Досить
часто ми десь “губимо” Велику Суботу. Тільки закінчується Страсна
П'ятниця, відразу починаємо думати про святкування Воскресіння як в
храмі, так і потім вдома з родиною.
Велика Субота – це день сутінок. Вона знаходиться між темнотою
П'ятниці та сіянням Пасхального Воскресіння. Це ще день скорботи, але і
день очікування та довіри. Це день самотності та очікування Марії... В
цей день не звершується Богослужіння, тобто є це день “нелітургійний”,
якщо можна так висловитись.
Це день самотності Ісуса, Який входить “в темряву”.
Його ми згадуємо та визнаємо в Символі нашої Віри: “... страждав за
Понтія Пилата, був розп'ятий, помер і був похований, і зійшов у пекло.”
...Місце померлих, куди зійшов Христос, Святе Письмо називає "підземним світом", Шеолом або Адом (Пор. Флп. 2, 10; Ді. 2, 24).
Катехизм Католицької Церкви № 635 цитує Стародавню проповідь на
Велику Суботу: "Велике мовчання панує сьогодні на землі, велике мовчання
і велика самотність. Велике мовчання, бо Цар спить. Земля здригнулася й
затихла, бо Бог спочив у тілі і пішов будити тих, що спали від віків
(...). Він іде шукати нашого праотця, загублене ягня. Він йде до тих, що
сидять у темряві й тіні смерті."
Відвідуючи у неділю, 2 травня 2010 р.Турин, після молитви перед
плащаницею Христа, Папа Бенедикт ХVІ сказав: “Після двох світових воєн,
таборів та ГУЛАГів, ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі, наша
епоха стала схожою на Велику Суботу. Морок цього дня звертається до усіх
нас, а особливо тих, хто питає про сенс життя, до віруючих. Цей морок
торкається і нас”.
Велика Субота є "нічиєю землею", як підкреслив Папа, знаходиться між
смертю та воскресінням, але на цю землю ввійшов Один – Єдиний, Який
перейшов її знаками Своїх страждань за людство.
У цей "час-поза-часом" Спаситель зійшов до аду, тобто у місце, куди
не доходить жоден промінь любові, де панує повна зневіра без будь-якого
слова розради. Залишаючись мертвим, Христос перейшов через двері цієї
крайньої самотності, щоб перевести разом із собою також і нас.
У той день сталося щось незбагненне: Любов увійшла до аду, і навіть у
густій темряві найбільшої людської самотності ми можемо почути голос,
який нас кличе, і можемо відчути руку, яка нас бере, щоб вивести
назовні. Людина живе з огляду на те, що є любленою і може любити. Любов
увійшла в смерть і перетворила її на життя. "Навіть в хвилину найбільшої
самотності ми вже ніколи не будемо самі", – наголосив Папа Бенедикт
ХVІ.
Велика Субота – день неспокійний. З темноти смерті Христа запалюється
світло надії – світло Воскресіння. В мовчанні та тиші виступає нове
життя. Чути вже гул Воскресіння.
Сестра Анна Кліпацька, згромаджння "Непорочного серця Марії"
Немає коментарів:
Дописати коментар