06.01.2014р. Б. / Євромайдан запрошує усіх на Різдвяне богослужіння

Київський Євромайдан запрошує киян і гостей столиці зустріти Різдво разом. Про це йдеться у заяві на сайті «Батьківщини».

Зранку 6 січня почалося богослужіння. Упродовж всього дня зі сцени Майдану виступатимуть вертепи та церковні хори. Увечері з привітаннями на сцену вийдуть лідери опозиції. Різдвяне богослужіння розпочнеться о 22:00, на 23.00 заплановане пастирське слово від представників конфесій.

На Святий вечір гостей Майдану пригощатимуть кутею, пампухами, узваром. Також на Майдані приготують традиційне святкове меню з дванадцяти страв.

На Різдво, 7 січня, починаючи з 8:00 і до ночі на сцені Майдану триватимуть молитви, а також виступатимуть вертепи. О 13:00 церкви Києва та інших міст проведуть святковий передзвін, який буде підтриманий на Майдані. Сюди організатори запрошують приходити на свято з маленькими дзвіночками.

Після цього на сцені відбудеться Різдвяне богослужіння, будуть зачитані Різдвяні привітання від предстоятелів церков.

Вдень з привітанням з Різдвом Христовим виступлять лідери опозиції.

О 15:00 на Майдані відбудеться парад Різдвяних зірок, а о 16:00 – флешмоб, під час якого колективи вертепів запросять волонтерів разом привітати киян з Різдвом, а увечері розпочнеться святковий концерт.

Раніше в опозиції заявили, що не скликатимуть народне віче до Різдва, оскільки багато мітингувальників роз’їхалися на свята по домівках.

Джерела: www.radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя

06.01.2014р. Б. / У світ вийшла антологія поезій, присвячених Патріарху Йосифові Сліпому

 

Книжка - антологія поезій, присвячених Блаженнішому Патріарху Йосифу Сліпому вийшла у світНаприкінці 2013 року у видавництві «Нова Зоря» (Івано-Франківськ) вийшла у світ книжка «Серця живе джерело. Антологія поезій, присвячених Блаженнішому Патріарху Йосифу Сліпому».

Про це повідомили в прес-службі Товариства «Свята Софія», США.

Публікація до 50-ліття звільнення з неволі цього Ісповідника віри є третім, доповненим і виправленим, виданням (два попередні – 1995, 2000), у якому зібрано й запропоновано читачам усе найкраще з поетичного доробку 19-ти авторів - як з України, так і з діаспори.

Своїм художнім словом поети створили неперебутній образ Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого – Людини, Громадянина-Патріота, Ісповідника Віри Христової, життя і діяльність якої були самовіддано й цілковито складені на вівтар служіння Господеві, Його Церкві, українському народу та Україні.

Упорядниками книги є академік НАНУ Леонід Рудницький та директор Інституту філології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника проф. д-р Степан Хороб. У книжці також вміщено ґрунтовну статтю д-р Ірини Іванкович «Літературні виднокола Патріарха Йосифа Сліпого», а ціле видання збагачено репродукціями картин відомого мистця діаспори Юрія Гури.

Антологію видано за сприяння Релігійного Товариства Українців-католиків «Свята Софія», США.

Придбати книжку можна у книгарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Департамент інформації УГКЦ

05.01.2014р. Б. / «Штатний провокатор» ПР розповів про плани провокацій проти працівників МВС та Майдану, що "можуть призвести до смерті людей"

Відомий у Донецьку Роман Лягін, який на останніх виборах співпрацював з Миколою Левченком на його окрузі й довгий час працював із Партією регіонів, виконуючи для неї різні "неофіційні доручення", дав інтерв'ю , в якому розповів, як був найнятий для кровопролитних провокацій у Києві, але відмовився від цієї роботи. Лягін називає і прізвища організаторів - це дуже відомі в місті люди, пише донецький блогер Денис Казанський. Провокації мали відбутися у грудні. Казанський припускає, що причина цього викривального інтерв'ю - війна у середині ПР.

Сайт, де був оригінал інтерв'ю, вже знесений, але інформація розійшлася по мережі і збереглася. Лягін написав у Фейсбуці, що зараз йому погрожують і він написав заяву до Ворошиловського РВВС за фактом переслідувань. ТЕКСТИ пропонують переклад його інтерв’ю, зараз розміщений на uainfo. Те, що в новорічну ніч провокацій не сталося, може свідчити про те, що поширення інформації їх стримало.

Роман Лягін - штатний провокатор Партії регіонів. Багато хто характеризує його як жорстокого, бездушного виконавця Партії регіонів, якому чуже все людське. За деякими даними, саме він бив людей на виборчих дільницях під час виборів. Сьогодні Лягін погодився дати інтерв'ю й розповісти трохи про те, як саме працює Партія регіонів.

- Здрастуйте , Романе. Розкажіть про мету нашого інтерв'ю. Як Ви оцінюєте поточну ситуацію в країні та який вихід бачить із цієї ситуації Партія регіонів?

- Мені надійшло замовлення від Олексія Грановського ( Керівник апарату донецької організації Партії регіонів) на формування групи для атак міліцейських нарядів у Києві. Ситуація у країні напружена до межі. Всі, в тому числі й влада, розуміють, що Майдан простоїть як мінімум довго. У зв'язку з цим єдина сила, яка може ліквідувати Майдан - МВС, але технології Майдану заколисують пильність працівників внутрішніх справ, переконуючи їх у мирному характері протесту. Виходячи з цього, сьогодні будь-яка агресія на адресу мирних протестувальників буде однобічною. Значить, потрібно зробити так , щоб співробітники МВС побачили реальну загрозу серед учасників столичних подій і, у зв'язку з цим, могли із застосуванням сили звільнити територію від «загарбників».

- Чому Ви вирішили про це розповісти ?

- Варіант , який пропонує Партія регіонів - просто безумство. Про такі речі не можна не говорити. Але основним каталізатором цього інтерв'ю стали вчорашні події на Євромарші у Донецьку. Я побачив, що Сергій Богачов та Олексій Грановський відкрито координують групи, що перешкоджають реалізації законних прав громадян. Ситуація критична, і при всіх спробах «забовтування» день у день загострюється.

Також обурює те, що Грановський гордий своєю активною діяльністю й не соромиться визнавати себе у якості координатора бойовиків. Підтвердженням тому може служити наступне: якийсь час тому з Донецька в Київ було відправлено 500 чоловік на Антимайдан на підтримку президента - організатором цієї поїздки був саме Грановський. Згодом в інтерв'ю «П'ятому каналу» він заявив , що всім, хто брав участь у цій поїздці, були заплачені гроші за відрядження, загальний розмір яких становить кілька сотень тисяч гривень, і це при очевидній відсутності трудових договорів з цими людьми. Також факт, що підтверджує його подібну позицію - вчорашня присутність на Євромарші й відмова давати коментарі з цього приводу.

- Чи є Ви прихильником Євромайдану?

- У мене особисто скептичне ставлення до Майдану й розуміння того, що частиною Європи ми не станемо навіть у віддаленій перспективі. Кількість людей на Донецькому Євромайдані ніколи не перевалювала за сотню, оскільки багатьох відлякує кількість націоналістів, поруч із якими не хочуть стояти навіть ті, хто підтримує ідеї зміни влади в цілому. Але навіть мене шокують дії керівництва Партії регіонів, які можуть призвести до смерті людей.

- Розкажіть, будь ласка, докладніше про саме замовлення та про можливі наслідки при його реалізації.

- Саме замовлення передбачає нанесення тяжких тілесних ушкоджень працівникам органів внутрішніх справ , що здійснюють патрульно-постову службу. Зазвичай наряд складається з трьох співробітників. Мені було необхідно зібрати групи по п'ять чоловік, які б змогли швидко «накрити» співробітників ППС , щоб уникнути можливого впізнання надалі, і тим самим мобілізувати всіх співробітників МВС. Якби ця провокація була реалізована, то Київ відразу перетворився б на зону бойових дій. Планувалася атака не менш ніж на п'ять нарядів ППС для досягнення належного результату - відсутності почуття особистої безпеки у кожного з правоохоронців.

Варто враховувати , що в наряди ППС зазвичай заступають молоді хлопці, що перебувають на строковій службі, які не повинні стати жертвами політичних інсинуацій.

- Чому Ви відмовилися від виконання цього замовлення?

- Все просто - якщо 15 співробітників ППС отримають черепно-мозкові травми твердою рукою спеціально навчених людей, то ймовірність того, що життя одного з них обірветься - велика. Виходить, ціною життя і здоров'я молодих хлопців досягається ефект того, що співробітники МВС зможуть вважати ворогами всіх навколо і отримають моральне право приступати до силових методів розгону.

До того ж я усвідомлюю можливі наслідки виконання подібних замовлень і розумію, що це може загрожувати кримінальною відповідальністю особисто для мене.

- Який вихід з ситуації, що склалася бачите Ви?

- Не я довів цю країну до такого стану - не мені шукати вихід. Але я знаю наступне - необхідно застерегти батьків тих, хто зараз на строковій службі в Києві. Докладіть зусиль для відкликання своїх синів. Вони можуть постраждати! Ситуація важка, і зараз важливо, щоб наведенням порядків у Києві займалися професіонали, які усвідомлено вибирали військові професії, а не хлопці-строковики, які не мають належної підготовки. Також хотілося б акцентувати увагу на тому, чому я дав це інтерв'ю саме сьогодні - велика ймовірність того , що виконуватися дане замовлення буде в новорічну ніч. І основна мета цього інтерв'ю для мене - упередити можливі провокації в Києві.

Після інтерв'ю з Романом Лягіним ми звернулися до Олексія Грановського і попросили прокоментувати його участь у вищеописаних заходах. Він сказав, що не вважає себе причетним до провокацій, також, як і не вважає себе «головним донецьким тітушкою». Грановський також сказав, що він не має можливості віддавати які б то не було замовлення, тому що він виконавець і виконує накази свого начальства - Лук'янченка А. А. і трьох його заступників. Також він заперечує, що давав подібне замовлення Роману Лягіну.

Tweet

Джерело:  БАНДЕРІВЕЦЬ

04.01.2014р. Б. / "Роздуми на щодень" – книжка митрополита Андрея Шептицького вийшла у Львові у переддень Нового року

«365 днів з Великим Митрополитом. Роздуми на щодень» – книжка під такою назвою з цитатами митрополита Андрея Шептицького вийшла у Львові у переддень Нового 2014 року.

Це висловлювання Андрея Шептицького про важливі події у житті Церкви та держави. «Це - збірка думок у формі календаря з цитатами на кожний день року», - написав у вступному слові Блаженніший Любомир (Гузар).

На більше, ніж 500 сторінках, автор ідеї та упорядник книжки, працівник історичного архіву у Львові - Оксана Гайова підібрала цитати митрополита Андрея Шептицького відповідно до церковних днів, загальноукраїнських дат, свят і подій, а це і до дня знань, учителя, юриста, є висловлювання митрополита і про сумний день Голодомору, про день родини, емігранта…

Календар із цитат Шептицького
На сьогодні відомі 212 послань митрополита, написані від 1899 до 1944 років, з яких і відбирала Оксана Гайова фрагменти висловлювань до церковних і державних свят. Відтак думки митрополита подано у формі своєрідного календаря.

1 січня – у Всесвітній день молитов за мир – митрополит у 1942 році писав, як важливо зберігати мир, наголосив, що світ гине з браку любові й через ненависть.

«Не так багато людей мають можливість і час читати всі великі послання митрополита. А тому я подумала, що добре було б зробити витяги, квінтесенцію з усіх праць митрополита на всі 365 днів у році, щоб люди могли роздумувати і про Різдво, про інші церковні свята і державні, день Конституції, соборності, День недужого. Про День матері знаємо чимало, але Митрополит писав і про День батька і його висловлювання теж увійшло у книжку. В одній із розмов Блаженніший Любомир (Гузар) сказав: «А, може, варто було б видати таку книжку, щоб люди могли роздумувати, розважати». Видавництво отців василіан «Місіонер» видало цю книжку»», – зауважила Оксана Гайова.

Твори Шептицького – скарб мудрості

Книжка «365 днів з Великим Митрополитом», на думку Блаженнішого Любомира, спонукатиме людей до читання творів Андрея Шептицького, які є великим скарбом християнської мудрості.

Під час праці над книжкою серед документів в історичному архіві знайшли статтю митрополита Андрея «Роздумуючи над календарем», у якій він розмірковує про те, що часто людина дивиться на календар і звертає увагу на дати, пов’язані з різними святами і датами, щось планує, але забуває, що у календарі може бути її день народження для вічності, якого не слід боятися, а варто докласти зусиль, щоб подальше життя було постійним і добрим приготуванням до того дня.

2014 і 2015 – ювілейні роки митрополита Андрея Шептицького. Цього року 1 листопада виповниться 70 років від дня відходу у вічний світ Слуги Божого. 29 липня 2015 – 150 років від дня народження графа, митрополита Шептицького, який понад сорок років очолював Українську Греко-Католицьку Церкву.

 Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Свобода.

Джерело: КІРІОС

04.01.2014р. Б. / Пенітенціарним службовцям та в'язням передано Вифлеємський вогонь миру

Різдвяне Світло 3 січня 2014 року напередодні пам’яті Св. Великомучениці Анастасії, передали пластуни опікунки в’язнів, для працівників Центрального апарату Державної пенітенціарної служби України, Управління ДПтСУ у м. Києві та Київській області та у Київському слідчому ізоляторі. Супроводжували їх члени правління Міжконфесійної місії тюремного служіння Вячеслав Ласкута (ХВЄП) та о. Костянтин Пантелей (УГКЦ). 

Пластунки представили коротко історію та символіку традиції, а духівники в імені Міжконфесійної місії тюремного служіння привітали персонал ДПтС України зі святом Різдва Христового та подарували різдвяні свічки. Психологи сізо взяли вогонь також і для в'язнів. Палаючий вогник символізує очікування в період посту, повну жертовність. Світло є символом тепла, миру та злагоди, а також душевного спокою, любові до людей і до світу. Одночасно цей промінчик - це солідарність зі всіма, хто є далеко; солідарність з убогими та єднання з Христом. Традиційно Вогонь зберігається в церкві до Йордану – до 19 січня.

Впродовж років для багатьох в Україні це стало невід’ємним символом під час святкування Різдва Христового. Тому світлом з Вифлеєму люди запалюють свічки на Святу Вечерю. Вифлеємський вогонь миру як світло тепла, миру, злагоди і сподівання мандрує світом, долаючи кордони і єднаючи християн у переддень Різдва Христового.

 Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на оф. сайт Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Джерело: КІРІОС

03.01.2014р. Б. / МАЙДАН ЯК ЗНАК

Нового 2014-го року і Різдва Христового більшість українських громадян очікують з острахом, непевністю, розгубленістю, дезорієнтацією. І без жодного сумніву, центральною подією кінця 2013 року, подією, з якою ми входимо в Новий рік, є Майдан. І для християн в Україні, особливо для нас, католиків, Майдан став своєрідним зрізом українського суспільства, явищем, яке показало плюси і мінуси нашого суспільства, явищем, яке показало бажання й ілюзії нашого суспільства. І вже зараз можемо робити певні висновки на найближче майбутнє. Звісно, Майдан ще не завершився, він триває. Проте, певні явища дають можливість побачити і застосувати в життя те, що потрібно для добра нашого народу.

МАЙДАН ЯК БОЖИЙ ЗНАК

Початок Майдану – 21 листопада – день, коли за юліанським календарем Церква святкує Собор Архистратига Михаїла, саме того Архангела, якого Церква традиційно закликає до помочі проти злих духів, проти Сатани і його полчищ. Цей Майдан був алергічним не тільки на політиків, але й на церковників. У соцмережах часто лунало: нам не потрібні політики, Майдан без політиків, на Майдані не потрібні священики, бо там є люди різних віросповідань. На початку Майдан був типовим постмодерним явищем, густо зафарбованим «аполітичним» секуляризаторським лібералізмом такого собі британського зразка.

Однак цей Майдан скоро відійшов в історію, а саме: кривавої ночі з 29 на 30 листопада. І саме тоді Золотоверхий Михайлівський відкрив свої двері переслідуваним втікачам першого Майдану. «Аполітичний» секуляризований Майдан шукав прихистку під покровом святого Михаїла. Це добрий знак того, що увесь секуляризм українського суспільства легко розпадається у кризових обставинах.

І народження нового Майдану сталося на площі між Золотоверхим Михайлівським собором і Софійським собором. Між місцем вшанування Божої Сили і місцем вшанування Божої Премудрості. Від секуляризаторського лібералізму не залишилось майже нічого. Новий Майдан уже не відкидав присутності священиків і молитви. Щобільше, в ніч на 11 грудня він виявив себе як християнське у своїй суті явище. Священики на передовій поміж «Беркутом»і мітингувальниками, дзвін дзвонів Михайлівського Золотоверхого собору, молитва на сцені Майдану, навернення атеїстів, мобілізація під дзвін дзвонів у Львові. Саме це показало велику мобілізаційну силу нашого християнства.

У міжчасі сталася подія, яку всі помітили, але мало хто розгледів у ній Божий палець: 8 грудня впав ідол Лєніна в Києві, виготовлений з того самого каменю, що й Лєнінове капище на Красній площі в Москві. Саме 8 грудня – Свято Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії за григоріанським календарем. Так на рівні символів сталася чергова перемога Добра над злом.

Занадто багато збігів, щоб не розгледіти духовного боку Майдану як Божої справи.

Сам Бог вказує нам шлях – побудова суспільства на християнських принципах. Не побачити цього дуже важко. Наш народ показав, що він здатний до цього.  Уже неодноразово в історії наш народ виступав оборонцем християнської Європи перед злом, яке замірялося її знищити. І здається, що Бог знову покладає на нього подібну місію. Тому, перефразовуючи слова американського сенатора Джона МакКейна про те, що Європа потребує України і Україна потребує Європи, сміло можна сказати: християнська Європа потребує християнської України, щоб оборонити європейське християнство перед навалою секуляризму, лібералізму, гендеризму. Але й християнська Україна потребує християнської Європи, щоб оборонитися від кремлівського Мордору.

Брехливість кремлівської пропагандистської картинки про безбожну Європу і побожну Московщину легко довести, хоча б через питання абортів, незаконно народжених дітей, невиплачених зарплат (до речі гріха, який взиває до Неба о пімсту на рівні вмисного чоловіковбивства і содомського гріха), соціальної чутливості до загрожених верств населення, благочинності й багатьох інших прикладів.

МАЙДАН ЯК ВИКРИТТЯ ХВОРОБЛИВИХ ІЛЮЗІЙ

Хоч як би це не виглядало неймовірно, але значна більшість українців чи, радше, населення України (громадян усе ще критично мало) живе в ілюзіях настільки очевидних, що це нічого, крім жаху, не викликає. Бо ці ілюзії настільки далекі від реальності, що насправді загрожують самому існуванню нашого народу і його свободі. І саме Майдан, як рентген, висвітлив те, що дуже часто приховане під поверхнею і не завжди доступне для нашого погляду.

Ілюзія перша – патерналізм: нам потрібен Вождь, без нього ми приречені на неуспіх. У сучасній Європі патерналізм нічого, крім огиди, не викликає. Європа спробувала патерналізм у трьох формах: нацизм, фашизм, комунізм, а потім відкинула його. Патерналізм населення України - антиєвропейська риса, успадкована з часів панування Московщини і в її царській, і в її совєтській формах. Патерналізм невластивий для західної цивілізації, яка стоїть у фундаменті ЄС. Упродовж своєї історії Захід постійно боровся проти всяких виявів патерналізму, оскільки він не відповідає базовій цінності Заходу – індивідуалізму й пошанування людської особи як такої.

Для країн Азії та Московщини патерналізм є базовою цінністю суспільства, де особа – ніщо, гвинтик суспільного механізму, який не має великого значення. Патерналізм у свої суті антихристиянський, оскільки зводить людину, за яку Божий Син пролляв Свою Кров, до предмету, до того ж, маловартісного чи безвартісного взагалі. Іншим аспектом патерналізму є нездатність суспільства до самоорганізації. Тобто для будь-якої акції очікують на команду з гори. Майдан продемонстрував неймовірну, за українськими мірками, здатність галичан, закарпатців і волинян до самоорганізації та відсутність такої здатності у більшості інших українських громадян. Така здатність до самоорганізації має своє джерело в історії, але й в приналежності галичан, волинян і закарпатців до західного цивілізаційного кола. Ця здатність неодноразово виявлялася в історії від державних утворень дулібів і хорватів – предків галичан і волинян, через Галицько-Волинське королівство до етнархату митрополита Андрея Шептицького й УПА. І якби не гальмування з боку партійних лідерів, і галичани, і волиняни уже б могли запустити своє самоврядування. Фактично відсутність єдиного, загальновизнаного майданного лідера є величезним благом і шансом для усього українського суспільства.

Ілюзія друга – вибори 2015 року. Цю ідею часто мусолять в політичних колах як єдину легітимну можливість змінити владу в Україні. Але цих виборів просто не буде. Влада це відверто продемонструвала, коли провела терористичними методами останні довибори до Верховної Ради. Твердження про те, що до наступних виборів можна організувати широку мережу організацій, яка контролюватиме чесність, не враховує усього-на-всього два моменти – наростаючий терор влади, який уже переростає у війну проти всіх незгодних, і бандитський менталітет цієї ж влади. В умовах реальної відсутності правової держави чесні вибори 2015 року неможливі.

Терор влади за перших ознаках послаблення Майдану лише наростатиме. У такій ситуації Майдан є просто необхідним мінімальним захистом від свавілля беззаконної влади. Тримати суспільство в напрузі до кінця 2015 року просто нереально. Жодне суспільство не витримає такого перенавантаження. Майдан до 2015 року – це прямий шлях у хаос, насилля і дуже ймовірний насильницький розпад держави. Для цього є низка причин.

З плином часу керівники масових протестів просто не зможуть утримувати людські маси від радикальних дій. Цей закон розвитку масового протесту ніхто не відміняв. Сподівання на те, що Мадан розійдеться – повністю безпідставне. Влада зробила усе, щоб люди відчували загрозу з її боку. У такій ситуації індивідуалістські суспільства, на відміну від патерналістських, самоорганізовуються для самозахисту. І що сильніше почуття загрози, то радикальнішою буде захисна реакція суспільства. Порівняно недавній історичний досвід УПА цілком добре ілюструє такий стан речей.

Інше твердження, що, мовляв, у чесному проведенні цих виборів допоможе нам Захід, взагалі не витримує ніякої критики. Захід до цього моменту, окрім голослівних заяв, не виявив мінімуму зацікавлення ситуацією в Україні. Захід не допоміг білорусам, не допоможе і нам. Сподівання на Захід – марні.

На додачу до всього сказаного, за сучасної влади снує серйозна загроза поглинання України Московщиною і зникнення усякої форми української державності. До 2015 року часу для непомітного поглинання більше, ніж потрібно.

Тому надія на вибори 2015 року – безпідставна надія на Боже чудо, а тим самим і гріх проти святого Духа – надмірна надія на Боже милосердя.

Треба дати відповідь на питання зміщення влади найближчим часом, до того ж, легальними, бажано мирними методами. Таких методів є безліч. А для екстрених ситуацій не слід забувати про право на відповідний самозахист. На превеликий жаль, ситуація в Україні щораз більше наближається до екстремальної. І нам, католикам, варто нагадати собі, що «фундаментальний смисл держави як політичної спільноти полягає в тому, що суспільство, тобто ті, які його творять, а це – народ, є господарем власної долі. Цей смисл не здійснюється, якщо замість вершення влади за моральною співдією суспільства, тобто народу, певна група накидає свою владу всім членам цього суспільства» (Іван Павло ІІ, енцикліка Redemptor Hominis, 17). В українських реаліях держава просто позбавлена свого фундаментального смислу. Враховуючи беззаконня, тероризм влади, відсутність правової держави, спровоковану теперішньою владою економічну, соціальну і суспільну кризу, небажання влади йти на діалог з суспільством, згідно зі соціальною доктриною Церкви, українські громадяни мають повне право на революцію (див. Павло VІ, енцикліка Populorum progressio, 31), звісно, у випадку, якщо мирні спроби вирішення кризи будуть вичерпані.

Ілюзія третя – ми збудимо Схід. Для українських реалій суспільного, політичного, а навіть церковного життя характерним є закривання очей на глибокі цивілізаційні відмінності між різними етнорегіональними групами українського суспільства. Щобільше, усяку згадку про ці відмінності чимало членів суспільства сприймають як заклики до сепаратизму. Це є прямим наслідком совєтського тоталітаризму, який прагнув до нівелювання усяких відмінностей у совєтському суспільстві і всякі прояви навіть найменших відмінностей проголошував небезпечними.

Реалії ж українського соціуму вказують на суттєві не просто локальні, а цивілізаційні відмінності між різним регіонами України. Ці цінності полягають не тільки у відмінній історичній пам’яті, яка є одним з основних формотворців ідентичності, як колективної так й індивідуальної, але й у сутнісній відмінності основних цінностей. Схід насправді глибоко засів у російській цивілізації. Більшість населення Сходу поділяє цінності переважної більшості населення Російської Федерації (зберігаючи, щоправда певні відмінності у ціннісній системі), а не цінності Заходу. Тому, «пробудження Сходу», це не пробудження приспаних, це насправді вимога цивілізаційного розвороту тамтешнього соціуму. А для цивілізаційного розвороту потрібно або насилля, або хоча б 50-річна просвіта на всіх рівнях, підперта глобальною професійною пропагандою. У сучасних умовах і одне, і друге – нереально.

До всього не слід забувати, що Церква глибоко шанує ідентичність народів, серед яких вершить своє послання. Щобільше, Вона є охоронцем народної ідентичності. Доволі поглянути на ірландців і валійців, басків й шотландців, «бандерів» і «східняків», щоб без наукового аналізу побачити, що приналежність до Католицької Церкви гарантує збереження національної ідентичності в умовах жорсткої денаціоналізації. Тому ми, як католики, не маємо жодного права вимагати від Сходу зректися власної ідентичності. Ми цю ідентичність мусимо шанувати. Навіть проводячи християнську місію на східних теренах, потрібно з повагою й обережно ставитись до тамтешньої ідентичності й культури, християнізовуючи її, ушляхетнюючи, але не руйнуючи і переробляючи на галицький манер.

Зараз не час шукати винних у ситуації на Сході, яка склалася. В цих обставинах це не тільки не вирішує проблеми, а ускладнює її. Ще більше відчужуватимуть Схід рейди євромайданівців на ці терени. Адже саме таки рейди сприймуть як загрозу ідентичності цього етнорегіону. Це, звісно, підтримає на дусі невеличкі групи євроінтузіастів на Сході, але на загал завдасть більше шкоди, аніж користі. Чи є вихід? Є.

Сходу потрібно дати спокій і не накидати йому свого світогляду, а розраховувати на Бога і власні сили.

Четверта ілюзія – в Україні є громадянське суспільство. В Україні немає громадянського суспільства. Радше існує ліберальний симулякр такого суспільства, який здатен хіба що паразитувати на суспільних настроях, але не здатен організовувати саме суспільство у боротьбі за громадянські права і свободи. Громадянський сектор Майдану, у своїй переважній більшості, за виключенням однієї-двох організацій є властиво таким симулякром. Якби в Україні існувало громадянське суспільство, то першою вимогою громадянського суспільства була б: випустити Юлію Тимошенко і всіх решта політичних в’язнів, без огляду на їхню політичну діяльність та переконання. Відраза «громадянського сектору» до Тимошенко – повна патологія, яка не має нічого спільного з громадянським суспільством. Жодне справді громадянське суспільство не здатне терпіти існування в державі політичних в’язнів чи в’язнів сумління. Тому говорити про існування громадянського суспільства в Україні є далеко завчасно. Те, що себе зараз називає громадянським суспільством, насправді, є дуже далеким від того, ким хоче себе презентувати. 

У ширшому значені, громадянське суспільство в Україні на загальноукраїнському рівні, насправді, презентує одна єдина організація і то релігійна – УГКЦ. Але Церква не може підміняти Собою увесь спектр громадянського суспільства, бо в такому випадку маємо черговий симулякр, чергову імітацію реальності.

Потрібно перестати обманювати себе або навіть й відверто брехати, а натомість прийняти реальність такою, якою вона насправді є. Адже батько брехні – диявол. А з його допомогою справедливе суспільство не побудуєш.

Ілюзія п’ята – у випадку перемоги режим не буде переслідувати Церкву. Якщо режим за мирних обставин утискав усіх, крім УПЦ МП, то, враховуючи його бандитський характер і мстивість, сподіватися, що режим лишить Церкву в спокої, так само безглуздо, як сподіватися, що голодний вовк змилосердиться над безпомічним ягням. Фактично кожен, хто обстоює думку про компроміс Церкви і теперішнього режиму, може в майбутньому стати непрямим винуватцем переслідування Церкви. Режим без найменшого вагання напав на Майдан в часі молитви, тобто напав на Церкву, що молиться. Це свідчення того, що режим не вагатиметься  жодної хвилини, щоб помститися Церкві за підтримку Майдану. У який спосіб це відбуватиметься у випадку його перемоги, це вже не так важливо. Важливим для кожного католика є те, що перемога теперішнього режиму автоматично значитиме переслідування Церкви. Тому неучасть у спротиві режимові для кожного католика є гріхом безвідповідальності.

Шоста ілюзія – не враховування колапсу системи. Розвал економіки, дика соціальна несправедливість, відсутність соціальних ліфтів, корупція, тотальне беззаконня, провальний зовнішньополітичний стан – це тільки кілька зовнішніх симптомів. Теперішня держава Україна не тільки за своєю Конституцією, але й ментально і системно є прямим спадкоємцем УРСР, щобільше, вона і є цією самою УРСР, тільки зі зміненою, і то не до кінця, символікою. Вона в реальності усе ще несе відповідальність за злочини УРСР, вона усе ще хижацьки експлуатує більшість своїх громадян, вона усе ще є економічно неефективною, у ній усе ще існують привілейовані класи, вона усе ще не поважає релігійні свободи. Нам, католикам, потрібно усвідомити, що зараз відбувається закладання фундаменту майбутньої держави, якщо ми проґавимо цей момент, то нова держава просто може не відбутися, або відбутися зовсім не у тій формі, яка є оптимальною для життя нашого народу. Вже зараз самоорганізація католиків України є необхідною умовою нашого виживання.

І на кінець сьома ілюзія – режим боїться. Панство, дайте си на спокій. Режим не боїться. Якби він боявся, то шукав би виходів із кризи. А вся поведінка режиму свідчить, що йому глибоко наплювати на танці на Майдані й прощі в Межигір'я.

Чим скоріше ми перестанемо тішити себе цими та іншими ілюзіями і візьмемося до діла, то менше шкоди теперішня ситуація зможе завдати.

МАЙДАН ЯК ІНДИКАТОР ПОТРЕБИ ВХОДЖЕННЯ КАТОЛИКІВ В УКРАЇНСЬКУ ПОЛІТИКУ

Українські католики дуже часто нагадують мені собаку на сіні: і сама не їсть, й іншим не дає. А найтрагічніше у цій ситуації, що й католики України страждають від такої позиції. А суть така: українські католики на стільки бояться політики, що не те що не готові прийняти участь у політичних процесах, як католики, але й навіть соціальну доктрину власної Церкви стараються запхати в другий ряд книжок на своїх полицях, щоб бува хто не побачив.

За майже два тисячоліття свого існування Католицька Церква не лише стала чи не найбільшим у теперішньому світі резервуаром людського суспільного досвіду, але й випрацювала свою, оперту на Євангелії, суспільну доктрину, яка відповідає реаліям людської природи більше, аніж будь-яка запропонована до тепер людському суспільству суспільна доктрина.

Скажімо, таку відому в усьому світі католицьку ідею як суспільство субсидіарності в Україні не те що ігнорують, але й просто не знають. Хоча саме вона могла б стати реальною основою більш справедливого суспільства. Замість ознайомлювати суспільство з цією ідеєю та й іншими ідеями того, як будувати Рідну Хату, українські католики понад 20 років поспіль намагаються пояснити українському суспільству, чим є загальнолюдські цінності. І варто зазначити, успіх – нульовий. Притомного середньостатистичного обивателя мало цікавлять фундаментальні цінності. Його більше цікавить як належним чином облаштувати життя. А властиво соціальна доктрина Католицької Церкви дає вичерпні відповіді на ці питання. Але ні, заміть того наші інтелектуали просвітлено і натхненно возвіщають те, що пересічну людину мало цікавить, потрясаючи повітря величними, малозначущими для тієї ж таки пересічної людини фразами. Складається враження, що ці представники католицького істеблішменту живуть у своєму відірваному від реальності світі. Щоправда, є й інша група, яка пропонує суспільству такий же відірваний від реальності, сумнівний у своїй вартості, ліберальний підхід теології визволення.

У свою чергу політики, які себе декларують католиками, настільки далекі у своїй діяльності від католицьких принципів, що краще б вони не виставляли на показ своєї, буцімто, приналежності до Католицької Церкви.

В українському суспільстві не існує якоїсь більш менш організованої групи, яка би старалася просто популяризувати надбання соціальної думки Католицької Церкви. Тому те, що якраз могло би дуже допомогти українському суспільству, залишається цьому суспільству невідомим.

Якби хоча частину величезного надбання суспільної доктрини Церкви дійсно застосували в українському суспільстві, то воно було би значно справедливішим. І тим самим легше було б у ньому жити усім громадянам, а також і католикам.

Майдан став добрим індикатором, який вказав не лише на відсутність католицьких громадських організацій, які би дієво впливали на суспільство, які би реально, а не декларативно, пропагували свої ідеї, але й відсутність католицького погляду на суспільство, на життєві пріоритети і цінності в українській політиці й житті українського суспільства.

Якби в Україні існувала, щонайменше, одна громадська організація чи партія, які б пропагували ідеї соціальної доктрини Католицької Церкви, Церкві не довелось би підміняти собою громадянське суспільство, а й саме українське суспільство мало б суттєво ширший спектр вибору. Адже в Україні не існує жодної політичної сили, якій би католик без закидів сумління міг віддати на виборах свій голос.

І тут виникає питання: якщо галицькі католики стали хребтом самоорганізації майдану, якщо УГКЦ стала тим базисом, який надав їм можливість висловити свою громадську позицію, то, може, варто тим самим греко-католикам перестати боятися неіснуючого привиду політичного католицизму й створити свою громадську організацію чи партію не лише для захисту своїх інтересів, але й для покращення самого українського суспільства як такого. Можливо, це потрібно робити саме зараз, щоб потім не було пізно.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

Дорогі друзі і подруги, вітаю вас з черговою річницею Дня народження, славної пам'яті Провідника ОУНр, Степана Бандери!

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА УКРАЇНІ!

 Дорогі друзі і подруги,
вітаю вас з черговою річницею Дня народження, славної пам'яті Провідника ОУНр, Степана Бандери!


Бажаю вам - ВІРИ-НАДІЇ-ЛЮБОВІ, а також сили, витривалості, наснаги!
Сили - для боротьби за УССД, від Сяну по Кавказ.
Витривалості - для затяжних і тривалих випробувань.
Наснаги - для виконання свого призначення у Задумі Божого Провидіння - Творця історії України, Світу, Всесвіту, всього видимого і не видимого. 


З нами Бог і ми з Богом, тож ми - ПЕРЕМОЖЕМО!

м-р Лісник.