05.05.2014р. Б. / Стежинами Карпат

З 25 по 27 квітня 2014 р. Б. відбулась молодіжна молитовна еко-патріотична проща, присвячена святкуванню Світлого Празника Воскресіння Христового.  

При нагоді прочани відвідали місто Мукачево, а саме замок Паланок з традиційною екскурсією та спільним знимкуванням.

 

Ми відвідали багато монастирів, першим монастирем який ми відвідали на нашому шляху був монастир св. Миколая що знаходиться в місті Мукачево. Де знаходиться чудотворна ікона Богородиці і тече чудотворне джрело джерельної води.

Мабуть, найцікавішим виявилось перебування у Боронявському монастирі Благовіщення Пресвятої Богородиці, ЧСВВ:

отець-василіянин розповів складну і вражаючу історію монастиря, згодом – читання Святого Письма та розважання, а також духовна наука.

Згодом був візит у м. Хуст, який мав на меті відвідини жіночого монастиря ЧСВВ, спілкування з монахинями, огляд колишньої резиденції о. Августина Волошина, молитви у місцевому храмі, а ще проведення веселих галицьких гаївок з місцевими дітьми.

Також визначним став похід на Красне поле, де прочани змогли молитвою вшанувати пам'ять загиблих героїв Карпатської України. 

 Похід до руїн Хустського замку, знаменувався пільною молитвою за загиблими героями та жертвами військових конфліктів. Екологічна частина прощі знайшла свій вияв у прибиранні території підніжжя вищезгаданого замку від сміття.

Знайшовся час і на відвідини одного із семи чудес України – «Долини нарцисів» Карпатського Біосферного заповідника, де мали чудесне проведення часу та отримання надзвичайно приємних вражень.

Опісля прочани прибули до с. Королево Виноградівського району та до жіночого монастиря св. Йосифа, де діє дитячий будинок та дитячий садок. Молодь розважила місцевих діток співами та забавами, а вони приготували надзвичайно смачну вечерю. Опісля відбулась велична ватра, під спів гітари та частування смачними стравами приготованими на вогні.

Завершальним місцем прощі відзначився водоспад Шипіт, що знаходиться у с. Пилипець Міжгірського району, де прочани мали змогу трохи відпочити та смакувати смачним узваром.

Впродовж всієї подорожі панував свідомий щирий молитовний настрій: виконувався наш прочанський гімн «О, Царице», а також спільні вервиці та Ісусова молитва. Звичайно, прикрасою поїздки став натхненний спів повстанських пісень, що забезпечував хороший настрій попри тривалу дорогу закарпатськими серпантинами.

Цю прощу ми сміливо можемо назвати «прощею Любові» - Божою прощею, яку творили ми – маленькі люди, але з Його Великою Любов’ю. Бо Любов – це не лише почуття, емоції, результат чогось надуманого чи абстрактних мрій, а… ділення – реальність, якою потрібно терпеливо йти (проща) і певно що не без труду. Любов – це Ісус – Дорога, а дорога – це проща нашим життям у Любові, з довірою до Неї (Любові). Йти процесом «ділення собою» зовсім не легко, бо для того, щоб поділитись з іншими від нас, потрібно відірвати від себе і подарувати, нічого не просячи в заміну, а відірвати часточку себе завжди болить. Але інакшого шляху для Любові немає, а тільки через самопожертву (саме це нам показав наш Христос і Господь), проща – це завжди самопожертва – невеличке відречення від прекрасних умов, вигод сучасності, це боління ніжок… але лише так зустрічаємось із чудом Божої пристутності, тільки так можемо помітити, що Він сам за нас подбає, а не ми, силою власного інтелекту чи гаманця… а Він сам огорне нас любов’ю в важкий момент незручності, важкості шляху в гору… до Неба, бо ми поклались на Нього, а не на світ і Він нас не підводить, але навпаки ми відчули на цій прощі глибший стосунок з Ним, через маленьких і найбідніших… які подарували нам все, що мали, нічого не соромлячись і не жаліючи для ділення з нами – свої усмішки, а ми, в свою чергу, віддали їм те, що мали на той час – наші обійми.. І що Ви думаєте, в результаті ми всі побідніли??? Та ніколи в світі!!! І це чудово».

Для Християнського порталу КІРІОС інформацію надали:

Назар Юзвяк,

Володимир Битюга,

Медіа-Центр ЛДС

Джерело:   КІРІОС

04.05.2014р. Б. / "Путін дивиться на світ як імператор і бажає замінити людям Бога",- о. Михайло Димид

Михайло Димид розповів "Сегодня", чому поїхав на Майдан, чому, на його думку, жителі сходу не люблять Україну і чому кримчани віддали Крим.

Ім'я львівського священика Михайла Димида стало відомим після гучних судових розглядів з ДАІ: у січні цього року автоінспекція намагалася «сфабрикувати» проти нього «справу» за участь в Автомайдані, але отець Михайло виграв суд, а тепер шукає імена замовників.

Ми розшукали священика і, виявилося, що «активіст в рясі», який всі три місяці прожив у польових умовах київського Майдану, є першим ректором Українського Католицького університету, викладачем церковного права, володарем багатьох вчених ступенів і, з дозволу сказати, диваком, що проміняв життя в затишній Бельгії на неспокійну Батьківщину своїх предків.

Михайло Димид зустрів нас у своєму маленькому кабінеті на другому поверсі такого ж маленького особнячка. З обстановки в кімнаті - дерев'яний стіл, підвісне ліжко, стелажі, заповнені до самої стелі книгами, дитячі малюнки по всіх кутках і не вимикається ноутбук.

«Ось так і живемо... Моя дружина - онучка відомого українського історика Івана Крип'якевича - іконописець. У нас п'ятеро здорових і неслухняних дітей. Сам я народився в бельгійському місті Шарлеруа (під час війни німці вивезли мого батька до Німеччини остарбайтером, в СРСР він не хотів повертатися, а влаштувався в Бельгії на вугільній шахті, як багато переселенців). Дружину знайшов у Боснії, куди мій дід - селянин приїхав з Тернопільщини, і австро-угорський уряд відправив його з родиною в лісисті Альпи - «скільки дерев викорчуєш - стільки землі твоєї. Там вони й пустили коріння», - розповідає священик.

У 13 років батьки відправили Михайла Димида вчитися в Рим в Папську малу семінарію, з чого і почалася кар'єра священнослужителя. У 1989 році вже 30 -річним Михайло приїхав до України, щоб створити у Львові релігійну радіостанцію «Воскресіння», потім працював над підставою УКУ, почав там викладати і з тих пір не розлучається з Батьківщиною, де народилися його діди.

Чому ви поїхали на Майдан , адже це не зовсім церковна справа?

Все дуже просто: 25 листопада на «Шиномонтаж», що біля церкви Володимира і Ольги у Львові, я міняв в автомобілі літні колеса на зимові і побачив студентів, які колоною йшли з українськими прапорами в центр міста. Раптом мене осяяло: а яка моя роль у всьому цьому. Потім дізнався з внутрішньої пошти УКУ, що для молоді потрібен духівник у Києві, і наступного дня я вже був на Майдані і молився зі студентами в підвалі Києво-Могилянської академії.

Перша фаза Майдану, чесно кажучи, була схожа на забаву з благородною метою. Коли пролилася перша кров, це об'єднало навіть тих людей, хто не вірив в будь-які зміни. Тоді ж і з'явилася на Майдані церква, а точніше, молитовний намет. Вже 19 грудня духівники провели перше богослужіння на великій сцені Майдану. Правда, на деякий час служби припинялися, тому, що ми боялись, як би церкву не звинуватили у прихильності до політики.

А скільки всього священників було на Майдані?

Там було багато церков, і, напевно, за весь період близько трьохсот священиків: римо-католики, греко-католики, буддисти, євреї та мусульмани. Хочу сказати, що в молитовному наметі не було релігійної ворожнечі або конфесійної приналежності. Щогодини, переважно, ночами, священики молилися зі сцени.

Думаю, роль церкви на Майдані - поважати свободу кожної людини. Люди часто приходили сповідатися, молиться, нехрещені - хреститися, доводилося навіть проводити вінчання, але найгірше - відспівувати мертвих. З часом церква-палатка перетворилася на саму головну церкву України .

Ви були на передовій в 20- их числах лютого. Вам було сильно страшно?

Всі самі себе заспокоювали, сміливість одних, як і спокій , передавалася іншим. Коли помирали, я питав, Господи, чому ти не забереш моє життя? Хоча я не був абсолютно до цього готовий.

Ще в перших числах грудня я відчув, що передаю Господу ті жертви, які приносять мільйони людей. Тоді й зрозумів, що я є немічним посередником між Богом і людьми. Адже кожен , хто приходив - жертвував чимось: мерз, терпів, недоїдав... Несли жертву й ті, хто переживав за межами Києва. Але всі жертви Богу повинні бути благословенними - тоді вони стануть приносити плоди. У протилежному випадку всі зусилля могли перетворитися на гнів, а злоба ніколи не може вигнати зло.

Але за що нам така кара? Ми абсолютно мирно пережили 90-ті і набуття незалежності.

Все що зараз відбувається - це закономірно. Радянський Союз не міг творити добро, бо він був заснований на поборюванні Бога. А добро - воно тільки від Христа. Якщо немає цієї основи - неможливо побудувати нормальне суспільство і країну. І те, що у нас немає армії, СБУ, уряду, це наслідки прогнилої основи.

Багато хто з нас раділи отриманню незалежності мирним шляхом, але вони не розуміли суті життя. Хіба ми без крові отримали незалежність? Скільки на рік абортів в Україні, скільки людей у в'язницях вмирає, скільки людей обкрадені державою. Це - не світ. В Україні не було миру ніколи. Ми це відчуваємо, коли виїжджаємо на захід. Світ - це система цінностей, а тут не знаєш чого очікувати - війна проти свого народу. Це набагато гірше, ніж протистояння ворожим силам .

Тому, Майдан - це єдиний світлий момент за весь час існування держави, який зміцнить українську націю.

Скільки часу потрібно, щоб відчути зміни?

Якщо ми пройдемо через це випробування, то потрібно буде ще одне покоління, ну , хоча б 20 років, щоб завоювання Майдану увійшли в життя.

Може статися, що ми втратимо всі завоювання. Кожен учасник Майдану, хто його переживав, повинен перенести його в своє серце, в протилежному випадку - він просто « зливає » Майдан.

Якщо кожен з нас зможе не давати хабарі, мати внутрішню силу, не потурати гріхові - то все вийде. Позитивні приклади окремих людей повинні набрати вагу. А те, що робиться для реклами, як участь у публічній акції, не дасть потрібних результатів.

Багато людей в паніці, а деякі навіть асоціюють Путіна з антихристом...

Путіна не можна називати антихристом. Всі проблеми в нас самих ...

Перше - ми не відчуваємо власної гідності як громадяни України. Потрібно щоб була загальна хвиля, на якій відбувається комунікація. Українська ідентичність передається через мову. Щоб мати успіх у світі, потрібно знати англійську. Так само потрібно зробити і в Україні з українською мовою. Їх може бути дві - українська та російська. Але не треба їх змішувати, навпаки, розвивати кожну окремо.

Друге - у нас немає «слова». Українці, у багатьох випадках навчилися бути лукавими. Довгі роки рабства навчили брехати. Цей народ так увійшов у роль, що сам собі почав брехати.

«Слово» - це Бог. Саме цим людина відрізняється від тварини. Дати «слово» - значить підписати контракт, а в Україні воно не має майже ніякої цінності.

Третє - в Україні немає гідного і відповідального середнього класу населення. У СРСР знищили такий - всіх, хто вмів думати і противився системі зла. У нас тепер професура, яка не вміє спілкуватися. Наші інженери вміють конструювати ракети, але на дорогах нікому ремонтувати ями. У нас є стратеги, але немає армії - це мильна бульбашка. Наш ворог століттями нас утискає, а ми не можемо його визнати. Ми не хочемо працювати, щоб бути кимось, а намагаємося тільки заробляти. Але праця - вона облагороджує, дає можливість стати подібним до Бога, а не тільки заробити багато грошей.

Нещодавно Путін назвав західних українців людьми другого сорту - чоловік відразу вирішив купувати зброю...

Немає людей другого сорту в усьому світі. Якщо ти дивишся на інших божими очима, то бачиш позитив. Важко сказати, як Путін дивиться на світ не християнським, і не цивілізованим поглядом. Він дивиться як імператор, бажає перекроїти світ і найгірше - замінити людям Бога.

А озброєння - це одна з частин будівництва суспільства. Українець - егоїст і індивідуаліст і краще, щоб він сам озброювався. Так є у Швейцарії і Частинами в Ізраїлі.

У США кожен другий має зброю в будинку. Але ми повинні відчувати велику відповідальність за володіння зброєю.

На вашу думку, чому, все-таки, кримчани так легко віддали Крим?

Любов до батьківщини передається з молоком матері, а на сході безліч людей є «сиротами» - у них немає Батьківщини і любові до свого народу. Їх Батьківщина - Радянський Союз. Але ми, жителі західної частини України, самі винні в тому, що мало про них дбали, ми страждаємо від гордині - мало спілкувалися з кримчанами, не запрошували їх сюди, не їздили до них, тому вони і здалися.

Але, уявімо, якби в 2008 році, на західні терени України увійшли німецька чи польська армія, навряд чи західні українці так легко переходили б на їх сторону. Як мінімум - підпілля і партизанські загони...

Жителі західних областей України хоч і були під чужими «панами», але ті пани були культурніші. Схід України і Крим довгий час перебували під владою диких - азіатських панів. Це не наша культура. У своєму рабстві ми не були так принижені, як наші брати на сході.

Схід, навіть у незалежній Україні , потрапив у рабство нових магнатів. Це кріпаки 21 століття. На заході цього немає. Тут інше ставлення до людей з боку багатих. Рабство - це хвороба. Невільна людина майже завжди піде на компроміс зі злом. А нові магнати - вони не українці і не росіяни, це плід бандитської радянської системи.

Кому з політиків ви вірите?

Вірити потрібно в Бога, а не політикам. Я б робив ставку на тих, хто чесно живе і позитивно мислить, але таких тут поки немає. Так що, поки ми змушені вибирати «менше зло» і спонукати покоління Майдану до служіння своєму народу.

Але як далі жити в умовах постійної напруги?

Як жити - сповідатися і ходити до причастя. Це - як підзарядка до мобільного - людині потрібно тримати зв'язок з Богом і живитися енергією, інакше вона втратить всі сили.

---

 Християнський портал КІРІОС, за матеріалами СЕГОДНЯ.

Джерело:   КІРІОС

03.05.2014р. Б. / Українська інтелігенція: Наш народ перебуває між двома небезпеками

Позицію Ініціативної групи «Першого грудня»  озвучили академік, директор Інституту філософії НАН України Мирослав Попович, кардинал Любомир Гузар та колишній політв’язень, письменник, філософ Євген Сверстюк.

 

У своєму зверненні учасники ініціативи підкреслили, наш народ перебуває між двома небезпеками. «Одна з них, важча,  – це внутрішні труднощі, які вимірюються не лише економікою і корупцією, а насамперед ще слабким умінням влади і суспільства жити по-іншому. Друга небезпека — це російська загроза. Окупація Криму поховала фальшиве «братерство». Перед нами ворог, який ненавидить будь-який вияв незалежного українського мислення і кожного, хто на нашій землі прагне добра українській державі», — вважають учасники групи «Першого грудня» та закликають усіх пам’ятати: тільки ми самі здатні захистити себе. 

«Якщо народ не боронить себе самостійно, то ніхто у світі не постане на підтримку такого народу», — говорять В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський. 

На думку ініціативи, українцям зараз важливо зберегти рішучість і мобілізованість Майдану: «Супроти будь-яких загроз ми зобов’язані зробити сильну державу, де не буде брехні, обману і компромісів з національною безпекою, демократією, ідентичністю та інтересами». 

Суспільні авторитети звернулись до української влади із закликом до ясності, чесності та рішучості у діях. «Говоріть з людьми щодня, але ясно і зрозуміло, аби країна була впевнена, що може з вами пройти шлях між загрозами. Український політикум несе важку вину перед нашим народом. Лише ваша згуртованість навколо національних вартостей у час загрози здатна переважити минуле», — йдеться у зверненні. 

Учасники ініціативи «Першого грудня» переконані, що саме молоді сили країни і є порятунком України: «Збільшуйте число своїх прихильників, підтримуйте організаційні можливості молодших поколінь, продовжуйте викривати неправду та вимагати прав і свобод, але, найсуттєвіше, поширюйте свою небайдужість поміж усіх громадян України».

 

Для того, щоб зрозуміти головні національні орієнтири, які б стали Суспільним договором-обов’язком і для громадян, і для нинішньої влади, і для кожної наступної, Ініціативна група «Першого грудня» пропонує всім провідним громадським силам країни разом розпочати роботу над зустріччю найширших громадських кіл з усіх регіонів, представників національних громад, релігійних діячів. 

«Наш діалог слід присвятити найважливішому — загальнонаціональному порозумінню всіх громадян України, громадському контролю за владою на всіх рівнях, новим політичним стандартам, а також суспільним вимогам до бізнесу», — наголосили учасники групи «Першого грудня». 

Нагадаємо, що створена у двадцяту річницю референдуму ініціативна група «Першого грудня», до якої ввійшли чільні представники національної інтелігенції: В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський, має на меті домогтися встановлення в країні нових правил гри.

 

1-12.org.ua 

Джерело:   КРЕДО 

03.05.2014р. Б. / Заява римо-католицьких єпископів України щодо останніх подій

Ми всі є свідками непростої ситуації, в якій перебуває наш народ. Останнім часом хвиля неспокою охопила південь і схід України. Бачимо як напруга у суспільстві зростає все більше. Особливо це стало відчутним впродовж останніх днів, коли криваві сутички в Одесі забрали життя десятків людей, а постраждалими стали сотні.

Конференція Єпископів Римо-Католицької Церкви в України висловлює співчуття родинам загиблих внаслідок цих трагічних подій і всім тим, хто став жертвою насильства. Нехай Милосердний Господь втішить вас і дасть сили з вірою пережити цей нелегкий час. Ми, у свою чергу, разом із усією Римсько-Католицькою Церквою в Україні обіцяємо молитву за всіх, кого торкнулася біда.

Закликаємо всі сторони докласти якнайбільше зусиль до пошуку миру і конструктивного діалогу для блага та єдності нашої Держави України!

 Непорочне Серце Марії, молися за нас!

27/2014
Конференція Римо-Католицької Церкви в Україні
3 травня 2014 року

Джерела: www.catholic-media.org

Воїни Христа Царя

02.05.2014р. Б. / Розпочав роботу оновлений сайт монашества УГКЦ

Як повідомив голова Патріаршої комісії у справах монашества Української Греко-Католицької Церкви о. Петро Баран, ЧНІ, розпочав роботу оновлений офіційний сайт монашества УГКЦ.

На інтернет-сторінці розміщено інформацію про чини, згромадження та інститути богопосвяченого життя, які діють в Україні та за кордоном. Новини сайту не лише інформують, а й представляють роботу Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ.

Тут розміщуватимуться й доповіді богопосвячених осіб найрізноманітнішої тематики не тільки для монашества, а й для всіх зацікавлених.

Комісія у справах монашества УГКЦ

Джерела: http://news.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

01.05.2014р. Б. / Нема перемоги без боротьби, - Любомир Гузар (video)

За словами єпископа УГКЦ, кардинала католицької церкви Любомира Гузара - нема перемоги без боротьби.

01.05.2014р. Б. / «Я був би вдячний, якби хтось офіційно пояснив, що відбувається в Україні» (+video)

«Ми не знаємо, чому Бог допускає те, що коїться в Україні. Проте все, що відбувається, діється з Його волі. Гадаю, це випробування…» – таку думку висловив Блаженніший Любомир Гузар в ефірі «Громадського.ТБ» 30 квітня.

 

Як сказав Блаженніший Любомир, українці близько двохсот років не мали своєї держави, а тому не знають як поводитися належним чином із своєю незалежністю: «Ми говоримо про речі, що, можливо, іншим людям з інших держав є дивними. Особливо, коли кажуть про ділення нашої країни…Тому, напевно, нам потрібно такого прикрого і болючого поштовху, щоб ми усвідомили те, що ми – один народ». 

Архиєпископ-емерит УГКЦ вважає, що ситуація, що зараз відбувається в Україні, це «Божий бич, щоб переконати нас, що ми повинні бути з’єднаними між собою». «Це Боже випробування для нас, щоб навчити нас розуму», – додав він. 

Також він переконаний, що влада повинна подбати про те, щоб такі речі не діялися. Адже в країні люди бігають зі зброєю в руках і створюють клопіт. «Невідомо за чиї гроші і на чию користь вони це роблять. Це дуже штучно виглядає. Бачимо це на прикладі ситуації, що склалася в Криму. Чуже військо гуляло на кримській території, коли там відбувався референдум. Чи сепаратисти для себе працюють? Чи вірять вони, що це на їхню користь? Мені дивно, що так легко наша влада таке допускає. Може цьому є якесь пояснення… Я був би вдячний, якби хтось нам офіційно пояснив, чому так все відбувається. Це слова громадянина, який хоче знати…» – промовив Блаженніший Любомир. 

Також під час ефіру заторкнули і питання щодо того, як християни мають поводити себе в цій ситуації. На переконання промовця, коли йдеться про загальне добро, то ми не повинні бути байдужими до інших. «Ми повинні боронити не тільки себе, а й інших. Ми, християни, маємо повне право боронити себе, коли хтось на нас нападає, а також маємо право боронити свої права і прагнення бути незалежною державою». 

Наприкінці Блаженніший Любомир зазначив, що сьогодні найбільше потрібно боятися страху. Бо страх тероризує людей і робить їх бездіяльними. «Війна – погана річ, кажу це з особистого досвіду. Проте ми повинні також боятися надмірної боязні. Бо це паралізує», – наголосив Архиєпископ Любомир. 

«Бог випробовує нас через різні обставини. Якщо ми поставимо Його на першому місці, житимемо за Його законами і будемо Йому довіряти, то можемо мати оправдану надію на Його поміч», – додав Блаженніший Любомир. 

Департамент інформації УГКЦ 

КРЕДО