24.03.2013р. Б. / «Нехай зловмисники не думають, що ми будемо боятися» — отець Онуфрій, ЧСВВ, про злочинницький акт на Луганщині

На початку Великого посту у м. Кремінна Луганської обл. невідомі обстріляли з вогнепальної зброї капличку Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ), заподіявши незначний збиток будівлі. Жертв і поранених немає.

Настоятель храму отець Онуфрій Репецький, ЧСВВ, вважає, що таким чином хочуть залякати діяльність місцевої громади УГКЦ.

— У ночі я пробудився від почутих мною пострілів, їх було чотири. Я відразу ж про це повідомив міліцію, яка відреагувала миттєво. Таким чином заявив, що це не жарти. Нехай зловмисники не думають, що ми будемо боятися.

Адже ж при вході до каплиці та будинку ієромонаха встановлено хрест. Зловмисники знали про те, що тут відбувається.

— Нам дуже прикро, що такі події трапляються у теперішній час. Для цього немає оправдання, могли постраждати люди, – заявив отець Пантелеймон Саламаха, ЧСВВ, Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні.

У даній ситуації вирішується питання про порушення кримінальної справи за фактом хуліганства.

Джерела: http://osbm.info

Воїни Христа Царя

23.03.2013р. Б. / На Луганщині невідомі обстріляли каплицю і дім священика УГКЦ

Днями вчинено розбійний напад на каплицю Різдва Пресвятої Богородиці і помешкання священика у м. Кремінна Луганської обл. Невідомі зловмисники вночі вчинили чотири вистріли у вікно з імовірно вогнепальної зброї. На щастя ніхто не постраждав. Причини злочину з’ясовує міліція, триває встановлення осіб і розшук злодіїв.

 

На думку настоятеля парафії о. Онуфрія, цим вчинком хтось з невідомих причин хоче налякати священика і парафіян. Коментуючи цей злочинний акт невідомих, о. Онуфрій зазначає, що особливої уваги цей випадок і не вартий, адже якщо «з нами Бог, то – хто ж проти нас?»

 

Нагадаємо, що у м. Кремінна діє парафія Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ, на цей час настоятелем є о. Онуфрій Репецький ЧСВВ, який буквально цими днями прибув у Кремінну для виконування свого служіння.

Джерела: http://www.ugcc.dn.ua

Воїни Христа Царя

23.03.2013р. Б. / Блаженніший Любомир у Києві зустрівся з викладачами та студентами ВНЗ

21 березня Блаженніший Любомир (Гузар), Архиєпископ-емерит, зустрівся з викладачами і студентами вишів Києва та інших міст України, що брали участь у Всеукраїнській конференції "Капеланське служіння у вишах. Комунікативний аспект." Зустріч з Блаженнішим Любомиром на тему «Змінити світ вірою» відбулася в Київському міському будинку учителя з ініціативи Центру академічного душпастирства Київської Архиєпархії УГКЦ.

Викладачі та студенти привітали Блаженнішого Любомира стоячи та оплесками.

Колишній Глава Української Греко-Католицької Церкви прийняв рішення, що він не читатиме якоїсь лекції, бо не бажає «накидати» присутнім своїх думок. Тому попросив ставити йому запитання. «Хочу, щоб з Божою допомогою наша зустріч була спільною роботою», - сказав він. Запитання звучали різного характеру. Ми ж подаємо найцікавіше з відповідей душпастиря.

 

Про віру та людську простоту

Віра – це спосіб життя і спілкування з Богом. Іншого способу спілкування з Богом немає. Ми не можемо зустріти Бога так, як можемо зустріти іншу особу, але ми можемо з Ним спілкуватися.

Люди зрілі, свідомі своєї гідності ніколи не стараються щось удавати, а показують себе такими, якими вони є. Тоді людина виглядає дуже безпосередньою, простенькою. Гадаю, у цьому й полягає людська простота.

Дуже багато людей на світі виконують якусь роль, свідомо грають комедію, замість того щоб бути простими. Бути простим – значить бути собою.

Пригадую, як я зустрічався з племінником Митрополита Шептицького у Варшаві. Він уже помер… Я зайшов до їхньої хати… Трошки боявся (бо це такі графи, пани, рід Шептицьких!), як то буде. І я був надзвичайно захоплений, що він приймав мене легко, гарно… Пізніше я переказав свої враження одному професорові: «Слухайте, я пережив щось надзвичайне». Він мені на те каже: «Не дивуйся, бо то був справжній пан, він не мусив нічого вдавати. Він був собою».

 

Про хабарництво у ВНЗ

Викладачі беруть хабарі, як мені здається, щоб вижити. Бо того, що вони отримують, їм не вистачає. Чи це добре з боку системи, яка має забезпечувати педагогів? Це з одного боку.

З другого – проблема самого вчителя, який вимагає, щоб йому щось дали за кращу оцінку. Такий примір для учнів – це щось дуже-дуже прикре. Тоді викладач перестає бути взірцем для студента.

А ми б хотіли, щоб педагог був, починаючи від садочка, прикладом для свого студента, учня, дитини, яку він виховує. І коли вчитель приймає подачки, він сам руйнує свій образ.

Один із розв’язків цієї проблематики – щоб учителі відмовлялися від подачок. Це було б дуже добре. Водночас, щоб вони дуже ефективно домагалися, аби їхня платня була відповідна до потреб. Це можуть бути навіть страйки… На мою думку, такий підхід був би дуже ефективним.

Якщо вчителі нічого не роблять, щоб змінити цієї системи, то вони за це беруть на себе провину. І роблять велику кривду своїй професії та своїм учням, бо дають їм поганий приклад.

 

Не коритися поганим наказам

Якщо хтось хоче жити по-Божому, мусить шукати способи, як виправити ситуацію. Керівництво може мати свої розрахунки, і один зі способів не підкоритися якимсь наказам – сказати «до побачення» і йти робити собі щось інше.

Завжди варто шукати однодумців, бо одну людину легше зламати. І тоді всім разом можна сказати керівництву: вибачте, але ми люди з сумлінням, почуттям відповідальності, тому кажемо «ні». Тоді керівництво повинно зрозуміти.

Гадаю, в Україні вже настав час, коли б люди казали: пробачте, але я так не можу.

Недавно в одному виші я зустрічався зі студентами й мав розмову з ректором цього навчального закладу. Його позиція мені дуже сподобалася. Він сказав мені: приходять різні інструкції, але я роблю те, що вважаю за потрібне. Одне слово – можна протистояти несправедливим, неправильним інструкціям.

Думаю, якщо ми хочемо будувати демократичне суспільство, то всі мають сказати своє слово, зокрема й вчителі. Це не боротьба проти когось, а культурна боротьба за власні права.

 

Як пережити кризу віри

Я особисто не переживав кризи віри. Ні, я не хвалю себе, просто Господь Бог був до мене такий милостивий, що зі мною цього не відбулося. Я вдячний Богові за це. Але я свідомий того, що люди переживають такі кризи.

У таких обставинах я б радив шукати підтримки в досвідченої особи. Це може бути священик, монах чи мирянин.

Дуже часто такі хитання настають через низку обставин, які й спричиняють таку проблему. Пригадую класичний випадок: історія монахині, яка вже понад 25 років була в монастирі. Її батька – цілком невинну людину – застрелили під час війни. Для неї це був великий шок. І вона захиталася у своїй вірі: чи справді є Бог, справедливість на світі? Проте з допомогою мудрих людей і Бога вона відновила духовну рівновагу.

Таке може трапитися з кожним, і звичайна людина не може сама з цим впоратися. Вона не здатна об’єктивно сприймати ситуації, бо бачить тільки те, що її захитало. Не треба цього заперечувати, бо це не є щось таке, що робить людину гіршою. Це можна порівняти з тим, коли хтось тяжко занедужує.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

22.03.2013р. Б. / Офіційні правила посту в УГКЦ

Останнім часом з’явилося дуже багато різних церковних календарів та статей у друкованих та інтернет-виданнях стосовно правил посту в Українській Греко-Католицькій Церкві. Ці приписи дуже часто кардинально різняться між собою і вносять дезорієнтованість серед вірних. Пропонуємо увазі читачів список посних днів в УГКЦ, так як вони розміщені в офіційному «Благовіснику Верховного Архиєпископа УГКЦ». Це ті приписи стосовно посту, які дійсно зобов’язують вірних УГКЦ. Усе решта є виявом самодіяльності окремих осіб, а не церковними постановами.

 

Витяг з «Благовісник Верховного Архиєпископа УГКЦ(1966 р. Б.)»:

 

Посні дні в УГКЦ є наступні:

 

1). До стриманости від вживання м'ясних страв в усі п'ятниці цілого року, за вийнятком загальниць і припадаючих у ті дні Господських і Богородичних празників. В ці дні дозволяється вживати молочні страви.

 

2). До стриманости від м'ясних і молочних страв у перший день Чотиридесятниці, тобто Великого посту і у Велику П'ятницю.

 

3). До стриманости від м'ясних страв і до посту, тобто до здержливости в кількості їди: в навечір'я Різдва Христового і Богоявлення а також у наступні свята: Воздвиження Чесного Хреста і Усікновення Чесної Голови св. Йоана Хрестителя. Дозволена кількість їди у ті дні обмежена до одноразової їди досита (страви з молоком чи без молока) з додатковим скромним підкріпленням відповідно до місцевих звичаїв.

 

4). Церква зобов'язує: до стриманости від м'ясних страв дітей, які закінчили 14-ий рік життя, а до посту тих усіх, що закінчили 21-рік життя аж до закінчення 59-ого року життя.

 

5). Вийняті від цього закону: недужі душевно і тілесно, матері, що кормлять, а також ті, що не розпоряджаються вповні своєю особою задля прийнятих на себе обов'язків.

 

6). Єпископи, Отці парохи і сповідники можуть уділювати в потребі диспензи від цього закону, згідно із нашим обрядом.

 

7). Звільнені від посту є:

 

a. Убогі, які живуть з милостині.

 

b. Хворі і немічні, що повертаються до здоров'я.

 

c.  Вагітні жінки і матері, що кормлять грудьми немовлят.

 

d. Важко працюючі.

 

e.  Ті, які не можуть легко дістати пісних страв

 

f. Люди, що закінчили 59 років життя.

Джерело:     Воїни Христа Царя

22.03.2013р. Б. / Євхаристійне чудо в архиєпархії кардинала Берґольйо

 

Останнє євхаристійне чудо, яке було офіційно визнане Католицькою Церквою, сталося в 1996 році в Буенос-Айресі, у часи коли теперішній Папа Франциск був Архипастирем  цього міста. Освячена гостія перетворилася на Тіло і Кров.

 

18 серпня 1996 року близько 19 години о. Алесандро Пезет відправив Службу Божу. Після цього до нього підійшла парафіянка, яка повідомила, що на одному з бічних престолів, на свічнику лежить гостія. Коли о. Пезет знайшов у вказаному місці гостію, то помітив, що вона була в такому стані, що спожити її було неможливо. Тому він поклав її в посудину з водою і поставив у кивот в каплиці Пресвятої Євхаристії. 

Коли у понеділок він відкрив цей кивот то із подивом помітив, що гостія перетворилася на м’язову тканину і кров. Про це священик повідомив кардинала Хорхе Берґольйо, який призначив офіційне церковне розслідування цього випадку. 

Кілька років гостія зберігалася у одному з кивотів Архиєпархії у таємниці. За цей час вона не тільки не зіпсувалася, але й збільшилася в розмірі. Це вже само по собі було не звичайним феноменом. Тому у 1999 році кардинал Бергольйо вирішив дати кусочок цієї гостії, яка перетворилася на тканину, для наукового дослідження. 

5 жовтня 1999 року в присутності офіційних представників Архиєпархії вчені взяли фрагмент гостії на дослідження. Архиєпархія не надала науковцям жодної інформації, яка би могла вплинути на результати аналізів. 

Дослідження у Нью-Йорку провадив відомий американський кардіолог і патологоанатом д-р Фредерік Цуґібе. Він підтвердив, що йдеться про частину м’язової тканини серцевого м’яза стінки лівої серцевої комори. М’язова тканина є дійсно людською і має свою власну ДНК. На думку вченого, м’яз походить з організму, який перебуває у стані запального процесу, оскільки виявлено велику кількість білих кров’яних тілець, яка значно перевищує норму, що жахнуло вченого, оскільки такі показники свідчили, на його думку, про те, що м’язова тканина взята з живого людського серця. Що більше, білі кров’яні тільця проникли в саму тканину м’язу. На думку вченого, це свідчить про те, що м’яз належить людині, яка терпіла страшні фізичні болі. 

Щоб краще зрозуміти ситуацію представники Церкви запитали у американського спеціаліста, який провадив аналізи і презентував результати, як довго білі кров’яні тільця могли залишатися живими, якщо б м’язова тканина перебувала у воді. Доктор Ціґібе відповів, що кілька хвилин, не більше. Коли він отримав пояснення, що ця тканина кілька місяців зберігалася у дистильованій воді, то підтвердив, що не має наукового пояснення такому явищу. Коли ж науковцю повідомили, про що йдеться – що це частина гостії, яка перетворилася на м’язову тканину, доктор Цуґібе відповів: «В який спосіб і з якої причини прісний хліб міг перетворитися на живий людський м’яз з живою кров’ю наука не може дати відповіді. Це перебуває поза компетентністю науки». 

Відповідно до офіційного церковного розслідування, компетентна церковна влада визнала цей випадок автентичним Євхаристійним чудом. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:     КРЕДО

21.03.2013р. Б. / Уроки для України: чого нам повчитися у Папи Римського

Приклад нового Папи Римського актуальний для сучасного українського суспільства з його  браком моральних авторитетів і духовної єдності.

Обрання нового Папи Римського минулого тижня, безумовно, стало найважливішою  для світу подією. Причому не тільки релігійною, політичною чи ще якоюсь, тут якраз все зрозуміло. Не менш важливо те, що новий Понтифік Франциск практично відразу показав себе як  дуже твердий і тому дуже привабливий моральний взірець.

Пригадуються не тільки й не стільки його відмова від лімузина, а, перш за все, перші звернення до народу та проповідь, розповідь про вибір імені та ще низка моментів. І на хвилі загальної ейфорії, яку зараз можна побачити в католицькому світі, приходить на думку висновок, що той приклад, який нам показує Папа Римський, – річ, яка може бути корисною далеко за межами й цього світу, і релігії взагалі.

Зокрема, приклад Папи цілком актуальний для сучасної України. Суспільство, в якому так мало моральних  авторитетів, де слово "влада" обов'язково асоціюється з найнеприємнішими епітетами, де  немає жодної духовної єдності (і йдеться зараз не тільки про справи церковні, а про наш світогляд взагалі), твердий моральний авторитет зовсім не завадить. І, якщо вдуматися, вже перший неповний тиждень після обрання Франциска дав одразу кілька практичних прикладів для наслідування. Не заради сліпого наслідування, а для того, щоби спробувати покращити щось у нашому українському світі.

Перш за все, Папа Франциск показав, якою в ідеалі має бути будь-яка влада. Можна скільки завгодно називати відмову  від лімузина або розмови про турботу про бідних показухою. Очевидно інше – дії та слова, сказані на такому  рівні, обов'язково будуть мати позитивні результати. Хтось подбає про ближнього, хтось переосмислить своє життя і, хто знає, відмовиться від того,  щоби цього ж ближнього обдурити або нажитися за його рахунок, і так далі. А тепер пофантазуймо й уявімо, що було б, якби такого ставлення до влади навчилися в нашій країні.

Просто порівняймо. З одного боку, чоловік, який є головою (для багатьох куди більш авторитетним, ніж світські правителі) більш, ніж мільярда людей (католиків у світі близько 1,2 млрд.), публічно відмовляється від низки матеріальних  благ, які, взагалі-то, його статусу та впливу цілком відповідають. З іншого, покажіть мені хоча б одну людину, що володіє реальною владою в Україні, яка при отриманні посади, депутатського місця  чи хоча б зубожілого чиновницького портфеля, не намагалася б, насамперед, обростати машинами, дачами, будинками, зв'язками та іншими ознаками  її впливу та статусу? А тепер порівняйте масштаби: все-таки Україна об'єктивно програє католицькому світу розміром, кількістю і гаманцем. І уявіть собі, що було б, якби який-небудь, скажімо, нардеп відмовився б від свого авто преміум-класу. Одного ось запитали вже, так він пояснив, що джип йому потрібен не просто так (що по-людськи абсолютно зрозуміло), а для поїздок на опозиційні акції ... Чесно кажучи, нагодувати десять нужденних людей, як на мене, дія набагато важливіша, ніж усі ці виступи, хоча я можу, зрозуміло, немасштабно  мислити та помилятися ...

Але і це не все. Папа Франциск показує чудовий приклад того, чим взагалі повинна бути влада. А повинна вона бути, насамперед, відповідальністю, а не користолюбством, як це вже довгі роки прийнято в нас. І лідер, людина, яка взяла на себе владу, перш за все, повинен кудись вести людей. Так от, якби ми в Україні побачили хоча б мінімальне прагнення до цього ідеалу, вже можна було б говорити, що справи нашої держави покращилися. А так саме відсутність відповідальності (не на словах, де її занадто багато, а у справах) здається найбільш великою проблемою сучасної України. Може бути, повчимося, панове українські політики всіх рангів?

Але і це не найголовніше. Дивлячись і на обрання, і на вчинки нового Папи Римського свої висновки може зробити і все українське суспільство. Адже Понтифік чітко показує (і став це робити, починаючи з вибору свого імені, пов'язаного зі знаменитим Франциском Ассизьким, який очистив Католицьку Церкву саме смиренням і скромністю), що є деякі універсальні речі, які можуть об'єднати всіх людей. Якщо відволіктися від конфесійних питань, видно, що є турбота про іншу людину, прагнення допомогти їй, зрештою, вибачте за ідеалізм, любов до ближнього, яка повинна об'єднувати не тільки християн. І, знаєте, це класний привід згадати, що в нас, українців, в межах окремо взятої країни, теж є безліч приводів забути про всі непорозуміння й об'єднатися заради справжніх цінностей.

Адже всі ми хочемо, якщо не процвітати, то – жити в добрій і стабільній країні, яку не будуть розділяти ніякі дурниці та дрібниці, яким в українському суспільстві так часто приділяють незаслужено багато уваги. А ще хочемо елементарної поваги до себе таких, якими ми є. Ну і, звичайно, навряд чи хтось буде проти турботи зі сторони свого ближнього. А якщо такі тенденції з'являться, можна впевнено говорити, що рано чи пізно і великі проблеми, що існують в державі, будуть вирішуватися. Про те, що ми хочемо отримати відповідальну владу, описану вище, думаю, й говорити  не варто. То, можливо, поки в нас перед очима такий яскравий приклад, почнемо об'єднуватись  і забудемо про всяку дурість?

До речі, обрання нового Папи – це ще й прекрасний приклад того, як різноманітне другосортне лушпиння відшаровується і зникає перед обличчям чогось справді значущого. Для прикладу, скільки було (зокрема, в європейських ЗМІ) спроб скандалізувати нового Папу – і розмови про справу, яку нібито порушували проти нього у зв'язку зі співробітництвом з аргентинською хунтою, і чутки про фінансові махінації у Ватикані, і багато іншого. Але реальним інформаційним трендом стало не все це, і навіть не численні карикатури і фотожаби, пов'язані з Понтифіком і його виборами. Справжня увага приділяється тому, що сказав Франциск, яке ім'я собі вибрав, якими добрими справами був відомий до того, як очолив Церкву, і що він збирається робити на Святому Престолі. Навіть традиційна любов журналістів до "лайфової" тематики зводиться до розповіді, зворушливої  історії про те, як майбутній Папа став священиком через нещасливе кохання.

І тут весь католицький світ дає нам ще один найважливіший урок. Адже в умах українців сьогодні домінує саме це саме лушпиння, причому, що ще більш сумно, нав'язане нам політиками. І адже саме тому наше суспільство, вже можна говорити твердо, проґавило такий шанс об'єднатися, як торішнє Євро.  Адже ми все рідше згадуємо про зростання патріотизму під час чемпіонату і все частіше повертаємося до старих і порожніх суперечок, в кого краща мова, герої, історія, партія, регіон і так далі. А у випадку з Папою – мабуть, прекрасний приклад того, як можна відкласти другорядне і згадати про головне.

І буде абсолютно неправильно, якщо ми не повчимося і не згадаємо, що є щось набагато важливіше відмінностей – взаємна повага та об'єднання на підставі елементарного бажання жити в гідній країні. Ну так, про це вже говорилося...

Родіон Комаров

За матеріалами http://glavred.info

Джерело:     Воїни Христа Царя

20.03.2013р. Б. / На інавгураційній Месі Папи Франциска Євангеліє читав диякон українець

 

Під час інавгураційної Меси Папи Франциска Євангеліє читалось тільки грецькою мовою. Ця честь випала українському греко-католицькому диякону із Стемфордської єпархії у США, що навчається у Папській грецькій колегії святого Атанасія в Римі.

 

У часописі «Сівач» Стемфордської греко-католицької єпархії, читаємо, що диякон Валтер Волошин народився у Бразилії, в місті Прудентопіль, що в південному штаті Парана. Він належить вже до третього покоління українців в Бразилії. У 2003 році він прибу вна навчання до США та закінчив філософські студії в семінарії Святого Василія Великого у Стемфорді, а від 2007 року, за благословенням Владики Павла Хомницького, ЧСВВ, навчається у Римі – спочатку в Папському університеті святого Томи Аквінського, а потім в академії Святого Альфонса, що є Інститутом морального богослов’я, перебуваючи у Папській грецькій колегії святого Атанасія. 

 У жовтні 2011 року, на празник Покрова Пресвятої Богородиці, Владика Павло Хомницький, ЧСВВ, єпарх Стемфордський, уділив йому дияконські свячення. 

Нагадаємо, Інавгураційна Меса Папи Франциска, відбулась 19 березня на площі Святого Петра у Ватикані і зібрала десятки тисяч вірних, 130 офіційних делегацій, серед яких 30 президентів країн. Вперше майже за тисячу років на інавгурації був присутній Патріарх Константинополя. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:      КРЕДО