Художників того часу не переслідували безперервні думки про смерть
BBC Iplayer - чудовий винахід. Плюхнувшись пізнього вечора на канапу,
ви можете надолужити перегляд всіх програм, які не встигли подивитись
раніше. Зовсім недавно я переглянув «The Renaissance Unchained», представлений Вальдемаром Янущаком.
Перший епізод зосереджений на північному Відродженні, а другий
повернув на південь, до Італії. Також на цю тему італійського мистецтва,
серед іншого, була програма «Italy Unpacked» з Джорджіо
Локателлі і Ендрю Грем-Діксоном, який здійснив подорож до однієї з
багатьох Sacri Monti П’ємонту, чиї гірські схили нашпилені маленькими
каплицями, присвяченими Хресній дорозі.
Насолоджуючись обидвома програмами і тим, як камера передає багато
чудових творів мистецтва, я не міг погодитись з одним із основних
припущень авторів, що середньовічний католицизм був безрадісною
справою, і середньовічні католики були в жаху від смерті і їх
переслідувала перспектива провести роки в чистилищі через їх гріхи.
Це, звичайно, все було подано згрубша, як і має бути на телебаченні.
Було б цікаво вникнути глибше у ренесансне мислення і з'ясувати, що люди
того часу думали стосовно цього питання: немає сумнівів, там є тези для
багатьох докторантур. Але, з точки зору сучасного католицизму, що ми
думаємо стосовно смерті і чистилища?
Ось кілька спостережень.
Смерть є неминучою. Ніяке видавання бажаного за дійсне не може стерти
цього, і кожен з нас повинен подивитись в очі своїй власній смертності.
Смерть є завершенням життя і вона також є частиною життя - ми живемо
цим кожен день. Мені здається, що католицизм є реалістичним стосовно
смерті, і це - розсудливо. Ті з нас, хто у молитві до Матері Божої
просять: "Молися за нас грішних зараз і в годину нашої смерті",
правильно це зрозуміли.
Що стосується чистилища, то це глибоко оптимістичне і обнадійливе
вчення. Коли ми вмираємо, ми, мабуть, не можемо (за дуже невеликим
винятком) сподіватися стати перед Богом і порівнятись до Його
нескінченної моральної чистоти. Ми, як і раніше, будемо мати потребу в
очищенні, і, що не може не тішити, цей процес, розпочатий на землі, може
тривати і в наступному світі, і ті, хто на землі і на небі, можуть
допомогти нам своїми молитвами і своїми добрими справами. Зло існує, і
ми робили зло, але добра новина полягає в тому, що ми можемо бути
відкуплені, і чистилище є кінцевим другим шансом, який нам дав Бог.
Заперечення чистилища, як у протестантів, означає, що або дуже мало хто побачить Бога в житті після смерті, або ж, що наші злі справи насправді не
очищені, а скоріше "приписані праведними» Богом, що не є одним і тим ж.
І, нарешті, чи можемо ми сказати, що середньовічна релігія була
дійсно одним довгим фестивалем мороку, чи ця ідея є результатом
застосування сучасними людьми свого власного викривленого бачення
релігії у середньовіччі? Тепер цілком правдиво, що теракотове «Оплакування Мертвого Христа»
в Болон’ї, яке тиражується по всій Італії, робить драматичний вплив
своїм зображенням великого смутку і своїм втіленням істини про смерть.
Але, і це дуже важливо, смуткові за мертвим Христом не судилося тривати
вічно, і саме з цієї скорботи Воскресіння має вивести нас назавжди.
Так, смуток є, але саме через смуток Христос прийшов, щоб спасти нас, і
тільки через розуміння болю існування без Бога ми дійсно можемо оцінити
диво, яке Бог зробив для нас, пославши нам Свого Сина.
Я особисто вважаю, що мистецтво Відродження чудово підбадьорює, і
важко собі уявити, що художників того часу переслідували безперервні
думки про смерть і про те, що їх чекає в чистилищі. Вони не були,
здебільшого, депресивними людьми. Було дуже приємно бачити, що Вальдемар
Янущак торкнувся Савонароли: він дійсно був похмурим чоловіком,
єретиком. І ці два факти, як мені здається, не можуть бути
непов'язаними.
Александр Люсі-Сміт, католицький священик, доктор моральної теології і редактор-консультант видання «The Catholic Herald»
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар