Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 25 липня 2016 р.

25.07.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Застерігаю від будь-яких спроб перешкоджати хресній ході, бо це піде ворогам на руку»

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми враженнями від так званого хресного ходу, який іде на Київ.

Блаженніший Святославе, як ви ставитеся до так званого хресного ходу за мир, який іде на Київ? Бо в українському суспільстві ставлення до нього дуже неоднозначне...

Хресний хід для нас є чимось звичним. Усі ми ходимо в хресних ходах. Наприклад, нещодавно наша Церква пережила велелюдну прощу до Зарваниці, у якій взяло участь понад 140 тисяч вірних. І це паломництво не викликало ажіотажу чи побоювань в українському суспільстві. Тож не йдеться так про хресний хід, як смислове навантаження, яке він з собою несе.

Якщо ми більш детально приглянемося до хресного ходу, який організувала УПЦ Московського патріархату в Україні, то очевидно, що навіть у віруючих людей виникло дуже багато сумнівів. І, гадаю, небезпідставно.

Передусім тому, що такого типу хресна хода несе у собі дуже багато нерелігійних елементів. Думаю, віруючі люди вміють сьогодні в Україні розрізняти релігійне від політичного.

Проти релігійних ніхто і ми також не маємо жодних застережень. Більше того, усі підкреслюють, що мирні люди мають абсолютне право в належний мирний спосіб звершувати свій релігійний обряд.

Тривогу викликає саме нерелігійний аспект цієї ходи. У мене особисто, коли я почув про це, виникла певна асоціація, можливо, з певним болем, який всі ми пережили. Ми всі пригадуємо, що на початку війни на Донбасі агресор використовував тактику живого щита. Тобто використовували старців, жінок, навіть дітей як щит для озброєних злочинців. І очевидно, такого типу поведінка є просто вершиною цинізму. Я вже не кажу про якісь інші складові гідності людської особи, які не можна використовувати як інструмент задля якоїсь мети.

Побоювання багатьох є також у тому, чи тих учасників ходи не використають як інструмент для якоїсь ще неоголошеної, недекларованої мети, як уже це було на Донбасі в недавньому минулому.

З самого початку оголошення цієї ходи її організатори одразу зустрілися з великою недовірою суспільства. Чому? 

Це, на мою думку, сталося саме через те, що, на жаль, Московський патріархат дуже часто використовувався як інструмент в руках агресора. І це є загальновідомий факт.

На мою думку, що найбільше бракувало і бракує сьогодні, це спілкування між очільниками цієї релігійної спільноти з українським суспільством.

Сам факт існування недовіри є на даний момент очевидний. І в здоровому суспільстві, коли хтось відчуває, що до нього є недовіра, шукає всі можливості для налагодження цієї комунікації, аби спростувати і розвіяти всі побоювання, якщо вони безпідставні.

А що ми бачимо натомість? Спільнота Московського патріархату на рівні багатьох її речників проявляє себе нездатною до діалогу з суспільством. І щораз то більше закривається у собі. І спроби комунікації не те що невдалі, а часто мають зворотній ефект до очікуваного.

Скажімо, коли виникли різні підозри до цієї хресної ходи, речник УПЦ у єдності з Московським патріархатом владика Климент дав прес-конференцію. Суспільство очікувало якогось слова, де були б пояснення, що в такий спосіб ініціюється цією спільнотою. А як на мене, ця прес-конференція була просто провальною. Вона не те що не розвіяла сумніви, а ще й породила багато нових.

Публічно заперечувати очевидні факти – не є способом спілкування з суспільством.

Хотів би відзначити, що попередня команда, яка виконувала функцію прес-служби Московського патріархату під керівництвом отця Георгія Коваленка набагато краще справлялася зі своїми завданнями. А сьогодні ми просто бачимо, що такої відкритості до суспільства з боку Московського патріархату немає. І це породжує сумніви, підозри. Інколи, можливо, там, де їх немає.

Бачив у соціальних мережах інформацію про те, що ініціатори хресної ходи не готові брати на себе відповідальність за дії її учасників, які будуть розходитися з первісною заявленою метою. Це правильна позиція?

Дуже часто очільники Московського патріархату в Україні можуть ініціювати якісь акції або стаються події за їхньої мовчазної згоди, за які потім священноначаліє не несе відповідальності. Бо прямо знімає з себе відповідальність.

Ось недавній мітинг перед дзвіницею собору Святої Софії, де віруючі Московського патріархату декларували свою приналежність до цієї Церкви. Але пізніше очільники цієї структури заперечили будь-яку відповідальність за дії тих людей. І тепер виникає запитання: зініціювати багато тисячний похід на Київ легко, але чи візьмуть відповідальність за дії тих людей очільники цієї ходи і ті, які її зініціювали? Чи не буде такого, що вони прийдуть у Київ і вийдуть з-під контролю своїх духовних лідерів? І тоді духовенство просто розведе руками і скаже, що відмежовує себе від їхньої поведінки. Тут виникає дуже багато внутрішніх проблем Московського патріархату, де священноначаліє не керує, не відповідає, більше того публічно відмовляється від відповідальності за дії своїх вірних.

То що ж робити у цій ситуації: чи блокувати рух цієї ходи, чи пасивно спостерігати?

Я б хотів окремо звернутися до тих, які вважають себе українськими патріотами, які публічно висловлюють ідеї несприйняття цієї ходи і навіть хочуть їм перешкоджати. Я б застеріг від будь-яких спроб перешкодити цій ході. Тому що такого типу поведінка абсолютно йде на руку ворогам України.

Якщо з нутра учасників цієї хресної ходи вийдуть антиукраїнські гасла і провокації, то це стане кінцем Московського патріархату в Україні. Гадаю, священноначаліє повинно це розуміти.

А з нашого боку чи з боку тих, які вважають себе українськими патріотами, не потрібно піддаватися на провокації, а потрібно просто чітко фіксувати такого виду поведінку і подавати її до загального відома. Гадаю, це також повинні робити й органи державної влади. Є дуже багато фактів несумісної поведінки з покликанням громадянина України серед духовенства Московського патріархату, про що нам навіть було сказано під час останньої зустрічі Служби безпеки України із Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій. Про це треба відкрито говорити!

Гадаю, прозорість суспільства, можливість справді відрізняти церковне від політичного, здатність бути стриманим і панувати над своїми емоціями і не піддаватися на провокації – це, можливо, ті необхідні елементи для нас, щоби ті, хто хочуть використати вірних Московського патріархату як живий щит для своєї антиукраїнської діяльності, зазнали невдачі.

Розмовляв о. Ігор Яців

Немає коментарів:

Дописати коментар