Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 21 червня 2016 р.

21.06.2016р. Б. / Месиджі Ватикану для України і світу в часі візиту Держсекретаря Ватикану в Україну (1ч)

Частина 1

Минулого тижня українські ЗМІ з церковної тематики більше «бавилися» темою Всеправославного собору і сподіваннями на автокефалію Української православної церкви, аніж реальним і значущим для України незвичайно тривалим візитом Держсекретаря Ватикану кардинала П’єтро Пароліна. І на перший погляд для країни, де більшість населення ідентифікують себе з православ’ям, ситуація недивна. 

Проте насправді не все так просто. На теперішній час, принаймні так воно виглядає, Константинопольський патріарх, який відважився, попри демарш Москви, на проведення Всеправославного собору, опинився у дуже делікатній ситуації. 

Патріарх Варфоломій не є настільки впливовим, щоб грати свою цілком незалежну гру, не оглядаючись на інших великих гравців, від яких він у більшій чи меншій мірі залежить. Щоб протистояти тиску Анкари та не стати маріонеткою в руках політичних амбіцій турецького керівництва, як це уже сталося з Константинопольським вірменським патріархом, номінальному примасу православного світу потрібно мати союзників, які би були надійним буфером в стосунках Фанар – Анкара.

І на сам день відкриття Всеправославного собору Ватикан відверто показав, що Варфоломій може на нього розраховувати: Папа в часі «Ангел Господній» закликав католиків молитися за успіх у проведенні Всеправославного собору. У свою чергу Радіо Ватикану на своєму сайті (англомовна редакція) подало новину про початок роботи Святого і Великого Собору Православної Церкви (the Holyand Great Councilof the Orthodox Church). Судячи із цього, Ватикан відіслав чіткий мессидж стосовно того, як він розглядає і розцінює критське зібрання православних єрархів. 

Отож, існує доволі реальна можливість, що, не пішовши на повідку в Кремля, патріарх Варфоломій може, за допомогою ватиканської підтримки, розіграти власну гру. Якою вона буде, важко спрогнозувати.

Проте вже зараз можна сказати: Варфоломієві руками Ватикану вдалося завдати дуже болісного удару московському православ’ю й політиці Кремля – Москва прагне понизити статус критського зібрання, а Ватикан відсилає мессидж: критське зібрання – це Святий і Великий Собор. А це у свою чергу вказує на серйозне союзництво між Ватиканом і Фанаром. 

Тому насправді українським медіям варто би було вийти з осі «Київ – Стамбул» і поглянути на ширший контекст події. Але глибока вторинність та провінційність української журналістики просто нездатна так легко позбавитись однобокого сприйняття реальності поза межами українського ґетто. 

Замість моніторити візит головного відповідального за політику в Католицькій Церкві в Україну українська журналістика із завзяттям дворового пса кинулась обгризати кісточку – автокефалію. А багатообіцяючий шкільно-журналістський проект українського «гарварду» так і не спромігся сформувати жодного журналіста-спеца в релігійній тематиці, окрім групки ненависників Церкви, що здатні хіба що продукувати в ЗМІ ліволіберальне ідеологічне сміття.

Українська журналістика, на превеликий жаль, в чергове показала, що вона керується сталінським риторичним питанням: «А скільки дивізій в Папи Римського?». Але очікувати від пострадянської журналістики здатності збагнути роль Церкви в суспільстві й тим самим в політиці чи знання про вплив ватиканської дипломатії – те саме, що очікувати від сліпого здатності зрозуміти, яка різниця між голубим і рожевим кольорами.

Візит Держсекретаря Ватикану – річ неординарна як для країни-господаря, так і для міжнародної політики. Адже саме такі візити дуже часто використовують для надсилання певних мессиджів не тільки місцевій католицькій спільноті чи місцевим політикам, але й спільноті міжнародній. 

Виступаючи в Запоріжжі кардинал Паролін відіслав кілька фундаментальних мессиджів, які не тільки вказують на те, як Ватикан дивиться на ситуацію в Україні, але й те, куди йтиме ватиканська політика в українському питанні найближчим часом. Фактично ця промова кардинала Пароліна стала основним джерелом ватиканських мессиджів політикам та суспільству. 

В першу чергу Держсекретар охарактеризував війну в Україні, як «війну підступну, часто замасковану, майже невидиму ззовні – і саме тому несправедливо забуту, також світовими засобами масової інформації, але яка є постійною загрозою для життя, безперервною дестабілізацією миротворчого процесу, джерелом лише для незаконних доходів для небагатьох».

Кардинал Паролін вказав на те, що Ватикан добре усвідомлює гібридний характер війни в Україні та розглядає її саме як гібридну. 

Надалі глава ватиканської дипломатії дуже відверто, відкинувши дипломатичну поміркованість, назвав війну в Україні війною цивілізацій та вказав, що Ватикан розглядає цю війну в ширшому контексті, аніж виключно регіональний: «Ми добре знаємо, що ця війна — це набагато більше, ніж якийсь затягнутий конфлікт: це постійна небезпека, знак протистояння цивілізацій, історій та народів, який виходить далеко поза кордони України, що може мати серйозні наслідки для рівноваги, що й так уже постійно порушується в багатьох частинах світу».

Ватикан устами свого Державного секретаря визнав конфлікт в Україні конфліктом цивілізацій, але також вказав на те, що попри всю постсовєтськість України, Ватикан розглядає Україну, як частину Західної цивілізації, а Московщину  бачить з іншого боку цього цивілізаційного поділу.

Називаючи війну в України частиною протистояння цивілізацій (майже за Гантінґтоном), Держсекретар Ватикану, фактично, дав зрозуміти, що Ватикан не розглядає війну в Україні як внутрішньо українську справу, як громадянську війну. А це цілковито протилежне повідомлення не тільки від політики Кремля, але й і від політики Берліну та Парижу, які всіма силами стараються «перетворити» війну Кремля проти України у виключно українське питання.

Не менш вагомим насправді є також прив’язка у цій промові московсько-української війни до глобальної третьої світової війни, яка триває частинами в різних кінцях світу. Можна простежити думку про те, що Ватикану добре відома роль Московщини у дестабілізації миру в світі. 

Більше того, ватиканський прем’єр-міністр і одночасно міністр закордонних справ процитував слова постійного спостерігача Ватикану при ООН: «Святий Престол має намір знову ствердити нагальну необхідність дотримуватися міжнародної законності щодо території та кордонів України як ключового елементу для забезпечення стабільності – і на рівні національному, і на регіональному, та для відновлення права й порядку, що базуються на повній повазі фундаментальних прав людини». Тобто непорушність визнаних на міжнародному рівні українських кордонів для Ватикану є фундаментом його політики стосовно України.

Відкинувши обтічні дипломатичні форми висловлювань, кардинал Паролін практично відверто звинуватив Захід у потуранні агресорові, заначивши, що війна в Україні цілковито лежить на совісті міжнародної спільноти. 

Кардинал Паролін також вказав у Запорізькій промові, що збірка на допомогу для України, яка на ініціативу Папи Франциска була проведена у всьому католицькому світі – це не тільки гуманітарна акція, але також і спосіб нагадати світові про страждання українців. 

Означуючи адресатів допомоги, кардинал Паролін серед інших згадав і жертв тортур та інших катувань, як також й існування викрадених заручників. Окрім цього, йдеться про допомогу жертвам конфлікту, які перебувають на території, яка є підконтрольною Україні. Проте Держсекретар, згадавши, що допомога буде надходити через католицькі гуманітарні організації у співпраці з волонтерами та некатолицькими релігійними організаціями, жодним чином не згадав у цьому контексті державні органи, даючи цим зрозуміти, що Ватикан добре усвідомлює клептократичний характер політичної системи в Україні.

Отож, Ватикан відверто заявив про свою позицію в українському питанні. Минулого тижня Україна отримала серйозну підтримку від найстаршої дипломатії світу, а сама того й не помітила.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар