Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 20 листопада 2016 р.

20.11.2016р. Б. / Блаженної Преподобної Йосафати (Гордашевської); Святого мученика Єрона і тих, що з ним в Мелитині; Преподобного чудотворця Лазаря, що постив на Галисійській горі

Блаженної Преподобної Йосафати (Гордашевської)

Тропар Йосафати, глас 4: Преподобна Йосафато,* твоїм духом молитви і служіння,* ти навчаєш нас відновляти й підносити серце людське* всюди, де б’ється воно.* Служити, де найбільша потреба,* все на славу Божу.

Кондак Йосафати, глас 4: Преподобна Йосафато,* Співзасновнице Служебниць Непорочної Діви Марії.* Ти почала свою місію в Україні для свого народу,* принесла світло в темноту його опущення.* Виховуючи дітей і молодь,* ти дала батькам нову силу і надію.* Ти піклувалася хворими і бідними,* бачила в них образ Божий.* Ти старалась про красу Божого храму,* даючи людям відчути красу богослужби.* Господь привів тебе до святости дорогою терпіння,* ти є жінкою всіх часів.

Цій смиренній монахині з Божого Провидіння судилося стати справжнім первістком зрощеного на наших рідних землях зерна Христової науки, плід якого, виплеканий впродовж довгих років її славного життя, принесено в офіру Богові через щоденне свідчення торжества всеохопної Божої Любови. 

Народилася Михайлина (пізніше сестра Йосафата) 20 листопада 1869 року в багатодітній родині. І хоча її батьки були звичайними незаможними міщанами, вони змогли прищепити дитині те найбільше знання, що його не придбаєш за ніякі статки, — невгасне й жагуче бажання Бога. Ще в ранньому дитинстві запалилося ним дівоче серце, і той шляхетний душевний порив за допомогою Божої благодати незабаром вилився у нестримний потік чеснот, якими, неначе вінком, прикрасила вона ціле своє життя. Та голос Господній кликав і кликав, і не було сил, щоби противитись цьому незримому покликові любови, який манив її все більше, віддаляючи від суєти світу та зносячи до висот Богопізнання. Саме в цей час у невеличкому селі Жужелі з ініціятиви ревного душпастиря о. Кирила Селецького для служіння українській спільноті через католицьку освіту й виховання молодого покоління постає нове монаше згромадження, яке, підкорюючись духові власної харизми й всеціло віддаючись під покров Божої Матері, прибирає ймення Служебниць Пречистої Діви Марії. Михайлині після ретельного духовного вишколу в латинському монастирі сестер Феліціянок було доручено очолити цю новоутворену спільноту. "Яке щастя мати так багато сестер! Моїм обов'язком є молитися "за кожну з них", — ці слова Йосафата зробить своїм життєвим кредо. Її гаряча молитва, мудрий провід монастирського життя та приклад особистого самозречення вже в короткому часі здобули для монастиря славу справжньої обителі Божих душ, які присвятили своє життя служінню Христові. Невдовзі по всій Україні, а потім і далеко за її межами постають все нові і нові монастирі згромадження, все більше і більше сестер включається у виконання своєї великої місії — катехизувати, просвічувати людей, привертати душі до Бога. І кожну з них молитовно поручає дбайливій Господній опіці блаженна подвижниця. До кінця своїх днів стоїть вона і чуває над своїми співсестрами, та й після свого блаженного переставлення не покидає їх, залишаючись вірною своїй обітниці..

У чому ж феномен її святости, у чому особливість її свідчення, у чому велич її душі? Таке питання ставимо собі ми, християни третього тисячоліття, перед очами яких — великі подвиги славних мужів віри, Христових свідків у мучеництві та ісповідництві власної крови. А відповідь на це питання полягає, мабуть, у геройському виконанні блаженною Йосафатою тієї програми життя, яку вона намітила собі в тишині монастирської келії і про яку не забувала серед суєти і клопотів сповненого служінням ближньому дня: "Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов'язки, пам'ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах". Це подиву гідне сповнення нею своїх постанов і є тим найкращим свідченням єдности її душі з Христом, яке ставить її в один ряд з иншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття.

Під час пастирського візиту Святішого Отця Івана Павла II в Україну було беатифіковано українських новомучеників і преподобну сестру Йосафату Гордашевську. Празник преподобної призначено святкувати 7 листопада (за григоріянським стилем 20 листопада) .

__________
о. Роман Тереховський

У той самий день
Святого мученика Єрона і тих, що з ним в Мелитині

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак мучеників, глас 8: Лик мучеників ясний, полк світлоносний,* зійшов до нас духовно,* Церкву сьогодні просвітив чудними зорями.* Тому святкуючи чесну пам’ять їх, просимо Тебе, Спасе наш:* Їх молитвами від бід ізбави нас, бо співаємо Тобі – Алилуя.

Діялося це в часи правління Диоклетіяна. Коли цей окаянний імператор почав переслідувати християн, то вислав до Вірменії Агриколая, а до Кападокії — Лисія, щоб прилюдно мучили християн, а молодь забирали в рекрути. В Кападокії, у селі, що називалося Тіяни, жив юнак, християнин, на ім’я Єрон. Він був заможним господарем, займався хліборобством, на його утриманні була старенька, вже сліпа, матір на ім’я Стратоніка. Коли він працював на полі, на нього несподівано напали вояки Лисія, щоб забрати в рекрути. Та дарма, що їх було багато, а він сам один. Єрон схопив орчик і всіх їх прогнав.

Потім він сховався в одній печері і постановив не датися напасникам в руки. Та один приятель, на ім’я Киріяк, відрадив його від цього, бо ж сили й насправді були нерівні. І сам Єрон зрозумів, що тепер його чекає найкраща дорога, дорога, що провадить до мученицької смерти. Він попрощався зі старенькою матір’ю та здався воякам, а ті відпровадили його до міста Мелитини. Там його кинули у в’язницю, де вже сиділо тридцять двоє (а згідно з іншими джерелами – тридцять один) християн.

Наступного дня, ще до суду жорстокого Лисія, вони голосно визнали свою віру у Христа Спасителя.

Лисій наказав відтяти Єронові праву руку, а решту ув’язнених християн велів жорстоко побити, після чого їх усіх знову кинули до в’язниці. Святого Єрона відвідали два земляки, Антоній і Матроніян, і святий попросив їх заопікуватися його старенькою ненькою і передати частину майна його сестрі. Через кілька днів усіх святих мучеників вдруге поставили перед судом. І знову їх жорстоко бичували, а під кінець Лисій наказав усіх стяти мечем. Сталося це 298 р. Антоній і Матроніян пішли до Лисія і стали просити мучителя видати їм тіло святого Єрона, але той зажадав за нього стільки золота, скільки заважить голова святого мученика. Та знайшовся один побожний муж на ім’я Хрисатій, який дав стільки золота, і поховав святого Єрона на тому місці, де святі мученики прийняли смерть, а згодом ще й побудував там прекрасний і величний храм. Тіло святого Єрона християни поховали разом з тілами інших святих мучеників. Відтяту праву руку мученика обидва земляки Єрона віднесли до Тіяни і передали його старенькій матері, а вона поховала її на місці, що звалося Ватісана. З тих святих мучеників, які постраждали разом зі святим Єроном, на ім’я відомі лиш такі: Ісихій, Никандр, Атанасій, Никон, Лонгин, Теодор, Валерій, Теодул, Євгеній, Епіфаній, Теодот, Аникит, Іларіон.

У той самий день
Преподобного чудотворця Лазаря, що постив на Галисійській горі

Тропар преподобного, глас 8: Молитовними чуваннями, потоками сліз стовп змочив ти,* і зітханнями з глибини стократно приніс плоди,* і був ти пастирем, всім подаючи прощення, преподобний отче наш, Лазаре.* Молися Христу Богові, щоб спаслися душі наші.

Кондак преподобного, глас 4: Як великого світильника,* Церква Христова славить тебе з радістю псалмами.* Тому не переставай молитися до Христа* і подавати всім прогрішень прощення.

Преподобний Лазар був родом з Магнезії. Уже молодим він покинув рідню і пішов до Єрусалиму, де відвідав святі місця, а потім вступив у монастир святого Сави. Там у безнастанних молитвах, постах, послуху і смиренні перебував він десять літ. Ставши священиком, Лазар пішов ще далі в пустелю, де провадив самітницьке життя, а потім перебрався на пустельну Галисійську гору, поблизу Ефесу і Смирни.

Тут одної ночі у видінні він побачив вогненний стовп і почув ангельські голоси, що милозвучно співали пісню: “Нехай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його”. Святий Лазар на тому місці звів церкву Воскресення Христового. Біля церкви преподобний поставив для себе стовп, на якому прожив стовпником багато літ. Господь наділив його силою творити чуда і дав йому духа пророцтва: багато самітників горнулися до нього, щоб спастися під його мудрим проводом. Помер святий Лазар на сімдесят другому році життя, а на його мощах сталося багато чуд.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар