Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 14 серпня 2015 р.

14.08.2015р. Б. / ХТО СПРАВЖНІЙ ПОРАЖЕНЕЦЬ У НИНІШНІЙ ВІЙНІ?

Інколи доводиться спостерігати цікаву ситуацію: прихильники нинішнього режиму звинувачують його противників у сіянні панікерських настроїв. Навіть пожартувати люблять — “#пропало_все” і “#зрада”.

Безперечно, “всьо” ще не пропало, але те, що режим Порошенка діє проти інтересів нашої нації, годі заперечити. Цього не бачать або сліпі, або ті, які отримують розсилку від “Інформаційних військ України” і регулярно читають провладних блогерів... Зрозуміло, що за таких умов одні, зціпивши зуби, чекають вибуху, який знесе нинішню бандитську владу і створить належні умови для спротиву московській агресії, а інші, на жаль, деморалізуються.

Не зважаючи на цю часткову деморалізацію, говорити правду необхідно. Потрібно реалістично дивитися на ситуацію. Якщо пасажирський літак захопила банда психів, і вони планують протаранити ним якийсь наземний об'єкт, пасажири повинні про це дізнатися. Не для того, аби здійняти паніку, а для того, щоб сміливіші із них нейтралізували терористів і врятували себе та інших від вірної смерті. Говорити правду про мінські договорняки та інші злочинні дії режиму, об'єктивно дивитися на ситуацію всередині країни та на передовій — це не панікерство і не пораженство. Це обов'язок тих, хто прагне врятувати Батьківщину.

Справжні сіячі пораженства — це ті, які займаються інформаційною підтримкою нинішнього режиму, та жертви їхньої пропаганди.

Погляньмо, які аргументи використовуються, аби виправдати мінську ганьбу. Аргумент перший: без допомоги Заходу ми не можемо вистояти в протистоянні з Росією. Аргумент другий: Росію не перемогти військовим шляхом. І перше, і друге — фальш.

Головні держави Заходу вже встигли себе показати. І мова йде не лише про Францію чи Німеччину, але й про США (тиск з боку В. Нуланд на депутатів ВР — тому доказ). Як і варто було очікувати, Захід готовий залишити Україну в сфері інтересів Кремля, лиш би зберегти з Кремлем партнерські відносини. Можна заручатися підтримкою з боку найближчих сусідів, можна грати на окремих моментах міжнародної кон'юнктури, але покладатися на “Захід нам допоможе” — це чисте безглуздя.

Щодо “неможливості перемогти Росію військовим шляхом”, то пригадайте Майдан. Коли націоналісти закликали діяти силовими методами і самі так діяли, їм говорили про те, яким могутнім є режим Януковича, наводили дані про чисельність міліції, СБУ і т.д. Але де зараз Янукович?.. Те ж саме стосується і Росії. Не варто недооцінювати ворога. Але так само не варто ворога переоцінювати. І не варто недооцінювати себе.

Хіба проти Росії не може воювати країна із населенням сорок мільйонів осіб? Країна, яка входить в десятку найбільших експортерів зброї у світі? Країна із чималим моральним потенціалом. Може. Лиш потенціал потрібно реалізовувати, усі необхідні ресурси — спрямовувати на протидію ворогу.

Натомість влада, аби виправдати здачу державних інтересів ворогові, сіє пораженство, намагається переконати суспільство у тому, що ворога неможливо перемогти. У нормальній державі за ту пропаганду, яку здійснює “Мінстець”, під час війни варто було б відправляти на виправні громадські роботи (це як мінімум). У нас же така пропаганда — елемент державної політики.

Андрій Стемпіцький

Джерело:    БАНДЕРІВЕЦЬ

Немає коментарів:

Дописати коментар