Відзначаємо 25-ліття Незалежності Української Держави. З одного боку –
оглядаємося на ті роки чи навіть ще далі, а з іншого – цікавимося нашим
майбутнім.
Минулі десятиліття і століття дають нагоду замислитися не над одним
питанням, а погляд у майбутнє ще більш актуальний, бо небезпідставно
постає перед нами запитання: як нам бути в нових обставинах?
Що, властиво, важливо для нас у всіх цих роздумах? Коротко кажучи, ми міркуємо, як бути українцем.
Наш народ за більше ніж тисячу років переживав різні періоди. Були
часи могутності нашої держави. Були часи позитивного співжиття з нашими
литовськими сусідами. Були також століття, коли українці жили під
володінням інших, не цілком прихильних до нас народів.
А все ж таки ми не переставали бути українцями, синами і доньками
свого народу, навіть коли нам забороняли говорити рідною мовою чи коли
треба було боротися за право існування взагалі. Цей факт, що ми не
переставали бути собою навіть у дуже прикрих обставинах, може викликати
захоплення, ба більше – гордість.
Роки незалежності України - це благословенний час після довгого
періоду поневолення. Спадщина того поневолення залишила погані сліди на
останніх двадцяти п’яти роках.
З одного боку, у ту чверть століття відбулося багато гарного,
приємного. У наших руках - синьо-жовтий прапор. Він майорить також на
наших будівлях, прикрашає їх разом із рідним гербом і тризубом. І ще
було багато чого доброго і цього не можна заперечувати.
Та, з іншого боку, було й багато такого, що аж ніяк не прикрашає
минулих років. Не буду перечислювати всього негативного, бо порядний
громадянин і так це знає. Уже різні суспільні рухи у формі майданів
чітко вказують на потребу, щоб народ опам’ятався.
Це гострі слова, але, на жаль, багато того, що відбувається в нашому
суспільстві в різних ділянках, потребує чіткого усвідомлення, хто ми і
якими повинні бути, щоб не заперечувати здобутків предків і водночас не
руйнувати надії на можливість подібного (а може, й кращого) до світлих
періодів історії українського народу.
На думку автора цих рядків, - та, напевно, і багатьох інших людей, - є
два елементи, на які повинні звернути увагу всі, кому лежить на серці
справжнє добро народу, що заселяє українські землі. Один із цих
елементів – це свідомість, що ми є українці. Це видається таким
самозрозумілим, що не один читач, напевно, знизає плечима і спитає: про
що тут мова? Постараймося глибше над цим поміркувати.
Людина приходить на світ, одержує дар життя через своїх батька і
матір. Серед мільйонів людей тільки супроти одної пари, одного чоловіка і
одної жінки, наших батька і матері, у нас особливе ставлення. Коли наш
Небесний Учитель нагадує нам, що маємо любити всіх людей, Він аж ніяк не
заперечує одної із десяти заповідей: шануй отця і матір. Також у
Євангелії читаємо, як Ісус Христос картає фарисеїв, які відмовляються
належно ставитися до своїх батьків (пор.Мр.7,10-12).
Від слова "батьки" походить слово "батьківщина", яке має подвійне
значення: те, що ми одержуємо у спадку від наших батька і матері, і наш
особливий зв’язок із певним народом, – тим народом, членами котрого ми
народилися. Це дуже важливе значення цього слова, бо як ми не вибирали
батьків, а з Божої волі їх одержали, так і народ, що в ньому ми
народилися, вибраний не нами, а Богом.
Отже, наш стосунок до народу є не принагідним, залежним від нас, а
призначений нам Богом. І як з Божої волі ми маємо шанувати тих, через
кого одержали дар життя, так і маємо шанувати народ, членами якого ми
народилися. Уважний читач розуміє, що це означає.
Хочемо, проте, звернути увагу на один нюанс, якого, на жаль, часто
недобачаємо, або на який не звертаємо уваги, або який представляємо в
популістському форматі.
Повсюдно у промовах наших політичних діячів звучить фраза "Любімо Україну!"
Такий милозвучний вислів часто прикриває певну неточність. У чому
вона полягає? Сама вказівка на державу відвертає увагу від її громадян.
Ведемо ось до чого: чи відчуваєте якусь різницю між "любіть Україну" і
"любіть українців"?
Чи ви колись звертали увагу на формулювання четвертої Божої заповіді,
яка каже не просто "шануй батька і матір", а "шануй батька свого і
матір свою". Так само і нам треба казати про всіх, з ким ми зв’язані з
волі Божої, тобто про братів і сестер, синів і дочок того самого народу,
що і ви.
У нашій державі зареєстровано понад двісті політичних партій. З
огляду на такий реєстр можна подумати, що є понад двісті способів любити
Україну. Бо навіщо було створювати стільки партій, якби між ними не
було різниці? Цілком інакше звучить це все, коли скажемо, що всі
громадяни України повинні любити своїх співгромадянам, тобто хотіти
чинити добро.
Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що бути громадянином
України - означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом
із нами творить цей народ.
Що означає любити українців? Поясню від супротивного. Ми є свідками
того, як наш великий народ на дуже багатій землі далеко не такий
могутній, яким повинен бути.
Причина зрозуміла. Багато синів і дочок нашого народу, особливо тих,
які посідають керівні посади і несуть більшу відповідальність від інших
громадян, дбають набагато більше про власну користь і вигоду, ніж про
загальне благо народу.
Разючі приклади такої поведінки – це нездатність спілкуватися, щоб
зрозуміти одне одного, нездатність здійснити справжні реформи та
нездатність подолати корупцію.
Справжня свобода, справжня державна незалежність можуть існувати
тільки там, де існує нормальне співвідношення між усіма. А це
співвідношення встановлюємо тоді, коли в особистому, родинному,
громадському та політичному житті плекаємо духовні цінності.
Пошана до самого себе як до Богом обдарованого суб’єкта, пошана до
всіх співвітчизників, які так само обдаровані, як і ми, щире бажання
ставитися до всіх у правді й справедливості, щире бажання спільними
силами шукати розв’язок, допомагати кожному, хто в потребі, думати
категоріями загального добра, бути готовими пожертвувати собою, якщо це
на благо наших братів і сестер.
Цей узагальнений список. Над кожним пунктом і над всіма разом повинні
замислитися кожний син і кожна дочка нашого народу та в міру своїх сил
їх щиросердечно виконувати.
Якщо наше родинне та національне походження від нас не залежне, а
дане Богом, то виконання в нашому особистому та суспільному житті певних
речей залежить від нас самих.
Шановні читачі, автор цих рядків старався дещо пояснити у відповідь
на два питання: хто ми є і якими ми повинні бути. Його щире прохання до
кожного з вас: погляньте на себе та довкола себе, будьте собою і спільно
будуймо нашу хату – Українську Державу та збережімо її справді рідною і
незалежною.
+Любомир
Джерела: ПРАВДА.com.ua
ОРАНТА
Немає коментарів:
Дописати коментар