Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 3 вересня 2016 р.

03.09.2016р. Б. / Нунцій Клаудіо Ґуджеротті: Мене дуже вразила відвага вашого народу

Від 30 серпня по 2 вересня в Обухові в Реколекційному домі імені блаженного Йосипа Жерарда відбувся з'їзд 11 італійських єпископів, які приїхали за запрошенням Апостольського Нунція архієпископа Клаудіо Ґуджеротті. Натомість за місяць (7 жовтня) - отець Клаудіо Ґуджеротті буде святкувати свій день народження вперше в Україні. Отже, ми вирішили взяти у нього інтерв’ю, в якому він ділиться своїми першими враженнями про нашу країну та розповідає про свого святого.

Ваше Преосвященство, у нас зараз важка ситуація, а Ви, менше ніж за рік від дня призначення, встигли зробити багато добра в Україні. Відвідували окуповані території, збираючи інформацію про ситуацію в Україні, організували акцію «Папа для України», провадили неодноразово зустрічі по всіх дієцезіях, зустрічаючись з бідними та потребуючими. Де Ви берете сили на це?

-  Іноді ми говоримо, що Господь нам дає сили. Але я вірю, що це насправді є реальністю нашого життя: це Господь надихає і дає нам сили. І крім того, для мене працювати в Україні і для українського народу, насправді є чимось дивовижним і прекрасним. Зрештою, я співпрацюю з українським народом біля 30 років, слідкую за його кроками, тішуся його досягненнями, успіхами. І це надихає мене й далі бути поруч з українськими людьми.

Якою була Ваша думка про Україну перед початком Вашого служіння тут, і чи змінилася вона за цей час?

-  Мій перший контакт з Україною був, коли вона виходила з періоду «катакомб». І цей мій контакт відбувся у Римі, коли греко-католицькі єпископи України, вперше з часів переслідування, змогли разом зібратися у Римі. І тоді мене це дуже вразило, відповідно мій перший такий дотик до України був дотиком до країни, яка терпіла, страждала і розповідала про часи переслідувань і часи своїх страждань. Ці зустрічі та розмови мені дуже допомогли для особистого зросту духовного і особистого – людського. Впродовж пізнішого часу я слідкував за Україною, незважаючи на інші місця мого мешкання. І в ті роки мене дуже вразила відвага цього народу. Передусім ваше прагнення шукати і пробувати нові шляхи. Також, власне, шукати і докладати зусилля для того, аби будувати справедливішу і правильнішу Україну. Також і молодь України є жвавою, пізнавальною і прагнучою нових горизонтів, вона має прагнення природного відкриття на духовність і на Святого Духа. І попри те, що у більшості людей немає релігійної культури через комуністичні часи - водночас немає і глибокого почуття антиклерикалізму і неприйняття Церкви. Мене глибоко вражає здібність українського народу платити власним життям за те, щоби досягти чогось доброго. Також і Церква за ці роки досить зміцніла, що, безперечно, дозволило процвітати цілій державі. Тому що раніше все було індивідуальне, з огляду на те, що разом було небезпечно. А зараз не небезпечно і можна зустрічатися. І це привело до одного доброго результату, що тепер люди можуть довіряти своїм ближнім. Бо перед тим, знаємо, був величезний страх. І тепер люди, нарешті, починають думати, що ближній не є насправді таким небезпечним. Що він не обов’язково має бути шпигуном, але що людина є насправді така, яка приймає тебе таким, як ти є, і тоді люди можуть дивитися один одному в очі.

А як щодо акції «Папа для України», чи є якийсь прогрес? На якій стадії знаходиться справа? Чи виникли якісь труднощі, чи навпаки, з допомогою звідти, звідки її не очікували?

- Насправді я дуже тішуся, що можу сьогодні з вами спілкуватися. Бо власне сьогодні (1 вересня) починається активна фаза проекту «Папа для України». Власне, сьогодні вперше Технічний комітет, який очолює єпископ Ян Собіло, збирається для того, щоби вже передивитися повністю всі проекти і запити, які надійшли. І тому сьогодні, нарешті, почне бути видимим результат тієї допомоги, яку Католицька Церква зробила. Ми, безперечно, знаємо, що це буде складно. І що будуть труднощі бюрократичного характеру і в зв’язку з військовими діями. Але є величезне бажання і цілковита посвята для того, аби добре провести, власне, всі ці заходи для допомоги потребуючим, і ми сподіваємося на добрий перебіг акції. 18 вересня я зустрінуся зі Святішим Отцем Папою Франциском для того, щоби розказати йому про ті кроки, які вже зроблені, а 7 листопада я буду мати більш тривалу зустріч, власне, на цю ж тему зі Святішим Отцем.

На Пасху Ви їздили до Донецька і там провадили Святу Месу. Який був настрій місцевих прихожан, як вони це все переживали?

 - Мої перші враження від тої маленької спільноти у Донецьку як Східного, так Латинського обряду, це те, що це насправді спільнота, яка страждає. Тут щодо бідності – її не видно простим оком, тому що ви маєте дуже глибоке почуття самоповаги і гідності. А там є таке почуття нервової втоми. Люди вже не витримують того щоденного і щонічного бомбардування і пострілів, і вони не знають, що робити. Багато хто виїхав, але багато хто повернувся. Це та частина населення, яка не бачить якогось свого майбутнього. І це відчувається серед людей. Це я відчував тоді, коли я зустрічався з ними, коли мав особисту можливість спілкування і обіймів, і благословень, власне, в ті дні побуту. Наприклад, цілонічне Богослужіння закінчилося о другій ночі, але люди не змогли вийти з храму, тому що був комендантський час. І, з іншого боку, пасхальні кошики, які були зовсім маленькими, в яких майже нічого не було, але вони все одно засвідчували ту велику ніжність і любов.

І ще запитання : який святий є Вашим покровителем, до якого Ви заносите свої молитви?

 - Що стосується святого, до якого я найбільше наближений, це, безперечно, Свята Богородиця. Я народжений на свято Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію, (7 жовтня - ред.). І моя мати, власне, коли відбувалися тяжкі пологи, казала: «О Маріє, я доручаю його Тобі і захищай його протягом всього його життя». І я цю присутність Богородиці відчуваю продовж усього мого життя. Перша річ, яку я роблю, коли мене переводять до іншої країни у моєму служінні, я йду до якоїсь марійної святині, щоби доручити Їй увесь свій шлях і також, коли залишаю чергову країну, – я повертаюся до тої марійної святині, щоби подякувати Їй. Так я роблю і в Україні.

Підготували: Олександр Патока, Ірина Островська
EWTN, КМЦ

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар