Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 27 лютого 2014 р.

27.02.2014р. Б. / Владика Богдан (Дзюрах): «Загиблі герої боронили територію духу»

Владика Богдан (Дзюрах), Cекретар Синоду Єпископів УГКЦ, разом з іншими архиєреями відправили на Майдані Панахиду за полеглими героями. У центрі столиці тепер щодня по кілька разів на день молитовно оплакують невинно убитих. Люди неперервним потоком йдуть місцями, де загинули хлопці, плачуть, несуть квіти, запалюють свічки… Люди досі не можуть збагнути те горе, яке спіткало Україну. І чи взагалі коли-небудь збагнуть?!

Преосвященний владико, ви, як сотні тисяч людей, пройшли місцями, де загинули наші герої. Які у вас враження?

Ходячи по київських пагорбах на Майдані минулої неділі, я впіймав себе на думці, що щось подібне у своєму житті вже переживав. Наприкінці 80-х – початку 90-х років у Західній Україні в багатьох місцях виявили масові захоронення жертв комуністичного режиму. Тоді тисячі людей приходили на ті місця, щоб помолитися за жертви. У мовчазній процесії до тлінних останків, віднайдених активістами, українці відкривали для себе болісну правду про жах і терор, який влаштували комуністи на наших землях. Щось подібне ми відчуваємо тепер: нараз українське суспільство усвідомило, який жах принесла минула влада на нашу землю, яке зло загрожувало кожному з нас, що живемо на цій землі.

Водночас у душі було відчуття великого очищення та стрімкого дозрівання нашого народу. Майдан дає нам великий урок сили духу, відваги, готовності до самопожертви. Наші люди вистояли в такому жахливому і жорстокому протистоянні. Були готові віддавати своє життя за цінності, в основі яких є християнська віра, за правду, за добро, за чесність, за справедливість, за гідність – власну і свого народу. Це не може не викликати подиву і захоплення.

Суботній випуск французької газети «Le Monde» помістив такі враження свого кореспондента про захисників Майдану: «Нужденна амуніція, але рішучість вражає. Було щось патетичне, майже абсурдне і захоплююче в цій самопожертві заради того, щоб здобути якийсь десяток метрів території». Ми всі усвідомлюємо, що люди боронили не географічну територію Майдану. Вони передусім захищали територію духу, певні принципи, на яких хочуть, щоб будувалася Україна, – принципи справедливості, правди, солідарності й добра.

І це дає нам привід дякувати Богові, що маємо таких людей. Водночас слід віддати належне нашому народові: він був і є непереможний, бо справді має в собі Духа Божого.

Владико, люди виходили на Майдан три місяці. Однак тільки масові смерті змусили Януковича втекти... Чому так?

Важко знайти відповідь на це запитання. Одне є певним: у Святому Письмі говориться про «таємницю зла», яка діє у світі. Цю таємницю зла неможливо збагнути людським розумом, але часто вона зачіпає найкращих з-поміж людей, найсвятіших, найчесніших. Ця таємниця зла смертельно вразила самого Сина Божого. Тому різні болісні й драматичні події, які трапляються в житті поодиноких людей, народу і всього людства можна правильно зрозуміти лише через призму Христового страждання і воскресіння. Ця жертва, яку люди складають, поєднана з невинною, але водночас Відкупительною Жертвою Сина Божого, і завдяки цьому ця жертва приносить плоди нового життя, – Божого життя в народі, людині й людстві. Таким чином таємниця зла перетворюється на таємницю перемоги добра над злом.

Митрополит Андрей Шептицький сказав, що «Всевишньому не треба, щоб кривавим способом життя своє віддавати за спасення людей»… Але так виходить, що аби люди, народи по-справжньому оцінили щось у своєму житті, потрібно, аби пролилася людська кров… Ми мали Незалежність 23 роки, але якось жили не по-людськи…

Господь Бог не хоче ані людського страждання, ані людських жертв. «Милосердя хоче, а не жертви», – пригадує сам Христос слова Священного Писання. Бог не придумав смерті. Вона є наслідком гріха та зла, які втрутилися в історію людського роду, і часто люди змушені нести на собі наслідки цього зла, що його ми називаємо гріхом. При цьому зло іноді скеровує своє смертоносне жало саме до людей добрих, праведних. Хтось сказав, що за наші злі вчинки здебільшого розплачуються інші, а за добрі вчинки мусимо платити самі…

Ще раз скажу: присутність зла у світі – це якась незбагненна таємниця, але (і в цьому проявляється сила Божа), Бог своєю любов’ю долає найбільше зло з його наслідками, що зі смерті зароджується нове життя. І ми зараз є свідками і співучасниками того, як у болях українського народу народжується нова Україна.
Мусимо отямитися,  мусимо усвідомити, що в жодному разі не можемо відплачувати злом за зло, бо тоді станемо подібними до тих, поведінку котрих щойно засудили
Ми повинні зберегти вдячну молитовну пам'ять про загиблих, але нам так само слід сприйняти їхню жертву як певний заповіт для нас, як безцінний скарб, який не маємо права змарнувати. Можна сказати, що відтепер доля України вирішуватиметься не лише в серці України, а в серці кожного з нас, і залежатиме від того, наскільки ми будемо здатні до внутрішньої переміни у світлі Божого закону.

Коли колишня влада вчинила масове вбивство героїв, на Майдані з’явилися нові гасла: «Зеку смерть», «Не пробачимо»…

Це насамперед крик про справедливість. І це нормальна реакція людини на зло, яке вона не здатна зупинити і в розпачі шукає способу, щоб захистити себе і своїх ближніх від агресора. Зло жахає кожну нормальну, мислячу людину, викликає почуття протесту і бажання самозахисту. Очевидно, це перший і спонтанний відрух емоцій, гніву. Тому не варто поспішно судити людей за ці вигуки.

Однак мусимо отямитися,  мусимо усвідомити, що в жодному разі не можемо відплачувати злом за зло, бо тоді станемо подібними до тих, поведінку котрих щойно засудили як несправедливу і неприйнятну. Та це не означає, що злочинці не повинні відповідати перед законом. Вони мусять бути покараними, щоб ні в кого з високопосадовців не було більше спокуси скеровувати зброю проти власного народу. Гадаю, тут нова українська влада має сказати своє однозначне слово. Якщо цього не буде зроблено, то й нові можновладці втратять довіру народу як такі, що не спроможні захистити невинного і відновити моральний лад та справедливість у суспільстві.

Нині я найбільше хвилююся, щоб людські серця не були забруднені гнівом, злістю, сліпою ненавистю і бажанням помсти. Бо на цих почуттях ми нічого доброго не зможемо збудувати.

Протягом трьох місяців ви часто бували на Майдані, зокрема вже після найкривавіших подій ХХІ століття в Україні. Які спостерігаєте зміни в людях?

Мабуть, у більшості з нас домінують два почуття: з одного боку, серце сповнене болем і скорботою за загиблими, а з іншого – є почуття полегшення від того, що, нарешті, минулося те жахіття, яке влаштувала колишня влада власному народові. Водночас в очах людей прочитується якась глибина, зрілість, відчуття власної гідності і самоповаги. У мене створюється враження, що останні події зробили більше для утвердження національної ідентичності в нашому народі, ніж усі дотеперішні роки незалежності.

Звичайно, треба остерігатися надмірної ейфорії. Перед нами – велике поле для праці задля розбудови нашої держави. Треба остерігатися покладання надмірної надії на політиків. Відповідальність за країну повинен взяти кожен громадянин. Це мав би бути головний урок для всіх. Кожен із нас має бачити, у якій країні ми жили і яку країну ми хочемо будувати. Не можна вимагати від інших більше, ніж від себе самого.

Януковича оголошено в розшук. Опозиційні політики разом із минулою провладною парламентською більшістю намагаються працювати, але схоже на те, що ця робота може йти врозріз із баченням Майдану… А найгірше – політики можуть осквернити світлу пам'ять полеглих героїв. Чого, на ваш погляд, зараз політики не повинні зробити?

Не можу давати політичних рецептів, бо не є політиком. Проте, гадаю, кожному політику в науку має бути ось що: політик – це той, хто служить народу, а не використовує його чи маніпулює ним за допомогою пустих обіцянок чи популістських гасел. Політик – той, хто має слухати і чути свій народ. Майдан дав нових людей. У цьому горнилі новітньої революції гартувалися лідери нової України, ідейні, рішучі, готові до самопожертви задля спільного блага.

Вітчизняні та закордонні ЗМІ від початку Євромайдану порівнювали нинішню революцію з Помаранчевою. Я нещодавно побував у Західній Європі, і в одній з розмов мій співбесідник зауважив, що в нас не видно лідера, як це було, приміром, у Польщі за часів Солідарності. На це я зауважив, що покладання надмірних надій на одного лідера ми вже проходили: після цього в багатьох залишилося гірке почуття розчарування, а на суспільному рівні настав період певної стагнації та зневіри. Натомість сьогодні простежуємо щось якісно новіше і важливіше: Майдан 2013-2014 виявив, що в Україні народилося громадянське суспільство, яке показало неймовірну здатність до самоорганізації, самопожертви і солідарності. І саме з цього суспільства мають виростати зрілі, відповідальні провідники нашого народу.

А яких людей не повинно бути при владі?

Найпростіша відповідь: підіть на Майдан і там спитайте. Протести, які влада так жорстоко намагалася придушити, були голосом народу до сумління політиків: перестати обдурювати, обкрадати, зневажати власний народ і глумитися над ним. Політики були глухі до цього крику народу. Вони залишалися байдужими навіть тоді, коли почали з’являтися побиті і пропалі без вісти, що більше – кинули проти мирних протестувальників каральні загони спецпризначенців, які мали затопити в крові волю народу до справедливого і гідного життя. І це був прояв цілковитої моральної деградації «власть імущих». Епоха таких політиків – жадібних до власного збагачення, байдужих до народу, корумпованих і безвідповідальних, позбавлених будь-яких моральних якостей –мусить відійти безповоротно у минуле, підкреслюю – безповоротно.

У нещодавньому посланні Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства з приводу суспільно-політичної ситуації було, між іншим, сказано, що «справедливість не настане доти, доки в суспільстві не буде усунено загрози фундаментальним правам і свободам людини та народу в цілому й відновлено довіри до влади, без чого неможливо будувати сучасної правової держави». Саме політики, які зможуть гарантувати і забезпечувати ці фундаментальні права людини та здобудуть довіру в суспільства, матимуть моральне право виступати від імені цього народу і керувати нашою державою. Саме за прихід таких політиків ми і надалі молитимемося.

Скажіть щось, будь ласка, родинам загиблих.

Тяжко звертатися до людей, які втратили найдорожчих і найближчих. До них біль повертатиметься знову й знову і мимоволі поставатимуть у душі запитання: чому саме він чи вона не дожили ще один день чи ще кілька днів до звільнення України?

Розуміємо їхній біль, наскільки це можливо по-людськи, і глибоко їм співчуваємо. Тільки Господь може зцілити рани, які завдало те насилля їхнім рідним і всьому нашому народові.

Проситимемо всемилостивого Бога, щоб Він був з усіма стражденними, щоб зцілив їхній смуток і дав їм відчути у вірі ту правду, що їхні рідні, які загинули, стали праведниками в Божих очах, що Господь їх прийняв у свої батьківські обійми, що дав їм вічну нагороду, не медаль на тлінний одяг, а вічну нагороду – блаженство в небі, яке вони заслужили найбільшою ціною, – ціною власного життя.

Хочу також звернутися до всіх людей, які живуть в Україні і українців на поселеннях, аби вони не забули тих, хто безпосередньо зазнав насилля. Нашим обов’язком є не лише домагатися запевнення їм гідного матеріального забезпечення на державному рівні. Це святий обов’язок кожного з нас перед світлою пам’яттю загиблих: щоб поранені та родини загиблих не були забуті, а навпаки, аби були оточені нашою увагою, вдячністю і щоденною підтримкою.

Розмовляла Оксана Климончук 

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар