Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 26 березня 2014 р.

26.03.2014р. Б. / Важкі питання. Як Католицька Церква ставиться до демократії?

ПИТАННЯ: Як Католицька Церква ставиться до демократії?

ВІДПОВІДЬ: Ставлення Церкви до демократії виражене раніше в енцикліці «Centesimus Annus». «Церква, – свідчить енцикліка, – цінує демократичну систему тією мірою, якою вона забезпечує участь громадян у політичному виборі, гарантує їм можливість обирати і контролювати своїх правителів або зміщати їх мирним шляхом, коли це видається доречним. Тому Церква не може потурати формуванню невеликих правлячих угруповань, які у власних інтересах або заради ідеологічних цілей узурпують державну владу. Справжня демократія можлива тільки в правовій державі й на основі правильного уявлення про людину. Вона вимагає умов, при яких як індивідуум міг би розвиватися, отримуючи освіту і виховання в дусі істинних ідеалів, щоб «суб'єктивність» суспільства зростала внаслідок створення структур участі та спільної відповідальності» (46).

Згідно з соціальним вченням Церкви, цінністю є справжня демократія, тобто така форма державного управління, при якій поважається гідність кожної людської особи, а метою і критерієм прийнятих рішень є загальне благо. Якщо довкола цих цінностей немає згоди всього суспільства, то втрачається сенс демократії. Одним з ризиків сучасної демократії є етичний релятивізм, при якому заперечується існування об'єктивних критеріїв для єрархії цінностей.

Демократію іноді помилково розуміють як систему, за якої досить більшості голосів, щоб винести судження про допустимість або неприпустимість того чи іншого вчинку. Наприклад закони про легалізацію абортів. В енцикліці «Євангеліє життя» Папа Іван Павло II писав: «Коли парламентська або суспільна більшість робить допустимим за законом, нехай лише за деяких умов, вбивство ще ненародженого людського життя, то хіба вона цим не приймає «тиранічного» ​​рішення щодо найбільш слабкої й беззахисної людської істоти? Совість усього світу справедливо здригається перед злочинами проти людства, які стали гірким досвідом нашого століття. Хіба ці злочини перестали би бути злочинами, якби здійснювалися не за наказом позбавлених докорів сумління диктаторів, а законно, за спільною згодою більшості?» (70).

І ще: «Насправді демократію не треба переоцінювати, перетворюючи її на заміну моральності або «панацею» проти аморальності», – стверджує блаженний Папа Войтила. – «Цінність демократії народжується або помирає разом з цінностями, які вона висловлює і підтримує».

В основі справжньої демократії не можуть бути тимчасові та минущі судження більшості. Вона заснована на визнанні об'єктивного морального закону, вписаного в серці людини. Саме цей природний закон має бути критерієм для цивільного законодавства.

У тій же енцикліці «Євангеліє життя» Іван Павло II пояснює: «Якби в результаті трагічного глушіння колективної совісті скептицизм піддав сумніву фундаментальні принципи морального закону, це похитнуло б основи демократичного устрою, так що воно перетворилося б всього лише в механізм емпіричного регулювання різних суперечливих устремлінь» (70). «У такому стані демократія легко стає порожнім словом», – підсумовує Папа Войтила.

У будь-якому випадку необхідно пам'ятати, що в демократичній державі більшість створює законність, але ніяк не моральність. Часто йдеться тільки про «трагічну підробку правозаконності», констатує той же Папа Іван Павло II, в той час як «демократичний ідеал, що заслуговує цієї назви тільки тоді, коли визнає і охороняє гідність кожної особи, зраджено в самій основі: «Чи можна говорити про гідність кожної особи, коли дозволяється вбивати найслабшу і найбільш невинну? Заради якої справедливості людей піддають несправедливій дискримінації, визнаючи одних гідними захисту, а іншим відмовляючи в цій гідності?» (EV 20).

Згідно з соціальним вченням Церкви, державна адміністрація повинна бути націлена на служіння громадянам, а політичні партії покликані сприяти широкій участі та загальному доступу до суспільної відповідальності. За допомогою партій громадяни повинні мати реальну можливість брати участь у формуванні політичних рішень. Інструментом для політичної участі є також референдум як пряма форма доступу до політичних рішень (СР Компендіум соціального вчення Католицької Церкви, 413).

Одним з головних інструментів демократичної участі є інформація. У «Зводі соціального вчення Церкви» йдеться про перешкоди для реалізації права на об'єктивну інформацію: це контроль над ЗМІ, зосереджений у руках небагатьох людей або груп. Демократичні цінності можуть піддаватися ризику, коли «труднощі, внутрішньо властиві комунікації, поглиблюються через ідеологію, через прагнення до прибутку і політичного контролю, через суперництво і конфлікти між групами, через інші соціальні виразки» (там же, 416).

Таким чином, ставлення Католицької Церкви до демократії залежить від того, наскільки демократія відповідає перерахованим умовам.

За матеріалами: ru.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар