Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 3 серпня 2015 р.

03.08.2015р. Б. / Вийти з полону міфів – наше нагальне завдання

Минулотижневі святкування 150-ої річниці від дня народження митрополита Андрея Шептицького та 1000-ліття з дня відходу у вічність св. Володимира Великого для українського суспільства пройшли майже непомітно. Часом навіть складалося враження, що все зроблено на скору руку і похапцем.

Жодної міжнародної наукової конференції, жодного серйозного круглого столу, хоча без цих двох титанів історія нашого народу була б зовсім іншою. І не лише історія – сама ідентичність була б іншою. Правда, слід віддати належне: 150-ліття митрополита Шептицького усе ж таки супроводжувалось доволі великою кількістю публікацій в інтернет-просторі.

Звісно, хтось може протестувати, що, мовляв, організовувати конференції, круглі столи, святкування, інформаційну кампанію, споруджувати пам’ятники в часі війни – недоречно, непотрібно і неморально. Але природа таких закидів має у своєму фундаменті нерозуміння того, що саме в часі війни, в часі важких періодів у житті суспільства, суспільство потребує нового усвідомлення власної ідентичності й навіть переосмислення цієї ідентичності. Адже війни виграються не тільки, й навіть не стільки, на полі бою, як в людських головах і серцях.

Якщо поглянемо в історію, то, на превелике здивування, відкриємо для себе, що тодішні галицькі ліберали, соціалісти, марксисти й інші ліваки саме це закидали митрополитові Андреєві: він дає стипендії студентам, висилає їх вчитися закордон, він тратить гроші на скуповування нікому не потрібного старого мотлоху, він витрачає гроші на нікому не потрібні реставрації церков і будівництво пам’ятників, фінансує нікому не потрібні розкопки, тратить гроші на Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, на співаків й акторів і т.п. І зовсім не помічали, що без усього цього була би нереальною ні Позикова каса, ні Маслосоюз, ні Сільський господар, ні Лічниця, ні Товариство Просвіта, ані саме НТШ. А не було би цього – не було би національносвідомої Галичини, ні теперішньої України…

Мудрування про недоречність конференцій, круглих столів, інформаційних кампаній, святкування, пам’ятників в часі війни – прямий наслідок марксистського розуміння світу й людського суспільства, яке усе зводить до економіки, редукуючи людину виключно до її шлунку.

Християни собі не можуть дозволити такий редукований погляд на людину. Адже саме християнське сприйняття людини як істоти, яка живе одночасно в двох світах – світі матерії і світу духу, дає реальне, інтегральне розуміння того, що людина – не просто біологічний механізм, а істота, в якій дух і матерія тісно поєднанні і яка покликана до неймовірного – бути дитиною Божою.

А це покликання людини включає в себе й одну дуже важливу річ: якщо ми хочемо дійсно бути дітьми Божими, то мусимо ходити шляхами Істини. Христові слова: «Пізнайте Істину, і вона вас визволить» (Ів. 8,32) не просто якась філософська максима, а реальність життя. Адже батько брехні – диявол (див. Ів. 8,44). І якщо ми знаходимось на теренах брехні та облуди, ми знаходимось на теренах нашого противника, а не на теренах нашого Небесного Отця.

Брехня, якою б солодкою вона не була, паралізовує нас, відбирає в нас можливість реально оцінювати ситуацію, заставляє нас робити помилки, відбирає реальну свободу. І це не тільки у якомусь моральному сенсі. Якщо ми не маємо істинної картини про нашого противника і про себе, ми не зможемо виграти війну. Трагічна помилка П. Дорошенка – відновлення православної єрархії й створення в Україні православної церкви – закріпило релігійний розкол українського суспільства. Православ’я – одна з основних причин того, що Б. Хмельницький віддав більшу частину України під високу руку московського царя. Трагічні помилки соціалістів, масонів М. Грушевського і В. Винниченка, які свято вірили в миролюбивість московитів і розпустили військо, в кінцевому результаті привели до втрати Україною на початку ХХ століття незалежності, що мало наслідком фізичне винищення нашого народу, Голодомор, знищення нашої мови і культури, переслідування Церкви й поставило наш народ на грань зникнення. І в кожній з цих історичних трагедій, міфи, оперті на брехні, призвели до трагедії цілого народу.

Пошук Істини, її віднайдення мало би стати першочерговим завдання для народу, який опинився в ролі жертви агресії. Розвінчання й відкинення історичних міфів, помилкових поглядів на власну історію, особливо накинених чужинецькою історіографією – не лише національний обов’язок, не лише нагальна потреба для фізичного виживання нашого народу, але й наш прямий християнський обов’язок. Приховування, перекручення, висвітлення під помилковим кутом зору нашої історії – фундамент недолугої, меншовартісної ідентичності, яка нам не дає не тільки оборонитися від зазіхань сусідів, але й нормально розвивати власне суспільство, мати нормальну державу, а не якийсь гібрид не зрозуміло чого.

Як колись Ізраїля тримав полон єгипетського рабства, так нас тепер тримає полон історичних міфів і сучасної брехні. Без подолання цих лих, ми ніколи не осягнемо ані свободи, ані економічного процвітання, ані дійсного пошанування особистості у нашому суспільстві.

Вибудовування ідентичності на історичних брехливих міфах, вшановування історичних постатей, яких в найкращому варіанті можна розцінювати як недолугих політиків, а в той же ж час ігнорування реальних наших велетів, вигадування того, чого не було – це шлях в нікуди. А без потужної національної самоідентифікації в українському суспільстві, нашому народу ніколи не осягнути ні перемоги у війні, ні витворення справедливішого суспільства, ні економічно сильної країни. Поки що, на жаль, ні суспільство, ні еліта, ні навіть Церква не усвідомлюють собі важливості однієї простої істини: без вкоріненої в землю предків ідентичності, народ приречений бути напівохрещеним рабом.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар