12.04.2013р. Б. / Любомир Гузар закликав журналістів працювати над власною культурою

Українським журналістам слід звернути увагу на високий рівень культури за кордоном і працювати над власною культурою. Про це під час зустрічі зі студентами Інституту журналістики КНУ ім. Т.Г.Шевченка повідомив Верховний Архиєпископ-емерит Українського греко-католицької церкви Любомир Гузар.

 

За його словами, журналістам потрібно мати глибокі та широкі знання.

 

“Журналісти за кордоном мають високий рівень культури, особистої культури і знання також. Я хочу на це звернути увагу, що ми не сміємо бути дикунами, і над цим треба працювати. Воно самим не приходить, це є результат праці, праці над собою. Я сердечно кожного з вас закликаю працювати над собою”, - зазначив кардинал Л.Гузар.

 

Додамо, що 2 квітня відбулася презентація його книги «Три дороги», що присвячується до 80-річного ювілею.

 

Як інформував ZAXID.NET, кардинал Любомир Гузар сказав, що влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Також він заявляв, що суспільство має домагатися захисту своїх законних прав і не бути байдужими, але при цьому не переходити за межу здорового глузду.

Джерела: http://zaxid.net

Воїни Христа Царя

11.04.2013р. Б. / Про співжиття Церкви і Держави

Мені часто ставлять запитання під час різного роду зустрічей про відносини церкви і держави. Думаю, що це зацікавлення має багато підстав.

 

Зрозуміло, що в такій державі, як наша, де є багато церков і релігійних організацій, їх стосунок до держави, а тим більше до чинної державної влади цікавить свідомих, передусім віруючих громадян. Тому хочу назвати кілька причин (які мені відомі), чому люди ставлять таке запитання.

 

Для кращого пояснення зверну увагу на подібність структур церкви і держави. Кожна церква чи велика релігійна організація включає поважну кількість членів. Вона має свої керівні органи, наприклад єпископат, що їх ми можемо називати церковною владою.

 

Однак, одразу підкреслю, церква – це всі без винятку її члени і керівництво.

 

Подібно з державою: її становлять усі громадяни. З-поміж них деякі члени виконують керівну роль, і їх ми називаємо владою. Знову хочу наголосити, що поняття "держава" і "державна влада" не є синонімами, і про це треба пам'ятати, коли говоримо про зв'язок церкви та держави.

 

Тепер конкретно про причини щирого зацікавлення державно-церковними відносинами.

 

Люди спостерігають, що з нагоди державних свят високопосадовці з'являються перед публікою в супроводі церковних діячів, насамперед представників вищого кліру. Їх часто запрошують на різні державні заходи, наприклад покладення квітів, немовби прикрашати церемонії, але не кличуть публічно і спільно молитися за державу, за Батьківщину та за тих, хто нею керує. Вищезгаданий факт є загальновідомий, бо його всі бачать на телебаченні.

 

Громадяни, які цікавляться законодавчою сферою, дивуються, чому Верховна Рада видає закони, що дають державним органам можливість докладно перевіряти діяльність церков, та чому Президент це підписує. Це у них створює враження великого браку довіри державної влади до церковної та вказує на бажання контролювати церкву.

 

Віруючі люди, переважна більшість яких є християнами, не можуть збагнути, чому територія нашої країни все ще так густо всіяна пам'ятниками тим, хто послідовно переслідував релігію.

 

Твердять (не знаю, чи це правда), що в Україні більше пам'ятників Леніну, ніж храмів. Тож чи є ми християнською державою, як часто говориться? Такий сумнів підтверджує і та обставина, що важливу релігійну подію – Хрещення Київської Русі – пропонується святкувати осібно на церковному і на державному рівнях.

 

Багато з тих, хто запитує, якими повинні бути відносини церкви і держави, цікавиться, яку роль відіграватимуть церкви в президентських перегонах (вони вже давно розпочалися), бо на останніх виборах в жовтні минулого року поведінка деяких церковних діячів була далека від того, що її собі уявляють віруючі люди. Громадян згіршувало балотування духовних осіб, а ще більше вихваляння ними певних кандидатів взамін на якусь пільгу чи вигоду.

 

Окрім причин зацікавлення з боку людей державно-церковними відносинами, хотів би сказати кілька слів про те, якими ці відносини повинні бути.

 

Це питання треба розглядати на тлі історії. Оскільки в Україні багато церков та релігійних організацій і практично кожна має особливу історію, зверну увагу тільки на те, що можна сказати про всіх. Упродовж багатьох років церковно-державні відносини характеризувалися тим, що уряди були чужими, окупаційніми, інколи безбожними чи навіть богоненависними.

 

Щойно 20 років після дуже довгої перерви церкви в Україні можуть підтримувати відносини зі своєю рідною державо, точніше і церква, і держава повинні вчитися, як ставитися одна до одної, щоб усе було гаразд.

 

Що повинна робити церква? Оскільки за своєю суттю церква є релігійною установою, її першим та головним завданням є молитися за свій народ, за свою державу, виховувати вірян на добрих людей, а отже, відповідальних громадян. У Святому Письмі Йосиф, опікун Пресвятої родини, знаний як людина "праведна" (пор. Мт. 1, 19).

 

Праведними повинен бути кожен громадянин. І церква має допомогти людям бути такими – бездоганними стосовно Бога і ближніх. Для цього треба пройти високоякісний процес виховання, першу відповідальність за який несуть батьки.

 

І саме церква повинна старатися допомогти батькам бути взірцевими громадянами і в такому дусі виховувати своїх дітей. У цьому процесі важливу роль також відіграє школа, але це вже тема окремої розмови.

 

Церква має ще одне дуже важливе суспільне завдання – реагувати на неправду і несправедливість. А для цього вона повинна зберегти себе вільною, незалежною, непідкореною державним органам, – повинна зберегти себе на такому високому духовному та моральному рівні, щоб могти авторитетно говорити.

 

Тоталітарні держави усіх віків намагаються обмежити свободу церкви, бо бояться її слова.

 

Натомість мудрі держави хочуть бачити церкву автентичною і вільною. Адже вони розуміють, що церква, як вихователь відповідальних громадян та як голос сумління народу, є незамінним чинником збереження державних чеснот.

 

Церква не сміє нав'язувати себе державній владі. Із державною владою вона є партнером у забезпечені загального добра народу. Держава повинна дати церкві можливість виховувати громадян, а також забезпечити їй матеріальну можливість виконувати свою релігійну місію.

 

Щасливий той народ, який живе в країні, де між цими двома партнерами панує взаємна пошана та чесна співпраця.

+ Любомир (Гузар)

Джерело: http://www.pravda.com.ua

Воїни Христа Царя

10.04.2013р. Б. / У Вифлеємі Патріарх УГКЦ молився за те, щоб у світі не забракло ані земного, ані небесного хліба

«Більше ніж сто років тому Митрополит Андрей Шептицький для того, щоб оживити віру серед своєї пастви, організував паломництво на Святу Землю. Тоді з ним подорожувало багато людей, які, відвідавши святі місця, стали свідомими та зрілими християнами. Щоб гідно відсвяткувати Рік віри і 1025-ліття Хрещення Русі-України, ми також хотіли відновити цей жест Митрополита Андрея і тому прибули сюди як паломники», - про це сказав  Блаженніший Святослав Шевчук, Патріарх УГКЦ, 9 квітня 2013 року під час Літургії в храмі Святої Катерини, що у Вифлеємі.

 

Пригадуємо, що Блаженніший Святослав перебуває із делегацією УГКЦ на Святій Землі. Візит триває з 4 по 10 квітня і приурочений до Року віри. Главу УГКЦ супроводжують: владика Володимир Війтишин, Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський, владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії, владика Тарас (Сеньків), Апостольський адміністратор Стрийської єпархії, владика Йосафат Говера, Екзарх Луцький, о. Степан Балагура, судовий вікарій Івано-Франківської архиєпархії.

 

У проповіді Патріарх УГКЦ також подякував єпископам, священикам і мирянам за те, що вже четвертий день поспіль разом подорожують різними святими місцями. «Дух Митрополита Андрея нас тут супроводжує і нам допомагає», - зауважив він. Як зазначив проповідник, слово «Вифлеєм» означає «місце хліба»: «Ісус Христос і є тим Хлібом небесним, який зійшов із неба на землю, щоб годувати собою, дати життя своїм людям». За його словами, хліб насущний є більшим, ніж хліб щоденний, адже цей хліб є небесним. «Тут, у Вифлеємі, під час Літургії Він прийде як Хліб небесний, щоб нас собою нагодувати. Молімося, щоб нам ніколи не забракло хліба щоденного, зокрема в Україні. Тут, у місці народження Ісуса Христа, молімося за тих, хто сьогодні немає хліба насушного, та за те, щоб Україна не постачала мігрантів у світ, а щоб та "житниця Європи" справді була місцем, де хліб небесний і земний разом зустрічаються і годують увесь світ», - завершив Патріарх УГКЦ.

Департамент інформації УГКЦ

10.04.2013р. Б. / Проповідь Патріарха УГКЦ на свято Благовіщення

Слава Ісусу Христу!

«Нічого немає неможливого у Бога!» — цими словами закінчилося Благовіщення. Сьогодні ми, згідно Юліанського календаря, святкуємо свято Благовіщення у цю Хрестопоклінну неділю. Ми щойно чули слова Євангелії від Луки, де він описує події Благовіщення. Ми чуємо слова Галилея, Назарет, дівиця і ангел, який до неї приходить. І стоячи на цій Галилейській землі, ми сьогодні відчуваємо, що це є слова не видумані, але слова, які дійсно описують подію, що реально відбулася. В той час Галилея була, можливо, найбільш забутим і зневаженим людьми місцем на землі. Євреї у Єрусалимі вважали, що галилейці були найбільш брудними і невченими людьми. Але саме на тій землі відбувається початок спасіння, коли Бог показує, що Він пам’ятає про своїх людей. У момент Благовіщення ангел не лише говорить про щось, він виявляє те, що реально стається.

«Нічого немає неможливого у Бога!»

Дуже часто українці в Україні і християни на Святій Землі відчувають себе забутими, зневаженими, обкраденими і висміяними. Але сьогодні і для нас, українців, і для християн Святої Землі приходить Добра Новина. Ангел каже нам: «Радуйтеся!» Але з нашого боку ми сьогодні мусимо навчитися повторити те, що тоді зробила Марія, яка на ці неможливі речі сказала: «Так». І це сталося!

В цьому році всі католики цілого світу переживають Рік віри. Давайте сьогодні попросимо в Пречистої Діви Марії і ангела Гавриїла, щоб він і вона навчили нас бути справді віруючими людьми, щоб ми в Україні, які святкуємо цього року 1025 років християнства, зберегли нашу віру на майбутнє, щоб кількість християн на Святій Землі не зменшувалася і щоб вони не втікали закордон, але були віруючими людьми тут, у Галілеї. Нехай Дух Святий, Який здійснює воплочення Сина Божого у цьому дні, буде нашою з вами силою!

Слава Ісусу Христу!

Джерела: http://headugcc.info

Воїни Христа Царя

09.04.2013р. Б. / ПАПА ЗАКЛИКАВ КАТОЛИКІВ ВИЙТИ З ОКОПІВ

У середу, минулого тижня, Святіший Отець Франциск закликав католиків перестати боятися і вийти з затвору церковних стін, куди їх загнав секуляризм з його псевдотолерантною політкоректністю: «Спробуймо відчувати радість від того, що ми є християнами! Ми віримо у Воскреслого, Котрий подолав зло і смерть! Маймо також сміливість «вийти назовні», щоб нести цю радість і світло в усі куточки нашого життя! Воскресіння Христа є нашою найбільшою впевненістю, це – наш найцінніший скарб! Як ми можемо не ділитись цим скарбом, цією прекрасною впевненістю з іншими! Він не є призначений лише для нас, його слід передавати, ділитися з іншими цим свідченням!». Цей заклик Папа повторив і в часі недільної молитви «Царице Неба, радуйся!»: «Дух Воскреслого Ісуса проганяє страх із серця апостолів і спонукає їх вийти з Світлиці, щоб нести Євангеліє в світ. Нам теж треба сміливіше свідчити про віру у Воскреслого Христа! Ми не повинні боятися бути християнами і жити по-християнськи! Ми повинні мати цю мужність йти і проповідувати Воскреслого Христа, тому що Він є нашим миром, Він зробив цей мир Своєю любов’ю, Своїм прощенням, Своєю кров’ю, Своїм милосердям.».

 

Направду, ми дуже часто залишаємось у своїх парафіях, своїх монастирях, своїх домах, закриваємося самі у собі, так, неначе, боїмося що нам хтось вкраде наш скарб віри. На Заході така поведінка є наслідком пануючого секуляризму, котрий з часів Французької революції докладав усіх зусиль, щоб якнайскоріше і якнайуспішніше загнати християнство у сферу виключно приватну, позбавити його усякої присутності в суспільстві. В Україні секуляризм прищеплений комуністичним окупаційним режимом, який переслідуваннями загнав християнство ще глибше у сферу приватного, аніж це зміг секуляризм Заходу.

 

Тому й в Україні західний ліберальний секуляризм практично не зустрів жодного суттєвого опору. Тут уже був свій – доморощений, успадкований з часів комуністичного терору.

 

Для християн секуляризм – це стан повної шизофренії. Бог, віра, побожність – у  хаті та в церкві, а всюди решта не мало б йому бути й сліду. Ця поділеність, шизнутість призводить до стану лицемірства, лицедійства і практичного атеїзму.

 

Якщо в часі гонінь народ Божий перебуває під зовнішнім нападом, то в часі секуляризму він вимушений боротися на два фронти – зовнішній і внутрішній.

 

У своїх зовнішніх виявах секуляризм творить суспільство на принципах загальної толеранції (до всіх окрім християн), яка у свою чергу виявляє себе як ідеї так званої «позитивної дискримінації» так званих ранимих груп – релігійних маргіналів, гомосексуалістів й інших сексуальних збоченців, груп, що відмовляються інтегровуватися у суспільство, до якого вони фізично долучилися. При цьому всьому для християн практично не залишається місця.

 

На внутрішньо церковному плані секуляризм виявляє себе, найперше, як прагнення підстосувати світло Євангелія до цього світу, щоб воно не разило, звиклих до темряви очей людей цього світу, усуваючи усі моменти, які світ не сприймає: «Краще не говорити про те, що людина може завершити у вічному пеклі – ми не покликані людей страшити. Краще не говорити про те, що Ісус Христос є єдиним спасителем усіх людей і що Його Слово Абсолютна Істина в останній інстанції – ми мусимо бути толерантними, щоб не виглядати фанатиками. Краще не засуджувати гріх – подумають, що ми засуджуємо людей. Краще не боротися за Істину – кожен має право на свою істину» – цей ланцюжок життєвих кредо «воцерковленого» секуляризму може провадити дуже і дуже довго.

 

«Воцерковлений» ліберал-секулярист звертає свій погляд на світ, а не на Христа Розп’ятого і Воскреслого. Він може, як бджілка, трудитися на ниві проведення різних культурних, харитативних, спортивних, просвітницьких заходів, але ніколи не наповнюватиме їх правдивим християнським змістом. Він довго дивуватиметься мізерним успіхам своєї праці, консультуватиметься з різними піар-менеджерами, психологами, соціологами, але ніколи не буде здатен переварити їхні поради під аспектом віри.

 

І саме тому, що у найліпшому випадку віра в нього зведена до сфери приватної ідеології, «воцерковлений» ліберал ніколи не буде здатен вийти назовні з Євангельською проповіддю.

 

Не зможе на зовні вийти з Євангельською проповіддю ні вражений ментальним секуляризмом католик, який звик свою віру вважати своєю приватною справою – віру поширювати можна тільки свідченням про Христа, а про приватне не свідчиться. Хоча у своєму приватному житті він може бути зразковим християнином, але буде позбавлений сили свідчити про Христа цьому світу.

 

Саме тому секуляризм є першим і найгіршим ворогом реальної нової євангелізації. Він робить християн стерильними, світськими, не святими.

 

Бути святим – це не тільки не бути в стані тяжкого гріха. Бути святим означає бути інакшим від світу цього. Юдейські рабини у І столітті до Христа тлумачили зникнення 10 ізраїльських племен з історичної арени в наступний спосіб – Всевишній вибрав собі Ізраїль, що він був Йому святим народом (святий, гебрейською «кадош», це, насамперед, такий, що відрізняється від цього світу). Інші народи також обрізалися, інші народи також не їли нечистого, але тільки Ізраїль серед усіх відрізнявся суботнім відпочинком – він був інакший від всіх. Але Ізраїль перестав тримати Закон, перестав святкувати день, посвячений Всевишньому. Одного дня поглянув зі Свого Престолу Всевишній і вже не міг відрізнити 10 племен Ізраїльських від решти народів і тому пустив їх їхній долі. І вони зникли. Бути святим народом – бути інакшим від народів світу цього – належати Богу, а не світу.

 

Секуляризм спрямований власне проти цієї інакшості. Він прагне у плавильному котлі перетопити усі віри, народи й культури в одну більш-менш одноманітну суміш. Неможливо бути християнином і секуляристом. Ці два стани людської свідомості не терпляться між собою. Прийшов час, коли вже не можна бути однією ногою в світі, а іншою в Церкві. Потрібно визначатися – або з світом, або з Христом та Його Церквою.

 

«Спробуймо відчувати радість від того, що ми є християнами! Ми віримо у Воскреслого, Котрий подолав зло і смерть! Маймо також сміливість «вийти назовні», щоб нести цю радість і світло в усі куточки нашого життя! Воскресіння Христа є нашою найбільшою впевненістю, це – наш найцінніший скарб! Як ми можемо не ділитись цим скарбом, цією прекрасною впевненістю з іншими! Він не є призначений лише для нас, його слід передавати, ділитися з іншими цим свідченням!» - закликає Папа усіх нас, кожного католика зокрема.

 

Маємо ще час і можливість збудити у собі віру в Христа, віру в Його Перемогу, віру в Його Царювання. Маємо ще час переосмислити своє життя і своє місце в Церкві, усвідомити собі своє покликання і свою місію.

 

Церква уже з часів «Просвітництва», яке до своїх заслуг сміло може вписувати і криваву Французьку революцію, і криваві масонські революції в Мексиці, і антикатолицькі погроми в часі громадянської війни в Іспанії, і жахіття нацизму та комунізму, і новітню диктатуру релятивізму, перебуває в оборонних окопах. Устами Папи Бог нас закликає вийти з цих окопів, високо підняти прапор нашої віри і йти у бій за безсмертні душі, відкуплені Предорогоцінною Кров’ю Христовою. Якщо проґавимо цей Божий заклик – відповідальність за поразку буде тільки на нас самих.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

08.04.2013р. Б. / Київську Архиєпархію відвідає п. Лаврентій Соснович – представник організації «Лицарі Колумба»

За дорученням Блаженнішого Святослава, повідомляємо вас, що в період з 11 по 18 квітня Київську Архиєпархію відвідає п. Лаврентій Соснович – представник організації "Лицарі Колумба", найбільшої мирянської організації США, членами якої є виключно чоловіки. Це вже друга зустріч представників цієї організації в Україні.

 

Зокрема, 14 квітня 2013 р о 13:00 в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового, п. Соснович зустрінеться з кандидатами до організації для ознайомлення з діяльністю "Лицарів Колумба".

 

Для цього потрібно повідомити:
Прізвище, ім’я
Місце проживання (місто/село, область)
Назва парохії УГКЦ, до якої кандидат належить
Контактний телефон (мобільний)
Електронна адреса

 

Блаженніший Святослав сподівається, що участь наших чоловіків-мирян в такій організації залучить їх до активнішої праці в Церкві.

 

З благословення Блаженнішого Святослава, координатор зустрічей в Україні – о. Володимир Мальчин, віце-канцлер Курії Верховного Архиєпископа (тел. 097 76 58445, curia_ugcc@ukr.net).

Джерела: http://kyivsobor.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

08.04.2013р. Б. / В день Благовіщення ув`язнених жінок та неповнолітніх було поздоровлено зі святом

7 квітня 2013 року волонтери Віра Гусєва та Аліна Грабар у супроводі капелана Костянтина Пантелея привітали  зі святом Благовіщення ув'язнених жінок та неповнолітніх, включно з тими, що знаходяться у медичній частині під вартою у Київському слідчому ізоляторі. Відома поетеса Віра Гусєва протягом кількох років працює у службі листування з ув'язненими жінками. Аліна Грабар відвідує неповнолітніх у Прилуцькій виховній колонії. Обидві беруть участь у волонтерському служінні громади Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі. Обхід камер тривав 7 годин.

 

Візити до жінок та неповнолітніх від камери до камери були справжнім духовним спілкуванням без поспіху, із переживанням людяної зустрічі. Священик мирував і казав слово проповіді. Аліна Грабар роздавала подарунки. Віра Гусєва читала релігійну лірику, яка полюбилася жінкам. Від останньої зустрічі у січні деякі напам'ять декламували уривки з її поезій.  Цього року Богородичне свято співпало з Хрестопоклонною Неділею. Свято Воплочення Божого Слова і вшанування Хреста, що для віруючих став деревом Життя. "Нас дуже чекали. Богословське значення календаря, який ув'язнені переживають за ґратами, є знайоме та зрозуміле, - говорить в інтерв'ю о. Костянтин, - але головне у цих зустрічах і коротеньких проповідях - підтримати в ув'язнених усе людяне, усе правдиве й допомогти відрізнити святкові дні від тюремних буденних."

 

На пожертви загальною сумою 600 грн. було придбано 75 кг. яблук, які допомогли розфасувати жінки з господарської обслуги. Крім того ув'язнені отримали хрестики, молитовники, релігійні часописи.

Джерела: http://prison-pastoral.blogspot.com

Воїни Христа Царя