Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 28 серпня 2015 р.

28.08.2015р. Б. / Розмова капелана з воїном

- Отче, мені погано!

- Друже, що сталося?

Мені жінка сказала: "або війна, або - я". Що мені робити? - спитав бієць, опустивши голову.

- Що робити? Я сидів біля дружини й дитини місяць... Та зрозумійте мене, зрозумійте... я не можу. Я - воїн! Я воїн..., - ледь тихіше повторив бієць.

- Отче! Що ж робити? Вона подала на розлучення... Що робити, Отче?

- Друже ти маєш свій вибір зробити сам!

- Але ж я її кохаю... і дитинку... Моя Маруся! Я її так люблю, вона ж маленька ще!

- Скільки твоїй Марусі?

- Два місяці. Така гарненька! Подібна до мене.

Він сидів, опустивши голову, дивлячись в землю. І палив раз-по-раз. Він мучився, він хотів бути коло своєї доні. Він чесно був коло донечки... але... Але ж він не може сидіти вдома коли його побратими, його друзі воюють.

Він вступив до "Тризуба", коли йому було 16 років. То було так класно: природа, вишколи. А особливо - гори! Він так любив гори, море, друзів... Ні, ні, не друзів - братів.

- Я якось так, що й друга не мав. Постійно читав, постійно себе шукав. І от одного разу мій знайомий з роботи розповів про організацію. Я зацікавився. Але зацікавила мене сама ідея. Я прийшов, записався, і мене приняли. Так просто все сталося, якось саме-собою. В мене з'явилися брати. Багато братів. Не друзів, а вірних побратимів.

- Отче, я чесно хотів, але не міг! - Він підвівся, підняв голову, і з гордістью в голосі сказав: "Я намагався бути хорошим чоловіком, але скажіть, хіба чоловік може сидіти вдома, коли війна? Отче, хіба може сидіти? Я ж не боягуз. Чому ж маю ховатися і прикриватися дитиною і жінкою? Та я її розумію. Вона молода. І сказала мені, що вона не хоче бути вдовою із малою дитиною на руках.

- Друже, ось ти сам дав відповідь. І мені, і собі! Хіба ж воїн може відсижуватися вдома коли йде в країні війна? А що ти скажеш своїй Марусі, коли вона тебе спитає: "Де ти був, коли в Україні була війна, коли грабували і вбивали нас москалі, де ти був тату?"? Яку відповіть ти дасиш доньці? Ти там, щоб ця війна не прийшла до твоєї хати, щоб не допустити загарбника до своєї сім'ї. Друже, повір мені, це правильне рішення. Ти думаєш, всі , хто йде воювати, не мають діточок чи жінок? Мають, друже! Але ми там, де ми маємо бути. Так нам призначено Богом. "Свого ворога -люби. Ворога вітчизни - круши. Ворогом Божим - гребуй",- як говорить св.Філарет. Ворог прийшов на нашу землю, щоб нести смерть, проливати кров і сльози наших матерів. Тобто творити гріх. А позиція, яку займають ті, хто діє за принципом "Моя хата з краю", прирівнюється до їхнього злочину. Вона є більшим гріхом. Нам визначено важку долю. Але ж ми інакше не можемо. Ми не можемо відмовитись від відповідальності за захист наших родин, дружин і діток, за захист нашої України. Зараз твоя дпужина недооцінює те, що ти робиш. Вона тебе не розуміє. Але твоя донечка, коли виросте, - усе зрозуміє й цінуватиме твою саможертовність. І татко в її очах буде героєм, що в цей страшний час прикрив собою її майбутнє. Героєм, бо зробив вибір. Вибір не комфортного життя в тісному сімейному світі, з щоденною вечерею коло ніжної щебетливої дружини, з буденними веселощами разом з донечкою на дитячому майданчику. А вибір страшний, але й величний - йти на війну, щоб захистити Україну, або ж загинути за неї.

- Отче, скажіть, а коли закінчиться війна, що тоді буде зі мною? Отче, ким я тоді буду?

- Ти мені скажи. Ким ти хочиш бути?

- Я? бійцем!

- А ким ти був до війни?

- Я був будівельником.

- Після війни ти станеш будівельником. Ти мусиш повернутись до свого життя, до життя без війни. Ні! в жодному разі ти не маєш забувати війну. Ти маєш пам'ятати її, бо це - твоє життя. Ти маєш пам`ятати побратимів, бо це - твоє життя. І ти будеш пам`ятати своїх загиблих побратимів, бо вони - твоє життя. Ти житимеш з цим, бо це - твоя історія. Історія невизнаної і страшної, але, водночас, визвольної, твоєї війни, у якій ціною життя. Тому ти маєш бути тим, ким ти був до війни. Так, можливо дехто не оцінить те, що ти зробив. Що ти в час страшний виконував обов`язок, обов`язок перед Богом і Україною. Але ж люди такі, які вони є. І ти маєш їх приймати такими, як вони є. Бо вони різні. Є і погані й непогані, сильні й слабкі. Є й Герої. Ти - бієць. Ти герой? Але ти сильний, і відважний. І ти знаєш, де тобі треба зараз бути і кого ти маєш захищати. А захищаєш ти Україну і Бога.

Немає коментарів:

Дописати коментар