Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 27 лютого 2016 р.

27.02.2016р. Б. / «Гради» вбивають всіх, незалежно від того, у що вірить їх жертва, - глава УГКЦ Святослав Шевчук

Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук розповів Фокусу про єдність церков, війну в Донбасі та боротьбу з корупцією.

У Святослава Шевчука, напевно, найбільш незвичайна резиденція серед усіх глав українських церков. Він живе в недобудованій адміністративній будівлі при патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві. Кожен день піднімається на третій поверх по сходах з поручнями з арматури, намагаючись не торкатися нештукатурених стін. Відразу після початку українсько-російської війни Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви розпорядився припинити будівництво великого храмового комплексу на Лівому березі Києва. У спілкуванні Шевчук також відрізняється від традиційно суворих глав православних церков, намагаючись максимально відповідати словам Христа, звернених до віруючих: "Ви - світло світу". Блаженніший усміхнений, доброзичливий, щирий. Весь час нашої розмови за нами спостерігає третій мовчазний співрозмовник - Богородиця з копії чудотворної ікони, що зберігається в рідному місті Шевчука - Стрию Львівської області.

Об'єднання церков: без політики і патріотизму

Останнім часом багато розмов про можливість об'єднання українських церков. Яким ви його бачите?

- Якщо ми будемо виходити з духовної основи питання, ми обов'язково знайдемо відповідь на нього. У той же час, якщо питання єдності церков буде вирішуватися, виходячи з політичних або навіть патріотичних моментів, ми його вирішити не зможемо. Нещодавно ми опублікували так звану Екуменічну концепцію УГКЦ. Наша пропозиція полягає в тому, щоб шукати не стільки ту чи іншу схему або модель об'єднаної церкви, скільки сопричастя, духовну близькість. І тоді питання церковних юрисдикцій, приналежності храмів або навіть підпорядкування тих чи інших релігійних центрів відійде на другий план, де йому й слід бути.

Принцип зрозумілий, але як це буде відбуватися на практиці? От скажіть, наприклад, чи обмінюються  патріархи українських церков різдвяними привітаннями?

- Не можна говорити про єдність церков, якщо між її главами немає особистого спілкування. Тому я вітаю з головними християнськими святами глав різних християнських конфесій в Україні. Не завжди я отримую відповіді, але завжди роблю це. Більш того, синод наших єпископів щорічно відправляє листи від всього нашого єпископату всім главам православних церков. Ми намагаємося підтримувати спілкування один з одним і сподіваємося, що воно стане основою для поглиблення нашого діалогу. Глави Церков зустрічаються, моляться разом. Наприклад, ми разом молимося за жертв Голодомору. Представники Московського патріархату також завжди присутні на таких зустрічах.

Проте не можна сказати, що за роки незалежності українські Церкви стали ближчими одна до одної. Чому?

- Через так званий церковний ексклюзивізм. Глави Церков часто вважають: єдино правильна моя Церква, а всі інші приречені. Дуже часто при такому світогляді об'єднання церков бачиться фактично як приєднання. Мовляв, якщо хочете єдності, прийдіть з покаянням до нас, приєднавшись до нашої структури. Екуменічна концепція УГКЦ в корені інша. Ми намагаємося оцінити духовне багатство, духовний досвід і досвід спілкування з Богом всіх церков-спадкоємиць Володимирового хрещення, і, поважаючи їх, будувати з ними відносини. Свого часу мій попередник Блаженніший Любомир Гузар говорив, що той, хто буде вміти краще за всіх любити ближнього, по праву може стати лідером в об'єднавчому процесі українських християн. Ми хочемо йти саме таким шляхом.

Нещодавно ви заявили про можливість спільного святкування усіма українськими християнами Різдва за григоріанським календарем 25 грудня. Наскільки це реально?

- Я уважно стежу за громадською дискусією з цього приводу і радий, що це питання піднімають. Але, на жаль, сперечаються в основному про дату, повністю забуваючи про значення самого Різдва. Адже ми точно не знаємо, коли народився Христос. Дата 25 грудня спочатку була пов'язана з астрономічними (зимовим сонцестоянням - Фокус), а не духовними явищами. Тому я б акцентував увагу не на даті. Мета духовного життя людини - єднання з Богом. Суть Різдва в цьому: Бог став людиною, щоб показати нам, яким шляхом досягти цієї мети. А раз так, дата святкування Різдва, якою б вона не була, повинна не творити нових розколів і конфліктів, а об'єднувати. Тому, якщо всі християни України будуть за те, щоб святкувати Різдво 25 грудня, наша Церква з радістю приєднається. Також для українського суспільства дуже важливо не навантажувати питання святкування Різдва політичними мотивами, які нівелюють  духовний сенс пошуку єдності. Якщо і православні, і католики в першу чергу, будуть шукати єднання в Бозі, питання дати вирішиться сам собою.

Будівельники миру

Війна в Донбасі - це кара Божа чи випробування?

- Відповідь на це питання кожен з нас повинен шукати в молитві. У мене є своя гіпотеза, яка не претендує на безпомилковість. Війна - найбільш безглузда річ в житті людини. Пояснити або виправдати її майже неможливо. В середні віки в богослов'ї існувало поняття справедливої ​​і несправедливої ​​війни. Сьогодні в католицькому богослов'ї про таке вже не говорять. "Гради" вбивають всіх, незалежно від того, у що вірить та чи інша жертва і до якої церкви ходить. Я думаю, прийшов час говорити не про справедливу війну, а про справедливий мир. Кожен українець повинен щодня запитувати себе: що особисто я можу зробити для того, щоб в Україні запанував справедливий мир.

Чому Бог допустив втрату Криму, війну в Донбасі і загибель тисяч українських патріотів?

- Якось під час зустрічі з молоддю мене запитали: "Що нам робити - жити для України чи вмирати за неї?" Я відповів: "Жити!" Але разом з тим я переконаний, що жодне з життів, добровільно принесених в жертву своєму народу, не даремне. Адже ці жертви принесені з глибокої любові до своєї Батьківщини. Кожне з них - наше загальнонаціональне надбання. Можливо, Бог допустив цю війну, щоб розбудити нас, дати можливість подивитися на себе, на своїх ближніх і на свою державу іншими очима. Війна справила колосальний контекст для створення нового. На війні, з одного боку, проявляється корумповане, зіпсуте серце і всі недоліки людини. Але, з іншого боку, проступають і найблагородніші риси людської душі. Наші хлопці в Донбасі переосмислюють своє життя, переглядають стосунки з рідними і близькими. А коли повертаються на мирну територію, то помічають, що просто не здатні сприймати фальш, брехню, корупцію - всі ті хвороби, які сьогодні роз'їдають українське суспільство. У цій війні народжується нова Україна.

Якщо справедливих воєн не буває, то чи повинні українці-християни стріляти в таких же, як вони, християн по іншу сторону лінії фронту?

- Залишаючись християнами, ми, тим не менш, зобов'язані обороняти свої землі. Та війна, яку змушений зараз вести український народ, була йому нав'язана. Наші солдати захищають свою землю, а значить, і мир. Тому церква вважає їх будівничими миру. Тут, в Києві, ми можемо думати про майбутнє лише тому, що хтось сьогодні захищає наш мирний день. Оборонна війна відповідає моральним правилам справедливого самозахисту. Це не означає, що ми виправдовуємо або освячуємо війну. Просто захист Батьківщини - не тільки наше природне право, а й наш святий обов'язок.

Як слід ставитися до ворогів під час війни - знищувати їх чи прощати, підставивши іншу щоку?

 - Думаю, кожен капелан не раз відповідав нашим бійцям на це питання. Так ось, наші солдати захищають свою країну не з ненависті до ворогів, а з любові до Батьківщини. Це дуже непросто: бути на передовій, бачити ворога, який  нападає на тебе і при цьому любити його. Але це справжнє геройство. Так, щоб бути справжнім героєм, потрібно вміти любити. Ненависть, навпаки, руйнує людину зсередини, робить її нещасною. Наші капелани присутні на фронті саме для того, щоб уберегти солдатів від ненависті.

Українські священики благословляють наших військових на фронті. Разом з тим і бойовиків благословляють їх священики, які бачать благо в захисті "русского мира". Чи існують чіткі орієнтири, за якими можна відрізнити в даному випадку добро від зла?

- Логічних аргументів може бути безліч, але істина завжди одна. Думаю, що якщо священик вчить любити, він облагороджує душу свого духовного сина або дочки, оберігаючи цю душу від злочину. Мені б дуже хотілося, щоб по той бік лінії фронту були справжні духовні отці, які вчитимуть не ненависті, а любові. Але, на жаль, наші солдати, що побували в полоні, бачили зовсім іншу картину: тамтешнє духовенство найчастіше служить інструментом іноземної загарбницької політики, не цурається зброї, що суперечить гідності священицького сану і покликанням священика. Хоча, звичайно, і в Росії є різні священики. Наприклад, ряд священиків Російської православної церкви виступали проти проведення полонених українських солдатів вулицями Донецька, кажучи, що це ганьба для християн.

Як почувають себе греко-католицькі громади на окупованих територіях - в Донбасі та в Криму?

- У Криму 5 наших парафій, а в Донбасі залишилися всього 3 постійно діючих. До війни їх тільки в Донецьку було 8 - удвічі більше, ніж в Києві. І хоча в них регулярно проходять богослужіння, в умовах анархії важко говорити про нормальну роботу священнослужителів. Кожен з них знає, що може в будь-який момент стати жертвою бойовиків. Кожен з них пройшов через ті чи інші випробування. У Криму трохи спокійніше: Російська Федерація бере на себе пряму відповідальність за все, що відбувається на півострові. Проте українські церкви відчувають себе там некомфортно. Російська влада вимагає від них перереєстрації за російським законодавством. Наші громади вирішили пройти цю процедуру, щоб отримати можливість існувати легально. Вони вже кілька разів проходили релігієзнавчі експертизи, в тому числі й в Москві, але поки ні одну з громад не перереєстрували, через що всі вони знаходяться в постійній небезпеці бути ліквідованими.

Хрестовий похід проти корупції

У жовтні минулого року начальник управління культури Львівської міськради Ірина Магдиш в одному з інтерв'ю розкритикувала надмірну, на її думку, присутність церкви в культурному дозвіллі жителів периферійних районів Львова. Мер міста Андрій Садовий заявив, що після цього "навряд чи зможе працювати з нею в одній команді". Як ви поставилися до звільнення Магдиш?

- Цей скандал багато в чому пов'язаний з виборами, напередодні яких він і розгорівся. Дуже шкода, що суспільство не навчилося вести дискусії без того, щоб перетворювати опонента в свого ворога. Тоді така дискусія розділяє суспільство і не допомагає пошуку істини. Якби не відрізнялися наші думки, в будь-якій дискусії ми повинні виходити з позицій взаємної поваги - і щодо людської гідності, і щодо релігійних почуттів віруючих. Це удвічі стосується людей, які представляють владу. Адже церква - це частина суспільства, а всі чиновники фактично найняті цим суспільством. Тому вони повинні поважати того, кому служать.

Якщо чиновники допускають грубість стосовно церкви, їх змушують звільнитися. А яке покарання чекає священика, який допускає неетичні висловлювання стосовно суспільства?
- Якщо Ірина Магдиш вважає своє звільнення несправедливим, вона може захищати свої права в законному порядку. Ніхто з священнослужителів також не має права просто так принижувати представників держструктур. Адже вони теж люди. Сан або ряса при цьому не захищають від відповідальності. Основи суспільства єдині для всіх.

Любомир Гузар часто відверто критикував владу і фактично досі виступає в ролі совісті українського народу. Ви набагато м'якші в своїх оцінках влади. Чому?

- Ми ніколи не мовчимо. Церква завжди чітко висловлювала свою позицію і ніколи не спізнювалася з оцінками дій влади або будь-яких приватних осіб. Ми постійно видаємо цілий ряд звернень, декларацій, послань, які стосуються найгостріших і найболючіших питань нашого життя. Нещодавно всі ці документи, що вийшли з грудня 2013 року по грудень 2014 року, ми зібрали в спеціально виданому збірнику. Зараз готуємо звернення до віруючих, що стосується корупції. Також буде розроблена антикорупційна пастирська програма, яка допомагає священикам перевиховувати корупціонерів.

Патріарх УПЦ КП Філарет говорив, що не буде причащати хабарників. Як ви ставитеся до таких ініціатив?

- Ми хочемо боротися з цим явищем канонічними санкціями, а в першу чергу в форматі таїнства сповіді. Адже корупція - це тяжкий гріх. Якщо людина постійно здійснює його і не кається, який тоді сенс в сповіді? Щоб сповідатися, спочатку потрібно покаятися і вирішити більше не повторювати гріховних дій. Той, хто свідомо і добровільно відмовляється покаятися в гріху корупції, не зможе отримати відпущення своїх гріхів і причаститися. На жаль, багато українців зжилися з цим гріхом і вже не відчувають його тяжкості. Ви ніколи не дасте своїм дітям зіпсованої їжі, адже вона може завдати шкоди їх здоров'ю. Корупція як раз і є такою їжею. Допускаючи корупцію, ми тим самим даємо своїм дітям зіпсоване суспільство. Кожен з нас повинен відчути відповідальність за це.

Арсеній Яценюк - парафіянин вашої церкви. Чи відбувалися коли-небудь між вами бесіди на духовні теми?

- Нашу церкву переслідували протягом довгих років. І в сучасній Україні відносини УГКЦ та держави не завжди складалися. Держава постійно намагалася інструменталізувати нашу Церкву. Ми ж намагаємося будувати паритетні відносини. Особисто у мене жоден політик або державний чиновник не просив духовного проводу. Разом з тим ми не давали права жодному політикові або чиновнику, жодній політичній партії виступати від імені нашої Церкви. Таким чином, ми зберігаємо незалежність і вільні говорити правду будь-кому.

Про сексуальність, вино і розкоші

Ви розкритикували прийняту Верховною Радою норму, яка забороняє трудову дискримінацію людей за їх сексуальною орієнтацією. Дійсно вважаєте, що ця норма може якось позначитися на духовності українського суспільства?

- Ми не опонуємо якимось поправкам, ми виступаємо проти нових світоглядних схем, які насаджуються нашому суспільству. Дуже символічно, що дискусія з цього питання фактично об'єднала релігійне середовище України: позиції лідерів християнських, юдейських, мусульманських громад в цьому питанні були ідентичними. Наша Церква пропонувала уникнути підміни понять, закладених у запропонованій нами термінології. На нашу думку, краще було б говорити про недискримінацію стосовно сексуальності людини. Адже сексуальність - набагато ширше поняття, ніж сексуальна орієнтація. Цього просто не зрозуміли у Верховній Раді. "Гендер" - поняття атеїстичне, в корені відрізняється від християнського розуміння сексуальності. Насправді сексуальність - дар Божий, в якому криється, в тому числі, і таємниця нашого призначення. А поняття "гендер" виходить з визначення сексуальної ролі, яку відіграє та чи інша особистість з власної примхи. Ми хотіли, щоб між владою і суспільством відбувся діалог, після якого це питання винесли б на голосування. Для влади в цьому було б свідоцтво її європейськості. А для українських церков - шанс розповісти суспільству про те, якою має бути справжня християнська сім'я і в чому полягає гідність людської сексуальності. У цій дискусії, що не відбулася,  ми хотіли показати красу вчення Церкви про сексуальність і шлюб. Ми були готові розповісти можновладцям, як закласти глибокі основи недискримінації та поваги до людини. Але спілкуватися дуже важко, коли друга сторона вважає, що є дві точки зору - її і неправильна.

Ви колекціонуєте вина: ваша колекція в рідному Стрию перевищує 200 пляшок. Як це поєднується з високим духовним званням?

- Це важко назвати колекціонуванням в загальноприйнятому розумінні. У молодості я просто привозив додому до Стрия по пляшці вина з кожного нового місця, в якому мені доводилося побувати. Я довго жив в Італії, де відкрив для себе культуру виноробства. Вино ж не просто алкогольний напій. Воно несе в собі щось дуже глибоке, це жива субстанція. Крім того, плід виноградної лози не просто так використовується в богослужінні. За цим стоїть певна традиція, що завжди мене приваблювала. Але в будь-якому випадку зараз мені ніколи цим займатися, я давно закинув своє хобі.

Перших осіб православної церкви Московського патріархату часто звинувачують в любові до розкоші, неприйнятної для духовних осіб. Скажіть, наприклад, на якому автомобілі ви пересуваєтеся по Києву?

- Ви бачите, який мій побут: ми живемо в недобудованому будинку. Вважаю, що життя Глави Церкви повинно бути нерозривно пов'язане з життям парафіян, з життям народу. Тому ми припинили будь-яке будівництво на час війни. Всі наші ресурси, пожертвувані нам парафіянами, направляємо на допомогу українським солдатам, біженцям та іншим нужденним. А добудуємо наш комплекс в кращі часи. Їжджу я на "Фольксвагені" ще з того часу, як став Главою Церкви. Для когось  автомобіль - це компенсація почуття меншовартості, спосіб самоствердження. Я ж до цього байдужий.

Дмитро Синяк
Фото: Олександр Чекменьов

Немає коментарів:

Дописати коментар