07.04.2013р. Б. / 7 квітня – Свято Благовіщення – День подяки за дар життя

7 квітня – Свято Благовіщення – День подяки за дар життя. У цей день у катедральних та парафіяльних храмах буде служитись Свята Літургія з наміренням подяки за дар життя кожної людини та проханням про збереження життя ненароджених дітей.

 

Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я закликає вірян у цей день долучитися до молитовного руху Духовного усиновлення ненародженої дитини.

 

«Турбота про дитину ще перед її народженням,  є першою та основною перевіркою ставлення людини до людини”

 

Іван Павло II, Нью Йорк, 1979

 

Молитовний рух Духовного усиновлення зародився після об’явлень у Фатімі, ставши відповіддю на заклик Матері Божої до молитви та покаяння.

Умови Духовного усиновлення є простими. Це молитовне зобов’язання, взяте на себе конкретною особою, у наміренні однієї дитини, якій загрожує вбивство у лоні матері. Ім’я дитини відоме лише Богу. Протягом дев’яти місяців особа, яка приймає Духовне усиновлення, огортає молитвою дитину та її батьків, просячи у Бога про її щасливе народження. У такий спосіб стає духовною матір’ю цієї дитини.

Молитва завжди приносить плоди, хоча ми не здатні їх іноді відчути або побачити. В енцикліці «Бог є Любов» Святіший Отець Венедикт XVI написав: «Хто молиться, той ніколи не втрачає свого часу».

 

Відповіді на запитання, які ставлять найчастіше

Що таке Духовне усиновлення?

Духовне усиновлення – це молитва у наміренні дитини, якій загрожує смерть у лоні матері. Триває дев’ять місяців і полягає у щоденному промовлянні однієї таємниці вервиці (Отче наш, 10 Богородице Діво, Слава Отцю), а також спеціальної молитви у наміренні дитини та її батьків.

Якими можуть бути додаткові зобов’язання?

Додатковими зобов’язаннями можуть бути, наприклад: часта Сповідь і Святе Причастя, читання Святого Письма, піст на хлібі та воді, боротьба із поганими звичками, допомога потребуючим особам, додаткові молитви. Потрібно приймати реальні зобов’язання, маючи на увазі індивідуальні можливості їх виконання.

Чи можна здійснити Духовне усиновлення без додаткових зобов’язань?

Так. Додаткові зобов’язання не обов’язкові, хоча той, хто усиновлює, охоче їх приймає.

Скільки разів можна здійснити Духовне усиновлення?

Можна його здійснювати повсякчасно, при умові виконання попередніх зобов’язань.

Чи треба за кожним разом складати обітниці?

Так.

Чи можна всиновити більше ніж одну дитину?

Ні. Духовне Усиновлення стосується тільки однієї дитини.

Чи знаємо дитину, за яку молимося?

Ні. Ім’я дитини знає лише Бог.

Чи є гріхом забути промовити молитву?

Забути – не гріх. Гріхом є свідоме та добровільне знехтування складеної Богу присяги.

Чи Духовне усиновлення переривається, якщо занедбано молитву вже довший час?

Довга перерва (місяць, два) перериває Духовне усиновлення. Потрібно тоді відновити обітниці і старатись їх дотримуватись. У випадку короткої перерви (коли є поважна причина), потрібно Духовне усиновлення продовжувати, далі читаючи молитви.

Чи Духовне усиновлення можуть прийняти особи, що живуть у несакраментальному зв’язку?

Так. І розлучені особи також.

Чи обов’язково присягу Духовного усиновлення складати в урочистій формі, виключно у церкві, у присутності священика?

Присяга складається урочисто, хоча можна складати також і приватно.

Чи присягу можуть складати особи, які не брали участі у приготуванні, хворі, люди похилого віку?

Так. Можуть складати приватно.

Як можна скласти обітниці приватно?

Прочитати текст обітниці (найкраще перед хрестом чи іконою) і з того моменту протягом дев’яти місяців читати одну, довільно вибрану, таємницю вервиці, а також молитву у намірі дитини та батьків.

Захисники життя знають, що самі не зможуть виграти глобальну битву за життя. Необхідною є спільна молитва за людське життя. Особиста молитва в наміренні захисту зачатого життя в спільноті Церкви є нашим обов’язком і пробуджує велику надію, що з Божою допомогою переможемо «культуру життя і любові».

Джерела: http://zdorovia.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

06.04.2013р. Б. / Святослав Шевчук: «Піст — це не дієтичний ритуал, це звільнення від гріха»

Під час офіційного пастирського візиту до Луцького екзархату минулого тижня предстоятель Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) значну увагу приділив Рівненщині. Про причини цієї уваги — у розмові з Блаженнішим Святославом.
 

— Перебуваючи на Рівненщині, ви зустрічалися не тільки з релігійними громадами, а й зі студентами та міським головою Рівного. Які ваші враження від таких зустрічей?

— Рівненщина — це земля глибоко побожних, релігійних людей. Незважаючи на те, до якої конфесії вони сьогодні належать, вони спраглі до досконалості у християнському житті. Окрім цього, це є історична земля освіти та культури. Де ще ми можемо побачити в світі спільноту, яка має таке глибоке культурне, європейське коріння, як на Рівненщині? І я приїхав на цю землю для того, щоб відвідати вірян, наші громади в Рівному, Здолбунові та Дубні, наших священиків. І здійснити візити ввічливості до місцевої влади. Зокрема, ми вдячні владі Рівного за те, що вона готова допомогти нам створити у місті карітас — організацію, яка займатиметься соціальним служінням для найбільш незахищених верств населення.

Луцький екзархат днями відсвяткував п'ять років з дня заснування. Це відродження нашої присутності як на території Волинської області, так і на території Рівненщини. Адже наша церква є історичною церквою для волинської землі, і Богу дякувати, що ми маємо змогу повернутися додому, і ми справді почуваємося на Рівненщині як вдома. І одна з причин, чому я приїхав на Рівненщину, та, що згідно з нашими підрахунками, близько 10% мешканців Рівного є традиційними греко-католиками, тобто походять з греко-католицьких родин. Моє завдання, як пастира, їх знайти, донести до них Слово, допомогти дозрівати у Христі. Навіть якщо вони шукають істину в інших церквах, то дати їм можливість пізнати та полюбити свою церкву, пізнати Бога.

 

— З обранням нового Папи перспектива надання УГКЦ статусу патріархату наблизилась?

— Повідомлення про патріархат буде залежати не так від Папи Римського чи від особи Папи, як від життя нашої церкви. Тому що патріархат — це не є якась зовнішня прикраса, яку хтось додає до церкви. Патріархат — це спосіб буття східної церкви, яка дозріває до своєї вершини. І я б сказав, що сьогодні наша церква справді, крок за кроком, у розбудові своїх структур, прямує до патріархату. Перш за все, це справа наших вірян, нашого духовенства — будувати патріархат, що ми і робимо щодня. Адже у світі близько 7 мільйонів греко-католиків, з яких 5 мільйонів — в Україні. І важливо, щоб всі вони відчували, що мають духівника, який живе в Україні й піклується про них.

 

— Зважаючи на ваше давнє знайомство з новообраним Папою Римським, чи слід сподіватися на його візит в Україну найближчим часом?

— Я справді особисто знаю Святішого Отця Франциска вже багато років. Зокрема, коли я був єпископом в Аргентині, ми з ним співпрацювали, він був нашим митрополитом в місті Буенос-Айресі. І я вже запросив його відвідати Україну, зокрема, в цьому ювілейному році — 1025-річчя хрещення Русі-України. Якою буде відповідь — не знаю, але я вважав своїм обов'язком таке запрошення надіслати.

 

— Вже звучать окремі заяви про неможливість участі у заходах з відзначення 1025-річчя хрещення представників різних конфесій. З ким УГКЦ готова святкувати ювілей?

— Хочу сказати, що ми — Українська греко-католицька церква — є церквою Володимирового хрещення. І тому будемо святкувати своє коріння — 1025 років віри, існування та спорідництва нашої церкви. Водночас вважаємо, що всі конфесії повинні святкувати разом. І це основне гасло, яке ми хочемо дати нашим вірянам та всьому українському суспільству.

Зрештою, всі ми, предстоятелі різних конфесій, входимо до оргкомітету при Президентові України для святкування цього ювілею. І сподіваюся, що разом з владою відшукаємо такі форми святкування, щоб могли бути присутні і вільно себе почували усі конфесії, зокрема, традиційні церкви в Україні. Наша церква буде брати участь в усіх офіційних, державних заходах, ми активно вже до них долучаємось. Також нашою ідеєю є, щоб святкування не обмежилося лише одним державним офіційним актом у Києві. А щоб в усіх регіонах нашої України, в найбільших закордонних наших єпархіях, разом з дипломатичними представництвами долучилися до цього святкування. Очевидно, що пізніше кожна конфесія буде святкувати літургійно цей ювілей по-своєму, у своїй громаді. Так, ключовим моментом святкування у нашій церкві буде Синод єпископів нашої церкви, церковна міжнародна проща і освячення Патріаршого собору УГКЦ у Києві 18 серпня.

 

— На противагу одній з християнських конфесій, яка за тісний союз з Росією, ви бачите майбутнє України в єднанні з Європою?

— Це твердження я трохи спростую. Бо насправді за єднання з Європою не тільки УГКЦ, а й Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, до якої входять предстоятелі усіх християнських конфесій, а також іудеї та мусульмани. Місяць тому ми відбули спільний візит до Брюсселя, мали зустріч з єврокомісаром з питань розширення і політики Штефаном Фюле. Метою нашого візиту було задекларувати від імені нашого громадянського суспільства, що українці — це є європейський народ. І що бачать вони своє майбутнє в європейській сім'ї народів. І в цьому ми всі були єдині, як наша церква, так і представники УПЦ КП, УПЦ МП, протестантські спільноти, всі члени нашої делегації.

 

— А чи зважають на єдину думку членів Всеукраїнської Ради Церков українські Президент, уряд і парламент?

— Відколи я очолюю нашу церкву, Президент періодично зустрічається з Міжцерковною радою. Чи завжди дослухається? Ні. Але це означає, що ми повинні й далі з ним та іншими посадовцями говорити, далі спілкуватися… Часто можна почути: "Навіщо церква взагалі спілкується з владою?". Але ж державно-церковні відносини, їхній розвиток є необхідною передумовою для будівництва демократичної, вільної держави. Тому що свобода совісті й релігійних організацій є лакмусовим папірцем, який показує рівень свободи громадянського суспільства в тій чи іншій державі.

 

— Молодь і сучасні спокуси: чи існує універсальна порада, як встояти перед ними?

— Я завжди намагаюся зустрічатися з молоддю, щоб, зокрема, донести до неї таку фундаментальну думку. Що справді бути собою і бути вільними ми зможемо тільки тоді, коли будемо прислухатися до божественної мудрості, яка висловлена у моральному законі. Це своєрідний компас, який допоможе розрізнити фальшиві цінності, які часом ми знаємо як певні спокуси, пропозиції-одноденки. І істинні цінності, які справді варто покласти в основу свого життєвого вибору та свого життя. Я говорив молоді в Луцьку, що слово "закон" сьогодні має для українців дуже негативне значення. Що закон — це щось таке, що нас поневолює, забирає в нас свободи. Часом навіть кажуть, що закон існує для того, щоб його оминати. Але якщо говорити про божественний закон, то це слово у Священному Писанні має інше значення. Це є підказка, як мудро поступати за складних життєвих обставин.

 

— Хвороби — чи завжди за гріхи вони даються?

— За своєю світською освітою я медик. Одного разу я студіював з випускниками українського лікарського товариства у Львові над питанням, що таке здоров'я, що таке повнота здоров'я. І ми усвідомили, що дуже часто, коли ми бачимо одну сторону людської істоти, тобто її фізичну сферу, її тіло, ми тоді не бачимо всієї людини. А людина — це є дубльована істота, яка живе у єднанні душі й тіла. І древні медики, той-таки славний лікар Авіценна говорив, що не можна лікувати хворобу — потрібно лікувати хвору особу. Чому хворіють ті чи інші люди? Ми не знаємо, це є таїнство. Але, я думаю, можна вилікуватися від будь-якої хвороби лише тоді, коли матиме місце передусім довіра до лікаря з великої букви — до Господа Бога. І тоді всі хвороби ми зможемо побороти.

 

— Чи є більші та менші гріхи?

— За східним християнством, гріх — це не просто переступ якогось закону. Гріх — це є травма, певна рана, яку людина собі завдає. З медичної точки зору можна сказати, що є тяжкі та легкі захворювання. Але якщо захворювання вчасно не виявити та не лікувати, воно ускладнюється. Щось подібне є і в нашому духовному житті, коли говорити про феномен гріха. Зазвичай дехто вчить, що найтяжчі хвороби духовні, найтяжчі гріхи обумовлені в десяти Божих заповідях. Часом для того, щоб якось зорієнтувати своїх вірних у нових небезпеках, які виникають у нових історичних обставинах, церква говорить ще про якісь тяжкі гріховні прояви тієї чи іншої культури. Для прикладу, ми сьогодні часто говоримо про гріх аборту, який є великою пошестю в нашому суспільстві. Ми сьогодні говоримо про неправильне розуміння гідності людської статі, що призводить до фальшивих демократичних цінностей, які в ім'я толерантності намагаються узаконити. Наприклад, узаконити одностатеві подружжя.

 

— А як щодо існуючої думки про те, що чим далі на захід, тим церква лояльніше ставиться до одностатевих шлюбів?

— На жаль, сьогодні поняття демократії в окремих країнах, зокрема у США, дорівнює лібералізації такого типу гріха. Але в усьому світі католицька церква, в тому числі й УГКЦ, каже цьому явищу категоричне "Ні". До тієї міри, що наших священиків в окремих країнах навіть притягують до кримінальної відповідальності за це "Ні". Разом з тим, церква не лише засуджує таку зневагу людської статі, зневагу гідності подружжя. На кожну конкретну особу, яка страждає від цієї недуги, церква дивиться в такому собі терапевтичному ключі. Думає, як допомогти людині, щоб вона від того зла звільнилася…

 

— З початком Великого посту у своєму посланні Ви говорите про особливу відповідальність заможних людей.

— У центрі Рівного я побачив рекламу "Гроші, свобода, майбутнє". Але це цілком хибний силогізм. Тому що гроші не є основою існування, тим менше можна їх ставити як необхідну умову для того, щоб будувати майбутнє. Це є другорядне та відносне. Отож я завжди кажу, що піст і милостиня — це два крила, якими душа під час Великого посту повинна підніматися до Господа Бога. Бо коли ми хочемо справді наблизитися до Господа Бога, то мусимо наблизитися до свого ближнього. А милостиня саме дає нам можливість це зробити.

І я, у своєму посланні на Великий піст, особливо звертаюся до людей, які мають сьогодні матеріальний достаток в Україні. Бо ми, на жаль, живемо в обставинах дикого капіталізму у пострадянському суспільстві. Коли багато вважають, що для того, щоб вижити, щоб мати майбутнє, потрібно чимбільше нагарбати. І не думають ні про ближнього, ні про наш український народ, ні про наше суспільство. Кожен тоді живе для себе. І початок Великого посту — це нагода, щоб цю хибну логіку трохи поламати. І подумати про відповідальність. Адже матеріальні блага завжди є певним завданням для людини дбати про ближнього. Бо не можна любити Бога, якого ти не бачиш, якщо не любиш свого брата, свого ближнього, якого бачиш…

У піст також часто говорять про їжу. Але основне, піст — це не якийсь дієтичний ритуал. Це перш за все піст від гріха. Час, коли людина повинна ще раз визначитися, що в її житті повинно бути основним, а що другорядним. Тобто це час такого розрізнення і час оздоровлення духовної свободи. Великий піст — це коли все оживає, все відроджується. І хто правильно переживає час Великого посту, той переживає весну в душі, насправді відроджується до повноти життя.

 

Записав Володимир КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ


Джерела: http://www.rivnepost.rv.ua

Воїни Христа Царя

05.04.2013р. Б. / Представники церков закликають владу до діалогу щодо законотворчого процесу

КИЇВ – Церкви і релігійні організації опинились поза законотворчим процесом, пов’язаним із змінами до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

 

Про це йшла мова під час засідання Секретаріату Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яке відбулось 4 квітня 2013 року під головуванням архієпископа Григоріса Буніатяна, повідомляє Інститут релігійної свободи.

 

Представники конфесій висловили стурбованість тим, що, незважаючи на Доручення Президента України, членам ВРЦіРО досі не відома остаточна редакція законопроекту, який покликаний усунути недоліки підписаного Главою держави законопроекту № 10221.

 

Члени Секретаріату ВРЦіРО констатували відсутність з боку урядових структур системного діалогу і прозорого співробітництва з релігійною спільнотою у законотворчій сфері.

 

Відтак, учасники засідання вирішили знов окреслити позицію Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій у зверненнях до Президента та Прем’єр-міністра України. Оскільки за майже піврічний період з прийняття змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» і до цього часу чітко не відомий спосіб, у який Уряд буде виконувати президентське доручення щодо законодавчого забезпечення свободи віросповідання.

 

На розгляд глав конфесій, зустріч яких відбудеться наступного тижня, буде винесено низку звернень з проблематики захисту інституту сім’ї та моральних цінностей.

 

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій занепокоєна тим, що урядовий законопроект № 2342, спрямований на посилення протидії дискримінації, у підсумку відкриє можливості для пропаганди гомосексуалізму та обмежить права прихильників традиційної сім’ї, зокрема віруючих, на свободу висловлювати свою позицію.

 

Окрім цього,Секретаріат ВРЦіРО підготував проекти звернень до керівництва держави із закликом відкликати урядовий законопроект № 2142, яким передбачається ліквідація Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

  
Представники конфесій обговорили також результати візиту делегації ВРЦіРО до Брюсселю та спланували подальші кроки у напрямку розвитку діалогу з європейськими структурами.

Джерело:   Воїни Христа Царя

04.04.2013р. Б. / Очікувані беатифікації: 63 жертви комуністичного і нацистського насильства

 

Нещодавня беатифікація 23 жертв іспанської громадянської війни: 22-х Облатів Марії Непорочної і одного батька сім'ї. Мадрид, 17 грудня 2011 р. 

 

Церква незабаром отримає 63 нових блаженних. Папа Франциск уповноважив Конгрегацію у справах святих оприлюднити відповідні декрети. Крім того, визнано героїчність чеснот сімох Слуг Божих, які, відповідно до процедури, тепер стануть Преподобними (Venerabili).

 

Серед майбутніх блаженних є тільки одна жінка – німкеня Марія Тереза Бонцель, засновниця ордену Бідних Францисканських Сестер Вічної Адорації в м.Ольпе, Німеччина, де вона народилася 1830 року і спочила в Бозі 1905-го. Визнано справжнім чудо, приписуване цій Слугині Божій, чиї труди продовжують сьогодні близько 500 сестер у Німеччині, США та на Філіппінах. 

Решта 62 блаженних – то мученики. Із них 58 – священики та ченці, вбиті під час гонінь за віру в Іспанії у 1936-1938 рр., коли тривала громадянська війна, проваджена за підтримки Радянського Союзу. Серед загиблих – єпископ Хаєнський Мануель Басульто Хіменес і п’ятеро його кліриків, Йосиф Максімо Моро Бріс і ще четверо осіб із Авільської дієцезії, Йоаким Йоан Марін і 14 співбратів, працівників дієцезії, Андреа де Паласуельйо і ще 31 чоловік із братів-капуцинів. 

Також до лику блаженних будуть причислені двоє італійців, які загинули 1945 року у зв’язку з подіями ІІ Світової війни. Це молодий (14-річний) семінарист Роландо Рімі, син селян, по-звірячому вбитий партизанами-комуністами у П’яна-ді-Монкіо (моденські Апенніни), і Джузеппе Джіротті, священик-домініканець родом з Альби (П’ємонт), депортований фашистами у Дахау (Німеччина), де він і загинув. 

І, нарешті, двоє мучеників комуністичних режимів: угорець Стефан Сандер, мирянин, який склав обітниці, вбитий у Будапешті 1953 року, і румунський священик Владімір Гіка, народжений у Стамбулі і вбитий у Бухаресті 1954 року. 

Серед сімох Преподобних Слуг Божих, чиї героїчні чесноти визнано, – португальська мирянка Сільвія Кардосо Феррейра да Сілва, двоє іспанських священиків – Еладіо Мосас Сантамера, засновник спільноти Сестер св.Йосифа Пресвятої Трійці, і Мануель Апарісіо Наварро, дієцезіальний священик; двоє італійців – Дженерозо від Пресвятого Розп’яття, пасіоніст, і о.Олінто Марелла; мексиканець Мойсей Ліра Серафін, засновник Братства Місіонерів Любові Непорочної Діви Марії; поляк Антоній Ковальчик, брат-мирянин згромадження Облатів Блаженної Діви Марії.

Всі ці свідки Христа – наша недавня історія, ХІХ і ХХ століття. 

За матеріалами: katolik.ru

Джерело:    КРЕДО

04.04.2013р. Б. / Міноборони і Церкви готують рекомендації з удосконалення військово-релігійного співробітництва

КИЇВ – Рада у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України розглянула проект Методичних рекомендацій щодо удосконалення військово-релігійного співробітництва у Збройних Силах України.

Відповідний документ, розроблений Департаментом соціальної та гуманітарної політики Міноборони за участю представників конфесій та експертів, став предметом обговорення під час засідання Ради, яке відбулось 3 квітня 2013 року в Центральному Будинку офіцерів, повідомляє Інститут релігійної свободи.

У засіданні Ради взяли участь уповноважені представники Римо-Католицької Церкви в Україні, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Православної Церкви (в єдності з Московським патріархатом), Української Греко-Католицької Церкви, Всеукраїнського Союзу Церков євангельських християн – баптистів, а також експерт Інституту релігійної свободи Максим Васін.

Від Міністерства оборони України в обговоренні взяли участь начальник Відділу роботи з громадськими, релігійними організаціями та шефських зв’язків Департаменту соціальної та гуманітарної політики Олександр Щербінін та старший офіцер Відділу полковник Руслан Коханчук.

Методичні рекомендації покликані сприяти посиленню взаємодії органів військового управління з церквами (релігійними організаціями) щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України, роз’яснення порядку такої взаємодії, приведення цієї діяльності в систему.

Проект містить такі розділи:

1. Ознайомлення з нормативно-правовою базою у сфері забезпечення прав військовослужбовців на свободу совісті та віросповідання;
2. Аналіз релігійної ситуації у військовій частині;
3. Планування співробітництва та налагодження взаємодії з церквами (релігійними організаціями);
4. Організація задоволення релігійних потреб військовослужбовців;
5. Організація проведення заходів духовного виховання військовослужбовців;
6. Порядок створення та використання культових релігійних споруд;
7. Аналіз військово-релігійного співробітництва.

Додатком до Методичних рекомендацій пропонується формуляр бліц-анкети та типова тематика бесід з духовного виховання військовослужбовців.

Крім цього, Рада у справах душпастирської опіки при Міноборони вирішила впродовж найближчого часу розробити Моральний кодекс військового священика (капелана).

Присутні представники Церков також обговорили план роботи Ради на 2013 рік.

Джерело:   Воїни Христа Царя

03.04.2013р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (25.03 – 31.03.)

Як ми повідомляли, 23 березня 2013 року в реколекційному домі Згромадження сестер служебниць у м. Надвірні, що на Івано-Франківщині, розпочала свою роботу VII Провінційна капітула сестер служебниць в Україні на тему «Світло віри оживляє нас». Завданням Провінційної капітули, яка має найвищу законодавчу владу у згромадженні, є вибір провінційної настоятельки та провінційних дорадниць, обговорення важливих справ провінції, перегляд і видання директив провінції.

 Як стало відомо, сестри-делегатки з усіх монаших спільнот провінції своєю настоятелькою обрали с. Боніфатію Дяків,яка дотепер у спільноті виконувала уряд дорадниці.

 

25 березня 1984 року в Аргентині було засноване Згромадження Воплоченого Слова отцем Карлосом Мігелем Буелою. Цього року виповнюється 29 років від дня заснування. Згромадження в Україні здійснює своє служіння від 1994 року. Перші священики прибули на запрошення Владики Андрія Сапеляка, тодішнього єпископа для українців в Аргентині, до Львова, а згодом переїхали до Івано-Франківська. На даний час згромадження має свої осідки в Івано-Франківську, Дубовому (Закарпаття), Вінниці та Скадовську. Відзначення 29 річниці від дня заснування відбулося в Івано-Франківську 25 березня 2013 року.

З нагоди дня заснування було запрошено Архієпископа і Митрополита Володимира (Війтишина), який радо згодився очолити святкування. Владика очолив Архієрейську Божественну Літургію, в якій співслужили священики Згромадження зі всіх спільнот України, а також і священики ІІІ Чину Згромадження.

 

26 - 31 березня Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав з пастирським візитом перебував у Луцькому екзархаті УГКЦ.

 

Після зустрічі з духовенством Луцького екзархату УГКЦ, що відбулася 26 березня 2013 року в рамках першої канонічної візитації цього екзархату, Блаженніший Святослав Шевчук, Патріарх УГКЦ, зустрівся в Луцьку з молоддю. (ВІДЕО)

 

27 березня Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) у рамках пастирського візиту до Луцького екзархату відвідав Рівне та Здолбунів.

Візит Блаженнішого Святослава до м. Дубно позначений знаменною подією в житті цієї громади.

28 березня було освячено іконостас,котрий увінчав оздоблювальні роботи у храмі Вознесіння Господнього.

Важливим моментом візиту Патріарха Церкви було відвідання давньої кафедри Володимирських єпископів – Свято-Успенського кафедрального собору.

 

29 березня 2013 року Блаженніший Святослав (Шевчук), Патріарх УГКЦ, відслуживЛітургію  Напередосвячених дарів у церкві Святих апостолів Петра і Павла у Нововолинськута Акафіст до святого Йосафата. Патріарх Церкви закликав чисельно присутніх прихожан храму протягом Великого посту приступити до Святих таїнств Покаяння і Євхаристії, бо «без цього не можемо подорожувати ані Великим постом, ані дорогою нашого життя». Патріарх побажав, аби богослужіння завершилося дуже символічним жестом – щоб кожен поцілував хрест, аби іскра, яка запалила серце Йосафата, потрапила до серця кожного з присутніх.

Уділивши архипастирське благословення Блаженніший Святослав подарував на згадку іконку Київської Оранти, щоби вона оберігала Нововолинськ та усіх вірних волинської землі.

 

Патріарх УГКЦ на Волині, сюжет ВТ

 

 

30 березня виповнилося 55 років від дня ієрейського рукоположення Блаженнішого Любомира – Верховного Архиєпископа-емерита Української Греко-Католицької Церкви. Священичі свячення Блаженніший Любомир прийняв 30 березня 1958 року з рук владики Амвросія Сенишина і був призначений для служіння у Стемфордській єпархії.

 

31 березня у другу неділю Великого посту Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський УГКЦ Кир Володимир Війтишин очолив Божественну Літургію у Архикатедральному соборі Воскресіння ГНІХ м. Івано-Франківська.

На початку Літургії Високопресвященній Владика освятив відреставрований  кивот, який датується приблизно половиною 19-того століття, та спільно з отцями, які з нимспівслужили,встановив його на престолі храму.  

 

Проповідь Патріарха УГКЦ у другу неділю Великого посту - неділю про розслабленого

 

Послання владики Венедикта Алексійчука на свято Благовіщення

 

Любомир ГУЗАР: "Є проблема: від понеділка до суботи жити тим, чим люди наповнюються в церкві в неділю"

Катехиза про чесноту надії

 

Анонси:

07 квітня 2013 року у Хрестопоклонну неділю, яка цього року збігається з празником Благовіщення Пресвятої Богородиці, вулицями Львова пройде молитовна Хресна дорога, яку традиційно організовує Львівська архиєпархія УГКЦ.

 

Відроджуючи пам’ять про предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви XIXст. – митрополита Григорія Яхимовича, з нагоди 221-ї річниці від дня його народження та 150-ти річчя від дня смерті, 28 квітня 2013 р. у його рідному селі Підбірці, що на Львівщині, заплановане проведення Урочистої академії.

Джерело:   Воїни Христа Царя

01.04.2013р. Б. / Патріарх Варфоломій передбачає об’єднання Православної і Католицької Церков

 

Предстоятель Константинопольської Православної Церкви Вселенський Патріарх Варфоломій повідомив журналістам, що бачить можливість для возз'єднання між Православною і Католицькою Церквами.

Після свого повернення з Риму Патріарх Варфоломій заявив, що «побачив можливість розвитку нових відносин з Ватиканом, що, в свою чергу, посилило його оптимізм з приводу перспективи відновлення християнської єдності».

У той же час він вважає, що цього, «ймовірно, не відбудеться протягом мого життя».
Нагадаємо, 20 березня у Ватикані відбулася зустріч Папи Франциска і Константинопольського Патріарха Варфоломія I.

Вселенський Патріарх, який взяв участь в інтронізації Папи Римського був здивований, отримавши запрошення від нового Понтифіка повечеряти з кардиналами.

У свою чергу, Папа прийняв запрошення предстоятеля Константинопольської Православної Церкви відвідати Патріаршу резиденцію в стамбульському кварталі Фанар. Крім того, було вирішено, що Папа Франциск і Патріарх Варфоломій зустрінуться в січні 2014 року в Єрусалимі в пам'ять 50-річчя історичної зустрічі Папи Павла VI і Патріарха Афінагора, які зняли взаємні анафеми, накладені Східною і Західною Церквами під час Великої схизми в 1054 році .

Довідка

Велика схизма - церковний розкол, після якого остаточно відбувся поділ Церкви на Римо-Католицьку, з центром в Римі, і Православну, з центром у Константинополі.

Розбіжності між Папою Римським і Патріархом Константинопольським почалися задовго до 1054-го, однак саме в 1054-му Папа Римський Лев IX послав до Константинополя легатів на чолі з кардиналом Гумбертом для вирішення конфлікту, початок якому поклало закриття в 1053 році латинських храмів в Константинополі за розпорядженням Патріарха Михайла Керуларія, при якому його наближений - сакелларій Костянтин - викидав з дарохранильниці Пресвяті Дари з прісного хліба, і топтав їх ногами. Однак знайти шлях до примирення не вдалося, і 16 липня 1054 року у соборі Святої Софії папські легати оголосили про скинення Керуларія і його відлучення від Церкви. У відповідь на це 20 липня Патріарх наклав анафему легатів.

У 1965 році взаємні анафеми були зняті, хоча розкол в цілому не подоланий досі.

 
За матеріалами: religion.in.ua 

КРЕДО