Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 1 червня 2016 р.

01.06.2016р. Б. / Українські християни мусять або збудитися, або бути готовими, що їхніх дітей ґвалтуватимуть

Останніми тижнями у різних містах України уже відбулися Марші за життя – десь успішніше, десь не так вдало. І аналіз причин локальних неуспіхів чітко виявляє один факт – організатори не зробили потрібних засадничих дій, бо самі не зовсім розуміли, яка ціль цих маршів. І це не дивує. Українські християни, навіть ті що належать до світових спільнот, живуть у своєрідному гетто, в притул не помічаючи що відбувається за східним чи західним кордоном України.

У своїй орієнтованості на самих себе, у восхвалянні своєї традиції, своїх героїчних предків, своїх успіхів (своїх і не своїх, правдивих і уявних) українське християнство, живе у своєрідному духовному гомосексуалізмі чи навіть автоеротичному самозахоплені. Така патологічна незрілість часто стає причиною того, що у боротьбі зі загальносвітовими загрозами та небезпечними тенденціями українське християнство, «відкриваючи» вкотре «Америку через кватирку», мусить отримувати потрібний досвід саме через черговий екзистенціальний програш.

Українське християнство уже програло серйозну битву, яка в реальності навіть і не відбулася, – в Україні без найменшого болю законодавчо прийнята антидискримінаційна поправка до трудового кодексу, яка забороняє дискримінацію не тільки за статевою ознакою, але й за статевою орієнтацією та гендерною ідентичністю.

Прямими наслідками такого тексту поправки є, до прикладу, те, що роботодавець, який не дозволить, скажімо, біологічному чоловікові, який твердить про себе, що він має гендерну ідентичність жінки, відвідувати жіночий туалет чи душову, має усі шанси програти суд. За цією поправкою роботодавець дискримінує свого працівника через його гендерну ідентичність. Або, скажімо, педофіла, який ґвалтував дітей, не можна засудити, адже це би було дискримінацією його за сексуальною орієнтацією. Більше того, навіть уже засудженого педофіла дитсадок чи школа змушені тепер прийняти на роботу, оскільки у разі відмови, це може розглядатися, як дискримінація через сексуальну орієнтацію.

Звісно, для багатьох «залізним» аргументом є твердження, що «в Україні і так закони не функціонують». Але існує ще Європейський суд в Страсбурзі. Здається, українські християни почнуть чухатись в голос тільки тоді, коли їхніх дітей в школі зґвалтує педофіл, якому не змогли відмовити у прийому на роботу, чи коли так само в жіночих туалетах маніяк, який проголосить себе трасгендером, зґвалтує кілька жінок.

І це не байки про страшне майбутнє. Це – доволі скоро стане реальністю нашого сьогодення. Адже зараз в Україні доволі агресивно просувають гендерну ідеологія всюди: у виші, у законодавство, в науку, в культуру. Саме зараз ЗМІ, широко заплющивши очі, недобачають Маршів за життя, а в той же ж час ведуть доволі агресивну пропаганду так званих «прав» ЛГБТ, просуваючи їх як європейську цінність.

Суспільство посилено готують до законодавчого проголошення ненормальності нормальністю, збочення – природним станом, проповідь Євангелія – екстремізмом. І все це під заколисуючу анестезію безвізового режиму, європейськості, відкритого суспільства, гуманізму, толерантності, прогресу і т.п…

Боюсь, що українським тиловим християнам доведеться у найближчому часі сказати воякам, які вертатимуть з фронту: «Хлопці, поки ви боронили нас, ми здали себе і вас, наших і ваших дітей, Україну збоченцям». Здали під радісну позначку в діловому блокноті: «Захід проведено». 

Ще є трішки часу, щоб прокинутись, почати діяти, а не проводити заходи для того, щоб відзвітувати. Поки що, ще є трішки часу, щоб розгорнути просвітницьку кампанію в християнському середовищі, будити заспаних українських християн і просто нормальних людей. Але чи скористається українське християнство цим часом, залежить тільки від самих українських християн.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар