21.07.2014р. Б. / Російські терористи викрали, катували і спалили слов'янського пастора Олександра Павенко і його двох дітей. Трагічні подробиці

Радник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко розкрив моторошні подробиці мученицької смерті сім'ї пастора Слов'янського відділення Церкви Преображення Господнього Олександра Павенко, про яку він вперше повідомив 8 липня на прес-конференції.

За його словами, встановлення істини в цьому випадку важливе ще й тому, що російська державна пропаганда вже поспішає подати загибель цих невинних людей як справу рук українських військових.

"Хтось повідомив терористам, що служителі Церкви Преображення Господнього допомагають і годують солдат української армії та Нацгвардії, які стоять на блокпостах навколо Слов'янська і, можливо, повідомляють їм інформацію про дії терористів, - повідомляє на своїй сторінці в Facebook радник міністра в неділю, 20 липня. - Не виключено, що наводку на знищення служителів протестантської церкви  дали служителі Московського патріархату, що ненавидять всіх, хто не слухає їх брехню во славу Путіна і Великої Росії".

Павенка разом з синами, Павенко Альбертом Олександровичем 1990 року народження і Павенко Рувимом Олександровичем 1984 року народження, і ще двома служителями церкви - Бродарським Віктором Івановичем і Величко Володимиром Олександровичем - бойовики викрали 8 червня прямо під час святкового богослужіння до Дня Трійці.   

Терористи забрали з собою чотири автомобілі, що належать жертвам викрадення - Cevrolet Evanda, Ford Transit, Land Rover Discovery, Toyota Avensis.

"Служителів Господа катували, а потім розстріляли", - пише Геращенко.

Отримавши догану від полковника російських спецслужб Ігоря Гіркіна ("Стрілка", "Стрелкова") вбивці спробували зімітувати загибель служителів нібито від мінометного вогню української сторони.

Вони поклали тіла мучеників у найдешевшу машину ("яку не шкода" - авт.) з чотирьох - Cevrolet Evanda і спалили її, щоб приховати сліди злочину.  

Тіла загиблих були поховані терористами в братській могилі на території дитячої лікарні Слов'янська разом з двома десятками трупів терористів. Керівником похоронної зондеркоманди був російський найманець по кличці "Дроворуб".   

Решта три автомобіля служителів церкви вбивці прихопили з собою під час втечі зі Слов'янська до Донецька. 

Сьогодні у звільненому українськими військами Слов'янську вірні Церкви Преображення Господнього, які  залишилися в живих, зібралися разом у храмі, щоб відслужити молебень за невинно убієнними. Після молебню парафіяни підуть до братської могили в саду Слов'янської дитячої лікарні.

"Але російська пропаганда представлятиме все так, що жителі Слов'янська прийшли пом'янути нібито загиблих священиків Московського патріархату, убитих нібито українськими військовими-бендерівцями. А також вклонитися терористам - захисникам Слов'янська! Про те, що буде саме так, можете не сумніватися", - стверджує Геращенко.   

14 червня від попадання в автомобіль осколка мінометного снаряда проросійських сепаратистів загинув на місці старший пастор протестантської церкви "Оновлення", голова міської Ради церков Сергій Скоробогач.  

Полон терористів пережили донецькі пастирі Микола Калініченко (з конфіскацією авто) і Сергій Косяк.

Джерела:   http://censor.net.ua

Воїни Христа Царя

21.07.2014р. Б. / Догналівці організували біля Львова акцію проти АТО?

В неділю, 20 липня, на міжнародній трасі Чоп-Київ група істеричних жіночок організувала блокаду траси. Усі вимоги мітингарів були спрямовані проти проведення українською державою АТО на Донбасі. За повідомленнями очевидців, реальних батьків українських вояків там практично не було. Уся акція носила видимий характер замовної.

За свідченнями очевидців, акцією керували представники секти догналівців, відомого в Галичині псевдорелігійного угрупування, яке свого часу закликало Росію ввести війська в Україну. Саме ця секта була помічена у антимайданівських активностях на Львівщині, а також у замовних протестних акціях проти видобутку сланцевого газу в Україні.

Джерело:   Воїни Христа Царя

20.07.2014р. Б. / «Живіть задля України!» — зі сльозами закликав молодь Блаженніший Святослав

Християнин ніколи не має права бути ініціатором убивства, бо воно завжди є злом. Але, зокрема в час військового протистояння, християнин має обов’язок боронити свою землю і свій народ у спосіб і засобами, пропорційними до нападу.

 

Так сказав Блаженніший Святослав, Патріарх УГКЦ, відповідаючи 19 липня 2014 р., в суботу, на запитання молоді під час прощі до Зарваниці. 

При цьому Предстоятель УГКЦ пояснив: нам не хотілося, щоби хтось на нас нападав і нас убивав. «Ми ніколи не вели загарбницьких воєн і сьогодні не нападаємо на інші народи, але маємо святий обов’язок захищати свою Батьківщину. Інколи стається, що несправедливого загарбника неможливо зупинити інакше, як тільки відповісти зброєю на зброю, і це трагедія», — констатував Патріарх УГКЦ. 

При цьому він зазначив: той, хто обороняється, має право на збройний опір. «Він має право захищати свою землю. Я не можу говорити про право на вбивство, але про право на захист. І для людини, готової віддати життя, захищаючи свою країну, можливо, навіть радикальними засобами, Церква випрошуватиме в Бога милосердя і зцілення тої рани, яку вона через вбивство носить у своєму серці», — запевнив Блаженніший. 

Ще одне запитання від молоді особливо його розчулило. Молодих прочан цікавило, що сьогодні більш відповідально і є більшим виявом любові: воювати і вмирати за Україну чи жити й працювати для сім’ї та родини? 

Патріарх УГКЦ сказав, що це трагічний вибір: жити для України чи вмирати для неї. Він наголосив: «Я би ніколи не хотів, щоб цей вибір виник перед кимось із вас, а він сьогодні виникає перед нашою державою. Я би хотів побажати усім: "Жийте задля України!". Тому ми просимо в Господа Бога миру під час цієї прощі, миру і злагоди, щоби двадцятилітні хлопці жили для своїх коханих, для своїх дітей. Але ми повинні схилити голову перед тими, хто готовий задля любові до своєї Батьківщини вмерти для неї. Тому таких ми називаємо героями».

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 
Фото: zz.te.ua

Джерело:    КРЕДО 

19.07.2014р. Б. / Коментар Апостола на 6-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (Рм 12,6-14)

Неділя 6-а по Зісланні Святого Духа

Послання до Римлян 12,6-14

1. Текст Рм 12:6–14

6. Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; 7. хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; 8. хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю. 9. Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра. 10. Любіть один одного братньою любов'ю. Пошаною один одного випереджайте. 11. В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; 12. веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; 13. святих у потребах спомагайте і дбайте про гостинність. 14. Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте.

2. Контекст Рм 12:6–14

            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.

             Читання апостола цієї неділі (Рм 12:6–14) належить до т. зв. Практичної частини (настанови / заохоти / паренеза) Рм 12 – 15, 13, яка слідує відразу після доктринальної частини послання  (Рм 1 – 11: в Рм 1 – 4 йдеться про "Божу праведність", яку Він дарує юдеям та язичникам через смерть та воскресіння Його Єдинородного Сина Ісуса Христа, на яку потрібно відповісти вірою; в Рм 5 – 8 йдеться про "Життя у Христі",– тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8); в Рм 9 – 11 Павло розглядає дуже важливу проблему спасіння Ізраїлю). Текст Рм 12 – 15, 13 творить ширший контекст для правильного розуміння читання цієї неділі (Рм 12:6–14).

            Відповідно до змісту, Рм 12 – 15, 13 можна розділити ще на дві під-частини: в 1-й ч. (Рм 12–13) Павло дає поради для християнського життя; в 2-й ч. (Рм 14:1–15:13) Павло говорить про стосунки серед різних членів християнської спільноти – сильні повинні любити немічних.            

            Послання закінчується двома заключними розділами: в 1-му (15:14–33) він розповідає про свої плани відвідати Іспанію, а в 2-му (16:1–27) передає привітання численним римським друзям.     

            Текст Рм 12–13, в якому Павло дає поради для християнського життя  творить вужчий контекст для читання ціє неділі. Тут Павло повчає римських християн, як жити у відповідь на Боже милосердя.[i] З самого початку (1:5) Павло дає зрозуміти, що його апостольське служіння спрямоване на підкорення народів вірі  – досить сміливе твердження, якщо взяти до уваги, що Павло не був особисто знайомий з більшістю адресатів.

            Починаючи з 12:3, апостол повторює ідеї, які вже були висловлені в 1 Кор, написаному, ймовірно, менш ніж за рік до цього: Церква – це одне тіло, яке має багато членів, які мають різні дари / харизми, серед, яких є дари пророцтва та навчання; особливо акцентується на любові. Подібно як і старозавітні автори літератури Премудрості, в 12:9–21 Павло пропонує ряд порад, особливо підкреслюючи гармонію, терпіння і прощення – все це виступає частиною прагнення не уподібнюватися до цього проминаючого віку, але переображатися у відповідності до майбутнього віку, початок якому поклав Христос.

            Повчання бути покірними супроти влади (13:1–7) досить доречне, якщо враховувати, що адресати живуть у столиці імперії. (В 1 Пт 2:13–15, написаному зі столиці, буде присутній той же тон.) Однак важливо розуміти й наступне: до того часу Клавдій, котрий вигнав юдеїв з Риму, вже помер, а новий імператор (Нерон) ще не виявляв ворожості до християн. Отже, Павло ще міг говорити про (римського) правителя, як Божого слугу. Рада платити податки, цінувати і поважати владу, – зробила б з християн зразкових громадян. Чи послух владі Павла, є також результатом його позитивного досвіду спілкування з римськими властями (наприклад, з Галіоном в Коринті в Діяннях 18:12–17)? Або ж його настанови були оборонною стратегією проти звинувачення в тому, що його богослов'я свободи і устремління до іншого світу сприяло громадянській непокорі? Або ж він як пастир був стурбований тим, чи не повторяться в християнському середовищі два порівняно недавніх випадки вигнання юдеїв (близько 19 і 49 років) роздратованими римськими імператорами? (Чи не були християни потенційно більш дратівливим чинником, оскільки вони навертали в свою віру язичників?) Якщо уважно читати книгу Одкровення, то можна побачити, що до кінця століття під впливом гонінь у християн розвинеться цілком інше ставлення до римського імператора. Таким чином, не слід зводити в абсолютну величину окремі настанови Павла (зумовлені історичними обставинами), так, як би це була точка зору всього НЗ, котру можна застосовувати до правлячої владі всіх часів.

            У 13:8–10, де фраза "любіть один одного, бо той хто любить іншого виконав закон" доповнюється твердженням, що всі заповіді укладені в словах "люби ближнього твого, як самого себе", Павло дуже близько підходить до традиції Мт 22:38–40.

            Рим 13:11–14 завершує першу частину розділу настанов, роблячи акцент на тому, яким важливим є есхатологічний момент, цей kairos, якому поклав початок Христос. (Вірш 12 з образами ночі і дня, справ ночі і зброї дня, може відтворювати хрещальний гімн, відомий римлянам.) Така актуальність веде до поради Павла озброїтися проти бажань плоті: "Одягніться в Господа Ісуса Христа" (13:14).

3. Короткий коментар на Рм 12:6–14[ii]

            Бог наділив кожну людину різними дарами, які в їх різноманітті дуже потрібні для благовісті! Звичайно, почасти тут справа й в характері: одні є природженими лідерами, в інших є педагогічний дар, третім легко вдається налагоджувати контакти. Але не тільки природний характер. Як каже Павло у в. 6, це залежить, насамперед, від Божої благодаті. Часто божественна благодать сприяє розвиткові в людині вже існуючих здібностей і талантів, але іноді у неї відкриваються й абсолютно нові дари, про які ні ця особа, ні оточуючі навіть не підозрювали. Церкві дуже важливо розпізнавати й цінувати ці різноманітні дари, використовувати їх для жертовного служіння Богові. Але часто виникають проблеми, й далеко не все завжди складається гладко. Умовно кажучи, можливий такий варіант, що  відразу дві людини в одній спільноті хочуть робити одне і теж, тоді як усім абсолютно ясно, що одному з них краще б займатися цілком іншою справою. Інколи доводиться чути, як хтось в церкві  каже тоном, який не терпить заперечення: "Це моє служіння", – а ви, мовляв, давайте, визнайте його і допомагайте. Хоча, можливо, таке "служіння" цілком позбавлене сенсу, й така особа (а то й ціла спільнота!) залишається сліпа та  глуха до Божої волі, й не розуміє, що від неї вимагається насправді.

            І все-таки ми бачимо, що Бог діє саме в Церкві: дає різноманіття дарів, і вони дані для спільного блага. Деякі з них перераховані у вв. 6–8, і показово, що в цьому випадку немає мови про "руко положення", чи "свячення" на несення цих служінь. Ці дари можуть отримати усі охрещені. Пророцтво (тобто тлумачення біблійної істини під натхненням Духа) може бути дане кожному, хоча віруючі, які відчувають в собі цей дар, повинні остерігатися висловлювати перше, що прийде на розум (тут є свої духовні небезпеки): слід усе узгоджувати з вірою Церкви. Іншими словами, коли ти, наприклад, щось говориш про Ісуса, то повинен ясно уявляти, що про Нього говорить християнське вчення, і не повинен цьому суперечити. Тобто важливо не переплутати справжнє натхнення з екстазом, який, до речі, може сприяти аж ніяк не дорослішанню в християнському житті, а капітуляції перед "цим віком" (наприклад, якимсь черговим "романтичним" рухом).     

      

            Більшість служінь у вв. 7–8 аж ніяк не легкі, і Павло радить читачам приготуватися до цього. Як кажуть, потрібно підійти до справи "засукавши рукави": розберися, в чому полягає твоє завдання, потім склади план роботи, все ретельно продумай, і тільки потім вставай рано вранці і вперед! Не можна піддаватися першому пориву. Християнське служіння, – аж ніяк не хобі (яким його часом вважають), а Божественне покликання. Якщо покликання полягає в тому, щоб подавати каву після Літургії, нехай це буде зроблено з вправністю і посмішкою. (І бажано, щоб напій, який подається відповідав християнським стандартам якості!) Якщо у когось є дар учительства, це не означає, що потрібно вставати і говорити все, що прийде до голови: необхідно підготуватися, зібрати матеріал, вивчити питання, й так далі. Відзначимо, зокрема, що апостол заповідає здійснювати добрі справи з "радістю." Бо ніщо так не руйнує плоди християнських діянь, як похмурий і пісний вигляд.

            Лицемірна посмішка буває аж нітрохи не кращою, ніж похмурість. Як пише Павло в в. 9, "любов має бути нелицемірна." Тут виникає проблема. Багато хто дивується: мовляв, якщо людина мені не симпатизує, як тоді її можна любити? А якщо любити нам все-таки заповідано, як уникнути лицемірства?

            Почасти  відповідь Павла полягає в тому, що "любов"– це не стільки те, що люди відчувають, скільки те, що вони роблять. У ранній церкві "любов" часто розуміли дуже конкретно: допомагати іншим людям в їх потребах (наприклад, допомагати грошима). Гаразд, припустимо, якийсь чоловік мені не дуже подобається: помолившись, все одно можна і потрібно простягнути йому руку допомоги.

            Звичайно, мова не про те, що ми повинні чинити милосердя холодно і зверхньо, немов даючи подачки. Однак у церковному житті ми знову і знову виявляємо, що коли ми поводимося з людиною так, немов її любимо, ми (на превеликий наш подив!) поступово починаємо помічати, що наше ставлення до неї помітно покращилося. Ну а якщо чекати, поки наші мотиви стануть стовідсотково чисті, ми, можливо, так нічого корисного і не зробимо.

            На відміну від завдань у вв. 6–8 заповіді у вв. 9–13 звернені до всіх християн без виключення. Природно, кожна з них має для різних людей різний ступінь актуальності: скажімо, одним більш потрібно навчитися терпеливості у стражданні, а іншим – гостинності. Але передбачається, що всі християни повинні вести себе так більшу частину часу. Перечитаймо ці вірші і відчуємо просту, практичну енергію, якою вони наповнені. Павло пише конкретно і діловито. Відзначимо, зокрема, заповідь у в. 9: ненавидіти зло, й приставати до добра. Ясніше не скажеш. Апостол виходить з того, що всі більш-менш знають, що на світі є багато речей хороших і багато речей дурних. Християни аж ніяк не вільні від базових моральних стандартів, які визнають практично всі суспільства. Більш того, як стане ясно з наступного уривка, вони повинні являти навколишньому світові справжню чистоту людського життя.

            Вкінці розглянемо ще один важливий вірш 14, котрий властиво є початком нового уривку, й пояснює як християни повинні поводитися в світі. Якщо попередні вірші стосувалися внутрішнього життя в Церкві, то в. 14 і наступні, говорять про поведінку християн у суспільстві.

            Якщо зовні поспостерігати за поведінкою пересічних християн в різних обставинах щоденного життя, то інколи може скластися таке враження, що багато християн, або ніколи не читали Писання, або серйозно не замислювалися над ним. Адже Павло заповідає нам діаметрально протилежне. В житті християнина, не може бути мови про ніяку помсту.  Проблеми треба вирішувати зовсім інакше. Так, виконувати цю заповідь важко, настільки ж важко, як ламати голову над богослов'ям попередніх глав послання. Але написано ж чорним по білому.

            Важлива обмовка: Павло не закликає нас ставитися до зла поблажливо. Якщо нам сказано "не мстити," це не означає, що зла не існує або, що воно не небезпечне. Зло існує, воно небезпечне і навіть дуже небезпечне, і про це не можна забувати. Але тут перед нами якраз і є одна з дуже важливих відмінностей між християнством і, скажімо, буддизмом. Оскільки ми віримо в Бога-Творця, який створив благий світ, ми віримо, що всяке спотворення творіння, всяка брудна пляма на ньому – не ще одна з варіацій благості, але його протилежність, зло. І звідси питання: як нам поводитися?

            Для Павла це питання починається з іншого питання: як повівся в такій ситуації Бог? Про це апостол розмірковував уже протягом ряду глав, і особливо важливий уривок 5:6–11: Месія помер за нас, ще коли ми були грішниками. Про моральну Божу волю можна сказати ще багато чого, але в центрі християнської розповіді стоїть ця істина: коли людське зло піднялося на весь зріст, Бог взяв його вантаж на себе, наніс йому смертельний удар і відкрив шлях до нового творіння, новому світу. Помста нічого не вирішує: при ній порочне коло зла зберігається. Хто б і де б не мстив – в сім'ї, в місті, на Близькому Сході, в північній Ірландії чи в сучасній Україні – помста веде до безперервного потоку зла. Кожна зі сторін "виправдовує" свої неподобства і звірства тим, що й сама постраждала.

            Благословляти, а не проклинати потрібно навіть гонителів Церкви. Це щось таке, що виходило поза межі норм тодішнього юдаїзму.

            Бачачи таке християнське життя, оточуючі про сякнуться до нього повагою і захочуть послухати те, що християни сповіщають: послухати про Господа, якому християни служать і який Сам не дозволив злу перемогти Себе (перемога зла була лише уявною!), але Сам переміг його силою Свого життя і любові.

4. Запитання для роздумів.

            Наскільки ми є свідомі власних дарів та чи докладаємо достатніх зусиль для їх розвитку?

            Яка любов переважає в нашому житті – чуттєва (емоційна) чи дієва (виявлена конкретними вчинками)?

            Чи наш щоденний спосіб життя, може позитивно вразити не віруючих людей?

о. д-р Юрій Щурко, УКУ

[i] Аналіз Рм 12-13 основано на Brown R. E., An Introduction to the New Testament, New York, Doubleday 1997, 571-572

[ii] Коментар в цій частині основано на Райт Н. Т. Павел. Послание к Римлянам. Популярный комментарий / Пер. с англ. (Серия «Читая Библию»). — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2009, 178-185

Джерело:   Воїни Христа Царя

19.07.2014р. Б. / Літній оздоровчий патріотичний табір «Україна – це ми!» провели для 85 потребуючих дітей на Івано-Франківщині

 Літні канікули – найцікавіша пора для дітей, час захоплюючих пригод і поїздок, нових знайомств та зустрічей. Вже традиційно Карітас Івано-Франківськ УГКЦ дарує своїм підопічним дітям можливість оздоровитись та відпочити у літньому таборі. Цьогоріч 85 дітей з малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей, що перебувають в складних життєвих обставинах, представники батьків, волонтери та працівники місцевого Карітасу вперше побували у «Дитячому Cелищі» релігійної місії «Карітас-Спес», що знаходиться в Яблуниці (Яремчанський район).

Щоб організувати для дітей активний, пізнавальний і пам’ятний відпочинок було розроблено спеціальну програму «Україна – це МИ», яка була насичена заходами різного спрямування і щоденно включала ранкову зарядку, виховні заходи, творчі конкурси патріотичного спрямування, майстер-класи, відпочинок на природі,  спортивні змагання, вільне спілкування із волонтерами та однолітками, духовні бесіди і вечірню молитву.

Розповідає Леся Дорош, координатор по роботі з дітьми і молоддю Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ: «Особливістю цього табору став його глибоко національний та патріотичний характер. В світлі буремних подій в нашій державі ми намагались акцентувати увагу на любові до рідної країни, дотриманні українських традицій, вшануванні пам’яті героїв, які загинули за наше щасливе майбутнє, за незалежність нашої держави.

Діти та батьки серйозно готувалися до урочистостей з нагоди відкриття табору.  Насичені патріотичним духом та любов’ю до рідної Батьківщини загонові пісні, спільне виконання гімну України об’єднувало усіх в одну велику дружню родину. І це не було суто нашою ідеєю – самі діти і їх батьки забажали такого табору в цім році».

Усі заходи, що проводилися, незважаючи на свій спортивний, інтелектуальний чи розважальний характер, тісно перепліталися із історією України, національними звичаями та традиціями. За допомогою інтелектуального заходу «Ігри патріотів» діти узагальнили свої знання про географію, історію, культуру, традиції українського народу. Кожен і всі змогли відчути себе запорізькими козаками завдяки спортивним змаганням «Козацькі забави», де діти  дізналися більше про козацькі традиції, побут, звичаї, старалися наслідування їх кращі риси характеру: добродушності, безкорисливості, товариськості, бажання завжди прийти на допомогу.  Створенню доброзичливої атмосфери та уважного ставлення учасників один до одного, розвитку спостережливості, уважності, творчому потенціалу, посприяла гра на всю зміну «Листівка на пам'ять».

Не менш цікавим та захопливим був творчий конкурс «Чічка Прикарпаття і Легінь Карпат» та розважальний захід «Україна має талант», за допомогою якого діти виявили та розкрили свої таланти, навчились демонструвати їх широкому загалу, проявляти артистизм та креатив у підготовці до конкурсів. А побачити красу Карпат і стати учасниками флеш-мобу національного спрямування, діти мали можливість під час поїздки на туристичний комплекс «Буковель».

 Щоб урізноманітнити відпочинок та відволікти дітей від розумової та фізичної активності, учасникам табору була запропонована робота також в творчих майстернях. Різноманітні майстер-класи дозволили кожному опанувати різні види творчої діяльності: виготовлення вітальних листівок технікою квілінг, літніх квітів із гофрованого паперу, виробів з полімерної глини, прикрас із кольорових стрічок, різноманітних виробів технікою орігамі. Чудовим сюрпризом для дітей став майстер-клас по карвінгу, під час якого вони навчились вирізати з овочів і фруктів різноманітні фігури. А майстер-класи в національному стилі дозволили усім бажаючим створити ляльку-мотанку, браслет-крайку, національну іграшку з глини, жовто-блакитний браслет чи брелок з бісеру, навчитись розписувати фарбами дерев’яні фігурки, створювати обереги із різноманітних круп. Усі бажаючі власноруч виготовили яскраві подарунки для рідних та чудові сувеніри на згадку про чудовий літній відпочинок.

Щовечора для дітей проводилися розважальні українські дискотеки або посиденьки біля ватри, які супроводжувалися розповідями про українських національних героїв, звичаї нашого народу, співами пісень під гітару, веселими іграми та розвагами. Працівники Карітасу кажуть, що за такої атмосфери і якісного відпочинку підопічні діти дуже відкриваються і з ними стає легше працювати педагогам і соціальним працівникам.

«Табір «Україна – це МИ» дав змогу не тільки відпочити та зміцнити здоров’я дітей та батьків, а й розширив їх кругозір, посприяв вихованню таких якостей як ініціативність, комунікабельність, відповідальність, любов до рідного. Патріот – це людина, яка любить свою Батьківщину, а значить і мову, людей, звичаї,  готова завжди прийти на допомогу тим, кому вона потрібна, та  готова служити інтересам держави. І ми щиро віримо, що з наших дітей виростуть справжні патріоти рідної землі», – стверджує Леся Дорош.

Літнє оздоровлення стало можливим завдяки фінансуванню Карітас Єпархії Трір (Німеччина), акції «Різдвяна свічка» та МБФ «Карітас України» в рамках проекту «Соціальна і психологічна допомога для дітей та підлітків з труднощами в навчанні та соціалізації».

повідомила Надія Чорна

Джерело:   Воїни Христа Царя

18.07.2014р. Б. / Римо-католицький священик, якого у Горлівці викрали терористи, вийшов на зв’язок

Викрадений проросійськими сепаратистами римо-католицький священик польського походження Віктор Вонсович утримується в будинку СБУ у Горлівці Донецької області.

Вонсович повідомив про своє місце перебування за допомогою SMS-повідомлення, котре він надіслав священику Міколаю Пілецькому з донецької парафії.

«Написав коротко: я в будинку СБУ. Це все», – сказав о. Микола Пілецький.

Священослужитель повідомив, що постійно тривають переговори про звільнення Вонсовича, повідомляє УНН.

«Сьогодні до будинку СБУ підуть наші парафіяни. Вони хочуть безпосередньо говорити про звільнення священика», – підкреслив Пілецький.

Нагадаємо, терористи затримали на одному з блокпостів поблизу Горлівки і вивезли у невідомому напрямку римо-католицького священика польського походження Віктора Вонсовича.

Вонсович регулярно їздив по Донбасу, перетинаючи багато разів блокпости терористів, оскільки у нього є парафії в Артемівську, Єнакієвому, Макіївці і Горлівці.

У середу вранці речник МЗС Польщі Марцін Войцєховський написав у Твітері, що Вонсович є громадянином України, а тому роль Варшави у звільненні священика є «другоплановою і допоміжною».

Джерела:    ЗІК

Воїни Христа Царя

18.07.2014р. Б. / Прощання з загиблими у Зеленопіллі львів’янами

Сьогодні до Львова прибувають тіла загиблих під Зеленопіллям військовослужбовців.

 

Прощання відбудеться о 15.00, похорон — орієнтовно о 16.30. 

Прощання і заупокійна Літургія відбудуться о 15.00 у Гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла. Усі, хто хоче провести в останню путь Героїв, можуть приходити до храму. 

Вічне спочивання дай їм, Господи, а світло віковічне нехай їм світить. Хай спочивають у мирі Господнім. Амінь. 

 
За матеріалами: Львівська архидієцезія РКЦ в Україні

Джерело:   КРЕДО