійно
експонованого кардинала. Цей запис не лише є виявом глибокої
солідарності з УГКЦ та Її Першоєрархом Блаженнішим Святославом, але й
показує чітке розуміння ролі Росії в переслідуванні католиків у
Центральній та Східній Європі та в загрозі, якою є Росія для католиків
цього регіону. Така позиція медійної зірки – доволі серйозна «зброя» в
інформаційній війні.
Новини ж з інформаційного фронту, який московська пропаганда через
РПЦ активізувала минулого тижня, як дволикий Янус. З одного боку,
активізація на цьому фронті вказує на можливу загрозу ескалації
насильства на Донбасі, а з іншого – на поразку інформаційної стратегії,
яку обрав Московський патріархат.
Свідченням поразки цієї стратегії на міжнародному плані є
беззаперечна підтримка УГКЦ не тільки Папи, Ватикану, але й значної
більшості католиків у світі. Це створює серйозний інформаційний
проукраїнський фронт на Заході. Присутність українських
греко-католицьких військових капеланів на спільній молитві зі Святішим Отцем Франциском
є ясним сигналом для московитів, як Ватикан сприймає українську
ситуацію. Молитви за мир в Україні та Іраку, які, на прохання Святішого
Отця, організовані в усьому католицькому світі 15 вересня цього року,
часто супроводжувались інформаційною кампанією, яка роз’яснювала загалу
реальний стан не тільки в Іраку, але й в Україні.
Дипломатичні активності РПЦ, зокрема глави її «міністерства зовнішніх
справ» митрополита Алфєєва, який за кілька тижнів уже об’їздив увесь
Близький Схід і Європу, очевидно, не мала якогось відчутного результату,
рівно ж, як скандально відомі листи його боса – патріарха Кіріла.
Очевидно, що великі надії покладалися на зустріч
Алфєєва з префектом Конгрегації Східних Церков кардиналом Леонардом
Сандрі. Але, як влучно каже наш народ: «Дід сподівався на обід, а піймав
облизня». Судячи з повідомлень, які розповсюдив сам Московський
патріархат, найбільше, що вдалося Алфєєву, так це розповісти про своє
бачення ситуації в Україні.
Нерозуміння Московським патріархатом католицької еклезіології,
соціальної науки та реальних повноважень Конгрегацій, ставить її провід у
смішну ситуацію. Спроба звинуватити УГКЦ у Її активній громадській
позиції та ще й прагнення змусити Ватикан «приструнити» українських
греко-католиків в очах самих католиків, особливо латинського проводу,
вочевидь, виглядає смішною та недолугою. Навіть, так би мовити, з
політичного аспекту, не врахування особистої позиції Святішого Отця
Франциска й Апостольського нунція в Україні та спроби «обійти з тилу»
виглядають недолугими і смішними. Та чимось нагадують подібні недолугі
спроби погрожувати, що «накапають» Папі в часі візиту до Апостольських
порогів. Звісно, таким діячам і самому Московському патріархатові можна
би було лише поспівчувати, якби вони не були настільки ницими та
нерозумними.
Іншим моментом, який б’є по тій самій стратегії РПЦ, є проблеми католиків у Криму.
Адже поведінка окупаційної російської влади на півострові загрожує
самій фізичній присутності католиків у Криму, які, зіткнувшись з
утисками, починають залишати півострів, а тиск російського ФСБ на клир,
відмова у продовженнях священикам віз – лише пришвидшують процес
декатолицизації півострова. Ці проблеми католиків Криму є не тільки
серйозним ударом по проросійській пропаганді, зверненій до католиків
Заходу, але також і по тих, кому в середині РКЦ в Україні кортить
лікувати власний комплекс меншовартості коштом розпалювання
католицько-католицької сварки в Україні, даючи черговий інформаційний привід антиукраїнській пропаганді в московитських ЗМІ.
Минулого тижня московитський інформаційний простір просто таки захлиснула, до тепер небачена, хвиля антиукраїнської істерики на релігійному ґрунті: від відновлення сталінської антикатолицької пропаганди
на рівні глави Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків
скандально відомого митрополита Алфєєва до особистих нападок на Главу
УГКЦ Блаженнішого Святослава, від антиукраїнських «одкровень» священика терориста з УПЦ МП до характеризування теперішньої української влади як сатанинської одним з єпископів УПЦ МП (колишнього вікарного єпископа теперішнього Глави УЦП МП) та звинувачень ще одним єпископом УПЦ МП українських греко-католиків у розпалюванні війни на Донбасі. Від звинувачень Папи Франциска у підготовці приходу Антихриста до звинувачень УПЦ КП в екстремізмі, а колишнього речника УПЦ МП о. Г. Коваленка – в політиканстві.
Оскільки фантастичність більшості звинувачень усіх і вся з боку РПЦ
не дозволяє їх вважати адекватними для застосування у зовнішній
інформаційній війні, уся ця істерика, радше, була призначена виключно
для внутрішнього вжитку, вочевидь, для консолідації московитського
суспільства, довкола ідеї ворожості України. Звісно, що для нас це
загрозлива реальність. Московитське суспільство, що і без цього
розігріте шовінізмом, отримує ще й релігійні аргументи для свого
біснування. Окрім цього, подібна, але дещо менша за своїм розміром й
інтенсивністю, хвиля антиукраїнської істерики з релігійним ухилом
заполонила була ЗМІ РФ власне на передодні вводу регулярних
московитських військ на Донбас. Тому варто з належною увагою поставитись
до таких істеричних припадків, які не віщують нічого доброго.
Наш український католицький загал, зосереджений на власній трагедії,
мало приділяє уваги ситуації іракських та сирійських християн, яка є
значно трагічнішою від нашої. Ісламський фундаменталізм намагається не
тільки знищити тамтешніх християн, але навіть стерти сліди
їхнього майже двохтисячолітнього перебування на тих теренах. Наскільки б
не була трагічною наша ситуація, наш християнський обов’язок
солідарності просто зобов’язує нас молитися й активно інформувати
суспільство про жахіття здичавілого джихадизму. Свого часу світ гостро
напав на Святішого Отця Бенедикта ХVІ за його попередження про небезпеку
ісламізму 2006 року. Тим часом, як зауважує
ватиканіст Джордж Вайгель, сьогодні слова Папи Бенедикта стовно
ісламізму є як ніколи актуальними. Адже уже сьогодні ісламізм загрожує
не тільки християнам Близького Сходу, але й самому Заходу. Повідомлення
про звірства ісламістів можна прирівняти хіба що до повідомлень про
звірства московитських терористів на Донбасі. Тому характеристику,
яку так званій Ісламській державі дав префект Конгрегації у справах
євангелізації народів, а водночас і спеціальний папський посланець до
Іраку, кардинал Фернандо Філоні, охарактеризувавши її як диявольську,
можна застосувати і до московитських православних терористів на Донбасі.
Здається, і в РПЦ, і в Її українській філії УПЦ МП, відсутнє саме
християнське розуміння реалій того, що відбувається на Донбасі.
Проте, диявольська реальність московитського тероризму на Донбасі, не
має права зробити нас твердими серцем, мусимо залишатися поза
ненавистю. Адже саме ненависть руйнує нас, а не наших ворогів. Наша
трагедія не має права зробити нас нечутливими до трагедії наших братів у
Сирії, Іраку чи інших місцях, де християни зазнають переслідувань і
утисків.
Окрім цього, як нам звертає увагу єпископат УГКЦ,
саме від нас і саме зараз залежить, яку політичну, суспільну систему в
найближчому майбутньому матиме Україна. Зараз зближаються парламентські
вибори, і від тих, кого наш народ обере до Верховної Ради, залежатиме
доля нашого народу. Цей час є одним з тих вирішальних історичних
періодів, коли доля нашого народу вирішується, можливо, на століття. Від
нас зараз дуже багато залежить. Тому мусимо молитися й інформуватися,
роздумувати через молитву, щоб вибрати дійсно достойних людей, які
визначатимуть стратегію нашого розвитку і оборони перед дикунською
агресією зі Сходу.
Саме тому не маємо права дозволити нашим серцям бути затверділими і
нечутливими до потреб ближнього, до потреб народу, потреб Церкви. І
маємо реально не тільки докладати усіх фізичних та духовних зусиль в
обороні нашого народу, але й так само для побудови в Україні
справедливішого суспільства.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар